Постанова

від 15.04.2019 по справі 816/494/17

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2019 р. Справа № 816/494/17 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Спаскіна О.А.

суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАРАНТ ОЙЛ ГРУПП" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2018 року, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 12.10.18 року по справі № 816/494/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАРАНТ ОЙЛ ГРУПП"

до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

06 квітня 2017 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант ОСОБА_1" (далі - позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 30 листопада 2016 року.

В обґрунтування позовної вимоги позивач зазначив, що викладений в акті перевірки № 350/26-15-14-01-01/25392923 від 14 листопада 2016 року висновок контролюючого органу про фіктивність господарських операцій між ТОВ "Гарант ОСОБА_1" та ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" ґрунтується виключно на показаннях директора ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" ОСОБА_2, наданих ним в ході досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32015100060000136, та спростовується документами первинного бухгалтерського обліку, які надавались позивачем під час документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 березня 2013 року по 31 березня 2013 року. Крім того, позивач не може нести юридичну відповідальність за недотримання контрагентом вимог чинного законодавства, оскільки така відповідальність носить індивідуальний характер.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року у справі № 816/494/17 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі № 816/494/17 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант ОСОБА_1" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 30 листопада 2016 року задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 30 листопада 2016 року; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант ОСОБА_1" витрати зі сплати судового збору в сумі 5316,27 грн.

Постановою Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 816/494/17 касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задоволено частково; постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, оскільки фактично судами не було надано належної правової оцінки посиланням контролюючого органу на покази директора ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" ОСОБА_2 від 24 листопада 2015 року, що отримані в ході досудового розслідування та зафіксовані у протоколі допиту, який заперечував свою причетність до здійснення фактичної господарської діяльності вказаним суб'єктом господарювання та перебував на посаді за грошову винагороду, яку отримував щомісячно. Судами не перевірялись обставини, зазначені у вказаному вище протоколі, вказану особу не було допитано у судовому засіданні, а отже таким поясненням не надано належної правової оцінки. Також при прийнятті рішення суду необхідно надати оцінку доводам ТОВ "Гарант ОСОБА_1" відносно того, що кримінальне провадження щодо контрагента ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), було закрито 29 вересня 2017 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року справу № № 816/494/17 прийнято до провадження судді Слободянюк Н.І. та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2018 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Не погодившись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що під час перевірки та судового розгляду на підтвердження дійсності та реальності господарських взаємовідносин із контрагентом ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" надало усі необхідні та достатні первинні документи. Вважає, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження. Також апелянт посилається на відсутність вироку суду щодо ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" та закриття кримінальної справи № 32015100060000136 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно зі ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Гарант ОСОБА_1" зареєстроване в якості юридичної особи 03 лютого 1998 року, код ЄДРПОУ 25392923 (т.1 а.с. 86-100).

У період з 25.10.2016 р. по 07.11.2016 р. посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві на підставі направлень та згідно з наказом від 21 жовтня 2016 р. № 6720 та наказу ГУ ДФС у м. Києві від 06 вересня 2016 р. № 5656 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Ю.С.А." (код ЄДРПОУ 25392923) з питань дотримання вимог податкового законодавства в результаті взаємовідносин з ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" (код 37142650), за період з 01 березня 2013 р. по 31 березня 2013 р., за результатами якої складено акт від 14 листопада 2016 р. № 350/26-15-14-01-01/25392923 (т.1 а.с. 11-27), яким встановлено порушення пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами і доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 135016,00 грн, в тому числі за 2013 рік - на 108644,00 грн., за 2014 рік на 26372,00 грн; - пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2, 198.3, 198.6, статті 198, пункту 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 143665,00 грн за березень 2013 року.

Не погодившись з висновками акту від 14 листопада 2016 року № 350/26-15-14-01-01/25392923 , платник податків направив поштою письмові заперечення, за вих. № 234 від 17 листопада 2016 року.

