Рішення

від 15.04.2019 по справі 920/150/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.04.2019 Справа № 920/150/19 Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/150/19 в порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: Державного підприємства Конотопський авіаремонтний завод АВІАКОН (вул. Рябошапка, буд. 25, м. Конотоп, Сумська область, 41601, ідентифікаційний код 12602750),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Галвіс (вул. 3-я Заводська, буд. 3, м. Суми, 40022, ідентифікаційний код 35742450),

про стягнення 2070,92 грн. заборгованості на підставі договору № 917-18 від 24.09.2018, укладеного між сторонами.

представники сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2070,92 грн. штрафних санкцій на підставі договору № 917-18 від 24.09.2018, укладеного між сторонами, з них: 1357,98 грн. 8 % штрафу, 712,94 грн. пені, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані не належним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 917-18 від 24.09.2018, який укладено між сторонами, щодо своєчасної поставки товару. У зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань з поставки товару у визначений строк, позивачем нараховані штрафні санкції в сумі 2070,92 грн., з яких: 1357,98 грн. 8 % штрафу, 712,94 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 12.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/150/19 в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на 04.03.2019 з повідомленням учасників справи.

25.02.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву № 7 від 25.02.2019, в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання в обумовлені укладеним між сторонами договором строки не виконав у зв'язку з відсутністю необхідної кількості товару на митній території України. 17.10.2018 відповідачем направлено на адресу позивача листа № 41 від 17.10.2018 про неможливість своєчасно виконати умови договору та з проханням дозволити інший термін постачання чи заміну матеріалу товару з латуні на нікель або оксид. Відповіді на зазначений лист відповідачем від позивача не отримано. 17.12.2018 відповідачем отримано листа від позивача № 5179 від 07.12.2018 про з інформацією про утримання штрафних санкцій в сумі, в зв'язку з чим відповідачем направлено на адресу позивача листа № 53 від 17.12.2018 про недоцільність застосування штрафних санкцій.

Крім того, як зазначає відповідач, в договорі № 917-18 від 24.09.2018 та додатку № 1 до нього не вказана дата підписання договору відповідачем, а тому відповідач вважає, що неможливо стверджувати про те коли настає останній день поставки, а відповідно і стягнення штрафу.

04.03.2019 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв'язку з відпусткою судді Спиридонової Н.О., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

У зв'язку із виходом з відпустки судді Спиридонової Н.О., суд ухвалою від 05.03.2019 призначив справу № 920/150/19 до судового розгляду по суті на 02.04.2019 з повідомленням учасників справи.

25.03.2019 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив № 1718 від 20.03.2019, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позов та зазначає, що зміна строків поставки можлива лише за наявності згоди іншої сторони та укладення відповідної додаткової угоди до договору. Посилання відповідача на порушення позивачем права на досудове врегулювання спору, позивач вважає безпідставним, оскільки сторони при укладенні договору не домовлялись про обов'язковість досудового врегулювання спорів. Щодо неможливості визначення дати договору позивач зазначає, що датою договору є саме 24.09.2019, що підтверджується накладною, платіжним дорученням та листами, що містять дату та номер договору, який укладено між сторонами у справі. Стосовно грошових коштів в сумі 2670,00 грн., які надійшли від позивача на рахунок відповідача в рахунок оплати рахунку № 172 від 25.01.2019, позивач зазначає, що така оплата була здійснена позивачем по іншому зобов'язанню, яке не пов'язано із договором № 917-18 від 24.09.2018.

Враховуючи наведене, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

28.03.2019 від представника позивача до суду надійшло клопотання № 1792 від 25.03.2019 про розгляд справи без участі представника позивача, в якому просить суд розглянути справу без участі представника позивача за наявними в ній доказами та зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Ухвалою суду від 02.04.2019 у справі № 920/150/19 постановлено відкласти розгляд справи по суті на 15.04.2019 з повідомленням учасників справи.

12.04.2019 від відповідача до суду надійшли письмові пояснення № 19 від 12.04.2019, в яких відповідач зазначає, що при виконанні даного договору виникла ситуація, вирішення якої залежало від позивача. Згідно з умовами договору, відповідач не може відмовитись від виконання умов договору в односторонньому порядку, тоді як позивач, згідно з пунктом 7.3 договору має таке право, але цим правом позивач не скористався. Не надавши відповідь на листа відповідача № 41 від 17.10.2018, позивач проявив бездіяльність, що призвело до порушення умов укладеного між сторонами договору з боку відповідача. А також, відповідач зазначає, що позивачем порушено виконання грошового зобов'язання згідно пункту 5.2 договору № 917-18 від 24.09.2018.

12.04.2019 від відповідача до суду надійшло клопотання № 20 від 12.04.2019 про розгляд справи без участі представника відповідача, в якому просить суд розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами та зазначає, що позовні вимоги не визнає та заперечує проти їх задоволення.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні 15.04.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

Між позивачем - Державним підприємством Конотопський авіаремонтний завод АВІАКОН та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Галвіс укладений договір № 917-18 від 24.09.2018 (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1 відповідач зобов'язувався поставити та передати у власність позивача блочки взуттєві 6 мм в кількості 10000 штук (далі - товар).

