Рішення

від 22.04.2019 по справі 914/60/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2019 Справа №914/60/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р. , за участі секретаря судового засідання Фартушка Н.Б., розглянувши справу

за позовом:Приватної агрофірми Галицька до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю РАДЕХІВ-ЦУКОР про:визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно,

Представники

позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 22.06.2018р.);

відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

10.01.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватної агрофірми Галицька до Товариства з обмеженою відповідальністю РАДЕХІВ-ЦУКОР про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.01.2019р. позовну заяву Приватної агрофірми Галицька до Товариства з обмеженою відповідальністю РАДЕХІВ-ЦУКОР про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви.

28.01.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; розгляд справи ухвалив здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначив на 27.02.2019р.

Представник позивача в підготовче судове засідання 27.02.2019р. з'явився, просив відкласти підготовче судове засідання для отримання пояснень відповідача.

Відповідач участь повноважного представника в підготовчому судовому засіданні 27.02.2019р. не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 27.02.2019р. Господарський суд Львівської області ухвалив відкласти підготовче засідання на 13.03.2019р.

Крім того, ухвалою від 27.02.2019р., Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст.120-121 ГПК України, викликав Товариство з обмеженою відповідальністю РАДЕХІВ-ЦУКОР як відповідача у цій справі та повідомив про дату, час і місце судового засідання.

13.03.2019р. до Господарського суду Львівської області відповідач подав відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№10919

В підготовче засідання 13.03.2019р. представники сторін з'явилися.

У підготовчому судовому засіданні 13.03.2019р. оголошено перерву до 26.03.2019р.

21.03.2019р. до Господарського суду Львівської області позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№804/19.

Також, 21.03.2019р. до Господарського суду Львівської області позивач подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№12346/19.

Представник позивача в підготовче засідання 26.03.2019р. з'явився, просив відкласти підготовче провадження для надання можливості подати усі необхідні докази, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги. Крім того, представник позивача підтримав подану заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка за своєю суттю є заявою про відмову від позову в частині позовної вимоги про визнання права власності.

Відповідач участь повноважного представника в підготовчому засіданні 26.03.2019р. не забезпечив.

26.03.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти відмову Приватної агрофірми Галицька від позову в частині визнання права власності на майно, викладену в заяві про зменшення розміру позовних вимог від 21.03.2019р. (вх.№804/19 від 21.03.2019р.); закрити провадження у справі в частині заявлених позовних вимог про визнання права власності на майно; продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів; відкласти підготовче засідання на 10.04.2019р.

У підготовче засідання 10.04.2019р. представник позивача з'явився, подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№15275/19. При цьому, представник позивача не заперечив щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідач участь повноважного представника в підготовчому засіданні 10.04.2019р. не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

10.04.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 22.04.2019р.

19.04.2019р. на адресу Господарського суду надійшла заява №17/1 від 17.04.2019р., яка зареєстрована відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№16541/19.

У судове засідання 22.04.2019р. представник позивача з'явився, позовні вимоги, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, підтримав повністю.

Відповідач участь повноважного представника в судовому засідання 22.04.2019р. не забезпечив. При цьому, відповідно до заяви №17/1 від 17.04.2019р. (вх. №16541/19 від 19.04.2019р.), відповідач просив розгляд справи здійснювати без участі його повноважного представника, а також, додатково повідомив, що заявлені позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Ухвалою від 22.04.2019р. Господарський суд Львівської області ухвалив відмовити у прийнятті визнання відповідачем позову.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція позивача:

Позивач стверджує, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Дружба (надалі по тексту - СТзОВ Дружба ), правонаступником якого є відповідач, ухилялося до дня припинення юридичної особи (08.10.2011р.) від нотаріального посвідчення підписаного між позивачем та СТзОВ Дружба договору купівлі - продажу нерухомого майна. З врахуванням заяви про відмову в частині позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно, яка прийнята судом, позивач просить суд визнати спірний договір дійсним з підстав досягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору та його виконання.

Позиція відповідача:

Відповідач визнає позовні вимоги повністю з тих підстав, що приміщення хмелесушки було продано ПАФ Галицька згідно договору купівлі - продажу №12 від 07.03.2008 р., передано покупцеві згідно акту приймання - передачі до договору від 07.03.2008 р., а кошти за вказане нерухоме майно надійшли на рахунок продавця. Однак, як стверджує відповідач, ТзОВ РАДЕХІВ - ЦУКОР , як правонаступник СТзОВ Дружба , не має підстав вчиняти дії щодо нотаріального посвідчення спірного договору, зсилаючись при цьому на останній абзац передавального акту від 07.10.2011 р., згідно якого ТзОВ РАДЕХІВ - ЦУКОР , як правонаступник, розглядає інші зобов'язання СТзОВ Дружба (у разі їх надходження після підписання цього передавального акта) виключно у судовому порядку та визнає такі вимоги не інакше, як на підставі судового рішення.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень сторін, суд встановив таке:

рішенням Виконавчого комітету Шнирівської сільської ради №65 від 18.12.2007р., вирішено: оформити право власності СТзОВ Дружба на об'єкт нерухомого майна, а саме хмелесушку, площею 536,4кв.м, що знаходиться на вулиці Колгоспна, буд.41 (надалі по тексту - Майно ); Золочівському бюро технічної інвентаризації провести державну реєстрацію права власності на такий об'єкт.

