Постанова

від 17.04.2019 по справі 520/9205/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2019 р.Справа № 520/9205/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Лях О.П.,

Суддів: Яковенка М.М. , Бегунца А.О. ,

при секретарі судового засідання Жданюк Г.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 (повний текст складено 17.12.2018, головуючий суддя І інстанції Панченко О.В., м.Харків) по справі № 520/9205/18 за позовом Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області), в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00011121315 від 28.08.2018; стягнути судові витрати у розмірі 1762 грн. 00 коп. з відповідача.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 задоволено адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1:

- скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №00011121315 від 28.08.2018;

- стягнуто з Головного управління ДФС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1762,00 грн.

Не погодившись із даним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги мотивовані порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошено на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

Позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення. Надав відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошено на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до наступного.

Як свідчать матеріали справи, 06.08.2018 посадовими особами ГУ ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову перевірку самозайнятої особи ОСОБА_3 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) з питань визначення сум податкового кредиту, що містяться у податкових деклараціях за грудень 2015 - серпень 2016 року по взаємовідносинам з ТОВ "Прем'єр Папір" (податковий номер 32932642), а також даних щодо подальшої реалізації та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (робіт, послуг), відображення здійснених фінансово-господарських операцій у податковій звітності.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 06.08.2018 №3187/20-40-13-15-07/НОМЕР_1 (а.с. 23-32).

Позивачем було направлено відповідачу заперечення на акт перевірки.

Листом ГУ ДФС у Харківській області №8574/ФОП/20-40-13-15-14 від 22.08.2018 "Про розгляд заперечень до акту від 06.08.2018 №3187/20-40-13-15-07/НОМЕР_1" повідомлено про залишення без змін висновків проведеної перевірки. (а.с.36-39)

На підставі висновків проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №00011121315 від 28.08.2018, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 21596,10 грн., в тому числі за основним платежем - 172676,88 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4319,22 грн (а.с.40).

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій із контрагентом надано до матеріалів справи первинні документи, які не містять недоліків у їх складанні як-то: дефектів форми, змісту або походження тощо. Фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника податків наміру набути у спірних правовідносинах безпідставну податкову вигоду не виявлено.

Відносно податкової інформації щодо контрагента позивача, суд першої інстанції відмітив, що відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Як слідує із матеріалів справи, проведеною контролюючим органом перевіркою встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.198.3, 198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на додану вартість за грудень 2015 - серпень 2016 року на загальну суму 17276,88 грн.

Відповідно до п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Положеннями ст.ст.180-211 розділу V ПК України визначено особливості як визначення платників податку на додану вартість, так і визначення об'єкту оподаткування цим податком.

При цьому, саме приписами ст.ст.185, 187 та 198 ПК України встановлено особливості визначення об'єкта оподаткування, дати виникнення податкових зобов'язань та правил формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість.

З аналізу змісту вказаних норм слідує, що право платника податків на включення сум до податкових зобов'язань чи податкового кредиту по податку на додану вартість обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання або продаж цим платником податків товарів, основних фондів, отримання або надання послуг чи робіт, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; так і підтвердження обліковими, розрахунковими документами цих господарських операцій.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для збільшення в податковому обліку відповідних сум.

Таким чином, первинні документи мають юридичну силу лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку.

В свою чергу, приписами Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон №996) визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Положеннями даного Закону встановлено, окрім іншого, визначення первинного документа та вимоги, які ставляться при його складанні.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи

В свою чергу, згідно з п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 (далі - Положення №88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Аналіз норм Закону №996 свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

В той же час, наявність у суб'єкта господарювання податкових накладних не може бути визнано судом достатньою підставою для формування податкового кредиту, якщо факт реальності господарських операцій не знаходить свого підтвердження належними і допустимими доказами.

При цьому, слід відмітити, що окремі несуттєві недоліки заповнення первинної документації по оформленню господарських операцій не можуть свідчити про недійсність таких документів та не впливають на право позивача по формуванню податкового кредиту за умови підтвердження реальності проведених операцій та доведення зв'язку із господарською діяльністю.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне перевірити під час розгляду даної справи висновки податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Із матеріалів справи слідує, що контролюючий орган виходив з того, що позивач у перевіреному періоді з грудня 2015 року по серпень 2016 року здійснював господарську діяльність на загальній системі оподаткування та до витрат включив витрати, пов'язані з придбанням товарів у ТОВ "Прем'єр Папір" (код ЄДРПОУ 32932642).

Так, між ТОВ "Прем'єр Папір" та ФОП ОСОБА_1 укладено договір, згідно якого ТОВ "Прем'єр Папір" постачало позивачу папір офсетний та крейдований, різноманітний картон, самоклеючий папір.

На підтвердження здійснення господарських операцій із ТОВ "Прем'єр Папір" ФОП ОСОБА_1 надано до суду копії видаткових накладних, рахунків-фактур, виписок з банківських рахунків позивача, податкових накладних та товарно-транспортних накладних.

Колегія суддів звертає увагу, що із наданих позивачем товарно-транспортних накладних слідує, що транспортування постачаємих контрагентом товарів здійснювалось особисто ФОП ОСОБА_1 власним автомобілем ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_2.

Придбані товарно-матеріали цінності в подальшому використовувалися позивачем у господарській діяльності, а саме придбана у ТОВ "Прем'єр Папір" сировина та матеріали за допомогою друкарської машинки МАN Roland 104 способом плоского офсетного друку перетворювалася у кінцевий продукт (інформаційні буклети, листівки, візитки, календарі, етикетки тощо).

Наявність у ФОП ОСОБА_1 необхідного обладнання та приміщення для здійснення підприємницької діяльності в сфері надання поліграфічних послуг не заперечується сторонами.

Колегія суддів відмічає, що податковим органом наголошено на нереальності здійснення господарської діяльності контрагента позивача ТОВ "Прем'єр Папір".

Слід враховувати, що контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Так, положеннями ст.ст.40-132 розділу ІІ ПК України встановлено загальні положення стосовно адміністрування податків, зборів, платежів.

Приписами ст.ст.61 та 62 ПК України передбачено визначення податкового контролю, повноваження органів державної влади щодо здійснення такого контролю та способи його здійснення.

Одним із способів здійснення такого контролю є, в тому числі, інформаційно- аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (п.п.62.1.2 п.62.1 ст.62 ПК України).

В свою чергу, положеннями ст.ст.71-74 ПК України встановлено особливості інформаційно- аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів. Зокрема, з аналізу змісту вказаних статей вбачається, що інформація, зібрана відповідно до вимог цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Висновки, викладені в акті перевірки або звірки щодо встановлених порушень платником податків, в свою чергу, не є безумовно достовірними, оскільки є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.

Крім того, про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

В той же час, думку, висловлену посадовими особами контролюючого органу в акті перевірки або довідках про проведення звірки, зокрема щодо реальності вчинених платником податків господарських операцій, необхідно оцінювати із урахуванням інших доказів у справі, предметом якої є податкові правопорушення, що обґрунтовуються контролюючим органом серед іншого висновками акту перевірки платника платків або актами перевірки його контрагентів.

Так, податковим органом надано до матеріалів справи інформацію, надану Головним управлінням ДФС у Запорізькій області від 06.04.2017 № 10/08-01-14-09/32932642 з питань проведення фінансово-господарських операцій з ТОВ "Траго" (код ЄДРПОУ 39554204) за липень 2015 - серпень 2016 року, відповідно до якої вказано про неправомірне визначення сум податкового кредиту та податкових зобов'язань ТОВ "Прем'єр Папір" без реального здійснення господарських операцій в подальшому по ланцюгу постачання товарів, робіт (послуг).

Однак, колегія суддів звертає увагу, що в період здійснення вказаних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований платником податків ПДВ.

Чинним законодавством не встановлено обмежень по включенню до складу податкових зобов'язань та податкового кредиту сум по господарських операціях за умови, що контрагент платника податків зареєстрований належним чином, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об'єднань відсутні негативні відомості щодо стану такого контрагента, а також контрагент є платником податку на додану вартість.

В свою чергу, матеріали справи не містять доказів, що контрагент позивача у перевіряємому періоді не був зареєстрований в якості юридичних осіб у встановленому законом порядку або не був зареєстрований у якості платників ПДВ.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від господарських та виробничих можливостей.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» платник податку та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом норм Податкового кодексу України вони є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до статті 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

А тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність порушень податкового законодавства позивачем та заниження сум податку на додану вартість у перевіряємому періоді та недоведеністю контролюючим органом правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують..

В той же час судом першої інстанції помилково стягнено із відповідача судовий збір у розмірі 1762,00 грн. з огляду на наступне.

Згідно із ч.2 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Із матеріалів справи вбачається, що адміністративний позов було подано до суду у 2018 році.

Відповідно до пп.1 п.3 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положеннями Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 1762 гривні.

Таким чином, враховуючи дату подання позову та розмір оскаржуваних майнових вимог, розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру становить 704,80 грн.

Беручи до уваги вищевказане, колегія суддів доходить висновку про необхідність змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 по справі № 520/9205/18 в частині суми судового збору, стягнувши з Головного управління ДФС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 704,80 грн.

При цьому колегія суддів відмічає, що позивач не позбавлений права звернутись відповідно до ст.7 Закону України "Про судовий збір" із відповідним клопотанням до суду першої інстанції для повернення сплаченої суми судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального права, проте помилково вирішено питання сплати судового збору, рішення підлягає зміні. в частині стягнення суми судового збору з Головного управління ДФС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 в розмірі 704,80 грн. замість 1762 грн.

Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 по справі № 520/9205/18 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 по справі № 520/9205/18 - змінити в частині суми судового збору, стягнувши з Головного управління ДФС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 704,80 грн.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 по справі № 520/9205/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 19 квітня 2019 року.

.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6