Постанова

від 18.04.2019 по справі 908/72/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 908/72/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Янцівський гранітний кар'єр"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2019 (головуючий суддя - Орєшкіна Е.В., судді: Широбокова Л.П., Подобєд І.М.) та на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2018 (суддя Дроздова С.С.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Янцівський гранітний кар'єр"

до Запорізької обласної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області

про поновлення договору оренди землі,

за участю:

від позивача: Ткач Д.М. (адвокат)

від відповідача: Завгородня К.М. (довіреність від 21.12.18),

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Янцівський гранітний кар'єр" (далі - відповідач, ПАТ "Янцівський гранітний кар'єр"), звернувшись в суд з позовом до Запорізької обласної державної адміністрації (далі - відповідач) з урахуванням уточнень, просило поновити термін дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2006 (державна реєстрація від 01.03.2006 за №040626000001), укладеного між ним та Запорізькою районною державною адміністрацією Запорізької області (далі - третя особа), на дванадцять років; визнати поновленим договір оренди земельної ділянки від 13.02.2006, зареєстрованого у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01.03.2006 за №040626000001, на тих же самих умовах в редакції додаткової угоди, викладеній в позовній заяві.

Ці вимоги мотивовано зверненнями позивача до орендодавця з наміром реалізувати переважне право на поновлення договору, однак оскільки додаткову угоду укладено не було, а позивач продовжує користуватись об'єктом оренди, сплачуючи орендну плату, останній заявив даний позов.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.04.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2019, в позові відмовлено.

Суди визнали, що позивачем розпочато процедуру поновлення договору оренди на підставі положень частини 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", однак не дотримано приписи частини 2 цієї статті, а тому правові підстави для поновлення договору відсутні, оскільки позивач втратив своє переважне право на поновлення договору. Разом з цим, оскільки третя особа не мала повноважень на розпорядження спірною землею, поновити договір оренди на той самий строк і на тих самих умовах в порядку частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" не можна.

У касаційній скарзі позивач просить вказані судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Ці вимоги мотивовано порушенням судами статті 122 Земельного кодексу України, частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", частини 1 статті 14, частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до прийняття незаконних рішень, котрі не відповідають обставинам, що склались між сторонами даного спору.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувані судові рішення, як законні та такі, що відповідають обставинам справи, залишити без змін.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами у даній справі встановлено, що 13.02.2006 між Запорізькою районною державною адміністрацією Запорізької області (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством Янцівський гранітний кар'єр (орендар), правонаступником якого є позивач, укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - договір), за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди від 30.07.2008, орендодавець на підставі розпорядження голови Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області від 17.08.2005 за №1/315 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, розташовану на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Згідно з умовами пунктів 2 і 15 договору в оренду передається земельна ділянка площею 23,3 га та площею 3,4 га, загальною площею 26,7 га, в тому числі: під кар'єром 22,5 га, під відвалами 4,2 га, для ведення виробничої діяльності.

Договір 13.02.2006 посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташовою Т.М. (зареєстровано в реєстрі за №574) та зареєстрований у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам 01.03.2006, про що в Державному реєстрі земель зроблений відповідний запис за №040626000001.

Згідно з пунктом 8 договору його укладено на 12 років і договір діє до 17.08.2017. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Судами встановлено і те, що листом від 10.08.2017 №1361/1 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області з проханням щодо поновлення договору оренди землі. До звернення було надано проект угоди в трьох примірниках, підписаних з боку орендаря.

Листом №19-8-0.6-4738/2-17 від 28.08.2017 Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повідомило позивача, що не має правових підстав для поновлення (продовження) договору оренди на новий строк та укладення додаткової угоди до вищевказаного договору оренди землі, оскільки розпорядником земель промисловості, який має право на поновлення договору оренди землі, є Запорізька обласна державна адміністрація.

Листом за вих.№0545/0507 від 18.09.2017 Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області повідомила позивача, що 01.01.2013 набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012 №5245-VI, положеннями якого були внесені зміни до статті 122 Земельного кодексу України в частині повноважень органів державної влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування, а тому компетенцію відносно розпорядження такою ділянкою має обласна державна адміністрація.

Разом з цим позивач 07.09.2017 звернувся до заступника голови облдержадміністрації Бабаніна О.О. з листом - повідомленням з проханням поновити (продовжити) договір оренди. До звернення було також надано проект додаткової угоди в трьох примірниках, підписаних з боку орендаря.

Листом від 11.10.2017 № 07832/08-32 відповідачем було повідомлено позивача про необхідність додання до раніше поданого листа додаткових документів, а саме: розпорядчого документа, на підставі якого земельні ділянки надавались оренду та укладався договір оренди землі; документів, які підтверджують державну реєстрацію речових прав на об'єкти нерухомого майна, що розміщені на запитуваних земельних ділянках (у разі наявності таких об'єктів); спеціального дозволу на користування надрами; інформацію про відсутність заборгованості по сплаті орендної плати на землю.

Разом з листом №1663 від 20.10.2017, адресованим відповідачеві, позивачем були надані визначені Запорізькою обласною державною адміністрацією документи.

Листом №07832/08-32 від 15.12.2017 відповідач повідомив позивача, що запропоновані матеріали та документи до облдержадміністрації не надійшли, що унеможливлює позитивне вирішення порушеного питання.

Наведені обставини у їх сукупності слугували підставою для звернення у суд із даним позовом на підставі астини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Приймаючи оскаржувані судові рішення, суди свої висновки мотивували тим, що позивачем у даних правовідносинах, що мали місце між сторонами, було обрано правову конструкцію реалізації переважного права на поновлення договору оренди, унормованого приписами частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Разом з цим, оскільки позивачем не дотримано приписів частини 2 названої статті щодо строку для реалізації переважного права на поновлення договору, а поновлення договору на підставі частини 6 цієї ж статті може мати місце лише на тих же умовах, що були передбачені договором оренди землі, то за встановлених судами обставин щодо перевищення третьою особою у справі наданих їй законодавством повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, поновлення договору, котрий припинив свою дію, за відсутності волевиявлення належного розпорядника землі - відповідача, є незаконним.

Підстави для скасування рішення та постанови у справі відсутні з огляду на таке.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі. Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1- 5 і частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не пов'язані одна з іншою.

Як вбачається з встановлених судами обставин, позивач вчиняв дії з метою реалізації переважного права на поновлення договору оренди землі, однак з пропуском строку для такого звернення, встановленого як умовами договору оренди землі так і частиною 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Разом з цим судами встановлено і те, що Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області при прийнятті у 2005 році розпорядження щодо надання ПАТ Янцівський гранітний кар'єр в оренду земельні ділянки загальною площею 26,7 га (землі добувної промисловості незабудовані землі), розташовану на території Наталівської сільської ради, для ведення виробничої діяльності, перевищила надані їй частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України (у редакції від 14.12.2004, що діяла з 11.01.2005 і була чинною на час прийняття розпорядження від 17.08.2005) повноваження, адже право розпоряджатися землями державної власності за межами населених пунктів, у тому числі землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, відносилося як у 2005 так і на момент розгляду справи до повноважень обласної державної адміністрації.

Судами також встановлено, що спірний договір закінчив свою дію 17.08.2017.

При цьому із позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що відповідачем у справі є Запорізька обласна державна адміністрація, тоді як у наведеній у позові додатковій угоді, яку позивач просить суд укласти, орендодавцем зазначено Запорізьку районну державну адміністрацію Запорізької області, яка є третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Отже пред'явлений позов стосується не відповідача у справі, а зазначеної третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Разом з тим, відповідно до наведених вище положень законодавства орендодавцями спірних земельних ділянок можуть бути лише обласні державні адміністрації.

За вказаних обставин суди дійшли правильного висновку про неможливість поновити договір оренди землі із третьою особою.

При цьому, як вірно вказують і суди і сам відповідач, позивач не обмежений у праві звернення до Запорізької обласної державної адміністрації з метою укладення договору оренди земельної ділянки в порядку, встановленому нормами чинного законодавства.

Посилання позивача на положення статті 124 Земельного кодексу України у редакції чинній на час надання в оренду спірної земельної ділянки відхиляються Судом через те, що названа стаття унормовує порядок надання земельної ділянки в оренду, а стаття 122 цього ж Кодексу, визначає повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування.

Разом з цим, частина 1 статті 116 цього ж Кодексу визначає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч.2 ст. 66 Земельного кодексу України).

До розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України).

Отже суди вірно визначили до повноважень якого органу виконавчої влади в силу приписів статті 122 Земельного кодексу України належало право розпорядження спірними земельними ділянками.

Також не можна погодитись з доводами позивача про вихід судів за межі позовних вимог, адже за умов надання земельної ділянки в оренду за відсутності повноважень на такі дії, позовні вимоги поновити таку угоду на той самий строк і на таких же умовах в судовому порядку, визнати законними та обґрунтованими не можна.

Наведеним спростовуються доводи позивача про незаконність прийнятих у справі судових рішень.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги немає.

Відтак аргументи, викладені у відзиві, знайшли своє підтвердження.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 3 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Янцівський гранітний кар'єр" залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2019 у справі Господарського суду Запорізької області № 908/72/18, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є.В. Краснов