Постанова

від 18.04.2019 по справі 910/493/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/493/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Алюмінію"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Пукшин Л.Г.

від 16.05.2018

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Зубець Л.П., Калатай Н.Ф., Мартюк А.І.

від 10.01.2019

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДісіЛайт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Алюмінію"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДісіЛайт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Алюмінію", в якому з урахуванням останньої поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог від 18.04.2018, яка була прийнята Господарським судом міста Києва до розгляду, просив стягнути з відповідача:

- 256 756,90 грн основної заборгованості,

- 30 775,55 грн пені,

- 2 954,45 грн три проценти річних,

та судові витрати: 6023,85 грн судового збору та 9500,00 грн витрат та правничу допомогу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного з позивачем договору купівлі-продажу № 112 від 01.12.2016 не виконав свої зобов'язання з повної оплати отриманого від позивача товару, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, наявність якої відповідач визнав шляхом підписання акту взаємних розрахунків та яку відповідач відповідно до норм чинного законодавства та умов договору має погасити, а також сплатити три відсотки річних та штрафні санкції за прострочення виконання грошового зобов'язання.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

01.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дісі Лайт" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Алюмінію" був укладений договір купівлі-продажу № 112 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов'язався передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити алюмінієвий профіль та послуги, пов'язані з початком виробництва даного профілю.

Товар передається у кількості та за цінами, вказаними в рахунку-фактурі (пункт 1.2. договору).

Відповідно до пункту 2.1.1 договору ціни на товар, що передається покупцеві, вказуються у рахунках-фактурах.

Згідно з пунктами 3.1., 3.2., 3.4. договору оплата за товар відбувається на підставі виписаного продавцем рахунка-фактури та здійснюється наступним чином: передоплата в розмірі - 100% від загальної вартості, зазначеної в рахунку-фактурі, повинна бути перерахована покупцем на поточний розрахунковий рахунок продавця, що зазначений в розділі 10 цього договору. Оплата за цим договором проводиться у національній валюті України. Днем здійснення передплати вважається день надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до пункту 9.1. цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

29.11.2017 між сторонами зазначеного договору був підписаний акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2016 по 29.11.2017, відповідно до якого станом на 29.11.2017 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Алюмінію" (покупець) обліковується заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Дісі Лайт" у розмірі 388 765,90 грн.

19.12.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дісі Лайт" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Алюмінію" з претензією № 1 (лист № 2/15-17 від 15.12.2017), в якій просило покупця сплатити заборгованість за договором купівлі-продажу № 112 від 01.12.2016 в розмірі 388 796,90 грн.

Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ Алюмінію" не задовольнило вимоги, викладені в претензії № 1, заборгованість не погасило, що і стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісі Лайт" з позовом у цій справі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Алюмінію" 388 796,90 грн основної заборгованості, 11 449,95 грн пені, 1 373,99 грн трьох процентів річних та судових витрат.

Суди також встановили, що у процесі розгляду спору у цій справі відповідач частково погасив заборгованість, у зв'язку чим позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути 256 756,90 грн основної заборгованості, 30 775,55 грн пені, 2954,45 грн три проценти річних за період з 30.11.2017 по 18.04.2018 та судові витрати: 6023,85 грн судового збору та 9 500,00 грн витрат та правничу допомогу.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 16.05.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2019, позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Алюмінію" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісі Лайт" основну суму заборгованості у розмірі 227 765,90 грн, 3% річних у сумі 2 954,45 грн, пеню у розмірі 30 775,55 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 273,85 грн. Закрив провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 29 000,00 грн.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовна вимога про стягнення основного боргу підлягає задоволенню лише в сумі 227 765,90 грн, оскільки після останнього уточнення позовних вимог відповідач сплатив 29 000,00 грн в рахунок погашення основної заборгованості, факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за договором купівлі-продажу № 211 від 01.12.2016 у розмірі 227 765,90 грн є доведеним, визнавався відповідачем, про що свідчить підписаний між сторонами акт звіряння взаємних розрахунків, та відповідачем не спростований, доказів погашення зазначеної суми боргу матеріали справи не містять. В частині стягнення 29 000,00 грн основного боргу місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, закрив провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Врахувавши те, що факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання є доведеним, суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені та трьох відсотків річних, заявлений до стягнення розмір яких, як встановили суди, визначений позивачем арифметично правильно.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ алюмінію" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій:

