Рішення

від 23.04.2019 по справі 910/16724/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2019Справа № 910/16724/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгове підприємство "Облагропостач" (м. Чернігів)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр Спецмонтаж"

(м. Київ)

Про стягнення 119.927,06 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство "Облагропостач" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр Спецмонтаж" про стягнення 209.927,06 грн., з яких: 179.400,00 грн. основного боргу, 4.784,29 грн. курсової різниці, 20.419,96 грн. пені, 1.734,81 грн. процентів річних, 3.588,00 грн. 2% неустойки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу з відстрочкою платежу № 158 від 27.12.17. в частині своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.18. вказану позовну заяву залишено без руху.

Оскільки позивачем було усунуто недоліки, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.19. відкрито провадження у справі № 910/16724/18, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до автоматичного розподілу справ у Господарському суді міста Києва, справу № 910/16724/18 передано для розгляду судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.19. суддею Ващенко Т.М. прийнято справу № 910/16724/18 до свого провадження, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

29.03.19. позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгове підприємство "Облагропостач" просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 89.400,00 грн. основного боргу, 4.784,29 грн. курсової різниці, 20.419,96 грн. пені, 1.734,81 грн. процентів річних, 3.588,00 грн. 2% неустойки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.19. прийнято до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгове підприємство "Облагропостач" про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідачем у встановлений судом строк письмового відзиву на позов не подано, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надано.

При цьому судом встановлено, що від відповідача ухвалу суду про відкриття провадження в даній справі, направлену на адресу, визначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вручено відповідачу 15.02.19. відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення № 0103049218366.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

27.12.17. між позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу з відстрочкою платежу № 158 (далі - Договір), за умовами якого (п. 1.1) Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити продукцію в асортименті, кількості та за ціною, вказаними в рахунку і накладній, а саме трактор SM-404C (далі - Товар) в кількості та за ціною згідно видаткової накладної на загальну суму 275.400,00 грн. з ПДВ при комерційному курсі 27,50 грн. за 1 дол. США.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 5.1 до листопада 2018 року і діє до повного виконання. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яку мало місце під час дії Договору.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм статей 655-697 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Моментом виконання обов'язку передачі Товару вважається дата його отримання Покупцем, що підтверджується документально шляхом складання видаткової накладної (п. 2.2 Договору).

На підставі видаткової накладної № РН-0001019 від 27.12.17. позивач поставив відповідачу Товар за договором на суму 275.400,00 грн. Відповідна довіреність наявна в матеріалах справи.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки товару відповідачу докази, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Жодних заперечень з приводу отримання Товару відповідачем суду надано не було.

Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як Покупця за Договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання Продавцем прийнятих за Договором зобов'язань з передання Товару на загальну суму 275.400,00 грн.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлена до матеріалів справи видаткова накладна є належним доказом передачі Товару відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки Товару на суму 275.400,00 грн. в межах Договору здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами пункту 2.1 Договору сторони погодили наступне.

Оплата за Товар здійснюється Покупцем на умовах попередньої оплати в сумі 90.000,00 грн. при курсі 27.50 грн. за 1 долар США. Решту суми 185.400,00 грн. Покупець зобов'язується сплатити Продавцю рівними частинами до листопада 2018 року (по комерційному курсу 1 дол. США на момент розрахунку): починаючи з березня 2018 року 20.600,00 грн.; квітень 2018 року 20.600,00 грн.; травень 2018 року 20.600,00 грн.; червень 2018 року 20.600,00 грн.; липень 2018 року 20.600,00 грн.; серпень 2018 року 20.600,00 грн.; вересень 2018 року 20.600,00 грн.; жовтень 2018 року 20.600,00 грн., листопад 2018 року 20.600,00 грн. (Сума при остаточному розрахунку може змінюватись, якщо комерційний курс долара складатиме більше ніж 27,50 грн. за 1 долар США).

Відповідачем було оплачено позивачу грошові кошти на загальну суму 186.000,00 грн.

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За таких обставин, враховуючи наведені вище умови спірного Договору, та враховуючи дату поставки Товару, суд дійшов висновку, що строк оплати товару настав.

Позивач направляв відповідачу претензії на оплату наявної заборгованості: № 23 від 05.09.18., № 2 (№ 30 від 20.11.18.), № 3 (№ 31 від 03.12.18.).

Оскільки відповідачем Товар не було оплачено в повному обсязі, вказане зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, відповідачем, Товар, отриманий на підставі Договору, вказаної видаткової накладної, частково оплачено не було, в результаті чого у Покупця утворилась заборгованість в сумі 89.400,00 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги все викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 89.400,00 грн. за поставлений за Договором Товар є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Позивачем пред'явлено до стягнення 1.734,81 грн. процентів річних.

При цьому такі вимоги обґрунтовано приписами ст. 625 ЦК України, а з тексту позовної заяви вбачається, що позивачем нараховано саме три проценти річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перерахунок та встановлено, що розмір 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становить 1.734,81 грн., внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимог позивача про стягнення 20.419,96 грн. пені, 3.588,00 грн. 2% неустойки, суд відзначає викладене далі.

Пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за Договором за кожний день прострочки.

Відповідно до п. 4.3 Договору якщо несплата перевищує більше 10 днів, то сплачується неустойка 2% від суми заборгованості.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, пунктом 4.3 Договору сторони погодили нарахування штрафу.

Здійснивши перерахунок суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 20.419,96 грн. та штраф (2% неустойки) в сумі 3588,00 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення 4.784,29 грн. курсової різниці, суд відзначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно із ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає в зв'язку із знеціненням грошових коштів.

Разом з тим, з умов Договору вбачається, що:

- вартість поставленої позивачем продукції не була визначена в еквіваленті іноземної валюти;

- сторонами застосовано поняття комерційного курсу без зазначення того, курсом якого комерційного банку вони керуються та без вказівок на те, що ними застосовується курс міжбанківського валютного ринку;

- сторонами не визначено формули для здійснення розрахунку курсової різниці.

Натомість позивач розраховує курсову різницю з формули В/К1*К2=С застосовуючи дані сайту www.udinform.com , що умовами Договору не передбачено.

За вказаних підстав судом встановлено, що сторони не визначили підстав для нарахування та стягнення суми курсової різниці, а позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Частиною 9 ст. 129 ГПК України передбачено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом

Отже, відповідно до вказаних положень ст. 129 ГПК України та враховуючи, що за вимоги про стягнення 119.927,06 грн. судовий збір встановлено в мінімальному розмірі, витрати по сплаті судового збору в сумі 1.921,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, ч. 9 ст. 165, ст. ст. 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр Спецмонтаж" (02068, м. Київ, вул. Ревуцького, б. 4, кв. 119; ідентифікаційний код 41189071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгове підприємство "Облагропостач" (14017, м. Чернігів, вул. Жабинського, 13; ідентифікаційний код 30294306) 89.400 (вісім дев'ять тисяч чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, 20.419 (двадцять тисяч чотириста дев'ятнадцять) грн. 96 коп. пені, 1.734 (одну тисячу сімсот тридцять чотири) грн. 81 коп. 3% річних, 3.588 (три тисячі рясот вісімдесят вісім) грн. 00 коп. 2% неустойки, 1.921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко