Рішення

від 23.04.2019 по справі 924/1149/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" квітня 2019 р.                                         Справа № 924/1149/18

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Димбовського В.В., за участю секретаря судового засідання Устінової А.П., розглянувши матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства "Чернівціобленерго", м. Чернівці

до Приватного підприємства "Подільські інтелектуальні системи", м. Кам'янець-Подільський

про стягнення 230118,61 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з'явився

Суть спору: позивач звернувся до господарського суду з позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача 230118,61 грн., з яких: 201047,00 грн. заборгованості за використання опор за договором від 16.08.2016р., 3774,74 грн. пені, 5583,00 грн. 3% річних, 19713,87 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позову посилається на те, що 16.08.2016р. між позивачем та відповідачем укладено договір про використання опор повітряних ліній напругою 04,/10 кВ для сумісного підвішування волоконно-оптичних ліній зв'язку №721-ю. Зазначає про те, що у відповідності до умов вказаного договору відповідач оплачує, а позивач надає право використовувати на території Кіцманського району, Чернівецької області місця на опорах ліній 0,4/10 кВ для сумісного підвішування волокно-оптичних ліній зв'язку з необхідним комутаційним та іншим обладнанням. Загальна кількість опор була визначена додатком №1 до договору та становила - 1292 опори. Вартість використання однієї опори була встановлена Протоколом узгодження договірної ціни та склала — 6,90 грн. з ПДВ за одну опору. Загальна вартість склала -8914,80 грн. з ПДВ. Звертає увага на те, що свої зобов'язання позивач виконував та виконує належним чином, тобто, надав для використання на території Кіцманського району Чернівецької області місця на ліній електропередач, про що і було засвідчено самим відповідачем в момент укладення договору підписанням акту фактичної протяжності ПЛ (0,4-10кВ) із сумісним підвісом ліній зв'язку по Кіцманському району, що є додатком №1 до договору. Однак, як зазначає позивач, відповідач в порушення умов визначених договором, свої грошові зобов'язання виконував лише частково, внаслідок чого виникла заборгованість сумі - 201047,00 грн. з ПДВ.

26.03.2019р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого повідомив про те, що на виконання умов договору за умови фактичного надання послуг, позивачем надавалися відповідачу відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період липень 2016 року - лютий 2017 року всього на суму 71318,40 грн. Протягом вищевказаного періоду відповідачем було сплачено позивачу кошти в сумі 48567,40 грн. Повідомлено, що у подальшому, у зв'язку із припинення використання позивачем опор повітряних ліній напругою 0,4/10 кВ для сумісного підвішування волоконно-оптичних ліній зв'язку у зв'язку, позивач припинив надавати послуги згідно договору, підтверджуючи це фактом ненадання для підпису та подальшої оплати "актів здачі-прийняття робіт (надання послуг)" починаючи з березня 2017 року; у липні 2017 року, відповідач звернувся до позивача з листом щодо розірвання договору №721-ю від 01.06.2016року. 30.06.2017 року своїм листом за №9/2141 позивач надав згоду на припинення дії договору №721-ю від 01.06.2016 року про використання опор повітряних ліній напругою 0,4/10 кВ для сумісного підвішування волоконно-оптичних ліній зв'язку з 30.06.2017 року за умови оплати забогованості в розмірі 58410,00грн. Відповідач вважає договір припиненим з 30.06.2017 року. Робить висновок про те, що починаючи з 1 липня 2017 року у позивача не було жодних підстав нараховувати зобов'язання по договору №721-ю від 01.06.2016 року, і відповідно, у відповідача були відсутні підстави для їх виконання.

Представник позивача в судове засідання не з'явився.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, 23.04.2019р. на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Суд, з огляду на обмеженість строків розгляду справи та неодноразовими зверненнями до суду щодо відкладення розгляду справи, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи на іншу дату.

18.04.2019р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання, відповідно до якого просив відзив ПП "Подільські інтелектуальні системи" та додані до нього докази не долучати до матеріалів справи, оскільки ним не подано вказаний відзив під час підготовчого засідання.

У відповідності з ч. ч. 8, 10 ст. 80 ГПК докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

При цьому, частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З врахуванням викладеного, оскільки копії ухвал суду поверталися на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання", а відповідач подав відзив на позов з доданими доказами, які можуть мати значення для справи для встановлення строку дії договору, за яким позивач звернувся до суду щодо стягнення заборгованості, для встановлення всіх обставин справи, суд приходить до висновку про необхідність долучення вказаного відзиву та доданих до нього доказів до матеріалів справи. Тому, з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, подане клопотання позивача про недолучення до матеріалів справи відзиву та доказів, судом до уваги не приймається.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

16.08.2016р. між позивачем (власник мереж) та відповідачем (замовник) укладено договір про використання опор повітряних ліній напругою 0,4/10 кВ для сумісного підвішування волоконно-оптичних ліній зв'язку №721-ю.

Відповідно до п. 1.1 договору замовник замовляє та оплачує, а власник мереж надає право використовувати на території Кіцманського району Чернівецької області місця на упорах ліній електропередач 0,4-10 кВ для сумісного підвішування ліній волоконно-оптичного кабелю зв'язку, з необхідним комутаційним та іншим обладнанням (BOЛЗ, ЛЗ), у

відповідності з умовами даного договору.

Згідно з п. 1.2 договору загальна кількість опор ліній електропередач 0,4-10 кВ, місця на яких використовуються для сумісного підвішування волоконно-оптичного кабелю зв'язку, визначається проектною документацією та затверджується шляхом підписання сторонами акту фактичної протяжності ПЛ (ПЛІ, ПЛЗ) 10-0,4кВ із сумісним підвісом волоконно-оптичної лінії зв'язку.

Вартість використання замовником однієї опори повітряних ліній електропередач 0,4-10 кВ встановлюється відповідно до протоколу узгодження договірної ціни. Загальна вартість Договору встановлюється шляхом підписання сторонами протоколу узгодження договірної ціни. Щомісячно до 20 числа поточного місяця, замовник зобов'язується перераховувати власнику кошти за строкове платне використання опор ПЛ з сумісними підвісками ВОЛЗ згідно до акту фактичної протяжності ПЛ (ПЛІ, ПЛЗ) 10/0,4кВ із сумісним підвісом волоконно-оптичної лінії зв'язку за розрахунковий місяць відповідно п. 4.1. (п. 2.1 – 2.2 договору).

Відповідно до п. п. 2.3, 2.4 договору оплата здійснюється у національній валюті України, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок власника мереж, зазначений в рахунку. Замовник сплачує рахунок до 20-го числа місяця, в якому рахунок був сформований власником мереж. Сторони щомісячно засвідчують факт надання послуг документом "акт здачі-прийняття робіт (надання послуг)".

Згідно з п. 4.1 договору у разі недотримання строків оплати рахунків зазначених в п.2.2 та п. 2.3 даного договору, замовник сплачує власнику мереж пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу включно до дати фактичної повної оплати такої заборгованості.

Даний договір набуває чинності з "01" липня 2016р. та діє до 31.12.2016 р. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Сторони домовилися, що згідно ст. 631 ЦК України умови договору застосовуються до відносин, що виникли з " 01" липня 2016 р. Оплата з "01" липня 2016 р. по "31" липня 2016 р. Виконується одним платежем, з розрахунку вказаного в п. 1.2. та 4.1. даного договору одноразово (п.7.1 договору).

Договір підписаний сторонами, скріплений відтисками їхніх печаток.

В матеріалах справи наявний додаток №1 до договору від 16.08.2016р. - акт фактичної протяжності ПЛ (ПЛІ, ПЛЗ) 0,4-10 кВ із сумісним підвісом волоконно-оптичної лінії зв'язку (ВОЛЗ) по Кінманському районному підрозділу ПАТ "ЕК "Чернівціобленерго". У акті зазначено про досягнення згоди про кількість опор ліній електропередач 0,4-10 кВ, право користування якими надано Замовнику для підвішування ліній волоконно-оптичного кабелю зв'язку: опори - 0,4кВ 1260 штук, загальна протяжність ШІ-0,4кВ - 44,10 км., опори 10 кВ - 32 штук, загальна протяжність ПЛ-10кВ - 2,08 км.

Також в матеріалах справи наявний додаток №2 до договору від 16.08.2016р. - протокол узгодження договірної ціни, у якому зазначено, що сторонами досягнуто згоди про розмір договірної ціни у сумі - 8914,80 грн., в т.ч. ПДВ - 1485,80 грн., на місяць за користування опорами ліній електропередач 0,4-10 кВ для сумісної підвіски ліній волоконно-оптичного кабелю зв'язку на - 1292 опорах з урахуванням вартості використання місця на одній опорі повітряних ліній електропередачі 0,4 - 10 кВ в сумі 6,9 грн., в т.ч. ПДВ - 1,15 грн. на місяць. Дійсний протокол є підставою для взаємних розрахунків і платежів між Власником мереж і Замовником.

У листі №9/2141 від 30.06.2017р. позивач повідомив відповідача про те, що 26.06.2017р. ПрАТ "ЕК" "Чернівціобленерго" отримало його лист щодо розірвання договору №721ю від 16.08.2016р. з 01.06.2017р. У листі також зазначається, що відповідачем порушено умови договору №721ю від 16.08.2016р. щодо проведення розрахунків: станом на 26.06.2017р. не перераховано Власнику мереж кошти за строкове платне використання опор ПЛ в сумі 58410,20 грн. Враховуючи, що повідомлення про припинення дії Договору отримане Товариством 26.06.2017р. ПрАТ "ЕК" "Чернівціобленерго" погоджується припинити дію Договору №721ю від 16.08.2016р. про використання опор повітряних ліній напругою 0,4/10 кВ для сумісного підвішування волоконно-оптичних ліній зв'язку з 30.06.2017р. за умови оплати заборгованості в сумі 58410,20 грн.

Відповідно до наданого до позову розрахунку відповідач здійснював проплати: 30.09.2016р. в розмірі 5000,00 грн., 31.10.2016р. в розмірі 3783,70 грн., 22.12.2016р. в розмірі 8783,70 грн., 13.01.2017р. в розмірі 4000,00 грн., 02.02.2017р. в розмірі 4000,00 грн., 06.03.2017р. в розмірі 4000,00 грн., 10.04.2017р. в розмірі 5000,00 грн., 18.05.2017р. в розмірі 6000,00 грн., 07.06.2017р. в розмірі 8000,00 грн.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги наступне:

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як убачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір, який за своєї правовою природою є договором про надання послуг, за яким, згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами ч.1 ст. 193 ГК України.

Судом враховується, що договір від 16.08.2016р. містить положення, за яким договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п.7.1 договору).

Таким чином, з огляду на відсутність будь-яких заперечень від сторін, договір був пролонгований на 2017 рік, тобто по 31.12.2017р.

Судом приймається до уваги, що у листі позивача №9/2141 від 30.06.2017р. зазначається про отримання позивачем листа щодо розірвання договору №721ю від 16.08.2016р. з 01.06.2017р.

Оскільки договір на час вищезазначеного листування був пролонгований по 31.12.2017р., а положення договору не передбачали дострокового розірвання договору, таке розірвання не могло відбутись односторонньо з 01.06.2017р. Договір діяв з 16.08.2016р. по 31.12.2017р.

В свою чергу, з огляду на листування сторін та те, що відповідачем було заявлено про припинення дії договору, враховуючи положення п.7.1 договору, суд приходить до висновку, що договір припинив свою дію з 01.01.2018р.

Сторони передбачили у додатку №2 до договору від 16.08.2016р. (протокол узгодження договірної ціни), що розмір договірної ціни складає 8914,80 грн. на місяць.

При цьому, судом береться до уваги, що сторони погодили у додатку до договору (протокол узгодження договірної ціни), що такий протокол є підставою для взаємних розрахунків і платежів між власником мереж і замовником.

Судом враховується, що договір підписано 16.08.2016р., при цьому, в договорі відсутні положення, з яких би вбачалось, що відповідач зобов'язаний здійснити оплату за попередні періоди використання опор повітряних ліній, отже, позивач безпідставно зазначив у доданому до позову розрахунку про нарахування, здійснені за липень 2016 року в розмірі 8783,70 грн., а також повний місяць серпень 2016 року в розмірі 8783,70 грн.

Відповідно, правомірними будуть нарахування, здійснені у період з 16.08.2016р. (дати укладення договору) по 31.12.2017р. (дати закінчення дії договору з огляду на лист позивача від 30.06.2017р. №9/2141, у якому зазначається про отримання 26.06.2017р. листа відповідача щодо розірвання договору №721ю від 16.08.2016р.) з врахуванням договірної ціни у розмірі 8914,80 грн.

Таким чином, з врахуванням протоколу узгодження договірної ціни, за яким ціна за місяць складає 8914,80 грн., ціна за серпень 2016 року складає 4601,19 грн. (пропорційно кількості днів наданих послуг в серпні 2016р.), ціна за усі наступні місяці - 8914,80 грн.

Також судом враховується, що позивач у наданому до позову розрахунку вказав про сплати відповідача, здійснені: 30.09.2016р. в розмірі 5000,00 грн., 31.10.2016р. в розмірі 3783,70 грн., 22.12.2016р. в розмірі 8783,70 грн., 13.01.2017р. в розмірі 4000,00 грн., 02.02.2017р. в розмірі 4000,00 грн., 06.03.2017р. в розмірі 4000,00 грн., 10.04.2017р. в розмірі 5000,00 грн., 18.05.2017р. в розмірі 6000,00 грн., 07.06.2017р. в розмірі 8000,00 грн., загалом - 48567,40 грн.

Таким чином, за вирахуванням здійснених відповідачем проплат, загальна сума заборгованості відповідача за договором №721-ю від 16.08.2016р. складає: 147237,99 - 48567,40 = 98670,59 грн. Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 98670,59 грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Враховуючи, що договір припинив свою дію 31.12.2017р., а будь-яке подальше використання відповідачем опор повітряних ліній здійснювалось в позадоговірному порядку, з огляду на підстави звернення до суду з позовом та наведене в позові правове обґрунтування, у частині позовних вимог про стягнення з відповідача 102376,41 грн. належить відмовити з огляду на необґрунтованість заявлених вимог.

Згідно ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, частиною 6 статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 2 ст.551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 ЦК України). Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Разом з тим, положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено особливості порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.05.2018р. по справі №909/514/16.

За п. 4.1 договору сторони передбачили, що у разі недотримання строків оплати рахунків зазначених в п. 2.2 та п. 2.3 даного договору, замовник сплачує власнику мереж пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу включно до дати фактичної повної оплати такої заборгованості.

З врахуванням викладеного, положень договору, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3774,74 грн. пені розрахована в межах можливих нарахувань, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997р., визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо порядку розрахунку інфляційних втрат наведена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018р. по справі №910/23359/15.

Судом приймається до уваги, що за п. 2.1 договору відповідач зобов'язався щомісячно до 20 числа поточного місяця перераховувати позивачу кошти за строкове платне використання опор.

Таким чином, 4601,19 грн. ціни за серпень 2016 року (пропорційно кількості днів наданих послуг в серпні 2016р.) відповідач мав сплатити до 20 числа поточного місяця, відповідно, з 20.08.2016р. у відповідача виникло прострочення виконання зобов'язань за договором. З 20.09.2016р., з врахуванням договірної ціни, до вказаної заборгованості додалася заборгованість за вересень 2016 року в розмірі 8914,80 грн., разом - 13515,99 грн. В подальшому, з врахуванням здійснених відповідачем проплат, заборгованість зменшувалась на суму таких проплат та збільшувалась з 20 числа кожного поточного місяця на 8914,80 грн.

Також судом враховується, що позивач здійснював нарахування 3% річних з 21.09.2016р. по 20.11.2018р., інфляційних втрат за період вересень 2016р. - жовтень 2018р.

При перевірці здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, судом враховуються вищезазначені обставини, а тому, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, суд приходить до висновку, що обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є 4344,94 грн. 3% річних, нарахованих за період з 21.09.2016р. по 20.11.2018р., 14145,42 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період вересень 2016р. - жовтень 2018р.

Відповідно, у позові в частині вимог про стягнення з відповідача 1238,06 грн. 3% річних та 5568,45 грн. інфляційних втрат належить відмовити.

В свою чергу, статтею 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1. ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність усіх тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача 98670,59 грн. основного боргу, 3774,74 грн. пені, 4344,94 грн. 3% річних, 14145,42 грн. інфляційних втрат. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 102376,41 грн. основного боргу, 1238,06 грн. 3% річних та 5568,45 грн. інфляційних втрат належить відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Подільські інтелектуальні системи" (м. Кам'янець-Подільський, вул. Хмельницьке шосе, 38А, код 36213065) на користь Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" (м. Чернівці, вул. Прутська, 23-А, код 00130760) 98670,59 грн. (дев'яносто вісім тисяч шістсот сімдесят гривень 59 коп.) основного боргу, 3774,74 грн. (три тисячі сімсот сімдесят чотири гривні 74 коп.) пені, 4344,94 грн. (чотири тисячі триста сорок чотири гривні 94 коп.) 3% річних, 14145,42 грн. (чотирнадцять тисяч сто сорок п'ять гривень 42 коп.) інфляційних втрат, 1814,04 грн. (одна тисяча вісімсот чотирнадцять гривень 04 коп.) - витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 102376,41 грн. основного боргу, 1238,06 грн. 3% річних та 5568,45 грн. інфляційних втрат відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1, 2 ст. 256 ГПК України).

Суддя                                                                                          В.В. Димбовський

Віддруковано 4 примірника:

1 – в матеріали,

2 – позивачу (58000, м. Чернівці, вул. Прутська, 23-А),

3,4 – відповідачу (32300, м. Кам'янець-Подільський, вул. Хмельницьке шосе, 38А; м. Кам'янець-Подільський, провул. Грушевського, 25/1)

Всім рек. з повід.