Рішення

від 02.04.2019 по справі 910/14602/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.04.2019Справа № 910/14602/18

Господарський суд міста Києва у складі : судді Бондаренко Г.П., за участю секретаря судового засідання Коваленко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи № 910/14602/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ГІДРОІЗОЛЯЦІЇ" (07101, Київська обл., місто Славутич, Невський Квартал, буд. 2, кв. 12, код ЄДРПОУ 39165816)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТУМ" (02152, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 38808304)

Про стягнення 163 181,63 грн

та

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТУМ" (02152, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 38808304)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ГІДРОІЗОЛЯЦІЇ" (07101, Київська обл., місто Славутич, Невський Квартал, буд. 2, кв. 12, код ЄДРПОУ 39165816)

Про зобов'язання вчинити певні дії

Представники учасників сторін:

від позивача та відповідача за зустрічним позовом: Петруня А.В. (адвокат), довіреність № 15/8 від 22.08.2017

від позивача та відповідача за зустрічним позовом: Новошицький О.О. (керівник організації (витяг з ЄДРПОУ №1003261145 від 17.11.2017))

від відповідача та позивача за зустрічним позовом: Кожема В.П. (адвокат), довіреність № 65 від 25.04.2018

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСКИЙ ЦЕНТР ГІДРОІЗОЛЯЦІЇ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТУМ" (далі - відповідач) про стягнення 163 181, 63 грн. збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором відповідального зберігання № 27022017 від 27.02.2017. Як зазначає позивач, відповідач як зберігач майна неодноразово відмовляв в повернені товару позивачеві, прийнятого на підставі договору відповідального зберігання. Через такі дії відповідача, позивач не має більше можливості використовувати товар за його цільовим призначенням, а тому позивач втратив інтерес у поверненні товару, переданого на зберігання, і просить відшкодувати збитки, спричинені діями відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ГІДРОІЗОЛЯЦІЇ" залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали шляхом подання до суду доказів, які б підтверджували факт направлення на адресу відповідача копії позовної заяви з конкретизованими додатками.

03.12.2018 від позивача до суду надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, якими останній усунув недоліки, встановлені ухвалою суду від 16.11.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи № 910/14602/18 ухвалено здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15.01.2019.

14.01.2019 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, відзив на позов обґрунтований тим, що чинним законодавством, яким урегульовані правовідносини щодо зберігання, не передбачено права у поклажодавця вимагати відшкодування вартості товару від зберігача, у зв'язку із втратою інтересу до товару, таке право в нього виникає лише при умові пошкодження речі чи її нестачі. Відповідач стверджує, що товар наявний в нього і він неодноразово вимагав, що позивач забрав, належний йому товар.

14.01.2019 від відповідача надійшла зустрічна позовна заява з вимогою про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ГІДРОІЗОЛЯЦІЇ" забрати від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТУМ" товар згідно договору відповідального зберігання № 27022017 від 27.02.2017, а саме: бітумно-полімерну гідроізоляційну емульсію на водній основі Rapidflex у кількості 1800 кг (9 бочок по 200 кг із них 3 бочки відкриті); бітумно-полімерну гідроізоляційну грунтівку на водній основі Paz Primer (відро 4 кг) у кількості 9 штук; бітумно - полімерну гідроізоляційну грунтівку на водній основі Paz Primer (відро 15 кг) у кількості 2 штуки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву та об'єднано в одне позовне провадження з первісним позовом.

Окрім того, у зв'язку з прийняттям до спільного розгляду з первісним позовом судом оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні на 05.02.2019.

Протокольною ухвалою від 05.02.2019 оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні на 19.03.2019.

06.02.2019 через відділ діловодства суду від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву. Даний відзив обґрунтований тим, що позивачем за зустрічним позовом було неодноразово відмовлено відповідачу за зустрічним позовом у повернені товару, в свою чергу зі спливом значного проміжку часу відповідач за зустрічним позовом втратив можливість використання спірного товару за його цільовим призначенням.