Вартість товару, який поставляється за договором, згідно з пунктом 4.1 договору, становить 20160,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Пунктом 3.2 договору передбачені строки поставки товару, які становлять 20 календарних днів з моменту набрання чинності договором.

Оплата за товар у відповідності з пунктом 5.2 договору здійснюється протягом 20 робочих днів з дати надходження продукції на склад позивача та проходження нею вхідного контролю.

Як свідчать матеріали справи, товар надійшов позивачу двома партіями, а саме 04.10.2018 на суму 3185,28 грн., що підтверджується видатковою накладною № 3069 від 04.2,.2018 (а.с. 20); та 27.11.2018 на суму 16974,72 грн., що підтверджується видатковою накладною № 3672 від 27.11.2018 (а.с. 21).

Позивачем здійснено оплату за поставлений товар 14.12.2018 в сумі 20160,00 грн. Зазначений факт підтверджується платіжним дорученням № 6183 від 14.12.2018 (а.с. 18).

Враховуючи, що датою набуття чинності договором є 24 вересня 2018 року, то останнім днем строку поставки товару є 15 жовтня 2018 року.

Таким чином, відповідачем допущено порушення умов укладеного між сторонами договору в частині строків поставки товару на суму 16974,72 грн. зазначений фак не спростовується відповідачем та вважається встановленим судом.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодексу України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (стаття 1 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частиною першою та другою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено

Частиною першою статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця (стаття 664 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)(стаття 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та статей 216-218 Господарського кодексу України, наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї 3% річних, інфляційної індексації, пені та штрафу, передбачених договорами.

Згідно частини першої статті 230 та частини шостої статті 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі № 905/247/18.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, друга статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 197 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.

Згідно частини першої статті 532 Цивільного кодексу України, місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.

Відповідно до пункту 7.1 договору сторони погодили, що за неналежне виконання умов договору, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Статтею 231 Господарського кодексу України передбачено, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до пункту 7.3 договору, у випадку порушення строків або обсягів поставок продукції, позивач за первісним позовом сплачує відповідачеві за первісним позовом штраф в розмірі 8 % від вартості не поставленої в строк продукції за кожен факт порушення.

Умовами укладеного між сторонами у справі договору передбачений один із способів захисту прав та інтересів позивача у відповідності до статті 20 Господарського кодексу України, а саме застосування штрафних санкцій.

У зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо поставки товару у визначений строк, а саме до 15.10.2018, позивачем нараховані штрафні санкції в сумі 2070,92 грн., з яких 712,94 грн. пеня, нарахована за період з 16.10.2018 по 26.11.2018 за 42 дні прострочення поставки (16974,72х0,1%х42), та 8 % штрафу в сумі 1357,98 грн. (16974,72х8%).

В обґрунтування підтвердження зазначених позовних вимог позивачем наведено у позовній заяві обґрунтований розрахунок штрафних санкцій, який здійснено позивачем арифметично вірно.

Період прострочення характеризується пасивною поведінкою суб'єкта господарських відносин, протягом якого він не вчиняє дій, спрямованих на реалізацію визначеного умовами укладеного між сторонами правочину змісту зобов'язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно статті 549 Цивільного кодексу України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 № 3-88гс11.

З огляду на вищенаведені законодавчі приписи та з'ясувавши факт неналежного виконання відповідачем умов договору у вигляді прострочення зобов'язання з поставки товару за укладеним між сторонами договором, суд дійшов висновку про наявність визначених тим же договором та діючим законодавством підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сум пені та штрафу.

Заперечення відповідача проти позовних вимог, які викладені останнім у відзиві на позов № 7 від 25.02.2019 та письмових поясненнях № 20 від 12.04.2019 спростовуються матеріалами даної справи та не приймаються судом до уваги.

Крім наведеного, суд звертає увагу відповідача на те, що твердження останнього щодо порушення позивачем виконання грошового зобов'язання згідно пункту 5.2 договору № 917-18 від 24.09.2018 також не приймається судом до уваги, оскільки відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем виконання грошового зобов'язання згідно пункту 5.2 договору не наведено та до матеріалів справи не додано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладені обставини, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1921,00 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 126, 129, 232, 233, 238, 240, 241, 248, 252, 255 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Галвіс (вул. 3-я Заводська, буд. 3, м. Суми, 40022, ідентифікаційний код 35742450) на користь Державного підприємства Конотопський авіаремонтний завод АВІАКОН (вул. Рябошапка, буд. 25, м. Конотоп, Сумська область, 41601, ідентифікаційний код 12602750) пеню в сумі 712,94 грн., 8 % штрафу в сумі 1357,98 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 22 квітня 2019 року.

Суддя Н.О. Спиридонова