Під час розгляду заперечень, у зв'язку з виробничою необхідністю, ТОВ "Ю.С.А." змінило найменування та юридичну адресу, та відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємств та громадських формувань, підприємство з кодом ЄДРПОУ 25392923 має назву Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАРАНТ ОЙЛ ГРУПП" та зареєстроване: 37043, Полтавська обл., Пирятинський район, шлях Київ-Харків, корпус 134 км.

За результатами розгляду заперечень ТОВ "ГАРАНТ ОЙЛ ГРУПП" отримано лист "Про результати розгляду заперечень до акту перевірки № 25136/10/26-15-14-01-01 від 14 листопада 2016 року, яким висновки акту залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

На підставі акту перевірки від 14 листопада 2016 року № 350/26-15-14-01-01/25392923 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 листопада 2016 року № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 168770,00 грн, з яких: за податковими зобов'язаннями - 135016,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 33754,00 грн.

Не погодившись з податковим повідомленням - рішенням від 30 листопада 2016 року № НОМЕР_1, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарги Державна фіскальна служба України прийняла рішення № 3331/6/99-99-11-01-02-25 від 17 лютого 2017 року, яким скаргу залишила без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 30 листопада 2016 року № НОМЕР_1 - без змін (т.1 а.с. 82-84).

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням від 30 листопада 2016 року № НОМЕР_1, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для їх задоволення, а відтак висновки контролюючого органу є правомірними та відповідають дійсним обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції з даним висновком суду не погоджується з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення - рішення слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 14 листопада 2016 року № 350/26-15-14-01-01/25392923 про те, що операції, здійснені між позивачем та ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" за період - березень 2013 року не мали реального характеру, оскільки в ході досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32015100060000136 від 17.06.2015 р., відібрані пояснення від директора ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" ОСОБА_2, згідно яких ОСОБА_2 жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" не має.

Відповідно до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статті 142, 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У силу положень підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, але не виключно, податкових накладних), що підтверджують її здійснення.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Колегія суддів зазначає, що включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні отриманих товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів зазначає, що право на формування податкового кредиту з ПДВ безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що у перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" на підставі договору поставки нафтопродуктів №040-05 від 01.03.2012 р.

Як вбачається з договору, 01 березня 2012 року між позивачем (покупець) та ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" (постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів № 040-05, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у зумовлені строки нафтопродукти, зокрема: бензин марок-А-76, А-80, А-92, А-95, А-98 , ДТ, паливо пічне побутове, скраплений газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (пункт 1.1 договору).

Обсяг та ціна кожної партії товару визначається сторонами у заявках, рахунках-фактурах та/або видаткових накладних, відповідно до поданих заявок на поставку /пункт 2.3 договору/.

Якість товару повинна відповідати ГОСТам, ТУ, ДСТУ і підтверджуватися сертифікатом відповідності виробника та/або паспортом якості /пункт 2.4 договору/.

Постачальник здійснює поставку товару партіями у кількості та асортименті згідно заявки покупця за ціною відповідно до виставленого рахунку-фактури /пункт 3.1 договору/.

Покупець подає до постачальника письмову заявку, в якій визначається найменування, кількість товару, спосіб і місце доставки товару відповідно до пункту 3.3 цього договору. У разі вивезення товару транспортними засобами покупця в заявці також вказується графік та порядок подачі транспортних засобів в межах строку поставки. У разі вивезення товару транспортними засобами постачальника у заявці вказується місце розвантаження транспортного засобу /підпункт 3.1.1 пункту 3.1 договору/.

Постачальник на підставі поданої покупцем заявки оформлює рахунок-фактуру за ціною на товар на день його виставлення та пред'являє цей рахунок-фактуру на оплату покупцю /підпункт 3.1.2 пункту 3.1 договору/.

Поставка здійснюється постачальником протягом двох робочих днів з моменту оплати покупцем партії товару згідно виставленого рахунку-фактури /пункт 3.2/.

Місцем передачі товару є адреса, зазначена постачальником в товаротранспортній накладній згідно заявки покупця /підпункт 3.2.1 пункту 3.2 договору/.

Поставка товару здійснюється на умовах Інкотермс , а саме: а)ЕХW-нафтобаза, вказана у відповідному додатку до даного договору; б) СРТ - станція або пункт призначення, вказані у відповідному додатку до даного договору; в) DAP - поставка в місце призначення, вказане у відповідному додатку до даного договору. Сторони можуть погодити й інші умови поставки партії товару у відповідному додатку до даного договору /пункт 3.3 договору/.

Відвантаження товару в місці завантаження здійснюється силами та засобами постачальника /пункт 3.4 договору/.

Розвантаження товару у тому числі й з транспортного засобу постачальника в місці передачі здійснюється силами та засобами покупця /пункт 3.5 договору/.

Оплата товару здійснюється протягом одного банківського дня з дати виставлення рахунку-фактури шляхом 100% передплати вартості відповідної партії поставки товару згідно рахунку-фактури у безготівковому вигляді по банківським реквізитам постачальника, вказаним у рахунку-фактурі /пункт 4.2 договору./

Факт здійснення господарських операцій з ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" у перевіряємому періоді на підставі укладеного договору № 040-05 від 01 березня 2012 року позивач підтверджує видатковими накладними № 0322 04 т від 22 березня 2013 року, №032606 від 26 березня 2013 року, №032814 від 28 березня 2013 року, №032815 від 28 березня 2013 року, товарно - транспортними накладними № Пер - 001035 від 22 березня 2013 року, № Пер -001066 від 26 березня 2013 року, № Пер - 001111 від 28 березня 2013 року та №Пер -001121 від 28 березня 2013 року та виписками з банківського рахунку за 29 березня 2013 року, 01 квітня 2013 року,02 квітня 2013 року, 03 квітня 2013 року, 04 квітня 2013 року, 05 квітня 2013 року, 08 квітня 2013 року, 09 квітня 2013 року, 11 квітня 2013 року, 12 квітня 2013 року.

Зазначений товар отримано власним автомобільним транспортом позивача з нафтобаз з вказівкою ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" за довіреностями серії 12 ААД №179227 від 22.03.2013 р., №179228 від 26.03.2013 р., №179235 від 28.03.2013 р., що зазначені у видаткових накладних, та з огляду на відомості, вказані у ТТН, перевезено з м. Васильків у м. Бориспіль на склад ППМ, орендований позивачем .

Розрахунки за отриманий товар позивач сплачував на поточний рахунок ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" грошовими коштами за рахунками - фактурами постачальника платіжними дорученням №13 від 29.03.2013 р. на суму 90000,00 грн., №3 від 01.04.2013 р. на суму 125498,00 грн., №22 від 02.04.2013 р. на суму 100000,00 грн., №3 від 03.04.2013 р. на суму 50000,00 грн., №№6 від 04.04.2013 р. на суму 65498,00 грн., №11 від 05.04.2013 р. на суму 55498,00 грн., №28 від 08.04.2013 р. на суму 160000,00 грн., №31 від 09.04.2013 р. на суму 115498,00 грн., №44 від 11.04.2013 р. на суму 50000,00 грн., №46 від 12.04.2013 р. на суму 50000,00 грн.

Заборгованість відповідача за отриманий товар відсутня.

Товар, придбаний у ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" позивач спочатку злив до ємностей складу ПММ №2, що використовується позивачем на праві оренди, а в подальшому продавав автомобільними цистернами (дрібно - оптовими партіями) із орендованого складу ПММ №2 у м. Бориспіль за тендерними договорами державним підприємствам, а також через автозаправну станцію, що підтверджується видатковими накладними №№ Рн 130401/002, Рн130402/003, Рн 130404/001,Рн 130405/001, Рн130411/001, Рн130515/001, Рн130524/001, Рн130604/001, Рн130613/007, Рн130627/002, Рн130704/001, Рн130708/003, Рн130718/002, Рн130723/003, Рн130807/004, Рн130903/004, Рн130919/001, Рн130919/002, Рн131008/001, Рн131010/002, Рн131018/001, Рн131206/004, Рн131206/002, Рн131220/001, Рн140128/002.

Перевезення товару здійснювалось власним автотранспортом позивача, послуги якого включалися до ціни такого товару.

В подальшому, позивачем додано до матеріалів справи: наказ № 38/7 від 18 липня 2011 року про закріплення водія за транспортним засобом; посвідчення водія ОСОБА_3; медична довідка щодо придатності до керування транспортним засобом ОСОБА_3; договір про надання послуг по збереженню транспортних засобів № 16/10-15 від 16 жовтня 2008 року; ліцензію про надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом; технічні умови безпечного перевезення бензину автомобільним транспортом; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу АІ3873XР; договір оренди № 52-с/2003/ від 26 травня 2003 року, інше.

Також до суду першої інстанції представником позивача було надано РФ від 22.03.2013р. №СФ-0008523. банківська виписка за 01.04.2013р., банківська виписка за 29.03.2013р., податкова накладна від 22.03.2013р. №32205;РФ від 26.03.2013р. №СФ-0008567.банківська виписка за 05.04.2013р., банківська виписка за 08.04.2013р., податкова накладна від 26.03.2013р. №32606; РФ від 28.03.2013р. №СФ-0008624. банківська виписка за 09.04.2013р., банківська виписка за 11.04.2013р., банківська виписка за 12.04.2013р., податкова накладна від 28.03.2013р. №32814; РФ від 28.03.2013р. №СФ-0008625. банківська виписка за 03.04.2013р. банківська виписка за 04.04.2013р., банківська виписка за 02.04.2013р., податкова накладна від 28.03.2013р. №32815.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені вище рахунки-фактури, банківські виписки, податкові накладні безпосередньо підтверджують придбання позивачем у ТОВ "РОСУКРЕНЕГОХОЛДІНГ" бензин А-76 в кількості 113 420л у період за який проведено перевірку з 01.03.2013р. по 31.03.2013р., та підтверджують здійснення оплати за придбаний товар та належне оформлення податкових накладних по процедурі придбання Товару (бензину А-76) за Договором від 01.03.2012р.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались.

Вказані правочини укладені між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що укладений між позивачем та ТОВ "РОСУКРЕНЕГОХОЛДІНГ" договір містить положення щодо предмету, обов'язків та відповідальності сторін, строків дії договорів та ін., що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договору, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Таким чином, вищезазначений договір колегія суддів вважає належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

Також, колегія суддів зазначає, що згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи в свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Колегія суддів зазначає, що до документів, що є підставою для оприбуткування товару, належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар.

З наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), а податкові накладні - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Щодо посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не було надано письмових заявок до договору від 01.03.2012 року, колегія суддів зазначає, що заявка не є первинним бухгалтерським документом, а є лише документом, який підтверджує бажання покупця придбати у продавця певну кількість товару та відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не підтверджує здійснення і проведення безпосередньо бухгалтерської операції.

Разом з тим, матеріали справи містять рахунки-фактури, видаткові накладні, банківські виписки, податкові накладні, які підтверджують проведення господарської та бухгалтерської операцій з поставки Товару (бензину А-76) за Договором від 01.03.2012р. у перевіряємий період з 01.03.2013р. по 31.03.2013р.

Щодо посилань на відсутність сертифікатів якості продукції, колегія суддів вказує на те, що сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію, ненадання позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товару не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що технічна документація на продукцію та документи про сертифікацію не можуть бути віднесені до категорії первинних та інших, визначених чинним законодавством документів, що повинні використовуватися в бухгалтерському та податковому обліку підприємства для нарахування податкових зобов'язань.

Таким чином, враховуючи зміст та мету документальної перевірки, вказана документація не може бути предметом дослідження та контролю під час її проведення, а, отже, і підставою для відповідних висновків.

Крім того, будь-які документи, якими підтверджується якість, безпечність або відповідність товарів, подання яких вимагає відповідач, не свідчать про здійснення господарських операцій з такими товарами та зміни в зв'язку з цим в структурі активів та зобов'язань позивача. Такі документи не є підставою для відображення в бухгалтерському чи податковому обліку будь-яких операцій з товарами. Крім того, відповідач не наділений повноваженнями контролю за якістю та відповідністю товарів в обігу.

Також, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що відповідно до роз'яснень інформаційного листа від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 Вищого адміністративного суду України, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що наявними у матеріалах справи копіями первинних документів підтверджено факт придбання позивачем у ТОВ "РОСУКРЕНЕГОХОЛДІНГ" товарно-матеріальних цінностей.

Фактичною підставою твердження податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ "РОСУКРЕНЕГОХОЛДІНГ" викладений в акті перевірки від 14 листопада 2016 року № 350/26-15-14-01-01/25392923 про те, що операції, здійснені між позивачем та ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" за період - березень 2013 року не мали реального характеру, є інформація щодо досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32015100060000136 від 17.06.2015 р. та відібрані пояснення від директора ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" ОСОБА_2, згідно яких ОСОБА_2 жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" не має.

В матеріалах справи наявна копія протоколу допиту як свідка директора ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" ОСОБА_2, від 24 листопада 2015 року, відібраних с/у ОУ ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві капітаном податкової поліції в ході досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32015100060000136 від 17 червня 2015 року (а.с. 173-178), з якого вбачається, що ОСОБА_2 зазначає, що перебував на посаді директора ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" на прохання знайомого ОСОБА_4, який виплачував йому грошові кошти щомісяця, при цьому господарську діяльність ОСОБА_5 не здійснював та не мав наміру. На прохання ОСОБА_4 підписував договори та інші документи, суть яких не розумів, пошуком клієнтів та підприємств-контрагентів займався ОСОБА_4. Директор ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ" ОСОБА_2 не мав відношення до обов'язків, покладених на нього згідно Закону України від 16.07.1999р. №996-ХІУ.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано, а отже, сам по собі факт порушення кримінальної справи не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій.

В силу частини першої статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно зі статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Крім того, матеріали справи містять лист СУ ФР ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 27.11.2017р. №3492/10/26-50-23-02, відповідно до якого кримінальне провадження №32015100060000136 закрито 29.09.2017р. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 К України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Таким чином, Лист СУ ФР ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 27.11.2017р. №3492/10/26-50-23-02 спростовує висновок відповідача.

Також, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені покупцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права, а таким чином за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Позивач, як платник податків, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Таку ж правову позицію підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі "Булвес"АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Також, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом.

Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Матеріали даної справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 9 КАС України не виявлено.

Також, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів наявності кримінального провадження, яким встановлено факт скоєння злочинів, передбачених статтею 205 КК України Фіктивне підприємництво .

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє наведені доводи апеляційної скарги, які ґрунтуються виключно на припущеннях, та вказує на реальність спірних господарської операції між позивачем та ТОВ "РОСУКРЕНЕРГОХОЛДІНГ", що повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди позивача наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій, є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків. А відповідно свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового обліку.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що нарахування податкового зобов'язання та зменшення розміру від'ємного значення (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Твердження відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентом не мали реальний характер не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження. Крім того, зазначені висновки спростовуються наявними в матеріалах справи належним чином оформленими податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України» ) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Северянін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів прийшла до висновку про скасування рішення суду першої інстанції, на підставі ст.317 КАС України, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та ухвалення нової постанови про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАРАНТ ОЙЛ ГРУПП" - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2018 року по справі № 816/494/17 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАРАНТ ОЙЛ ГРУПП" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0006081401 від 30.11.2016р.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_6 Судді ОСОБА_7 ОСОБА_8 Постанова складена в повному обсязі 23.04.19р.