- порушили положення статей 13, 14, 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, зробили висновки у справі без належного дослідження доказів, які ці обставини підтверджують, дійшли передчасного висновку про те, що позивач довів факт поставки товару за договором купівлі-продажу № 112 від 01.12.2016 та у відповідача настав обов'язок оплати такого товару;

- не дослідили належним чином умови договору купівлі-продажу № 112 від 01.12.2016 щодо строків та порядку приймання-передачі товару і умов оплати товару;

- не застосували до спірних правовідносин положення статті 1, частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пунктів 2.1., 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, та відповідно до зазначених норм не врахували, що єдиним та допустимим доказом в підтвердження факту поставки товару та виникнення у покупця обов'язку з оплати такого товару є видаткова накладна, як первинний документ, виписана на підставі договору, не встановили з достовірністю обставини поставки товару за договором № 112 від 01.12.2016 на підставі первинних документів, не дослідили видаткові накладні, як стосуються поставки товару саме за договором № 112 від 01.12.2016, зробили висновки у справі лише на підставі акта звірки взаємних розрахунків, який не є первинним документом, не містить відомостей щодо відповідної господарської операції та посилань на підставі якого договору здійснено розрахунки, у зв'язку з чим зазначений акт не підтверджує обставин, які входять до предмету доказування у цій справі;

- в порушення положень частини 1 статті 76 та частини 1 статті 77, статті 91 Господарського процесуального кодексу України безпідставно взяли до уваги як належні докази наявні в матеріалах справи документи (акт звіряння взаємних розрахунків та видаткові накладні), які не засвідчені в порядку, визначеному чинним законодавством, та не звернули уваги на те, що зазначені докази не підтверджують обставини того, що вони стосуються саме договору № 112 від 01.12.2016, а склад сторін господарської операції за наданими позивачем видатковими накладними, в яких відповідач виступає постачальником, а позивач - покупцем, не відповідає зазначеному договору;

- не врахували правові позиції Верховного Суду щодо допустимості незасвідчених копій письмових доказів, викладені в постановах від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17 та від 24.07.2018 у справі № 922/2714/17.

Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив частини 8, 9 статті 80 та частину 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки взяв до уваги надані позивачем в судовому засіданні оригінали та належним чином засвідчені копії письмових доказів, які були надані позивачем з порушенням встановленого законом строку та без обґрунтування неможливості їх подання у цій строки до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, не вирішив питання щодо поважності причин неподання цих доказів до суду першої інстанції.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, обговоривши доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Однак, оскаржувані відповідачем до Касаційного господарського суду рішення та постанова судів попередніх інстанцій у цій справі зазначеним вимогам не відповідають, оскільки ухвалені з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Суди не здійснили повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, не дослідили належним чином докази, наявні в матеріалах справи, а висновки судів ґрунтуються на неналежних та недопустимих доказах.

Згідно з пунктами 1 -3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Однак, зазначені питання не були вирішені судами попередніх інстанцій.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір є договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662, статті 663, частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Стаття 691 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною ч 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Однак, суди попередніх інстанцій не дослідили належним умови укладеного між сторонами у справі договору купівлі-продажу № 112 від 01.12.2016 щодо встановленого в договору порядку приймання-передачі товару та порядку здійснення оплати товару.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина 1 статті 7, частини 1 статті 74 та частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, враховуючи правила доказування в господарському процесі, позивач, звертаючись з позовом про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, має довести, зокрема обставини здійснення поставки товару за таким договором, настання строку оплати такого товару, наявності та розміру заборгованості за цим договором. Суд, під час розгляду справи за такими позовними вимогами має відповідно до статті 237 Господарського процесуального кодексу України встановити з достовірністю такі обставини.

