Рішення

від 16.04.2019 по справі 372/678/18

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/678/18

Провадження № 2-95/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2019 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Тиханського О.Б.,

за участю секретаря Авсюкевич Н.В.,

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки від незаконно встановленої металевої споруди,

ВСТАНОВИВ:

13 березня 2018 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки від незаконно встановленої металевої споруди.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що вона є власницею земельної ділянки, площею 0,116 га, яка розташована по вул. Пушкіна 5 с.Трипілля Обухівського району Київської області, цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташований за цією ж адресою та в якому вона постійно проживає та використовує земельну ділянку за призначенням. Відповідач є власницею суміжної земельної ділянки, яка розташована по вул. Пушкіна 3 с.Трипілля Обухівського району Київської області. Позивач вказує, що відповідач самовільно поставила на межі із земельною ділянкою позивача металеву конструкцію у вигляді металевого сараю і ця металева споруда частково встановлена на земельній ділянці позивача. Для відновлення свого права власності та користування власною земельною ділянкою, позивачка звернулася до землевпорядної організації та до Трипільської сільської ради із заявою щодо встановлення на місцевості межі її земельної ділянки та передачі межових знаків на зберігання. Проте провести повне їх встановлення не представилось можливим по тій причині, що на місці межового знаку №4 розташована металева споруда відповідача. Позивач надсилала відповідачу претензію з пропозицією добровільно прибрати з належної позивачці земельної ділянці зазначену встановлену металеву споруду. Відповідач не виконала вимоги вказані в претензії і тому позивач вимушена звернутися за захистом своїх прав до суду. Вважає дії відповідача незаконними. Вказує, що своєї згоди на те, щоб відповідач встановлювала металеву конструкцію та користувалася її земельною ділянкою не давала, у зв'язку з чим та не мала права її займати.

11 липня 2018 року представником відповідача до суду подано заяву з запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та заяву про виклик та допит свідків .

У судовому засіданні представник відповідача підтримав позовну заяву та просив її задовольнити з підстав, викладених в ній.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав його необґрунтованості та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, крім того, вказав, що власником суміжної земельної ділянки є також інші особи.

Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та письмові докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ст.12 ЦПК України , цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення . Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач є власницею земельної ділянки, площею 0,116 га, яка розташована по вул. Пушкіна 5 с.Трипілля Обухівського району Київської області, цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування житлового будинку,кадастровий номер земельної ділянки - 3223188000:01:046:0012, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ № 525146 від 06 квітня 2006 року, виданого Обухівським районним Відділом КРФ Центру ДЗК , зареєстрований в Книзі реєстрації державних Актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за реєстровим № 0321.

Відповідно до зазначеного на зворотному боці зазначеного Акту вказана земельна ділянка позивача межує по опису меж : від А до Б з землями загального користування ( вулиця Пушкіна) , від Б до В - ОСОБА_6І, ОСОБА_5, ОСОБА_7 , від В до Г - землі сільської ради , від Г до А - ОСОБА_8 , що підтверджує доводи позивача про те, що відповідач ОСОБА_5 є сусіднім землекористувачем іншої земельної ділянки, що межує з земельною ділянкою позивача. Вказані обставини відповідачем та її представником також не заперечувалися. При цьому суд враховує, що позивачем пред'явлений позов до ОСОБА_5, а не до інших осіб., а відповідачем та її представником не надано доказів наявності інших зазначених в його заяві з запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження співвласників. Відповідач не була позбавлена судом можливості надати такі докази разом з поданням вказаної заяви. Не надано таких доказів й під час розгляду справи. При цьому позивач в своїй заяві - претензії) яка досліджена судом посилається та вказує, що відповідачка на даний час користується суміжною земельною одноособово. Зазначені доводи позивача відповідачем не спростовані. Будь-якого клопотання про залучення співвідповідачів та третіх осіб сторонами заявлено не було.

Позивач вказує, що відповідач самовільно поставила на межі із земельною ділянкою позивачки металеву конструкцію у вигляді металевого сараю і ця металева споруда частково встановлена на земельній ділянці позивачки .

Для відновлення свого права власності та користування власною земельною ділянкою, позивач звернулася до землевпорядної організації та до Трипільської сільської ради із заявою щодо встановлення на місцевості межі її земельної ділянки та передачі межових знаків на зберігання.

Зазначене підтверджено викладеним в Заяві позивачки ( а.с.15). Зазначені обставини відображені та підтверджуються також Висновком земельної комісії (а.с.16), в якому міститься наступний Висновок: На місці межового знака №4 (згідно нумерації на абрисі ) розташована металева споруда суміжного землекористувача".

Зазначений Висновок комісії містить підпис землевпорядника , члена комісії та Голови комісії й засвідчений печаткою. Викладене в ньому також підтверджується й Актом прийому - передачі межових знаків на зберігання, в якому також вказано, що на місці межового знака №4 (згідно нумерації на абрисі ) розташована металева споруда суміжного землекористувача, тому встановити межовий знак немає.

