Рішення

від 09.04.2019 по справі 914/27/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2019 Справа № 914/27/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичний центр правового партнерства

до відповідача ОСОБА_1 товариства «Кредобанк»

про стягнення 425328,27 грн. (згідно із заявою про збільшення розміру позовних вимог)

за участю представників

від позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3

від відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5

Суть спору : Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр правового партнерства» до відповідача ОСОБА_1 товариства «Кредобанк» , згідно яких, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просить стягнути 425328,72 грн., з яких 342384,07 грн. - основний борг, 62116,91 грн. - пеня та 20827,74 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 09.01.2019р. справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 19.02.2019р.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

Представник позивача подав клопотання (вх.№15338/19 від 09.04.2019р.) про стягнення судових витрат з додатками, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю Юридичний центр правового партнерства просить стягнути з відповідача витрати пов'язані з розглядом справи, а саме вартість квитків на залізничний транспорт в сумі 1582,92 грн.

Представники позивача в судовому засіданні 09.04.2019р. позов відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог підтримали повністю, просили позов задовольнити з підстав, що викладені у позовній заяві та у заяві про збільшення розміру позовних вимог.

Представники відповідача в судовому засіданні 09.04.2019р. проти позову заперечили з підстав, що викладені у поданому відзиві на позовну заяву (вх.№3465/19 від 25.01.2019р.).

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.

15.10.2012р. між Публічним акціонерним товариством Кредобанк (довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Юридичний центр правового партнерства (повірений) укладено договір доручення (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого довіритель доручає, а повірений зобов'язується здійснити від імені і за рахунок довірителя дії, спрямовані на стягнення належної до сплати заборгованості за кредитними договорами та договорами забезпечення, укладеними між довірителем з позичальниками та особами, які несуть відповідальність за погашення (поручителями, майновими поручителями) - фізичними або юридичними особами.

24.06.2015р. між сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень до договору доручення від 15.10.2012р., шляхом викладення його у новій редакції.

Заходи, які полягають у стягненні належної до сплати заборгованості, повірений здійснюватиме у сфері LEGAL COLLECTION (п.1.2. договору).

У відповідності до п.4.1.1. договору, довіритель зобов'язується виплачувати повіреному належну йому винагороду на умовах та у строк, що обумовлені цим договором.

Абзацом 2 п.4.2. договору визначено, що довіритель також на будь-якому етапі обслуговування повіреним заборгованості боржника може в односторонньому порядку припинити обслуговування повіреним за цим договором такої заборгованості боржника, повідомивши повіреному про це (платність або безоплатність вилучення заборгованості боржника з обслуговування повіреного визначається відповідними умовами цього договору в залежності від підстав такого припинення).

В абзаці 2 пункту 5.3. договору сторони погодили, що у випадках, передбачених п.п.1.6.1 - 1.6.5, 3.2.3, абзацом першим п.4.2, п.4.5 цього договору, припинення обслуговування повіреним заборгованості боржника здійснюється безоплатно (тобто не вимагається здійснення довірителем повіреному жодних платежів понад ті, що обумовлені фактично погашеною (стягнутою) заборгованістю боржника до моменту припинення її обслуговування повіреним) крім випадків, коли інші індивідуальні умови оплати послуг повіреного прямо передбачені цим договором.

Відповідно до пп.1.6.4. п.1.6. договору, обслуговування повіреним заборгованості боржника за цим договором (тобто надання послуг за цим договором повіреним довірителю щодо кожної конкретної заборгованості в рамках LEGAL COLLECTION) припиняється з моменту сплати на користь довірителя покупцем ціни викупу заборгованості боржника, переданої в обслуговування повіреному.

Абзацом 3 п.5.3. договору, сторони погодили, що у випадку ініціювання з боку довірителя припинення обслуговування повіреним заборгованості боржника з підстав, не передбачених п.2.6. цього договору, та у разі ініціювання з боку довірителя розірвання цього договору з підстав не передбачених п.4.2., п.4.5. цього договору, оплата винагороди повіреного здійснюється в розмірі:

- 4/5 ставки визначеної п.5.4. договору від переданої повіреному на обслуговування суми простроченої заборгованості згідно реєстру боржників, якщо така не перевищувала 50000,00 грн.;

- 1/2 ставки визначеної п.5.4. договору від переданої повіреному на обслуговування суми простроченої заборгованості згідно реєстру боржників, якщо така становила від 50000,01 грн. до 300 000,00 грн.;

- 1/4 ставки визначеної п.5.4. договору від переданої повіреному на обслуговування суми простроченої заборгованості згідно реєстру боржників, якщо така перевищувала 300000,00 грн.

У пункті 2.6. договору визначено право довірителя безоплатно виключити з переданого в роботу реєстру боржників LEGAL COLLECTION інформацію про боржника у разі, зокрема, неналежного вжиття повіреним заходів та безпідставне невиконання інструкцій довірителя спрямованих на стягнення з боржників заборгованості, неможливості погашення заборгованості незалежно від волі боржника, відсутності простроченої заборгованості боржників.

Як стверджує позивач, 15.06.2018р. повіреним було припинено обслуговування заборгованості 411 боржників з ініціативи довірителя не у зв'язку із настанням обставин, передбачених п.1.6.4. договору, тобто не з моменту сплати на користь довірителя покупцем ціни викупу заборгованості боржника, переданої в обслуговування повіреному, а виключно у зв'язку з ініціюванням довірителем припинення обслуговування заборгованості через наміри довірителя в подальшому здійснити відступлення права вимоги за заборгованостям боржників.

За таких обставин, за твердженням позивача, у даному випадку підлягає застосуванню абзац 3 п.5.3. договору, згідно якого, таке ініціювання припинення обслуговування заборгованості боржників здійснюється не безоплатно та у розмірі визначеному у цьому ж абзаці 3 п.5.3. договору.

У підтвердження вищенаведених обставин, позивач посилається на лист від 20.06.2018р. №27-25881/18, в якому ПАТ Кредобанк просить припинити роботу з 15.06.2018р. та виключити із обслуговування з пакетів LEGAL COLLECTION позичальників у відповідності до Додатку №1, в якому міститься перелік боржників у кількості 411 для вилучення з роботи.

Також, у підтвердження наведених обставин позивач посилається на лист від 18.10.2018р. №27-44013/18, в якому ПАТ Кредобанк підтверджує факт відступлення довірителем прав вимоги за заборгованостями боржників, які перебували на обслуговуванні у повіреного, та повідомлено, що оплата на користь довірителя покупцем ціни викупу заборгованості боржника попередньо переданої на обслуговування повіреному, відбулась:

- щодо 372 боржників, зазначених у додатку №1 до цього листа - 23.06.2018р.;

- щодо 37 боржників, зазначених у додатку №2 до цього листа - 27.07.2018р.

Отже, як зазначає позивач, станом на дату вилучення боржників з обслуговування, тобто 15.06.2018р., сплата довірителю покупцем ціни викупу не відбулася, а отже відсутні підстави вважати, що припинення обслуговування відбулося на підставі п.1.6.4. договору, тобто з моменту сплати на користь довірителя покупцем ціни викупу заборгованості боржника.

Таким чином, на підставі абзацу 3 п.5.3. договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр правового партнерства» просить стягнути з ОСОБА_1 товариства «Кредобанк» 342384,07 грн. - основного боргу.

Відповідно до п.6.6. договору, у разі затримки виплати винагороди повіреного згідно із розділом 5 договору повірений має право нарахувати та вимагати до оплати від довірителя пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

На підставі п.6.6. договору, позивач просить стягнути з відповідача 62116,91 грн. - пені за період з 31.07.2018р. по 31.01.2019р.

Також, на підставі ст.625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача 20827,74 грн. - інфляційних втрат за період з 31.07.2018р. по 18.02.2019р.

Заперечуючи підстави позову, наведені позивачем, відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№3465/19 від 25.01.2019р.), в якому, посилаючись на положення абзацу 2 пункту 5.3. та пп.1.6.4. п.1.6. договору, зазначає, що укладаючи договір доручення, сторони погодили, що у випадку передбаченому, зокрема, пп.1.6.4. п.1.6. договору, обслуговування повіреним заборгованості боржника здійснюється безоплатно, що і мало місце у даному випадку.

Відповідно до пп.4.1.3. п.4.1. договору, довіритель за цим договором зобов'язується негайно повідомляти повіреного про обставини, які мають вплив на заходи, що вживаються повіреним та боргові зобов'язання боржників.

Відповідач стверджує, що враховуючи положення пп.4.1.3. п.4.1. договору та те, що 12.06.2018р. Правлінням ПАТ Кредобанк було прийнято рішення №844, яким, серед іншого, вирішено відступити права вимоги по окремим боржникам, які перебували на обслуговуванні у позивача, відповідачем було надіслано позивачу лист №27-25881/18 від 20.06.2018р. Вказаний лист, за твердженням відповідача, надіслано з метою негайно повідомити позивача про обставини, які мають вплив на заходи, що вживаються повіреним щодо боржників, і таке повідомлення є добросовісною діловою практикою зі сторони довірителя стосовно повіреного.

АТ Кредобанк наголошує на тому, що жодної іншої причини припинення обслуговування позивачем стягнення заборгованостей боржників, крім відступлення відповідачем прав вимоги та сплати на користь відповідача покупцем ціни викупу заборгованостей відповідно до пп.1.6.4. п.1.6. договору, немає.

Щодо змісту і форми листа №27-25881/18 від 20.06.2018р., відповідач зазначає, що вказаний лист датовано 20.06.2018р., відправлено позивачу 22.06.2018р. та отримано ним 23.06.2018р., що підтверджується копією поштової накладної, яка міститься у матеріалах справи. Відтак, на думку відповідача, позивач теоретично не міг припинити обслуговування 411 боржників з 15.06.2018р.

Крім того, відповідач звертає увагу, що позивач додав до позовної заяви копію реєстру боржників та розрахунок винагороди повіреного за період з 01.06.2018р. по 30.06.2018р., що, на його думку, підтверджує здійснення обслуговування позивачем після 15.06.2018р.

Також, відповідач зазначає, що позивач подавав звіти по судових провадженнях та державній виконавчій службі, зокрема, за липень, серпень 2018р., в яких міститься інформація про перебування на обслуговуванні у позивача заборгованостей боржників після 15.06.2018р.

До матеріалів справи відповідач долучив кілька копій судових повісток та ухвал суду, які, за його твердженням, підтверджують здійснення обслуговування позивачем після 15.06.2018р.

Таким чином, з огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що жодним чином не ініціював припинення обслуговування позивачем заборгованостей боржників з тих підстав, які б мали наслідком стягнення винагороди.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, 15.10.2012 р. між Публічним акціонерним товариством Кредобанк (довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Юридичний центр правового партнерства (повірений) укладено договір доручення (надалі-договір) відповідно до п.1.1. якого, довіритель доручає, а повірений зобов'язується здійснити від імені і за рахунок довірителя дії, спрямовані на стягнення належної до сплати заборгованості за кредитними договорами та договорами забезпечення, укладеними між довірителем з позичальниками та особами, які несуть відповідальність за погашення (поручителями, майновими поручителями) - фізичними або юридичними особами.

Заходи, які полягають у стягненні належної до сплати заборгованості, повірений здійснюватиме у сфері LEGAL COLLECTION (п. 1.2. договору).

Листом від 20.06.2018р. №27-25881/18, ПАТ Кредобанк звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичний центр правового партнерства з проханням припинити роботу з 15.06.2018р. та виключити із обслуговування з пакетів LEGAL COLLECTION позичальників у відповідності до Додатку №1.

Абзацом 2 п.4.2. договору визначено, що довіритель також на будь-якому етапі обслуговування повіреним заборгованості боржника може в односторонньому порядку припинити обслуговування повіреним за цим договором такої заборгованості боржника, повідомивши повіреному про це (платність або безоплатність вилучення заборгованості боржника з обслуговування повіреного визначається відповідними умовами цього договору в залежності від підстав такого припинення).

АТ Кредобанк зазначає, що жодної іншої причини припинення обслуговування позивачем стягнення заборгованостей боржників, крім відступлення відповідачем прав вимоги та сплати на користь відповідача покупцем ціни викупу заборгованостей відповідно до пп.1.6.4. п.1.6. договору, немає, а тому, в силу абзацу 2 пункту 5.3. договору, припинення обслуговування повіреним заборгованості боржника здійснюється безоплатно.

При цьому, відповідач посилається на рішення Правління ПАТ Кредобанк від 12.06.2018р. №844, яким вирішено відступити права вимоги по окремим боржникам, які перебували на обслуговуванні у позивача.

Так, відповідно до пп.1.6.4. п.1.6. договору, обслуговування повіреним заборгованості боржника за цим договором (тобто надання послуг за цим договором повіреним довірителю щодо кожної конкретної заборгованості в рамках LEGAL COLLECTION) припиняється з моменту сплати на користь довірителя покупцем ціни викупу заборгованості боржника, переданої в обслуговування повіреному.

Перш за все, суд звертає увагу, що підстав необхідності припинення роботи з 15.06.2018 р. та виключення із обслуговування з пакетів LEGAL COLLECTION позичальників, лист від 20.06.2018р. №27-25881/18 не містить, а відтак вільне тлумачення умов договору не може братись до уваги.

З листа від 18.10.2018р. №27-44013/18 та інших матеріалів справи, судом встановлено, що ПАТ Кредобанк підтвердив факт відступлення ним прав вимоги за заборгованостями боржників, які перебували на обслуговуванні у повіреного, та отримав оплату від покупця ціни викупу заборгованості боржників, які перебували на обслуговуванні позивача, наступним чином:

- щодо 372 боржників - 23.06.2018р.;

- щодо 37 боржників - 27.07.2018р.

Договори про відступлення прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами укладено 22.06.2018р., 23.06.2018р. та 25.07.2018р.

Таким чином, сплата на користь довірителя покупцем ціни викупу заборгованості боржника була здійснена станом не тільки на 15.06.2018р., але й після дати оформлення відповідачем листа від 20.06.2018р. №27-25881/18 і його відправлення - 22.06.2018р., що підтверджується поштовою накладною №4505352, яка долучена відповідачем до матеріалів справи.

У даному випадку слід виходити не з форми листа, а з його змісту та обраного відповідачем способу припинення обслуговування заборгованості боржника, який передував настанню обставин передбачених пп.1.6.4. п.1.6. договору.

Належить зазначити, що про фактичну дату сплати на користь довірителя покупцем ціни викупу заборгованостей боржників позивач дізнався лише з листа від 18.10.2018р. №27-44013/18, тому будь-які інші твердження відповідача про теоретичну можливість чи неможливість припинення позивачем обслуговування з 15.06.2018р. не заслуговують на увагу, оскільки інших дій окрім припинення обслуговування згідно листа від 20.06.2018р. №27-25881/18 позивач вчинити не міг, враховуючи, що така можливість одностороннього припинення довірителем обслуговування, передбачена абзацом 2 п.4.2. договору. Доказів відкликання відповідачем вищенаведеного листа, матеріали справи не містять.

Окрім цього, доказом припинення довірителем обслуговування повіреним заборгованостей 411боржників з 15.06.2018р., є додаток №1 (додаток на видалення) до листа від 20.06.2018р. №27-25881/18, в якому датою припинення обслуговування зазначено 15.06.2018р.

Відповідно до п.8.4.1. договору, обмін кореспонденцією між сторонами, пов'язаний з виконанням цього договору, здійснюється особистим врученням, в т.ч. через кур'єрську доставку, або за допомогою електронної пошти.

У відповіді на відзив (вх.№5432/19 від 07.02.2019р.) міститься переписка між сторонами по електронній пошті від 13.06.2018р., в якій, зокрема, зазначено про вилучення з обслуговування боржників з 15.06.2018р., а також відповідачем додано попередній розрахунок винагороди позивача за вилучення боржників. Також, у відповіді на відзив міститься переписка по електронній пошті від 18-19.06.2018р., в якій підтверджено факт вилучення з обслуговування з 15.06.2018р. Дані обставини відповідачем не заперечувались.

Тим не менше, суд звертає увагу, що ні рішення Правління ПАТ Кредобанк від 12.06.2018р. №844, яким вирішено відступити права вимоги по боржникам, які перебували на обслуговуванні у позивача, ні саме укладення договорів про відступлення прав вимоги не породжують обставин передбачених пп.1.6.4. п.1.6. договору, а саме фактичну сплату на користь довірителя покупцем ціни викупу заборгованості боржника, переданої в обслуговування повіреному.

Умова договору про негайне повідомлення довірителем повіреного про обставини, які мають вплив на заходи, що вживаються повіреним щодо боржників, як це передбачено пп.4.1.3. п.4.1. договору, не є підставою для припинення та виключення з обслуговування заборгованості боржників повіреним.

Відповідно до п.5.7. договору, реєстр сплат та розрахунок суми винагороди складається довірителем в електронному вигляді (який надсилається на електронну пошту повіреного) та у двох примірниках в паперовому вигляді за підсумками календарного звітного місяця і не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітним, направляється повіреному.

Враховуючи положення вищенаведеного пункту договору, реєстр сплат та розрахунок суми винагороди складається відповідачем за підсумками календарного звітного місяця. Іншого звітного періоду договором не передбачено.

Таким чином, додані позивачем до позовної заяви копія реєстру сплат заборгованостей боржників та розрахунок винагороди повіреного за період з 01.06.2018р. по 30.06.2018р. не є належним підтвердженням здійснення позивачем обслуговування заборгованості боржників після 15.06.2018р. Іншого відповідачем не доведено.

Також, відповідач стверджує, що позивач подавав звіти по судових провадженнях та державній виконавчій службі, зокрема, за липень, серпень 2018р., в яких міститься інформація про перебування на обслуговуванні у позивача заборгованостей боржників після 15.06.2018р. Однак, вказані звіти не містять інформації про вчинення позивачем будь-яких дій після 15.06.2018р.

Відповідачем також не доведено на підставі поданих копій судових повісток та ухвал суду здійснення обслуговування заборгованостей боржників позивачем після 15.06.2018р.

Тим не менше, обгрунтовуючи заперечення до позовної заяви, відповідачем не наведено жодної правової підстави, на якій позивач був би вправі після 15.06.2018р. вчиняти будь-які дії спрямовані на обслуговування заборгованості 411 боржників, які були вилучені із обслуговування згідно листа від 20.06.2018р. №27-25881/18.

Позивач просить стягнути з відповідача 342384,07 грн. винагороди повіреного у зв'язку з вилученням із обслуговування 15.06.2018р. боржників за ініціативою довірителя на підставі абзацу 3 п.5.3. договору.

Зі змісту абзацу 3 п.5.3. договору вбачається, що оплата винагороди повіреного здійснюється в розмірі відповідної ставки визначеної п.5.4. договору від переданої повіреному на обслуговування суми простроченої заборгованості згідно реєстру боржників. Тобто не від суми фактично погашеної заборгованості боржників, як це передбачено п. 5.2. договору, яка визначається на підставі реєстру сплат за підсумками календарного звітного місяця.

Проаналізувавши положення абзацу 3 п.5.3. договору та поданий позивачем розрахунок, враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що позов є підставний, а відтак з відповідача належить стягнути на користь позивача 342384,07 грн. винагороди.

У відповідності із ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності із ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6.6. договору, у разі затримки виплати винагороди повіреного згідно із розділом 5 договору повірений має право нарахувати та вимагати до оплати від довірителя пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог (вх.515/19 від 20.02.2019 р.), позивач просить стягнути з відповідача 62116,91 грн. пені за період з 31.07.2018р. по 31.01.2019р. та 20827,74 грн. інфляційних втрат за період з 31.07.2018р. по 18.02.2019р.

Зі змісту абзацу 3 п.5.3. договору вбачається, що оплата винагороди повіреного здійснюється в розмірі відповідної ставки визначеної п.5.4. договору від переданої повіреному на обслуговування суми простроченої заборгованості згідно реєстру боржників. Тобто не від суми фактично погашеної заборгованості боржників, як це передбачено п. 5.2. договору, яка визначається на підставі реєстру сплат за підсумками календарного звітного місяця.

Разом з тим, відповідно до п.5.5. договору, виплата винагороди здійснюється довірителем протягом 3 (трьох) робочих днів з дати підписання сторонами реєстру сплат заборгованостей боржників та розрахунку суми винагороди повіреного і повернення даного реєстру разом з рахунком-фактурою, актом приймання-передачі наданих на адресу довірителя, шляхом перерахування коштів на рахунок повіреного, вказаний у цьому договорі.

24.07.2018р. позивачем надіслано документи, зазначені у пункті 5.5. договору, за період з 01.06.2019р. по 30.06.2019р.та отримано відповідачем 25.07.2018р. (копія накладної №4625883 та реєстру відстежень міститься у матеріалах справи).

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що відповідач, відповідно до п.5.5. договору, мав сплатити винагороду у зв'язку із вилученням з 15.06.2018р. боржників з обслуговування, на підставі абзацу 3 п.5.3. договору, не пізніше 30.07.2018р.

Нормами ст.625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Перевіривши розрахунок пені та інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 62116,91 грн. - пені та 20827,74 грн. - інфляційних втрат є обгрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст.79 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із ч.1 ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 342384,07 грн. основного боргу, 62116,91 грн. пені та 20827,74 грн. інфляційних втрат є обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні із позовною заявою до Господарського суду Львівської області позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 6120,89 грн. що підтверджується платіжним дорученням №1735 від 21.12.2018р. (при ціні позову 408059,43 грн.).

При поданні заяви по збільшення розміру позовних вимог, позивачем було додатково сплачено судовий збір в розмірі 259,05 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1787 від 18.02.2019р.

Таким чином позивачем загалом було сплачено судовий збір в розмірі 6379,94 грн. (при ціні позову 425328,72 грн. - відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 129 ГПК України суд прийшов до висновку витрати по сплаті судового збору в розмірі 6379,94 грн. покласти на відповідача, оскільки позов у даній справі слід задовольнити повністю.

Частиною 3 ст.123 ГПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.3 ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно поданого позивачем попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат (вх.№1567/19 від 14.01.2019р.) позивач зазначив, що поніс і очікує понести судові витрати у зв'язку з розглядом справи по оплаті: судового збору за подання позовної заяви; витрати на надання професійної правничої допомоги; витрати пов'язані з явкою представників.

Позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги №2018/11/19 від 19.11.2018р., укладений між ТзОВ Юридичний центр правового партнерства (клієнт) та Адвокатським бюро ОСОБА_2 та партнери (адвокатське бюро), відповідно до умов якого клієнт доручає, а юридична фірма на умовах та в обсязі, передбаченому цим договором, приймає на себе обов'язки щодо надання правової допомоги та юридично-правових, консультаційних послуг з приводу захисту прав та інтересів клієнта, пов'язаних із стягненням на користь клієнта заборгованості з ПАТ Кредобанк (боржник) за договором доручення від 15.10.2012р.

Відповідно до п.4.1. договору про надання правової допомоги, винагорода адвокатського бюро за надання юридично-правових, консультаційних та інших видів правової допомоги клієнту визначається у таких розмірах:

4.1.1. за надання правової допомоги та представництва інтересів клієнта в судах першої інстанції - 50000,00 грн.;

4.1.2. за надання правової допомоги та представництва інтересів клієнта в судах апеляційної інстанції - 50000,00 грн.;

4.1.3. за надання правової допомоги та представництва інтересів клієнта у Верховному Суді - 50000,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було оплачено витрати за надання правової допомоги в розмірі 50000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1739 від 28.12.2018р.

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено звіт про надану правову допомогу за договором про надання правової допомоги №2018/11/19 від 19.11.2018р.

Частиною 2 ст.126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч.3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 та 6 ст.126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач заперечив проти заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву (вх.№ 3465/19 від 25.01.2019р.) та запереченні (вх.№6008/19 від 12.02.2019р.).

Представником позивача в судовому засіданні 09.04.2019р. було усно заявлено клопотання про надання йому можливості протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому представник позивача посилався на частину 8 ст.129 ГПК України.

Частиною 8 ст.129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд звертає увагу позивача на те, що детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, передбачений п.3 ст. 126 ГПК України, подається для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, проте у ч.8 ст.129 ГПК України йдеться про встановлення (підтвердження) судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи. Це також вбачається зі змісту п.5 ч.6 ст.238 ГПК України.

При цьому, в даному випадку визначальним є наявність в матеріалах справи доказів фактичних витрат, понесених за надання правничої допомоги.

Таким чином, враховуючи наведене, розглянувши вказане усне клопотання позивача про надання можливості подати детальний опис робіт (наданих послуг), суд прийшов до висновку відмовити у його задоволенні.

До матеріалів справи позивачем також долучено докази понесення витрат, що пов'язані з явкою представників позивача в судові засідання в Господарський суд Львівської області, а саме долучено до матеріалів справи квитки на залізничний транспорт, які підтверджують вартість таких витрат.

Тим не менше, враховуючи заперечення відповідача проти заявлених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, беручи до уваги складність справи та об'єм виконаних адвокатом робіт, що підтверджується кількістю поданих заяв по суті спору та заперечень, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, зокрема, витрачений на збір доказів, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову, розмір витрат, що пов'язаний з явкою в судові засідання, суд дійшов висновку, стягнути з відповідача на користь позивача 30000 грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 129, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1 . Позов задовольнити.

2 . Стягнути з ОСОБА_1 товариства «Кредобанк» (79026, місто Львів, вулиця Сахарова, 78, ідентифікаційний код 09807862) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичний центр правового партнерства (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, буд 8, ідентифікаційний код 32849565) 342384,07 грн. - основного боргу, 62116,91 грн. - пені, 20827,74 грн. - інфляційних втрат, 6379,94 грн. - судового збору та 30000,00 грн. - витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку у строки, що визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 19.04.2019р.

Суддя Петрашко М.М.