Окрім того, 06.02.2019 позивачем за первісним позовом подано відповідь на відзив, в якому не визнає викладені відповідачем за первісним позовом обставини та просить суд задовольнити вимоги про стягнення збитків у розмірі 163181,63 грн та відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви.

Протокольною ухвалою від 19.03.2019 закрито підготовче провадження у справі та розпочато розгляд справи по суті, оголошено перерву в судовому засіданні на 02.04.2019.

В судовому засіданні 02.04.2019 представники позивача за первісним позовом вимоги підтримали повністю та просили задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві, у задоволені зустрічних вимог просили відмовити з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву.

В судовому засіданні 02.04.2019 представник відповідача за первісним позовом у задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, в свою чергу, вимоги за зустрічною позовною заявою просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 02.04.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

27.02.2017 між позивачем (далі - клієнт) та відповідачем (далі - зберігач) укладено договір відповідального зберігання (мовою оригіналу: "Договор ответственного хранения") (далі - договір) № 27022017.

Згідно приписів п. 1.1 договору, предметом договору, є прийняття та зберігання на (опалювальному, неопалювальному) складі зберігача товару на умовах, передбаченим цим договором (далі - товар).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що зберігання товару здійснюється зберігачем в приміщенні, що знаходиться під охороною та яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Народного Ополчення, 23-А або м. Бровари, Броварська об'їзна дорога, 8. На цьому складі зберігач зобов'язаний приймати товар на зберігання і видавати його в такі дні та години з 9-00 до 18-00 з понеділка по п'ятницю.

Розділом 2 даного договору сторони погодили, що за зберігання товару клієнт не сплачує зберігачу винагороду. Товар зберігається на складі зберігача на безкоштовній основі протягом 3-х (трьох) календарних місяців з моменту підписання Договору (п. 2.1 договору). Пунктом 3.1.1 договору передбачено, що клієнт зобов'язаний перевірити кількість і якість переданого на зберігання товару. (Мовою оригіналу: "Клиент обязан проверить количество и качество передаваемых на хранение товаров".)

В свою чергу сторонами погоджено і зобов'язання зберігача, зокрема: дотримуватись умов зберігання товарів, передбачених п. 1.2 цього договору (п. 3.2.1 договору); зберігач забезпечує належне зберігання товарів (п. 3.2.3 договору); видати в повному обсязі чи частково товари клієнту за першою вимогою (п. 3.2.4 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що при прийманні - видачі товару на відповідальне зберігання складається акт прийому - передачі товару зберігання у 2 примірниках (додаток до 1 до договору) по одному примірнику для кожної сторони.

Також, відповідно до умов договору зберігач відповідає за втрату товару, прийнятого на зберігання (п. 5.1 договору), зберігач зобов'язаний відшкодувати клієнту збитки, завдані клієнту втратою (п. 5.2 договору).

Пунктом 5. 3 договору передбачено, що у випадку виявлення втрати однією зі сторін втрати, сторона, що виявила втрату, повинна повідомити про це іншу сторону. За результатами спільного обстеження товару, сторони складають акт втрати, в якому зазначають: - кількість втраченого товару, оціночну вартість втраченого товару і суму, яка приймається до відшкодування зберігачем згідно даного пункту. Зберігач повинен протягом десяти днів з моменту складання акту заплатити клієнту суму, вказану в акті.

Окрім того, у п. 5.4 договору сторонами погоджено, що зберігач має право, в якості забезпечення зобов'язань за цим договором утримувати товари, надані на зберігання, у випадку невиконання чи неналежного виконання клієнтом своїх зобов'язань за цим договором.

Пунктом 9.1 договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє впродовж 3 (трьох) місяців (або до виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Окрім того, п. 9.6 договору, передбачено, що він підписується терміном на 3 (три) календарні місяці з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 27.05.2017.

Відповідно до акту прийому - передачі товарів на відповідальне зберігання, що є додатком № 1 до договору від 27.02.2017(далі - акт), клієнт передав належне йому на праві власності майно, а зберігач прийняв такі товари по кількості і якості: бітумно - полімерна гідроізоляційна емульсія на водній основі Rapidflex у кількості 1800,00 кг (9 бочок по 200 кг з них 3 бочки відкриті); бітумно - полімерна гідроізоляційна грунтівка на водній основі Paz Primer (відро 4 кг) у кількості 9 шт; бітумно - полімерна гідроізоляційна грунтівка на водній основі Paz Primer (відро 15 кг) у кількості 2 шт.

Позивач листом № 00005/07/2017-1 від 05.07.2017 звернувся до відповідача з вимогою повернути у 5-ти денний термін переданий товар на відповідальне зберігання, у зв'язку із закінченням 27.05.2017 терміну дії договору.

У відповідь на дане звернення, відповідач своїм листом від № 79 від 10.07.2017 повідомив позивача, що товар відповідно до умов договору знаходився на безоплатному відповідальному зберіганні з 27.02.2017 по 27.05.2017 включно. У зв'язку з тим, що товар не було вивезено своєчасно, починаючи з 28.05.2017 товар перебуває на 3 (трьох) палетах на платній основі (щодення вартість 1 палети становить 4 грн). Отож, після закінчення терміну дії договору вартість зберігання складає 528,00 грн (з 28.05.2017 по 10.07.2017). Також повідомлено, що позивач має можливість забрати свій товар після оплати за послуги зберігання на точну дату відвантаження.

У відповідь на лист відповідача, позивач листом № 00012/07/2017-2 від 12.07.2017 повідомив, що умовами укладеного договору не передбачена вартість зберігання у випадку перевищення погодженого безкоштовного періоду зберігання. Окрім того, до закінчення терміну договору від відповідача на адресу позивача не надходило жодного повідомлення про те, що після закінчення терміну договору, подальше зберігання товару на складі буде здійснюватись на платній основі.

У листі - зверненні до відповідача № 00007/08/2017-3 від 07.08.2017 позивач погодився на внесення змін до договору стосовно пролонгації договору строком до 15.08.2017 та переходу на платне зберігання, згідно вартості зазначеної у листі відповідача № 79 від 10.07.2017. Позивач за первісним позовом також просить у вказаному листі відповідача за зустрічним позовом виставити рахунок на оплату послуг відповідального зберігання за період з 28.05.2017 по 15.08.2017 (включно) за послуги відвантаження товару, яке відбудеться 15.08.2017.

Рахунком на оплату № 1519 від 07.08.2017 відповідачем було виставлено рахунок за договором "рахунок № 1519 від 07.08.2017" у загальній сумі 960,00грн за оренду приміщення.

Листом № 00008/08/2017-2 від 08.08.2017 позивач звернувся з вимогою до відповідача стосовно внесення змін до рахунку на оплату, а саме зазначити реквізити договору відповідального зберігання, а в позиції предмету рахунка визначити як "оплату послуг за зберігання товару до договору відповідального зберігання № 27022017 від 27.02.2017" із зазначенням кількості днів зберігання чи періоду.

Платіжним дорученням № 1043 від 08.08.2017 позивач перерахував на рахунок відповідача кошти у розмірі 960,00 грн з призначенням платежу "оплата за відповідальне зберігання товару по дог. № 27022017 від 27.02.2017, за період з 28.05.2017 по 15.08.2017, згідно листа № 79 від 10.07.2017".

Платіжним дорученням № 3589 від 08.08.2017 відповідач перерахував на рахунок позивача кошти у розмірі 960,00 грн з призначенням платежу "повернення помилково сплачених коштів (платіжне доручення № 1043 від 08.08.2017)".

Позивач за первісним позовом звернувся до відповідача за первісним позовом з вимогою № 000029/08/2018-1 від 29.08.2018 (далі - вимога 1) про відшкодування вартості товару за договором у розмірі 163181,63 грн. Вимога обґрунтована тим, що незаконне утримання відповідачем переданого товару на відповідальне зберігання, а також його не повернення, призвело до того, що у товару закінчився термін придатності, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості використовувати його за призначенням, а тому відмовляється від даного товару та відповідно до ч. 2 ст. 921 Цивільного кодексу України вимагає відшкодувати вартість товару у загальній сумі 163181, 63 грн з розрахунку:

- бітумно-полімерна гідроізоляційна емульсія на водній основі Rapidflex у кількості 1 800 кг (9 бочок по 200 кг із них 3 бочки відкриті) (становить 87,67 грн за 1 кг *1 800 кг = 157 806,00 грн);

- бітумно-полімерна гідроізоляційна грунтівка на водній основі Paz Primer (відро 4 кг) у кількості 9 штук (становить 959, 82 грн за 3 шт відер по 4 кг + 319, 94 грн за 1 шт відро по 4 кг + 1 638, 35 грн за 5 шт відер по 4 кг = 2 918,11грн);

- бітумно - полімерна гідроізоляційна грунтівка на водній основі Paz Primer (відро 15 кг) у кількості 2 штуки (становить 2 457,52 грн).

Позивач вимогою № 000019/09/2018-1 від 19.09.2018 (далі - вимога 2) повторно звернувся до відповідача з аналогічними вимогами.

У відповідь на вимогу - 2 відповідач листом № 149 від 27.09.2018 повідомив позивача про те, що приписами цивільного законодавства, відповідальність зберігача визначено лише за втрату (нестачу) або пошкодження речі та за наявності умислу або грубої необережності зберігача. В даному випадку такі обставини зі сторони відповідача відсутні, а тому останній відмовляється відшкодовувати вартість переданого на відповідальне зберігання товару та згодний повернути прийнятий на відповідальне зберігання товар.

Позивач втретє звернувся з листом № 0012/10/2018-1 від 12.10.2018 (далі - вимога 3) до відповідача з вимогою про відшкодування вартості переданого товару на зберігання у розмірі 163181, 63 грн шляхом перерахування коштів на рахунок позивача протягом двох робочих днів з дня отримання цієї вимоги. Дана вимога залишена відповідачем за первісним позовом без відповіді та задоволення.

Позовні вимоги позивача за первісним позовом обґрунтовані тим, що відповідач як зберігач за договором відповідального зберігання, на думку позивача, незаконно утримував товар, переданий на зберігання та не повертав його позивачеві, що призвело до того, що позивач позбавлений можливості використовувати його за цільовим призначенням (закінчився термін придатності), тому останній відмовляється від його отримання та вимагає на підставі статей 950, 951 Цивільного кодексу України відшкодування вартості у загальному розмірі 163 181, 63 грн.

В свою чергу, позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що прийнятий на відповідальне зберігання товар не є пошкодженим чи знищеним, що в свою чергу виключає можливість відшкодування його вартості на підставі приписів статетй 950, 951 Цивільного кодексу України. Окрім того, у зв'язку з відмовою позивача зе первісним позовом заьбрати належний йому переданий на зберігання товар, який є в наявності у відповідача за первісним позовом, відповідач звернувся з відповідним зустрічним позовом про зобов'язання вчинити певні дії, а саме забрати (прийняти) товар ТОВ "Український центр гідроізоляції".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача за первісним позовом не підлягають задоволенню, а зустрічний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Статтями 526 та 530 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України наголошено на тому, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Спір у справі виник з правовідносин, що виникли між сторонами на підставі укладення договору зберігання майна, і спірні правовідносини регулюються главою 66 ЦК України.

Частиною 1 ст. 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 Цивільного кодексу України, а саме частиною 1 унормовано, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

У статті 942 Цивільного кодексу України передбачені обов'язки зберігача щодо забезпечення схоронності речі, а саме, зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 Цивільного кодексу України) та якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну (ч. 2 ст. 942 Цивільного кодексу України).

В свою чергу, ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Окрім того, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання (ч. 3 ст. 946 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з договору зберігання, шляхом укладення договору відповідального зберігання, а дії сторін щодо передачі та прийняття товару на зберігання засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Згідно статті 948 Цивільного кодексу України, у поклажодавця виникає обов'язок забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

В свою чергу, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України).