Встановлено, що фактично на існуючій межі між земельними ділянками позивачки та відповідачки відповідачкою самовільно розташована самочинно побудована металева споруда. Доказів протилежного відповідачкою не надано.

Відповідно до чч.1, 2 ст.376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Суду не надано доказів, що спірна металева споруда побудована з відповідними дозволами та проекту на будівництво нерухомого майна.

Таким чином, судом встановлено, що будучи власником земельної ділянки позивач незаконно та неправомірно обмежена відповідачем у здійсненні права користування вказаною ділянкою, оскільки на ній частково знаходиться спірна металева споруда.

З урахуванням викладеного судом встановлено факт порушення прав та законних інтересів позивача та факт здійснення відповідачем самовільного розміщення частково на належній їй на праві власності земельній ділянці в місці розташування межового знака №4, який неможливо встановити без часткового знесення самочинно збудованої спірної металевої споруди.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку , що доводи позивача знайшли своє підтвердження, а вимоги позивачки підлягають до їх часткового задоволення, оскільки суду не надано доказів, неправомірності будівництва спірної металової споруди, а від так вірним способом захисту порушених прав позивача є саме знесення тієї частини металевої споруди, яка розташована на земельній ділянці позивача.

Позивачка зверталась з претензією до відповідачки , яка досліджена судом та вимагала прибрати в добровільному порядку цю металеву споруду з належній їй земельної ділянки, щоб мати можливість встановити до кінця межові знакі та в повній мірі використовувати належну їй земельну ділянку. Враховуючи це суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі та знесення усієї металевої споруди, яка лише частково розташована на земельній ділянці позивача. Тому з урахуванням цього суд дійшов висновку усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що належить позивачу та розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, село Трипілля, вул. Пушкіна 5, кадастровий номер 3223188000:01:046:0012 шляхом покладення обов'язку на відповідача знести металеву споруду, що частково розташована на даній земельній ділянці на місці межевого знаку №4.

При цьому з аналізу змісту позовних вимог позивача вбачається, що позивачка фактично просить суд усунути перешкоди в користуванні їй належною їй на праві власності земельною ділянкою з сторони відповідача. Проте просить зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту останньою частину земельної ділянки позивачки . Вказаний спір по своїй суті та характеру спірних правовідносин є спором щодо усунення перешкод в користуванні майном, що належить особі на праві власності .

Для належного захисту охоронюваних законом прав та інтересів позивача, суд вважає за можливим використати надане суду новою редакцію ЦПК України право щодо обрання належного способу захисту прав позивачки шляхом усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, що належить позивачці.

Зазначене не суперечить викладеному в позові позивачці та правовою підставою для цього є норми ст. 5. ЦПК України.

Згідно ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: зокрема визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушень не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Всім власникам забезпечуються рівні умови захисту і здійснення своїх прав володіння, користування і розпорядження своїм майном (частини 1, 3, 7 ст. 319 ЦК України).

Згідно зі ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому відповідно до ч.1 ст.96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

З огляду на викладене та враховуючи, що оскільки відповідачем порушено право позивача на користування земельною ділянкою, відтак суд дійшов висновку, що таке право підлягає судовому захисту шляхом покладення обов'язку на відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем належною їй на праві власності земельною ділянкою та знести частину спірної металевої споруди, що частково розташована на даній земельній ділянці на місці межевого знаку №4 .

В частині вимог позивача щодо стягнення з відповідачки витрат на правову допомогу суд вважає, що вони також підлягають лише до їх часткового задоволення, оскільки позивачем до суду наданий договір, що був укладений нею з адвокатом ОСОБА_1, яким була складена позовна заява та який брав участь як представник позивача тільки в одному судовому засіданні. У подальшому інтереси позивачки у суді представляв інший адвокат. Доказів здійснення оплати його послуг позивачем суду не надано. З урахуванням викладеного суд вважає за можливим частково задовольнити вимоги позивача в частині стягнення витрат на правову допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача понесені останньою витрати на правову допомогу у розмірі 1 000 грн.

Оскільки позивачем при поданні позову понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 704,80 грн. вони підлягають до їх стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного та ст.ст. 319, 373, 376, 391 ЦК України, ст.ст. 96, 152, 212 ЗК України, керуючись ст.ст.141, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки від незаконно встановленої металевої споруди - задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що належить ОСОБА_4 та розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, село Трипілля, вул. Пушкіна 5, кадастровий номер 3223188000:01:046:0012 шляхом покладення обов'язку на ОСОБА_5 знести металеву споруду, що частково розташована на даній земельній ділянці на місці межевого знаку №4.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 та витрат на правову допомогу у розмірі 1000 грн.

В іншій частині позову щодо знесення в повному обсязі металеву споруду та відшкодування витрат на правову допомогу - відмовити.

Позивач: ОСОБА_4: Київська обл., Обухівський район, с. Трипілля, вул. Пушкіна 5, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_5: Київська обл., Обухівський район, с. Трипілля, вул. Пушкіна 3.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 23.04.2019.

Суддя О.Б. Тиханський