Постанова

від 28.08.2019 по справі 372/678/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження 22-ц/824/9125/2019

Справа № 372/678/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 серпня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області в складі судді Тиханського О.Б., ухвалене в м. Обухів 16 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки від незаконно встановленої металевої споруди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В березні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки від незаконно встановленої металевої споруди.

Позов мотивувала тим, що 06 квітня 2006 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ в„– 525146 , на підставі якого вона є власником земельної ділянки пл. 0,116 га . по АДРЕСА_2 , призначеної для будівництва і обслуговування жилого будинку, прибудинкових споруд, постійно проживає в житловому будинку за вказаною адресою та використовує земельну ділянку за призначенням. Відповідач, яка є власником та користувачем суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_3 , поставила на межі із земельною ділянкою позивача металеву конструкцію у вигляді металевого сараю для зберігання дрібних речей і ця металева конструкція частково встановлена на земельній ділянці позивача.

Для відновлення свого права власності вона звернулася до землевпорядної організації та до Трипільської сільської ради із заявою про проведення встановлення в натурі (на місцевості) межі її земельної ділянки та передачу межових знаків на зберігання. Провести повне встановлення в натурі меж земельній комісії не представилось можливим з тих підстав, що на місці межового знака № 4 розташована металева споруда суміжного землекористувача, а саме ОСОБА_1 26 січня 2018 року відповідач отримала письмову претензію від позивача з вимогою добровільно прибрати з належної їй земельної ділянки металеву споруду в добровільному порядку, однак вимоги претензії виконані не були.

Просила зобов`язати відповідача звільнити самовільно зайняту нею частину земельної ділянки позивача ОСОБА_2 , кадастровий № 3223188000:01:046:0012 , яка розташована по АДРЕСА_2 , шляхом знесення металевої споруди, яка частково розташована на цій земельній ділянці, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року позов частково задоволено, усунуто перешкод в користуванні земельною ділянкою, що належить ОСОБА_2 , та розташована за адресою АДРЕСА_2 кадастровий номер 3223188000:01:046:0012 , шляхом покладення обов`язку на ОСОБА_1 знести металеву споруду, що частково розташована на даній земельній ділянці на місці межового знаку № 4. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що її представником 11 липня 2018 року подано заяву з запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Дана заява задоволена не була, а саме рішення винесено 16 квітня 2019 року майже через рік після відкриття провадження.

Вказувала, що в 11 абзаці рішення суд суперечить сам собі, оскільки посилається на акт, в якому вказані власники суміжних ділянок, та вказує про неподачу відповідачем інших співвласників та про неподачу будь-якого клопотання про залучення співвласників. Однак при цьому суд дійшов висновку, що оскільки позов подано лише до ОСОБА_1 , то це означає, що вона одноособово користується суміжною ділянкою.

Також в рішенні суд посилається на докази, надані позивачем (заява позивача, висновок земельної комісії), де вказано, що на місці межового знака № 4 розташована металева споруда суміжного землекористувача, та на підставі них робить висновок, що відповідач повинен звільнити самовільно зайняту земельну ділянку від незаконно встановленої споруди. Жодних інших доказів, на які посилався суд, в рішенні не існує, а тому невідомо, з чого суд зробив висновок, що це взагалі споруда, яка належить саме ОСОБА_1 , а не іншим співвласникам, зазначеним в акті, та чи ця споруда взагалі знаходиться на земельній ділянці позивача.

Крім того, представником позивача під час розгляду справи було заявлене клопотання про застосування строку позовної давності, яке не було судом взято до уваги та не враховано при ухваленні рішення. Виходячи з інформації, що наявна в позові, ОСОБА_2 повинна була дізнатися про порушення права власності з моменту отримання права власності на земельну ділянку, а саме в 2006 році.

Зазначала, що судом було задоволено стягнення витрат на правову допомогу без належного підтвердження сплати за надані послуги.

11 липня 2019 року позивач ОСОБА_2 направила до суду відзив на апеляційну скаргу та клопотання про продовження строку для подачі відзиву, які надійшли до суду 17 липня 2019 року, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття провадження отримала в поштовому відділенні лише 22 червня 2019 року, про що надала відповідні докази.

Враховуючи поважність підстав пропуску процесуального строку, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність його продовження та прийняття відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві позивач зазначала, що судом при ухваленні рішення було вірно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, встановлені судом, відповідають обставинам справи, рішення прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки пл. 0,116 га. із кадастровим номером 3223188000:01:046:0012 в АДРЕСА_2 для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 06 квітня 2006 року (а. с. 13).

02 жовтня 2017 року в с. Трипілля представником ТОВ Земельний проект , позивачем та представником сільської ради складено акт про невстановлення в натуру (на місцевості) межі земельної ділянки та передачі межових знаків на зберігання, згідно якого межі земельної ділянки за кадастровим номером 3223188000:01:046:0012 в АДРЕСА_2 . 0,1160 га., що знаходиться у власності ОСОБА_2 , закріплені в натурі (на місцевості) межові знаки у кількості 8 шт., на місці межового знака № 4 (згідно нумерації на абрисі) розташована металева споруда суміжного землекористувача, тому можливості встановити межовий знак немає (а. с. 14). На зворотному боці акту наявний абрис меж земельної ділянки, згідно якого межовий знак № 4 розташований на межі із земельною ділянкою від Б до В, власниками якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4

22 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернулася до голови Трипільської сільської

ради із заявою, в якій вона просила комісію розібратися з сусідкою ОСОБА_1 АДРЕСА_3 , яка побудувала свою споруду на її приватизованій земельній ділянці (а. с. 15).

На а. с. 16 наявний висновок земельної комісії, згідно якого на підставі акту про встановлення в натурі (на місцевості) межі земельної ділянки за кадастровим № 3223188000:01:046:0012 ОСОБА_2 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку с. Трипілля 02 жовтня 2017 року, складеного ТОВ Земельний проект , зроблено висновок про розташування металевої споруди суміжного землекористувача на місці межового знака № 4 (згідно нумерації на абрисі).

24 січня 2018 року ОСОБА_2 направила на адресу ОСОБА_1 заяву-претензію, в якій просила в добровільному порядку негайно прибрати металеву споруду (гараж з огорожею) з належної їй земельної ділянки, щоб мати можливість встановити до кінця межові знаки та в повній мірі використовувати належну їй земельну ділянку. Дану заяву ОСОБА_1 отримано 26 січня 2018 року (а. с. 17 - 18).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі роз`яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки від незаконно встановленої металевої споруди, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, будучи власником земельної ділянки, незаконно та неправомірно обмежена відповідачем у здійсненні права користування вказаною земельною ділянкою, на якій частково знаходиться спірна металева споруда, і судом встановлено факт порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача, факт самовільного розміщення відповідачем частково на належній позивачу на праві власності земельної ділянки самочинно збудованої спірної металевої споруди в місці розташування межового знака № 4, який неможливо встановити без часткового знесення.

Разом із тим, поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що згідно плану меж земельної ділянки ОСОБА_2 в державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯБ в„– 525146 земельна ділянка межує від Б до В із ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , тобто співвласниками суміжної земельної ділянки є три особи, однак позовні вимоги заявлено лише до ОСОБА_1 і лише вона є відповідачем у даній справі.

Встановивши факт порушення прав позивача як власника земельної ділянки, суд не з`ясував, ким саме із співвласників зведено спірну металеву споруду, і виходив із нічим не обґрунтованого припущення, що відповідальною за це є саме ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги шляхом покладення обов`язку на ОСОБА_1 знести металеву споруду, що частково розташована на земельній ділянці позивача на місці межового знаку № 4, суд першої інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять доказів точних координат спірної металевої споруди, яка, за висновками суду, зведена відповідачем.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).

Відтак, надані позивачем докази у вигляді акту про встановлення в натурі (на місцевості) межі земельної ділянки від 02 жовтня 2017 року та висновку земельної комісії без дати його складення не можуть беззаперечно свідчити про існування спірної споруди саме на частині земельної ділянки позивача, яка має взаємний перетин із земельною ділянкою, співвласником якої є відповідач.

Відповідно до ст. 103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Визначення питання місцезнаходження об`єктів, які знаходяться на межі земельних ділянок, беззаперечно потребує спеціальних знань у відповідній галузі.

Разом із тим, клопотання про призначення у справі судово-технічної експертизи позивачем не заявлялось, а тому суд першої інстанції, встановлюючи обставини знаходження металевої споруди на земельній ділянці позивача, виходив із недопустимих, недостовірних та недостатніх доказів.

Під час розгляду апеляційної скарги представником позивача було заявлено клопотання про залучення висновку експерта, яке відповідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України було залишено без задоволення.

Крім того, апеляційний суд враховує, що судом першої інстанції допущено ряд порушень норм процесуального права.

Так, 11 липня 2018 року відповідачем до суду подано заяву про заперечення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, із посиланням на те, що відповідачем отримано копію позовної заяви та ухвалу суду про відкриття провадження лише 08 червня 2018 року, однак судом зазначену заяву не розглянуто і будь-якого процесуального рішення, передбаченого ч. 4 ст. 277 ЦПК України, з цього приводу не прийнято.

Судом також не дотримано строк розгляду справи, передбачений ст. 275 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, в той час як дана справа перебувала в провадженні суду майже рік (з 25 квітня 2018 року по 16 квітня 2019 року).

Також судом першої інстанції безпідставно стягнуто із відповідача витрати на правничу допомогу, оскільки відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Позивачем надано копію прибуткового касового ордеру № 1-03/18 від 16 лютого 2018 року та копію квитанції до нього про сплату 5000 грн. на користь адвоката Маркіна С.Г., разом із тим в договорі про надання правничої допомоги зазначено його ціну лише 600 грн. (а. с. 7 - 8).

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом із тим, передбаченого законом детального опису робіт (наданих послуг) позивачем надано також не було.

З урахуванням вищевикладеного рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, викладені в рішенні суду першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи, судом допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, відтак не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Таким чином, оскільки позивачем з урахуванням доказів, наявних в матеріалах справи, не доведено обставини, на які вона посилалася в позові, а саме порушення відповідачем її права власника земельної ділянки, інші співвласники суміжної земельної ділянки до участі в справі як відповідачі не залучені, апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність позову і відсутність підстав для його задоволення.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із позивача на користь відповідача судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 1057,21 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити ОСОБА_2 в позові до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки від незаконно встановленої металевої споруди.

Стягнути із ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) судові витрати в розмірі 1057,21 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 29 серпня 2019 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.