Однак, суди попередніх інстанцій не встановили з достовірністю обставини здійснення позивачем поставки товару за укладеним між сторонами у цій справі договором купівлі-продажу № 112 від 01.12.2016, на підставі якого ґрунтуються позовні вимоги, не з'ясували, на яку суму позивач здійснив поставку товару за договором. З оскаржуваних рішення та постанови вбачається, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини про поставку позивачем товару відповідача за договором купівлі-продажу № 112 від 01.12.2016 на суму 3 484 757,59 грн не підтверджені належними та допустимими доказами, а ґрунтуються лише на доводах позивача. Суди обмежились лише встановленням обставин наявності у відповідача боргу. Однак встановили ці обставини на підставі доказів, які не можна визнати належними та допустимими.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанції виходили з того, що факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за договором купівлі-продажу № 112 від 01.12.2016 є доведеним та визнавався самим відповідачем, про що свідчить підписаний між сторонами акт звіряння взаємних розрахунків. Тобто фактично висновки судів про доведеність наявності у відповідача основного боргу за зазначеним договором були зроблені судами лише на підставі єдиного доказу - акту звіряння взаємних розрахунків.

Відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпункт 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, (далі по тексту - Положення) визначає, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату здійснення спірної поставки товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Касаційний господарський суд зазначає, що акт звірки розрахунків не є зведеним обліковим документом, оскільки є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тобто акт не є належним доказом здійснення суб'єктами господарювання господарських операцій за певним правочином.

Однак, суди попередніх інстанцій не застосували наведені вище норми чинного законодавства у зв'язку з чим безпідставно взяли до уваги в якості належного доказу здійснення поставки товару за договором купівлі-продажу № 112 від 01.12.2016 на суму 3 484 757,59 грн наданий позивачем акт звіряння розрахунків за період з 01.01.2016 по 29.11.2017 за відсутності в матеріалах справи інших доказів поставки товару за зазначеним договором, в тому числі первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували вчинення господарських операцій.

Крім того, суди не врахували, що відображені в акті відомості не містять посилання на договір купівлі-продажу № 112 від 01.12.2016, який є підставою позовних вимог у цій справі, не надали оцінку тому, що частина зафіксованих в акті відомостей щодо здійснених сторонами у справі господарських операцій та проведених розрахунків стосуються періоду до дати укладення договору купівлі-продажу № 112 від 01.12.2016, тобто які виходять за межі строку, з якого між сторонами у справі виникли правовідносин на підставі зазначеного договору.

Суди не надали належну оцінку наявним в матеріалах справи видатковим накладним та рахункам на оплату, наданим позивачем в обґрунтування позовних вимог, не з'ясували чи стосуються ці первинні документи договору купівлі-продажу № 112 від 01.12.2016, який є підставою позовних вимог у цій справі, як за датою їх складання, так і за складом сторін господарських операції, які відображені у цих документах, не з'ясували чи містять ці документи посилання на зазначений договір та чи підтверджують ці докази в достатній мірі доводи позивача про здійснення позивачем поставки товару за вказаним договором саме на суму 3 484 757,59 грн.

Крім того, Касаційний господарський суду критично оцінює висновок судів про наявність у відповідачем перед позивачем заборгованості за договором купівлі-продажу № 112 від 01.12.2016, вважає його передчасним та таким, що суперечить встановленим судами обставинам справи, оскільки, як встановили суди попередніх інстанцій з посиланням на твердження позивача та акт звіряння взаємних розрахунків, позивач поставив відповідачу товару на суму 3 484 757,59 грн, а відповідач оплатив такий товар частково: на суму 3 873 523,49 грн. Однак, ці обставини не підтверджують факт наявності заборгованості, а навпаки свідчать про те, що сума здійсненої відповідачем оплати перевищує вартість поставленого позивачем товару.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що позивач довів факт поставки товару за договором купівлі-продажу № 112 від 01.12.2016 та у відповідача настав обов'язок оплати такого товару.

За таких обставин, колегія суддів Касаційного господарського суду приходить до висновку про те, що в порушення принципу повноти зазначені обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови. Суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, та порушили норми процесуального права, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків, а оскаржувані рішення та постанову не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з частинами 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

9. Судові витрати

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини 1 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Алюмінію" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 у справі № 910/493/18 скасувати.

3. Справу № 910/493/18 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець