Постанова

від 18.04.2019 по справі 916/237/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/237/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Богацької Н.С.

(склад колегії суддів сформовано згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2019)

при секретарі - Лук'ященко В.Ю.

за участю представників:

від позивача: Боруш А.О.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Фермерського господарства ,,Степ"

на ухвалу господарського суду Одеської області від 06.02.2019, суддя в І інстанції Лічман Л.В., повний текст якої складено 06.02.2019 в м. Одесі, про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

у справі № 916/237/19

за позовом: Фермерського господарства ,,Степ"

до Фірми ,,Укрконтракт" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 1 182 422,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року Фермерське господарство ,,Степ" (далі - ФГ Степ ) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Фірми ,,Укрконтракт" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (далі-Фірма ,,Укрконтракт") про стягнення 1 138 300 грн. основного боргу, а також 10472,36 грн. пені, 25 042,60 грн. втрат від інфляції та 8 607,42 грн. 3% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки № 03/10-0313 від 03.10.2018р. щодо оплати у повному обсязі поставленого у жовтні 2018 року товару у встановлений строк.

В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору поставки № 03/10-0313 від 03.10.2018р. здійснив часткову оплату товару отриманого за видатковою накладною № 17 від 16.10.2018р. у розмірі 150 000 грн., заборгованість становить 1 138 300 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі п. 8.3 договору - 10 472,36 грн. пені та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України - 25042,60 грн. втрат від інфляції і 8 607,42 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Одночасно позивач в порядку статей 136, 137, 139 ГПК України подав до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах розміру суми позову на грошові кошти, що належать Фірмі ,,Укрконтракт" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю, наявні на будь-яких рахунках, відкритих у банках або інших фінансових установах.

В обґрунтування вказаної заяви позивач вказував те, що матеріали позову підтверджують наявність об'єктивного сумніву вважати, що рішення суду буде виконане, оскільки наведені факти та обставини в їх сукупності свідчать про недобросовісну поведінку відповідача щодо виконання умов договору поставки, зважаючи на суму заборгованості. У свою чергу, вжиття заходів забезпечення позову є гарантією реального виконання рішення суду та не є порушенням прав відповідача щодо володіння та користування своїм майном, оскільки такі заходи не породжують юридичних наслідків для списання коштів з рахунків відповідача до моменту вступу судового рішення в силу та виникнення у відповідача обов'язку з виконання останнього.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.02.2019 у задоволенні заяви Фермерського господарства ,,Степ" про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в обґрунтування поданої заяви позивачем не надано жодних доказів того, що Фірмою ,,Укрконтракт" вчиняються дії, спрямовані на ухилення від виконання майбутнього рішення суду. При цьому наявність у позивача об'єктивного сумніву вважати, що рішення суду буде виконане, за відсутності належних доказів у цій частині не є достатньою підставою для забезпечення позову, адже такий процесуальний інститут як ,,забезпечення позову у вигляді накладання арешту на кошти" має наслідком позбавлення особи права на вільне розпорядження власним майном, у зв'язку з чим для його застосування мають існувати реальні підтверджені доказово причини, а не лише бажання позивача примусити відповідача провести розрахунки за товар, наявність боргу за який на теперішній час судом не встановлено.

Враховуючи викладене та те, що заявником документально не підтверджено існування фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходу забезпечення позову, передбаченого п.1 ч.1 ст.137 ГПК України, суд відмовив в задоволенні відповідної заяви Фермерського господарства ,,Степ".

Фермерське господарство ,,Степ" у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить ухвалу господарського суду Одеської області від 06.02.2019 у даній справі скасувати, заяву про забезпечення позову задовольнити та накласти арешт на грошові кошти, що належать Фірмі ,,Укрконтракт", наявні на будь-яких рахунках, відкритих у банках або інших фінансових установах, в межах суми позову в розмірі 1 182 422,38 грн.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник вказує те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Місцевий господарський суд, врахувавши предмет спору у цій справі, встановивши зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, залишив поза увагою те, що невжиття заходів до забезпечення позовних вимог може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, у зв'язку з чим протиправно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте відповідач не скористалися наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду.

Оскільки частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника скаржника, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України). Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Суд, вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу.

Предметом даного спору є вимога ФГ Степ до Фірми ,,Укрконтракт" про стягнення грошових коштів в розмірі 1 182 422,38 грн., підставою позову є договір поставки № 03/10-0313 від 03.10.2018р., укладений між позивачем та відповідачем.

В статті 6 ГК України визначено принцип свободи підприємницької діяльності. Водночас принцип змагальності, закріплений у статті 13 ГПК України, встановлює право відповідача заперечити проти наявності боргу з широкого кола підстав. При цьому відповідач має право розраховувати на те, що його господарська діяльність під час розгляду спору по суті не зазнаватиме з боку держави свавільного утиску, у тому числі, й шляхом безпідставного арешту грошових коштів у значному розмірі.

В свою чергу, саме лише посилання заявника на наявність об'єктивного сумніву вважати, що рішення суду буде виконане, оскільки наведені факти та обставини в їх сукупності свідчать про недобросовісну поведінку відповідача щодо виконання умов договору поставки, не є тією обставиною, яка б могла свідчити про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання, оскільки є припущенням, не підтвердженим доказами.

Колегія суддів відзначає, що в контексті обов'язку позивача надати докази вчинення відповідачем відповідних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання, вчинення яких обумовлюється в часі після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи скаржника про наявність невиконаного рішення господарського суду Одеської області від 19.07.2018 у справі № 916/105/18, залишеного без змін постановою апеляційного господарського суду від 27.11.2018, яким з відповідача стягнуто на користь іншої особи 508 200 грн., тобто до звернення позивача до суду з позовом у даній справі, не є тими обставинами, які б свідчили про неможливість чи істотне ускладнення в майбутньому виконання судового рішення, з огляду на що доводи апеляційної скарги, викладені в п. п. 25, 26 даної скарги є необґрунтованими.

Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 02.04.2019 року у справі № 918/702/18.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 914/2555/16, від 25.05.2018 у справі № 916/2768/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 22.08.2018 у справі № 916/195/18 то необхідно зазначити, що скаржником не доведено в чому оскаржувана ухвала не відповідає чи суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у цих постановах, адже у вказаних скаржником справах Верховний Суд виходив з інших фактичних обставин справи, встановлених судами при їх розгляді, ніж ті, що були встановлені судом у даній справі.

Одночасно, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник посилається на ряд висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Устименко проти України , Горнсбі проти Греції , Голдер проти Сполученого Королівства , Шмалько проти України . Разом з тим, висновки Європейського суду з прав людини не повинні бути для суду безумовно обов'язковими без урахування конкретних обставин справи. Скаржник, в порушення вимог ст. 74 ГПК України, не навів обставин, які є підставою для застосування наведеної ним в апеляційній скарзі практики Європейського суду з прав людини.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Господарським судом при прийнятті ухвали було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення питання щодо забезпечення позову.

Оскаржувана ухвала господарського суду першої інстанції відповідає вимогам закону, а висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи та нормам процесуального права.

Посилання скаржника на неправильне застосування норм процесуального права під час винесення оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту апеляційний господарський суд не вбачає.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про залишення ухвали місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 1 921 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 136, 137, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Одеської області від 06 лютого 2019 у справі № 916/237/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фермерського господарства ,,Степ" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19.04.2019р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Богацька Н.С.