Постанова

від 11.04.2019 по справі 453/874/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 453/874/17 Головуючий у 1 інстанції: Микитин В.Я.

Провадження № 22-ц/811/1601/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Брикайло М.В.

з участю представника апелянта ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 18 липня 2018 року, постановлене в складі головуючого - судді Микитина В.Я., у справі за позовом Стрийської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області до Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області та ОСОБА_3, з участю третьої особи - Сколівської районної державної адміністрації Львівської області, про визнання недійсними рішення та Державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, -

в с т а н о в и л а:

Перший заступник керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області Р.Сірачинський 07.08.2017 року звернувся у суд з позовною заявою в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області до відповідачів - Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області та ОСОБА_3, в якій просив визнати недійсним рішення від 15.12.2008 року № 514 Про передачу у власність гр. ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0, 10 га для ведення садівництва ; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 27.07.2009 року, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010946000214; витребувати у ОСОБА_3 та повернути земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану у с. Дубина на території Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, у державну власність в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Позов обґрунтовано тим, що згідно ухвали Сколівського районного суду Львівської області, постановленої 03.02.2016 року у кримінальній справі № 453/82/16-к про обвинувачення ОСОБА_5 за ч. ч. 1, 2 ст. 367 КК України, кримінальне провадження відносно останньої за № 12015140000000359 закрито на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності. Зазначеною ухвалою встановлено неналежне виконання ОСОБА_5, яка є землевпорядником Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, своїх посадових обов'язків, котрі полягали у підписанні акта встановлення та узгодження меж спірної земельної ділянки, без виходу у натурі та прив'язки її на місцевості, що призвело до подальшого виготовлення відповідачем ОСОБА_3 оскаржуваного Державного акта на право власності на земельну ділянку та неправомірної передачі йому спірної земельної ділянки у приватну власність. Внаслідок таких незаконних дій вищевказаної посадової особи селищної ради, у відання котрої входить с. Дубина, згідно оскаржуваного рішення було неправомірно вилучено спірну земельну ділянку вартістю 99 575 грн. 00 коп., чим завдано державі шкоду на зазначену суму. Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка до часу її приватизації відповідачем ОСОБА_3 відносилась до земель запасу сільськогосподарського призначення, а також була розташована за межами населеного пункту Верхньосиньовидненської селищної ради. За таких обставин, прокурор стверджує про незаконність оскаржуваних рішення селищної ради та Державного акта на право власності на земельну ділянку і, як наслідок, - неправомірне вибуття спірної земельної ділянки на їх підставі із земель державної власності. Відтак, із посиланням на ст. 19 Конституції України, ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст. ст. 118, 122, 152 та Перехідні положення ЗК України, ст. ст. 378, 388 ЦК України, прокурор був змушений звертатися у суд із даним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, оскільки саме до відання останнього на даний час відноситься розпорядження землями державної власності. При цьому, прокурор, із посиланням на норми ст. ст. 257, 261 та 267 ЦК України ставить питання про визнання поважними причини пропуску звернення у суд із вказаним позовом, так як про порушення прав держави прокуратурі стало відомо лише у вересні 2015 року з інформаційного листа Державної інспекції сільського господарства у Львівській області, а у подальшому - з результатів прокурорської перевірки.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 18 липня 2018 року у задоволенні позовних вимог Стрийської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області до Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області та ОСОБА_3, з участю третьої особи - Сколівської районної державної адміністрації Львівської області, про визнання недійсними рішення та Державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки - відмовлено.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 18 липня 2018 року оскаржила Прокуратура Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, без дотримання норм процесуального права.

Зазначає, що постановляючи оскаржуване рішення, суд мотивував його тим, що Верхньосиньовидненська селищна рада правомірно розпорядилась спірною земельною ділянкою на користь ОСОБА_3 Вважає, що такий висновок судом зроблено з порушенням вимог ст. 263 ЦПК України без повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи. При цьому судом проігноровано матеріали кримінального провадження.

Також суд першої інстанції необґрунтовано залишив поза увагою інформацію Державної інспекції сільського господарства в Львівській області від 16.09.2015 № 2644/3-10-8 про виявлені порушення при виготовленні документації із землеустрою, передачі спірної земельної ділянки у власність та видачі державного акту на право приватної власності на дану земельну ділянку, а також перекручення даних державного земельного кадастру в частині місцезнаходження ділянки за межами населеного пункту. Вважає, що враховуючи відсутність рішення відповідного органу про передачу у власність землі площею 0, 10 га є підстави для визнання недійсним державного акта про право власності на спірну земельну ділянку.

Просить рішення Сколівського районного суду Львівської області від 18 липня 2018 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті Голос України опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегією суддів справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено, що на підставі рішень виконавчого комітету Сколівської районної Ради народних депутатів № 130 від 19.05.1988 року Про створення садово - городнього товариства (а. с. 40) та № 176 від 16.06.1988 року Про реєстрацію статуту садово-городнього товариства Карпати (а. с. 40, тильна сторона), створено садово-городнє товариство "Карпати" із відведенням йому із земель сільськогосподарського призначення земельної ділянки загальною площею 10,0 га. у постійне користування в урочищі Заріка на території Верхньосиньовидненської селищної ради.

Відповідач ОСОБА_3, вступивши свого часу до членів садово-городнього товариства Карпати , користувався земельною ділянкою, на якій зокрема приводив городництво, за що, відповідно, здійснював плату (внески), що вносилась до Верхньосиньовидненської селищної ради. Зазначені обставини учасниками справи не заперечувались.

Встановлено й те, що оскаржуваним рішенням Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області від 15.12.2008 року № 514 Про передачу у власність гр. ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,10 га для ведення садівництва (а. с. 15), відповідачу ОСОБА_3, як члену вищевказаного садово-городнього товариства, передано у власність земельну ділянку площею 0,10 га, котрою він користувався, для ведення садівництва, тобто без зміни її цільового призначення. На підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування, 27.07.2009 року відповідачу ОСОБА_3 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, що був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010946000214 (а. с. 21). Право власності оформлене на земельну ділянку площею 0,1000 га у с. Дубина Сколівського району Львівської області на території Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, цільове призначення - ведення садівництва. Кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_2.

Відповідно до приписів ч. ч. 1 - 3 ст. 78 ЗК України (у редакції, котра діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин) зміст права власності на землю складає право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

В силу ст. ст. 80, 116 ЗК України (у редакції, котра діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин) громадяни можуть бути суб'єктами права власності на землі приватної власності, котре набувається ними із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 122 ЗК України (у редакції, котра діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин) вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності було віднесено до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Однак, пунктом 12 розділу X Перехідні положення зазначеного Кодексу у відповідній редакції було передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності, повноваження щодо розпорядження такими землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) у межах населених пунктів здійснювали відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

У свою чергу, розмежування земель державної та комунальної власності на території Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області відбулося лише із набранням 01.01.2013 року чинності змін у ЗК України у редакції закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , а станом на дату винесення оскаржуваного рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність та видачі оскаржуваного Державного акта на право власності на земельну ділянку таке розмежування на підставі відповідного проекту землеустрою, затвердженого у встановленому порядку, не проводилось. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, генерального плану населеного пункту Дубина не існувало та не існує до цього часу. Жодної експертизи землевпорядної документації щодо розмежування земель державної та комунальної власності та їх віднесення до кожної із категорій на території Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області також не проводилось, прокуратурою суду не надано.

Разом з тим, встановлено, що 18.05.2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесене кримінальне провадження за № 12015140000000359 за ч. ч. 1, 2 ст. 367 КК України, котре, після тривалого досудового розслідування, скероване до суду із обвинувальним актом відносно ОСОБА_5 - землевпорядника Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області (а. с. 16-20). Зокрема, у провину зазначеній посадовій особі ставилося те, що вона, будучи посадовою особою органу місцевого самоврядування, у період з 2006 по 2009 роки, будучи, відповідно до ст. 25 Закону України Про державну службу , державним службовцем 7-ї категорії, що уповноважена на здійснення організаційно-розпорядчих функцій, вчинила неналежне виконання службових обов'язків, через несумлінне ставлення до них, внаслідок чого було спричинено істотну шкоду та тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб. Істотна шкода полягала, серед іншого, і у незаконному вибутті у приватну власність відповідача ОСОБА_3 із земель державної власності земельної ділянки площею 0,1000 га для ведення садівництва, розташованої у с. Дубина Сколівського району Львівської області, кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_2, оскільки така, знаходячись за межами населеного пункту, вибула за рішенням органу місцевого самоврядування, а не за рішенням органу виконавчої влади, внаслідок прийняття уже згаданого вище рішення, котрому, у свою чергу, сприяло погодження землевпорядником меж цієї земельної ділянки, а також відповідної документації із землеустрою.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області, постановленою 03.02.2016 року у справі № 453/82/16-к, провадження № 1-кп/453/15/16 (а. с. 7-8) кримінальне провадження № 12015140000000359 закрито у зв'язку із звільненням обвинуваченої ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за ч. ч. 1, 2 ст. 367 КК України, на підставі ст. 49 КК України, тобто у зв'язку із закінченням строків давності. Зазначена ухвала суду набрала законної сили.

Таким чином,єдиною підставою для звернення прокуратури із даним позовом в інтересах держави є встановлення у передбаченому законом порядку вибуття спірної земельної ділянки за рішенням органу місцевого самоврядування в особі Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, до юрисдикції котрої входить с. Дубина, а не за рішенням органу виконавчої влади - на той час Сколівської районної державної адміністрації Львівської області, як органу, до компетенції котрого належали відповідні повноваження щодо передачі земель у приватну власність громадянам, так як спірна земельна ділянка була розташована за межами населеного пункту Дубина Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, а, отже, орган місцевого самоврядування не вправі був розпоряджатися нею.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому слід також врахувати, що таким рішенням суду першої інстанції дотримано справедливого балансу між правами відповідача ОСОБА_3 на мирне володіння і розпорядження своїм майном у формі земельної ділянки та втручанням з боку держави у здійснення ним такого права у належний спосіб, адже задоволення позовних вимог саме шляхом визнання недійсними оскаржуваних рішення та Державного акта на право власності на земельну ділянку, а також повернення спірної земельної ділянки у державну власність, у даному конкретному випадку, є невиправданим, такий спосіб захисту прав та інтересів держави буде непропорційним із метою його застосування та призвів би до невідворотних наслідків у спосіб грубого порушення прав відповідача ОСОБА_3 котрі, у свою чергу, захищаються Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року), у котрих напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення. Крім того, саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес . Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності Європейський Суд з прав людини, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах. Важливим є й звернення Європейським Судом з прав людини (рішення у справі Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року) уваги на необхідність дотримання у вирішенні питань даної категорії принципу належного урядування , котрий, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Відтак, у випадку задоволення позовних вимог у даній справі фактично буде мати місце анулювання юридичної підстави, на якій у відповідача ОСОБА_3 виникнуло право на спірну земельну ділянку, котре у свою чергу захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і такі дії суду однозначно будуть становити втручання у зазначене право. У подальшому це призведе до втрати відповідачем ОСОБА_3 права на спірну земельну ділянку, хоча такий не може відповідати за неправомірні дії одного із посадових осіб Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, а саме землевпорядника ОСОБА_5, при передачі йому такої земельної ділянки у власність. Ризик будь-якої помилки державного органу влади чи місцевого самоврядування має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Враховуючи ту обставину, що розмежування земель державної та комунальної власності на території Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області на підставі виготовленого та затвердженого у встановленому порядку проекту землеустрою не проходило (а. с. 60), а таке відбулося лише із набранням у 2013 році чинності змін до ЗК України і викладення його у новій редакції, суд погоджується із твердженнями відповідача про те, що прокурор не обґрунтував, як саме недотримання порядку користування нерозмежованими у встановлений спосіб земельними ділянками у 2009 році порушило інтереси держави в особі позивача, оскільки спірна земельна ділянка, котра є частиною єдиного масиву площею 10,0 га., була виділена свого часу саме державою в особі виконавчого комітету Сколівської районної Ради народних депутатів для садівництва, і надалі використовується відповідачем ОСОБА_3, а іншими членами садово-городнього товариства належними їм земельними ділянками, у цьому масиві за згаданим призначенням.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішення Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області № 514 від 15.12.2008 року Про передачу у власність гр. ОСОБА_3 земельну ділянку пл. 0,10 га для ведення садівництва та Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого відповідачу ОСОБА_3 27.07.2009 року (кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_2, цільове призначення земельної ділянки: ведення садівництва) та зареєстрованого за № 010946000214, витребування від ОСОБА_3 у державну власність земельної ділянки площею 0,1000 га для ведення садівництва, розташованої у с. Дубина Сколівського району Львівської області, кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_2.

При цьому судом першої інстанції правильно зазначено і про те, що наявність підстав для відмови у позові по суті виключає необхідність дослідження судом підстав для відмови у цьому ж позові за спливом позовної давності, у зв'язку з чим оцінка зазначеним обставинам, у тому числі й заяві представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Кручка В.С. про застосування у справі наслідків спливу позовної давності , судом не надавалась.

Отже суд ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на основі повно з'ясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апелянтом не представлено.

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України ( Pronina v. Ukraine ) від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі рішення Сколівського районного суду Львівської області від 18 липня 2018 року та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області - залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 18 липня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений 24 квітня 2019 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.