Постанова

від 18.04.2019 по справі 554/7008/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/7008/18 Номер провадження 22-ц/814/1153/19Головуючий у 1-й інстанції Блажко І.О. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Пилипчук Л.І.,

суддів Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,

секретар Філоненко О.В.,

з участю позивача ОСОБА_2, її представника - адвоката Пустяк А.В., відповідача ОСОБА_4, його представника - адвоката Болдирєва В.Є., третьої особи - ОСОБА_6,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (з повідомленням учасників справи) у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 06 лютого 2019 року, постановлене суддею Блажко І.О. (повний текст складено 11 лютого 2019 року),

у справі за позовом ОСОБА_2 до міськрайонного управління у Полтавському районі та м.Полтаві Головного управління Держгеокадастру, виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Полтаві ради, державного реєстратора Міняйло Ольги Григорівни комунального підприємства Реєстратор Полтавської обласної ради, комунального підприємства Реєстратор Полтавської обласної ради, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_6, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на землю,

в с т а н о в и в:

03.09.2018 ОСОБА_2 звернулася в суд із указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_8 від 10.03.2010 серії НОМЕР_1, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011057900277;

- скасувати запис про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності в порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_8 на 368/838 часток земельної ділянки, що становить 368 кв.м., розташованої АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;

- визнати право власності на земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_1 у таких частках: за ОСОБА_2 - 184/838 частки площею 184 кв.м.; за ОСОБА_4 - 306/838 частки площею 306 кв.м.

В обґрунтування позову посилається на те, що на підставі рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 07.04.2015 вона набула право власності на 3/16 частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом: на 1/8 частину - після смерті 28.01.2008 року батька ОСОБА_9, та на 1/16 частину - після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року матері ОСОБА_8. Відповідач успадкував відповідно 1/8 частину вказаного будинку після смерті батька та 3/16 частини - після смерті матері.

У листопаді 2015 року, одержавши ухвалу Октябрського районного суду м.Полтави від 26.11.2015 про відкриття провадження у справі №554/13680/15ц за позовом ОСОБА_4 про визначення часток у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку та визнання права власності на частку земельної ділянки в порядку спадкування, також одержала копію державного акту на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_3, серія НОМЕР_1, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м.Полтаві ради від 22.12.2009 №592. З того часу дізналася про порушення свого права на частку земельної ділянки, оскільки приватизація цієї ділянки її матір'ю ОСОБА_8 відбулася з порушенням її, позивачки, права на частку земельної ділянки відповідно до успадкованої після смерті батька частки у житловому будинку.

Зазначає, що станом на 22.12.2009 співвласниками спірної земельної ділянки були не тільки ОСОБА_6 та ОСОБА_8, як це зазначено у додатку до державного акту, а ще й вона, ОСОБА_2, та ОСОБА_4, які набули право на користування земельною ділянкою з моменту прийняття спадщини після смерті батька 28.01.2008 року.

Вважає, що рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у м.Полтаві ради від 22.12.2009 №592 порушені її права на одержання у власність земельної ділянки у розмірі, пропорційному одержаній у власність частки на будинок в порядку спадкування після смерті батьків.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 06.02.2019, з урахуванням виправлення описок згідно ухвали від 11.02.2019, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Рішення районного суду мотивоване тим, що позивачем не надано жодних доказів необізнаності про приватизацію земельної ділянки її матір'ю ОСОБА_8 та ОСОБА_6 Тоді як рішенням суду Октябрського районного суду м.Полтави від 11.12.2017 встановлено, що ОСОБА_9 не мав права власності на земельну ділянку, а тому вона не входила до його спадщини, у зв'язку з чим у ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку після прийняття спадщини батька ОСОБА_9 не виникло. Також суд першої інстанції виходив з того, що захист прав громадян на земельну ділянку здійснюється шляхом визнання недійсним рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, тому визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю без визнання недійсним рішення, на підставі якого видано цей державний акт, суперечить вимогам закону.

Із рішенням районного суду не погодилася позивач та подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування обставин, просить рішення районного суду скасувати й ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №362/884/16-ц, вважає хибними висновки суду, що визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю без визнання недійсним рішення, на підставі якого видано цей державний акт, суперечить вимогам закону.

Вважає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, ст.377, ч.2 ст.1225, ч.5 ст.1268 ЦК України, ст.ст.120,152,155 ЗК України, які регулюють спірні правовідносини та встановлюють гарантії землекористувача щодо захисту своїх прав.

Заперечує висновки суду, що до спадкоємців переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, реалізуючи які, спадкоємці, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування).

Зазначає, що у ОСОБА_9 виникло право користування спірною земельною ділянкою з моменту придбання Ѕ будинку та господарських будівель на підставі договору купівлі-продажу від 12.10.1962 і тривало до його смерті. Мати позивачки ОСОБА_8 була титульним володільцем, а її батько ОСОБА_9 співвласником у праві спільної сумісної власності на частку будинку та господарських споруд відповідно до ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України. Законність землекористування та розмір часток подружжя ОСОБА_9 також підтверджена рішеннями суду від 07.04.2015 та 11.12.2017.

Із 28.01.2008 вона, позивачка, та ОСОБА_4 прийняли у спадщину частку в праві спільної сумісної власності на частину будинку, тому на дату прийняття рішення виконавчим комітетом Октябрської районної у м.Полтаві ради від 22.12.2009 №592 спірна земельна ділянка фактично перебувала у користуванні ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Вважає, що визнанням недійсним оскаржуваного державного акту не порушуються права та інтереси третьої особи ОСОБА_6, оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_4, виданий на ім'я останньої, та розмір її частки - не оспорюється.

Заперечує висновки суду щодо спливу строку позовної давності на оскарження державного акту на право власності на земельну ділянку з підстав її участі в укладенні договору від 05.06.2008 №113-08 на надання посередницьких послуг та договору від 05.06.2018 за №203/08-фіз-геодез на виконання геодезичних робіт, які не є доказами приватизації земельної ділянки та виготовленнядержавного акту на землю.

Зазначає, що між датою укладення зазначених договорів та державною реєстрацією державного акту на право власності на земельну ділянку минуло близько 2 років і позивач не знала, що її мати приватизувала земельну ділянку лише на себе, тоді як правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку перебували у ОСОБА_4

29.03.2019 ОСОБА_4 надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Наполягає на обізнаності позивача про процес приватизації їх матір'ю ОСОБА_8 земельної ділянки саме з червня 2008 року та просить застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог. У якості доказу правомірності державної реєстрації за ним права власності на 36/838 частки земельної ділянки, що становить 368 кв.м., надав копію постанови Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №554/13680/15-ц.

Інші учасники справи відзив до апеляційного суду не подали.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст.372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, які з'явилися в апеляційну інстанцію, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Судом установлено та не оспорюється сторонами, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 10.03.2010 серії НОМЕР_1 ОСОБА_8 на підставі рішення від 22.12.2009 №592 виконавчого комітету Октябрської районної у м.Полтаві ради набула право власності на земельну ділянку площею 0,0838 га, що розташована по АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Співвласником вказаної земельної ділянки стала ОСОБА_6, що підтверджується додатком до державного акту. Державний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011057900271./т.1 а.с.21-22/

15 квітня 2014 року ОСОБА_8 померла./т.1 а.с.13/

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 11.12.2017 у справі №554/13680/15-ц, зміненим постановою апеляційного суду Полтавської області від 18.01.2018, визначено, що розмір часток співвласників ОСОБА_6 і ОСОБА_8 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3, площею 0,0838 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, становить для ОСОБА_6 - 348/838 частки, для ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 - 490/838 частки.

Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 на 368/838 часток земельної ділянки, що становить 368 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 на 122/838 часток земельної ділянки, що становить 122 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд./т.1 а.с.23-26, 27-29/

12.03.2018 реєстратором комунального підприємства Реєстратор Полтавської обласної ради Міняйло О.Г. на підставі вказаного судового рішення зареєстровано за ОСОБА_4 право приватної спільної часткової власності на 368/838 земельної ділянки, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна./т.1 а.с.79-80/

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із того, що позивачем не надано жодних доказів, що вона не знала про приватизацію земельної ділянки її матір'ю ОСОБА_8 та третьою особою ОСОБА_6 Спірна земельна ділянка була приватизована після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, і не мав права власності на земельну ділянку на момент смерті, у зв'язку з чим у ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку після прийняття спадщини батька не виникло.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Оскільки спадкодавець ОСОБА_9 за життя не набув права власності на земельну ділянку, останнє не входить до спадкової маси.

Із матеріалів справи вбачається, що сторони, прийнявши спадщину після смерті батька, були обізнані про здійснення приватизації спірної земельної ділянки їх матір'ю ОСОБА_8 та третьою особою ОСОБА_10 та не заперечували проти цього, що підтверджується їх наступними послідовними діями. Зокрема, ОСОБА_11 приймала участь у сприянні виготовленню технічної документації шляхом укладення від імені матері договору №203/-8фіз-геод від 05.06.2008 на виконання геодезичних робіт щодо спірної земельної ділянки, договору 113-08 від 05.06.2008 про надання посередницьких послуг з підготовки матеріалів для підготовки державного акту на право власності на земельну ділянку./а.с.142,143,144 т.1/ Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року матері сторони вирішили у судовому порядку спір щодо часток у спадщині, в тому числі, щодо спірної земельної ділянки.

Постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 11 грудня 2017 року в незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 18 січня 2018 року залишено без змін./а.с.160-169 т.2/

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що спірна земельна ділянка була приватизована ОСОБА_8 та ОСОБА_12 у 2010 році, тобто після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, та не мав права власності на земельну ділянку на момент смерті. З урахуванням цієї обставини за ОСОБА_4 та ОСОБА_13 визнано право власності на частини спірної земельної ділянки у порядку спадкування за заповітом і за законом (обов'язкова частка).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тому доводи апеляційної скарги, що право батька ОСОБА_9 на користування спірною земельною ділянкою, яке виникло з моменту придбання Ѕ будинку та господарських будівель на підставі договору купівлі-продажу від 12.10.1962 і тривало до його смерті, та вона, позивач, успадкувала це право, - апеляційним судом визнаються неспроможними й до уваги не приймаються.

Позивач не спростувала належними та допустимим доказами встановлених судом обставин щодо здійснення приватизації земельної ділянки матір'ю сторін за їх згоди та обізнаності на своє ім'я.

Доводи апеляційної скарги щодо дотримання строків позовної давності апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки ніяким чином не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо відмови у позові за безпідставністю.

Однак апеляційний суд вважає хибним посилання суду на неправильно обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом пред'явлення позову про визнання недійсним державного акту без визнання незаконним рішення, на підставі якого видано цей акт.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до роз'яснень, викладених у абз.2 п.2постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16.04.2004 № 7, судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності є законним, ефективним та окремим способом захисту та поновлення порушених прав у судовому порядку, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 20.04.2016 у справі №6-2824цс15, від 01.07.2015 у справі №6-319цс15, від 10.10.2018 у справі №6-319цс15.

Враховуючи викладене, є хибним висновок районного суду, що визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю без визнання недійсним рішення, на підставі якого видано цей державний акт, суперечить вимогам закону. Тому оскаржуване рішення підлягає зміні шляхом виключення такого висновку з мотивувальної частини рішення.

Решта доводів, викладених у апеляційній скарзі, зводиться до переоцінки доказів у справі та чинних судових рішень, їх довільного тлумачення позивачем.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі викладеного апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та виключення із мотивувальної частини рішення висновку, що визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю без визнання недійсним рішення, на підставі якого видано цей державний акт, суперечить вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 06 лютого 2019 року - змінити, виключивши із його мотивувальної частини висновки суду, що визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю без визнання недійсним рішення, на підставі якого видано цей державний акт, суперечить вимогам закону.

В іншій частині рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 06 лютого 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 22.04.2019.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак