Постанова

від 15.04.2019 по справі 2340/4184/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 2340/4184/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кульчицький С.О. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддівВасиленка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Об`єднана сільськогосподарська компанія" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки у власність площею 2,0000 га, кадастровий номер 7124082800:01:001:1382 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Зеленьківської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, оформленої листом № 2490/95-18 від 11.06.2018;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га, кадастровий номер 7124082800:01:001:1382 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Зеленьківської сільської ради Тальнівського району Черкаської області.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з цим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 , є учасником антитерористичної операції, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 16.12.2016, виданого Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 , має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

Позивач звернувся із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області з проханням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2.0 га, в адміністративних межах Зеленьківської сільської ради, Тальнівського району, Черкаської області. До вказаної заяви позивачем було додано зокрема нотаріально погоджену заяву ТОВ Об`єднана сільськогосподарська компанія від 26.06.2017, відповідно до якої третя особа надає згоду на вилучення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га із масиву земельної ділянки державної власності загальною площею 8,2326 га (кадастровий номер земельної ділянки 7124082800:01:001:1205), яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних Зеленьківської сільської ради Тальнівського району Черкаської області та перебуває у користуванні ТОВ Об`єднана сільськогосподарська компанія на підставі договору оренди землі від 05.11.2003 на користь позивача з метою приватизації зазначеної земельної ділянки на його ім`я.

Листом від 18.09.2017 №8104/6-17 відповідач повідомив позивача про неможливість вирішення порушеного позивачем питання оскільки місце розташування земельної ділянки, зазначеної на графічних матеріалах не дозволяє визначити та перевірити його на відповідність вимогам законів та підзаконних актів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

11.05.2018 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки у власність площею 2,0000 га, кадастровий номер 7124082800:01:001:1382 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Зеленьківської сільської ради Тальнівського району Черкаської області.

Листом від 11.06.2018 № 2490/0/95-18 Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повідомило позивача про неможливість вирішення порушеного позивачем питання, оскільки ТОВ Об`єднана сільськогосподарська компанія не внесло зміни до договору оренди землі в частині зміни об`єкту оренди, а саме кількість земельних ділянок, їх площі та кадастрові номери.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зазначив, що земельна ділянка, яку позивач має намір отримати у власність знаходиться в оренді ТОВ Об`єднана сільськогосподарська компанія у відповідності до договору оренди землі від 05.11.2013 № 372/1, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для надання позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас, колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Апеляційний суд зауважує, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Так, системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень, зокрема, органу місцевого самоврядування відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Підстави, які зазначив відповідач, для відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки у власність не передбачені ст.118 Земельного кодексу України.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з статтею 118 Земельного кодексу України прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні є одним з безпосередніх прав міської ради та належить до дискреційних повноважень цього органу.

Відповідно до приписів Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Крім того, враховуючи положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Враховуючи, що прийняття рішення відповідачем у спірних правовідносинах ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, колегія суддів вважає, що вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, а тому задоволенню підлягає частково.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки у власність площею 2,0000 га, кадастровий номер 7124082800:01:001:1382 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Зеленьківської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, оформленої листом № 2490/95-18 від 11.06.2018;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га, кадастровий номер 7124082800:01:001:1382 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Зеленьківської сільської ради Тальнівського району Черкаської області з урахуванням висновків апеляційного суду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя:Шурко О.І.

Судді:Василенко Я.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлено 22.04.2019.