Постанова

від 08.04.2019 по справі 299/2696/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 299/2696/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 квітня 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі :

судді - доповідача - Готри Т.Ю.,

суддів - Собослоя Г.Г., Кондора Р.Ю.,

з участю секретаря судових засідань : ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 листопада 2018 року, ухваленого суддею Надопта А.А., повний текст рішення складено 03.12.2018, в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Піонер , третьої особи ОСОБА_3 про відшкодування шкоди завданої каліцтвом, внаслідок вчинення злочину,

в с т а н о в и в :

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Піонер , третьої особи ОСОБА_3 про відшкодування шкоди завданої каліцтвом, внаслідок вчинення злочину.

Позов обґрунтовував тим, що 27 грудня 2016 року близько 20 години 00 хвилин у м.Виноградів на вул.Копанській сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ТАТА , моделі LTP 613/38 , реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, який не забезпечив безпеку дорожнього руху та грубо порушив вимоги пунктів 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 2.3 б , 10.1, 11.2, 11.3, 12.1 Правил дорожнього руху України, а саме не врахував дорожньої обстановки та ями на проїзній частині дороги, не обрав безпечної швидкості та втратив керованість свого автомобіля, внаслідок чого виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем марки ВАЗ моделі 2103 , реєстраційний номер 88-213 РЕ, під керуванням ОСОБА_2, який рухався по зустрічній смузі руху зі сторони центру м.Виноградів у напрямку м.Хуст. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2, згідно висновку судово-медичної експертизи №505 від 27.01.2017, отримав тілесні ушкодження у вигляді : саден шкірних покровів тімяно-скроневої ділянки зліва та шкірних покровів лівого кульшового суглобу та правого колінного суглобу, закритого вивиху лівої стегнової кістки, закритої черепно-мозкової травми з субарахноїдальним крововиливом та геморагічним забоєм мозку.

Вказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_3, який вироком Виноградівського районного суду від 20.12.2017 визнаний винним у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

На момент ДТП ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Піонер .

Посилаючись на те, що після тривалого лікування позивачу 20.06.2017 була призначена третя група інвалідності, яка продовжена до 18.06.2019, і його стан здоров я після ДТП до цього часу так і не відновився, його постійно турбують головні болі та дискомфортні відчуття, і він змушений був змінити місце роботи через інвалідність, так як йому протипоказана важка фізична праця, що обмежує його можливості фінансово забезпечувати сім ю, що завдає йому значної моральної шкоди, розмір якої позивач оцінив у 70 000 грн., та просив стягнути з ТОВ Піонер на якого користь.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, поданій його представником ОСОБА_4, просить скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити. Вказує на те, що суд помилково дійшов висновку про те, що позивачу у повному обсязі відшкодована шкода завдана внаслідок ДТП. Позивач вказував, що під час досудового розслідування ОСОБА_3 частково відшкодував ОСОБА_2 матеріальну шкоду та пообіцяв відшкодувати витрати, які виникнуть у майбутньому. Матеріалами справи встановлено, що позивач отримав інвалідність 20.06.2017, а тому відповідач не міг відшкодувати шкоду завдану каліцтвом 20.02.2017, оскільки на той час ще не настала підстава для її відшкодування. Окрім цього, позивач заперечував відшкодування йому моральної шкоди у будь-якому розмірі. Також судом не було враховано положення статей 1172, 1187 ЦК України щодо суб'єкта відповідальності, які в даному випадку є спеціальними по відношенню до статей 1166, 1167 ЦК України, у зв язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам, а не положенням статті 1167 ЦК України, як помилково вважав суд першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Піонер просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що позивач пред'явивши вимоги про стягнення з відповідача компенсації за завдану ним моральну шкоду не надав жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування її наявності та розміру. Окрім цього, моральна шкода відповідачу була відшкодована винуватцем ДТП ОСОБА_3, а тому стягнення її ще й з ТОВ Піонер є неправомірним. Тобто відшкодування моральної шкоди не може відбуватися двічі і з винної особи, і з володільця джерела підвищеної небезпеки. А тому подвійне відшкодування моральної шкоди, на думку відповідача, є неправомірним.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник адвокат ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали.