Відповідно до ОСОБА_1 про реєстрацію права власності на нерухоме майно №17802841 від 19.02.2008р. (копія якого міститься в матеріалах справи), на підставі свідоцтва про право власності, виданого згідно з вищевказаним рішенням Виконавчого комітету Шнирівської сільської ради №65 від 18.12.2007р., право колективної власності на ОСОБА_2 було зареєстровано за СТзОВ Дружба (підтверджується також листом КП ЛОР Золочівське МБТІ №594 від 11.12.2018р., копія якого міститься в матеріалах справи).

07.03.2008р. СТзОВ Дружба (надалі по тексту - Продавець ), правонаступником якого є відповідач та позивачем (надалі по тексту - Покупець ) підписано договір купівлі - продажу №12 (надалі по тексту - Договір ), відповідно до п.п.1.1.-1.2. якого Продавець продасть, а ОСОБА_2 купить Хмелесушку за ціною 190000,00грн., в т.ч. ПДВ, що становить 31666,67грн. Факт підписання ОСОБА_3 також підтверджується заявою свідка від 26.02.2019р. ОСОБА_4, який, станом на 07.03.2008р. працював генеральним директором СТзОВ Дружба та підписував Договір.

Згідно з п.2.1. ОСОБА_3, ОСОБА_2 зобов'язаний здійснити розрахунок за ОСОБА_2 шляхом перерахування грошових коштів на р/р Продавця на умовах передоплати у розмірі 50000,00грн., в т.ч. ПДВ 20% - 8333,33грн., від загальної вартості ОСОБА_2. Решта 140000,00грн., в т.ч. ПДВ 20% -23333,33 від загальної вартості ОСОБА_2, ОСОБА_2 перераховує на р/р Продавця після фактичної передачі ОСОБА_2 за Актом приймання-передачі і проведення його переоформлення на ім'я ОСОБА_2 на протязі 60 календарних днів.

07.03.2008р. СТзОВ Дружба передало, а позивач прийняв ОСОБА_2, що підтверджується актом приймання-передачі до ОСОБА_3 (копія якого міститься в матеріалах справи).

На виконання п.п.2.1.-2.2. ОСОБА_3, 01.04.2008р. позивач здійснив оплату у загальному розмірі 190000,00грн. (підтверджується платіжними дорученнями №87 від 01.04.2008р. на суму 50000,00грн., №104 від 29.04.2008р. на суму 140000,00грн., копії яких містяться в матеріалах справи).

Позивач зазначає, що з метою нотаріального посвідчення ОСОБА_3:

- відповідно до листа №15 від 17.03.2008р., адресованого СТзОВ Дружба , позивач повідомив про необхідність нотаріального посвідчення ОСОБА_3 та просив СТзОВ Дружба повідомити про час і місце вчинення правочину;

- відповідно до листа №54 від 09.10.2008р., адресованого СТзОВ Дружба , позивач повідомив про необхідність нотаріального посвідчення ОСОБА_3 та просив СТзОВ Дружба повідомити про час і місце вчинення правочину.

При цьому, відповідно до заяви свідка від 26.02.2019р. ОСОБА_4, який, станом на 07.03.2008р. працював генеральним директором СТзОВ Дружба та підписував Договір, він:

- через правову необізнаність він не знав, що Договір підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню;

- підтверджує те, що позивач неодноразово звертався усно і письмово до керівництва СТзОВ Дружба з проханням забезпечити нотаріальне посвідчення вказаного договору, проте, за час перебування ОСОБА_4 на посаді генерального директора підприємства цього не було зроблено, а після 01.09.2008р. він, ОСОБА_4, не мав відповідних повноважень.

Як зазначає відповідач, в результаті припинення 08.11.2011р. господарської діяльності СТзОВ Дружба шляхом приєднання до відповідача, в передавальному акті від 07.11.2011р. Майно зазначено не було і на балансі останнього не перебувало.

Відповідач стверджує, що ТзОВ РАДЕХІВ - ЦУКОР , як правонаступник СТзОВ Дружба , не має підстав вчиняти дії щодо нотаріального посвідчення спірного договору, зсилаючись при цьому на останній абзац передавального акту від 07.10.2011 р., згідно якого ТзОВ РАДЕХІВ - ЦУКОР , як правонаступник, розглядає інші зобов'язання СТзОВ Дружба (у разі їх надходження після підписання цього передавального акта) виключно у судовому порядку та визнає такі вимоги не інакше, як на підставі судового рішення.

Тому позивач, з врахуванням заяви про відмову в частині позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно, яка прийнята судом, звернувся до суду з позовом про визнання ОСОБА_3 дійсним.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з такого:

Згідно з ч.1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладена в постанові від 04.03.2019р. у справі №665/2266/16-ц, а також позиція ВГСУ, викладена в постанові від 29.11.2016р. у справі №922/1102/16).

Як встановлено судом, 07.03.2008р. СТзОВ Дружба , правонаступником якого є відповідач, та позивачем підписано Договір, відповідно до п.п.1.1.-1.2. якого СТзОВ Дружба продасть, а покупець купить ОСОБА_4 за ціною 190000,00грн.

Відповідно до п.7.7.6. Статуту СТзОВ Дружба (копія якого міститься в матеріалах справи), директор вправі укладати від імені Товариства цивільно-правові угоди, інші юридичні акти з обмеженням суми таких угод 200000,00грн. або еквівалент виражений в іноземній валюті.

07.03.2008р. СТзОВ Дружба передало, а позивач прийняв ОСОБА_4, що підтверджується актом приймання-передачі до ОСОБА_3, після чого позивачем здійснено оплату ОСОБА_4 у встановленому ОСОБА_3 розмірі 190000,00грн. (підтверджується платіжними дорученнями №87 від 01.04.2008р. на суму 50000,00грн., №104 від 29.04.2008р. на суму 140000,00грн., копії яких містяться в матеріалах справи).

У листах позивача №15 від 17.03.2008р. та №54 від 09.10.2008р., адресованих СТзОВ Дружба , мітиться повідомлення про необхідність нотаріального посвідчення ОСОБА_3 та прохання до СТзОВ Дружба повідомити про час і місце вчинення правочину. Однак доказів відправлення вищевказаних листів на адресу СТзОВ Дружба позивачем не подано.

При цьому, відповідно до заяви свідка від 26.02.2019р. ОСОБА_4, який, станом на 07.03.2008р. працював генеральним директором СТзОВ Дружба та підписував Договір, позивач неодноразово звертався усно і письмово до керівництва СТзОВ Дружба з проханням забезпечити нотаріальне посвідчення вказаного договору.

Визнання відповідачем, як правонаступником СТзОВ Дружба , позову спростовує доводи позивача про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору та втрати можливості посвідчити його нотаріально (аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладена в постанові від 04.03.2019р. у справі №665/2266/16-ц).

Крім того, матеріали справи не містять, а сторонами не подано доказів того, що можливість нотаріального посвідчення спірного ОСОБА_3 була втрачена, враховуючи те, що відповідно до п.1.2. Статуту відповідача (копія якого міститься в матеріалах справи), відповідач є правонаступником усього майна, усіх майнових та немайнових прав та обов'язків СТзОВ Дружба .

Відповідно до ч.1 ст.210 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з ч.1 ст.657 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Тому, станом на момент укладення між СТзОВ Дружба та позивачем ОСОБА_3, державну реєстрацію такого здійснювало бюро технічної інвентаризації.

Проте, в матеріалах справи відсутні та сторонами не подано доказів державної реєстрації ОСОБА_3.

Отже, правила ст.220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягали нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст.210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

Як підтверджується матеріалами справи, Договір сторонами нотаріально не посвідчений та не проведено його державної реєстрації, а тому, виходячи з приписів законодавства, що регулювали спірні правовідносини, є неукладеним.

Вищенаведеним спростовується твердження відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву про те, що відповідач, ТзОВ РАДЕХІВ - ЦУКОР , як правонаступник СТзОВ Дружба , не має підстав вчиняти дії щодо нотаріального посвідчення спірного договору, зсилаючись при цьому на останній абзац передавального акту від 07.10.2011 р., згідно якого ТзОВ РАДЕХІВ - ЦУКОР , як правонаступник, розглядає інші зобов'язання СТзОВ Дружба (у разі їх надходження після підписання цього передавального акта) виключно у судовому порядку та визнає такі вимоги не інакше, як на підставі судового рішення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжні доручення №344 від 18.10.2018р. про сплату судового збору в розмірі 1762,00грн., №1088 від 10.12.2018р. про сплату судового збору у розмірі 1088,00грн. та №13 від 21.01.2019р. про сплату судового збору в розмірі 1762,00грн., в тому числі, за подання позову (з врахуванням заяви про відмову в частині позовним вимог про визнання права власності на майно) позивачем сплачено 1762,00грн.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору станом на момент прийняття рішення позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на позивача у разі відмови в позові.

З підстав наведеного, враховуючи, що підстави для задоволення позову відсутні, судові витрати у справі, а саме сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1762,00грн. за звернення до суду із позовною заявою про визнання договору дійсним необхідно залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 24.04.2019р.

Суддя Король М.Р.