З аналізу структурної побудови Цивільного кодексу України, а саме щодо обов'язків сторін договору зберігання, можна зробити висновок, що після закінчення строку зберігання, першою стороною у якої виникає будь-який обов'язок відносно речі є поклажодавець. Тобто, зацікавленою стороною у повернені речі є саме поклажодавець, а не зберігач цієї речі.

Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі унормовано статтею 950 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до частини першої цієї статті за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Окрім того, зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності (ч. 3 ст. 950 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 951 Цивільного кодексу передбачено, якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Окрім того, відповідно до умов договору зберігач відповідає за втрату товару, прийнятого на зберігання (п. 5.1 договору), зберігач зобов'язаний відшкодувати клієнту збитки, завдані втратою відповідно (п. 5.2 договору) та в порядку, встановленому п. 5.3 договору.

Матеріалами справи встановлено, що позивач вперше звернувся з вимогою до відповідача щодо повернення товару від 05.07.2017, яка була отримання останнім 10.07.2017 (засобами електронної пошти). В свою чергу, відповідачем, у зв'язку з закінченням безкоштовного терміну зберігання було виставлено орієнтовний розрахунок суми, яка підлягає сплаті за зберігання товару понад строк, який установлено умовами договору для безкоштовного зберігання.

Суд не приймає до уваги, встановлений відповідачем рахунок на оплату № 1519 від 07.08.2017 на суму 960,00 грн за оренду приміщення, оскільки, по-перше, після його оплати позивачем згідно платіжного доручення № 1043 від 08.08.2017, сплачені кошти були повернуті відповідачем в той же день згідно платіжного доручення № 3589 з призначенням платежу "повернення помилково сплачених коштів (платіжне доручення № 1043 від 08.08.2017)".

Cуд не приймає до уваги твердження позивача про те, що дії відповідача, які виражались у незаконному утримані товару переданого на відповідальне зберігання, а також його неповернення, призвели до закінчення терміну придатності цього товару, що виключає можливість використання товару позивачем за цільовим призначенням, позаяк, ч. 3 ст. 950 Цивільного кодексу України унормовано, що зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Так, спір у даній справі (за первісними позовними вимогами) виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для відшкодування відповідачами збитків у розмірі 163 181, 63 грн внаслідок незаконного утримання товару переданого відповідачу за первісним позовом на зберігання. За твердженням позивача, такі дії відповідача призвели до того, що позивач за первісним позовом позбавлений можливості використовувати його за цільовим призначенням (закінчився термін придатності).

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

В даному випадку суд зазначає, що спір у справі стосується саме стягнення збитків за невиконання договірного зобов'язання відповідно до статті 623 ЦК УКраїни.

Стаття 623 ЦК України конкретизує положення ст. 22 ЦК, яка говорить про стягнення збитків як спосіб захисту цивільних прав. Відшкодування збитків вважається загальною формою цивільно-правової відповідальності, оскільки може бути застосована в будь-якому випадку порушення зобов'язання, незалежно від того, чи передбачили сторони це в договорі або чи є вказівки спеціального закону.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального Кодексу України).

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення шкоди, обґрунтувати її розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Позивач за первісним позовом вказує, що у зв'язку з тривалим неповерненням переданого на відповідальне зберігання товару в нього закінчився термін придатності, що не уможливлює подальше його використання, тому вартість переданого товару і є заявленими збитками.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Згідно статті 948 Цивільного кодексу України, у поклажодавця виникає обов'язок забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

В свою чергу, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України).

Суд наголошує на тому, що саме у поклажодавця (у позивача за первісним позовом) виник обов'язок забрати річ від зберігача (відповідача за первісним позовом) після закінчення терміну дії договору, тобто саме поклажодавець є зацікавленим в тому, щоб переданий ним товар на зберігання був йому же переданий після закінчення такого строку.

Щодо тверджень позивача про те, що у товару закінчився термін придатності через протиправне та тривале його притримання відповідачем, то суд звертає увагу на той факт, що матеріалами справи підтверджено, що термін придатності переданого на зберігання товару складає 12 місяців, при дотриманні вимог зберігання продукції зазначених в технічних інформаційних листках продукції, в свою чергу сам товар виготовлений 27.05.2016. Тобто, при дотриманні умов зберігання, максимальний термін до якого товар є придатним до використання є 27.05.2017, про що поклажодавець знав, передаючи товар на зберігання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, позивачем за первісним позовом не доведено взагалі складу цивільного правопорушення, що в свою чергу, виключає можливість стягнення збитків з відповідача за первісним позовом. Окрім того, як вбачається з пояснень відповідача № 149 від 27.09.2018 він повертає товар у визначену дату та час позивачу.

Разом з тим, дослідивши зустрічні позовні вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ГІДРОІЗОЛЯЦІЇ" забрати від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТУМ" товар згідно договору відповідального зберігання, суд встановив, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з підстав їх обґрунтованості та законності.

Згідно статті 948 Цивільного кодексу України, у поклажодавця виникає обов'язок забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

В свою чергу, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Договору, товар зберігається на складі зберігача на безкоштовній основі протягом 3х (трьох) календарних місяців з дня підписання договору.

Також, як було передбачено умовами укладеного договору, зберігач зобов'язаний видати в повному обсязі чи частково товари клієнту за першою вимогою (п. 3.2.4 договору).

З огляду, на встановлений договором тримісячний строк зберігання товару з 27.05.2017 у відповідача за зустрічним позовом виник обов'язок забрати майно у зберігача.

Окрім того, відповідачем за зустрічним позовом до позовної заяви додано лист позивача за зустрічним позовом № 149 від 27.09.2018 на лист - вимогу № 000019/2018-1 від 19.09.2018, з якого вбачається, що останній повертає прийнятий на зберігання товар у визначену дату та час.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог, скільки позивачем не доведені обставини того, що у зв'язку з діями відповідача відбулась втрата чи пошкодження товару, що є передумовою для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків. В свою чергу, суд вважає доведеними та такими, що підлягають задоволенню зустрічні позовні вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ГІДРОІЗОЛЯЦІЇ" забрати товар згідно договору відповідального зберігання.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання первісної позовної заяви покладаються на позивача за первісним позовом, витрати зі сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви покладаються на відповідача за зустрічною позовною заявою у розмірі 2 447, 72 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ГІДРОІЗОЛЯЦІЇ" (07101, Київська обл., місто Славутич, Невський Квартал, буд. 2, кв. 12, код ЄДРПОУ 39165816) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТУМ" (02152, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 38808304) про стягнення 163 181,63 грн відмовити повністю.

2. Судові витрати за розгляд первісного позову покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ГІДРОІЗОЛЯЦІЇ" (07101, Київська обл., місто Славутич, Невський Квартал, буд. 2, кв. 12, код ЄДРПОУ 39165816).

3. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТУМ" (02152, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 38808304) до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ГІДРОІЗОЛЯЦІЇ" (07101, Київська обл., місто Славутич, Невський Квартал, буд. 2, кв. 12, код ЄДРПОУ 39165816) про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ГІДРОІЗОЛЯЦІЇ" (07101, Київська обл., місто Славутич, Невський Квартал, буд. 2, кв. 12, код ЄДРПОУ 39165816) забрати від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТУМ" (02152, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 38808304) товар згідно договору відповідального зберігання № 27022017 від 27.02.2017, а саме:

- бітумно-полімерну гідроізоляційну емульсію на водній основі Rapidflex у кількості 1800 кг (9 бочок по 200 кг із них 3 бочки відкриті);

- бітумно-полімерну гідроізоляційну грунтівку на водній основі Paz Primer (відро 4 кг) у кількості 9 штук;

- бітумно-полімерну гідроізоляційну грунтівку на водній основі Paz Primer (відро 15 кг) у кількості 2 штуки.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ГІДРОІЗОЛЯЦІЇ" (07101, Київська обл., місто Славутич, Невський Квартал, буд. 2, кв. 12, код ЄДРПОУ 39165816) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТУМ" (02152, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 38808304) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 447, 72 грн.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 23.04.2019.

Суддя Г.П. Бондаренко