Представник відповідача ТОВ Піонер ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнав, просив її залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_4 та представника відповідача ОСОБА_5, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки внаслідок ДТП позивачу була заподіяна моральна шкода, яка повністю відшкодована ОСОБА_3 під час розгляду кримінального провадження, а тому її відшкодування не може відбуватися двічі, зокрема, і з винної особи ОСОБА_3, який перебував у трудових відносинах з відповідачем ТОВ Піонер , і з володільця джерела підвищеної небезпеки ТОВ Піонер , оскільки це буде суперечити положенню, закріпленому у ст.61 Конституції України.

Проте колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції, оскільки такого суд дійшов з порушенням вимог закону.

Судом установлено, що 27 грудня 2016 року близько 20 години 00 хвилин у м.Виноградів на вул.Копанській сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ТАТА , моделі LTP 613/38 , реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, під час виконання ним трудових обов'язків, який не забезпечив безпеку дорожнього руху та грубо порушив вимоги пунктів 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 2.3 б , 10.1, 11.2, 11.3, 12.1 Правил дорожнього руху України, а саме не врахував дорожньої обстановки та ями на проїзній частині дороги, не обрав безпечної швидкості та втратив керованість свого автомобіля, внаслідок чого виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем марки ВАЗ моделі 2103 , реєстраційний номер 88-213 РЕ, під керуванням ОСОБА_2, який рухався по зустрічній смузі руху зі сторони центру м.Виноградів у напрямку м.Хуст.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2, згідно висновку судово-медичної експертизи №505 від 27.01.2017, отримав тілесні ушкодження у вигляді : саден шкірних покровів тімяно-скроневої ділянки зліва та шкірних покровів лівого кульшового суглобу та правого колінного суглобу, закритого вивиху лівої стегнової кістки, закритої черепно-мозкової травми з субарахноїдальним крововиливом та геморагічним забоєм мозку.

Вказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_3, який вироком Виноградівського районного суду Закарпатської області від 20.12.2017 визнаний винним у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України (а.с.6-10). Зазначений вирок набрав законної сили 22.01.2018.

На момент ДТП ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Піонер , в якому працював на посаді водія автотранспортних засобів, і здійснював свої трудові обов'язки. Зазначена обставина стверджується наказом директора ТОВ Піонер від 04.04.2012 №16-4 Про прийняття на роботу ОСОБА_3В. , та наказом директора ТОВ Піонер від 28.02.2018 №20-к Про звільнення працівника , яким ОСОБА_3 звільнено з роботи за угодою сторін на підставі ст.36 КЗпП України з 28.02.2018 (а.с.53-54).

За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення ч. 2 ст. 1188 ЦК України.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

У ч. 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

У ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме - винний водій.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином, положення ст. ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст. 1167 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Судом установлено, що ДТП, унаслідок якої позивачу завдано шкоди, сталася з вини ОСОБА_3, який на момент цієї пригоди перебував у трудових відносинах з ТОВ Піонер та керував транспортним засобом, належним цьому підприємству. А тому відшкодування шкоди, у відповідності до статей 1172, 1187 ЦК України, повинно відбуватися за рахунок ТОВ Піонер - роботодавця та власника джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з положеннями частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частиною другою цієї статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Ураховуючи, що внаслідок ДТП ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості та тяжкі тілесні пошкодження, а його автомобіль - значні механічні пошкодження, що спричинило моральні страждання позивача, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування йому моральної шкоди.

Проте суд помилково вважав, що моральна шкода позивачу була повністю відшкодована ОСОБА_3 під час розгляду кримінального провадження, посилаючись на власноручно написану позивачем розписку від 20.02.2017, в якій зазначено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 47 тисяч гривень за ДТП, що мало місце 27.12.2016 у м.Виноградів по вул.Копанській, які є відшкодуванням понесених ним витрат, а саме : витрат на лікування, збитків від пошкодження транспортного засобу, відшкодування інших моральних та матеріальних витрат; а також на нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 Однак судом не враховано, що у розписці відсутній розмір, в якому позивачу була відшкодована моральна шкода. Також цей розмір не зазначено і у наданій суду нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_2Й (а.с.66-67).

Отже судом не було встановлено розміру відшкодованої моральної шкоди, а також не було враховано, що розмір моральної шкоди позивач обґрунтовує не тільки завданими йому внаслідок ДТП тілесними ушкодженнями середнього ступеня тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, пошкодженням його майна, душевних стражданнях, яких він зазнав у зв язку з протиправною поведінкою ОСОБА_3, а й наслідками, які мали місце після ДТП, що потягло встановлення позивачу інвалідності і тривалих фізичних страждань, які не припиняються й досі.

Враховуючи, що розписка від 20.02.2017 не містить розміру відшкодованої ОСОБА_3 позивачу моральної шкоди, оскільки кошти в розмірі 47 000 гривень були надані у відшкодування витрат на лікування, збитків від пошкодження транспортного засобу, який, як стверджував ОСОБА_2, ОСОБА_3 забрав із штраф майданчика та не повернув йому по теперішній час, відшкодування інших матеріальних та моральних витрат, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди є правомірними.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка відповідно до положень статей 1172, 1187 ЦК України підлягає відшкодуванню власником джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм, колегія суддів враховує, що позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок ДТП, яка мала місце 27.12.2016, що потягло тривалий розлад здоров я і встановлення йому третьої групи інвалідності; у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв язку з протиправною поведінкою ОСОБА_3 та пошкодженням внаслідок цього належного йому транспортного засобу; у душевних стражданнях, яких позивач зазнав внаслідок тривалого лікування, у сильних головних болях, які не припиняються й досі, погіршенні пам яті, порушенні функції ходи та неможливості виконувати важку фізичну працю, що обмежує його у виконанні будь-якої роботи, внаслідок чого він відчуває безпомічність та дискомфорт. Наведені обставини стверджуються висновком експерта №505 від 27.01.2017, довідкою МСЕК від 20.06.2017 про встановлення ОСОБА_2 третьої групи інвалідності в якій зазначено, що йому протипоказана важка фізична праця, довідкою МСЕК від 18.06.2018 про повторний огляд і встановлення третьої групи інвалідності, випискою з історії хвороби №5048 ОСОБА_2, який з 10.04.2017 по 24.04.2017 знаходився на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні Виноградівської РЛ з діагнозом - стан після перенесеної важкої поєднаної закрито черепно-мозкової травми (27.12.2016) із геморагічним забоєм головного мозку, лівобічним гемі синдромом, вираженим астено-невротичним синдромом. Стан після перенесеного вивиху лівого стегна. Після травматична контрактура лівого кульшового суглобу та лівого колінного суглобу з легким порушенням функції ходи. Скарги : на частий головний біль, парестезії та слабкість в лівих кінцівках, обмеження рухів у лівому кульшовому та колінному суглобах, загальну слабкість, швидку втомлюваність, підвищену дратівливість, затруднену ходу. Випискою з історії хвороби №7516 ОСОБА_2, який з 02.06.2017 по 19.06.2017 знову перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні Виноградівської районної лікарні з аналогічними скаргами. Випискою з амбулаторної карти №1051/2 ОСОБА_2, інваліда третьої групи, не працюючого, який з 22.01.2018 по 31.01.2018 знаходився на денному стаціонарі, а також з 08.06.2018 по 15.06.2018 перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні районної лікарні. Згідно довідки ТОВ СТ 7 Групп від 07.05.2018 №4 ОСОБА_2, який з 15.12.2016 працює у зазначеному товаристві на посаді укладальника деталей з деревини, за станом здоров я та згідно заяви, від 03.01.2017 його було переведено на посаду помічника верстатника. А тому розмір зазначеної моральної шкоди колегія суддів визначає в сумі 50 000 гривень, розмір якої є доведеним матеріалами справи.

Посилання суду першої інстанції на те, що відшкодування моральної шкоди не може відбуватися двічі і з винної особи, і з володільця джерела підвищеної небезпеки, є безпідставним, оскільки відповідно до положень статей 1172, 1187 ЦК України відшкодування моральної шкоди повинно здійснюватися власником джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм, тому стягнення моральної шкоди повинно здійснюватися з відповідача ТОВ Піонер . До того ж судом не встановлено в якому розмірі ОСОБА_3 було відшкодовано позивачу моральну шкоду.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення, яким позов ОСОБА_2 слід задовольнити частково і стягнути з відповідача на його користь 50 000 гривень моральної шкоди, а у решті вимог відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати в розмірі 1762 гривень.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 листопада 2018 року - скасувати.

Позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Піонер (м.Виноградів, вул.І.Франка,108, ідентифікаційний код юридичної особи 31870423) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) моральну шкоду в розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень, та судові витрати в розмірі 1762 гривень на користь держави.

У решті вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 квітня 2019 року.

Суддя-доповідач: Судді: