Рішення

від 09.04.2019 по справі 826/17590/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 квітня 2019 року № 826/17590/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., за участі секретаря судового засідання Князєвої А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Нерудбудпостач

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

від 09.08.2018р.

за участю представників сторін:

від позивача: Мусієнко В.І.

від відповідача: Кравченко О.О.

ВСТАНОВИВ :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Нерудбудпостач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Відповідач), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.08.2018р. № 00009571402, № 00009581402, № 00009601402.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2018р. відкрито загальне провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2019р. закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог чинного податкового законодавства України при прийнятті оскаржуваних рішень. Так, позивач зазначив, що проведене за результатами перевірки зменшення витрат та зменшення податкового кредиту ґрунтується виключно на порушеннях податкового та іншого законодавства, допущених іншими платниками податків, а не безпосередньо позивачем. Акт перевірки не містить доказів відсутності руху активів в процесі провадження позивачем господарської діяльності, що суперечить вимогам Податкового кодексу України та інших норм законодавства, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушень, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Також позивач посилався на порушення податковим органом порядку оформлення результатів перевірки, оскільки всупереч п. 86.1 ПК України та пп. 3 п. 4 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року № 727, додатки до акту перевірки підписані не усіма п'ятьма посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку.

Також позивач наголошував на порушенні відповідачем порядку розгляду заперечень на акт перевірки, оскільки у листі вих. № 42117/10/26-15-14-02-03 від 07.08.2018 р. щодо розгляду заперечень не наведено обґрунтування позиції контролюючого органу стосовно кожного питання, порушеного в запереченнях.

Крім іншого позивач вказував, що рішення Державної фіскальної служби України 32587/6/99-99-11-01-02-25 від 05.10.2018 року, яким відхилено скаргу позивача на податкові повідомлення-рішення, не відповідає критеріям мотивованого рішення контролюючого органу, оскільки за змістом фактично дублюють акт перевірки.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, зазначив, що вони винесені на підставі та у відповідності до норм чинного податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що податкові зобов'язання донараховані позивачеві за результатом дослідження первинних документів та бухгалтерського обліку позивача, а позовні вимоги вважає необґрунтованими та безпідставними.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в позовній заяві та наданих письмових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у письмових запереченнях на адміністративний позов, та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив, що Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі направлень та на наказу від 01.06.2018р. № 9294 проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Нерудбудпостач з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2016р. по 31.03.2018р., валютного за період з 01.04.2016р. по 31.03.2018р., єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2016р. по 31.03.2018р.

За результатами перевірки був складений Акт про результати документальної планової виїзної перевірки № 441/26-15-14-02-03/38689044 від 12.07.2018р. (надалі - Акт перевірки), яким встановлено порушення:

1) п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.3.1 п. 138.3 ст. 138 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами і доповненнями), П(С)БО 15 Дохід , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 19.11.1999 №290 із змінами і доповненнями, пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (із змінами і доповненнями), підпункту 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (із змінами і доповненнями), П(С)БО 16 Витрати , П(С)БО 7 Основні засоби в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 670 906 грн., т.ч. за 2-4 кв. 2016 року на суму 511 226 грн., за 2017 рік на суму 137 157 грн., за 1 кв. 2018 року на суму 22 523 гривень;

2) п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п. 198.5, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ (із змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 824 574 грн., у тому числі по періодам: за жовтень 2016 року на суму 339 931 грн., за листопад 2016 року на суму 43 182 грн., за грудень 2016 року на суму 96 457 грн., за лютий 2017 на суму 181 097 грн., за березень 2017 на суму 163 907 грн.,

та завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 340 393 грн., в тому числі по періодам: за березень 2018 року на суму 340 393 гривні;

3) п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, зі змінами і доповненнями, в частині несвоєчасної реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування до них в єдиному реєстрі податкових накладних.

23.07.2017 року ТОВ Нерудбудпостач надіслало на адресу ГУ ДФС у м. Києві свої письмові заперечення на Акт перевірки, які листом вих. № 42117/10/26-15-14-02-03 від 07.08.2018 року залишено без задоволення.

09 серпня 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі вказаного Акту перевірки складено податкове повідомлення-рішення № 00009571402 , яким позивачу було нараховане податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 006 359,00 грн., у тому числі 670 906,00 грн. за основним платежем та 3335 453,00 грн. штрафних санкцій.

09 серпня 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі Акту перевірки складено податкове повідомлення-рішення № 00009581402 , яким позивачу було нараховане податкове зобов'язання по податку на додану вартість, а саме було збільшено суму грошового зобов'язання на суму 1 236 861,00 грн., в тому числі 824 574,00 грн. за основним платежем та 412 287,00 грн. штрафних санкцій.

Також, 09 серпня 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі вказаного Акту перевірки складено податкове повідомлення-рішення № 00009601402 , яким позивачу було збільшене грошове зобов'язання зі плати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за березень 2018 року на загальну суму 340 393,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням Державної фіскальної служби України №32587/6/99-99-11-01-02-25 від 05.10.2018 року податкові повідомлення-рішення було залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача позивач і звернувся з даним позовом.

З приводу дотримання процедури проведення та оформлення результатів перевірки суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі ПК України) він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, відповідно до п. 86.1, п. 86.3 ст. 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Згідно з п.п. 1, 2, 3, 4, 5 розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року №727 (далі - Порядок №727), до підписання акта (довідки) документальної перевірки враховуються пояснення (у разі наявності), надані посадовими особами платника податків або його законними представниками під час перевірки.

Акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими особами контролюючого органу, який проводив перевірку , а також посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою).

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку акт (довідка) документальної перевірки складається з чотирьох частин: вступної, загальних положень, описової частини та висновку. До акта (довідки) документальної перевірки додаються інформативні додатки.

Акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку , та реєструється в контролюючому органі протягом 5 робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або застосовують консолідовану сплату та у випадках проведення документальних перевірок дотримання законодавства з питань державної митної справи, - протягом 10 робочих днів), з дотриманням визначених у пункті 5 цього розділу вимог щодо реєстрації актів документальних перевірок (п.2 розділу V Порядку).

Згідно з вище викладеним, оскільки в акті фіксуються порушення норм законодавства, всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, факти виявлених порушень законодавства з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів, то, такий акт є службовим документом, який для набрання ним юридичної сили за формою і змістом повинен відповідати вимогам нормативних документів .

Як вбачається з Акту про результати документальної планової виїзної перевірки № 441/26-15-14-02-03/38689044 від 12.07.2018р., перевірка проводилась головним державним ревізором-інспектором Махловцем М.М., головним державним ревізором-інспектором Межмедіновою Д.Н., головним державним ревізором-інспектором Стрільчук Т.М., головним державним ревізором-інспектором Олійник О.В., головним державним ревізором-інспектором Уманцем Є.В.

Однак, на порушення пункту 1 розділу ІІІ Порядку №727, акт перевірки підписаний лише ревізорами Махловцем М.М. та Межмедіновою Д.Н., підписи інших осіб, що проводили перевірку, у акті відсутні.

Наказом Держспоживстандарту України 07.04.2003 N 55 затверджено Уніфіковану систему організаційно-розпорядчої документації Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003 (надалі ДСТУ 4163-2003) які поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності органів державної влади України, органів місцевого самоврядування, та підприємств, установ, організацій та їх об'єднань усіх форм власності (далі - організацій), а також установлює склад реквізитів документів; вимоги до змісту і розташовування реквізитів документів; вимоги до бланків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних засобів.

Відповідно до п.4.4 ДТСУ 4163-2003 документи, що їх складають в організації, повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва організації (07), назва виду документа (10) (не зазначають на листах), дата (11), реєстраційний індекс документа (12), заголовок до тексту документа (19), текст документа (21), підпис (23).

Надаючи оцінку правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам, суд враховує, що відповідно до 3.12. Національного стандарту України ДСТУ 2732:2004 Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять , затвердженого наказом від 28.05.2004 №97 Держспоживстандарту України (далі - ДСТУ 2732:2004), юридична сила (службового документа) - властивість службового документа, надана чинним законодавством, яка є підставою для вирішення правових питань, здійснювати правове регулювання і (або) управлінські функції.

Згідно пп. 4.1.7 п.4.1 ДСТУ 2732:2004 підпис службового документа - реквізит службового документа, який свідчить про відповідальність особи за його зміст та є єдиний чи один з реквізитів, що надають документові юридичної сили.

Водночас абзацом 28 пункту 2 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом від 18.06.2015 №1000/5 Міністерства юстиції України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 за №736/27181 визначено, що реквізит службового документа - обов'язковий елемент, зафіксований в документі для його ідентифікації, організації обліку та надання йому юридичної сили.

Згідно абзацу 30 пункту 2 цих Правил службовий документ - офіційно зареєстрований службою діловодства або відповідним чином засвідчений документ, що одержаний чи створений установою у процесі її діяльності та має відповідні реквізити.

Так, в рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України", Європейський Суду з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб , що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд приходить до висновку, що акт перевірки № 441/26-15-14-02-03/38689044 від 12.07.2018р., складений за наслідками перевірки, як службовий документ за відсутності підписів ревізорів Стрільчук Т.М., Олійник О.В. та Уманець Є.В., що здійснювали перевірку ТОВ Нерудбудпостач , є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, а відтак не може бути підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень.

З приводу тверджень позивача про порушення відповідачем порядку розгляду заперечень на акт перевірки, у зв'язку із відсутністю у відповіді щодо розгляду заперечень обґрунтування позиції контролюючого органу стосовно кожного питання, порушеного в запереченнях, а також про невмотивованість рішення Державної фіскальної служби України 32587/6/99-99-11-01-02-25 від 05.10.2018 року за результатами розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення, суд зазначає, що статті 56 та 86 Податкового кодексу України, пункт 6 розділу V Порядку №727 та пункт 2 розділу VIII Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами не вимагають від податкових органів надавати відповідь на кожен аргумент платника податків.

Крім того, рішення про результати розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення № 32587/6/99-99-11-01-02-25 від 05.10.2018 року було прийнято Державною фіскальною службою України, яка не є відповідачем у даній справі.

Визначаючись щодо змісту порушень, встановлених в ході перевірки, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.133.1 ст. 133 ПК України платниками податку з числа резидентів є, зокрема, суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Положеннями Податкового кодексу України, що були чинними на час здійснення господарської діяльності позивачем у перевіряємий період витрати підприємства були визначені, як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПК України до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Інші витрати за загальними правилами визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 ПК). До складу інших витрат, зокрема, відносились витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) (пп.138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК).

Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України було визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З 01.01.2017 року Податковий кодекс України набув змін.

Податковим кодексом України у новій редакції визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу(п.135.1 ст. 135 ПК України).

Податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу (п. 137.1 ст. 137 ПКУ).

Пунктом 139.1.1 та 139.1.2 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України у новій редакції визначено, що фінансовий результат до оподаткування: збільшується на суму витрат на створення забезпечень (резервів) для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечення (резерву) витрат на оплату відпусток працівникам, інших виплат, пов'язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Зменшується на суму використання створених забезпечень (резервів) витрат (крім забезпечення (резерву) витрат на оплату відпусток працівникам, інших виплат, пов'язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати), сформованого відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму коригування (зменшення) забезпечень (резервів) для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечення (резерву) на відпустки працівникам, інших виплат, пов'язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктами 201.1, 201.4 ст. 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару (послуг).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість чи визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеного вбачається, що фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у справах, з подібним предметом спору, зокрема у постанові від 15 серпня 2018 року по справі №803/699/13-а, постанові від 14 серпня 2018 року по справі №818/1104/17, постанові від 21 серпня 2018 року по справі №804/18786/14.

В свою чергу, виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Водночас, наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивачем.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для виставлення позивачу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість, з податку на прибуток і відповідно застосування штрафних санкцій з цих податків стали господарські операції позивача з ТОВ "Сімузар", ТОВ "Бріз Трейд", ТОВ "Норд Енерго" та ТОВ "Форест Таун 2015".

Так, щодо ТОВ "Сімузар" в акті перевірки зазначено, що в Єдиному реєстрі судових рішень наявний вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 29.08.17 в рамках у кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №32017100100000073 від 25.07.17, з угодою про визнання винуватості від 30.05.17, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України, згідно з яким: "у березні 2016 року, в денний час доби, ОСОБА_1, перебуваючи в м. Києві за адресою: АДРЕСА_2 отримав від невстановленої досудовим розслідуванням особи пропозицію зареєструвати на своє ім'я підприємство ТОВ "Сімузар" (код 39601662) за грошову винагороду у розмірі 1000 грн.";

Стосовно ТОВ "Бріз Трейд" та ТОВ "Норд Енерго" в Акті перевірки зазначено, що в Єдиному реєстрі судових рішень наявна ухвала від 08.06.17 по справі №295/6247/17 щодо вказаних підприємств, які є фігурантами у кримінальному провадженні №32017060000000015 від 18.05.17, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.205, ч.3 ст.212 КК України. За матеріалами досудового розслідування встановлено, що невстановлені особи, які діють на території м. Житомира та Житомирської області, у період 2016-2017 років, зареєстрували на підставних осіб ряд суб'єктів господарської діяльності з ознаками фіктивності, у т.ч. ТОВ "Бріз-Трейд" та ТОВ "Норд Енерго", використовуючи їх реквізити, внаслідок відображення в бухгалтерському обліку та податкової звітності проведення безтоварних операцій, ухилились від сплати податків на суму 4 млн. грн., що становить особливо великі розміри та вчинили фіктивне підприємництво, у результаті якого заподіяно великої матеріальної шкоди державі.

Щодо ТОВ "Форест Таун 2015" в Акті перевірки зазначено, що в Єдиному реєстрі судових рішень наявна ухвала від 28.05.18 у справі №757/17189/18-к щодо вказаного підприємства, яке є фігурантами у кримінальному провадженні №32017100060000104 від 17.11.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України. За матеріалами досудового розслідування встановлено, що підприємства транзитно - конвертаційної групи, серед яких ТОВ "Форест Таун 2015", створені з метою надання послуг з мінімізації податкових зобов'язань реальному сектору підприємств.

Враховуючи викладене, перевіркою зроблено висновок, що первинні документи по взаємовідносинах між ТОВ "Нерудбудпостач" та ТОВ "Сімузар", ТОВ "Бріз-Трейд", ТОВ "Норд-Енерго" та ТОВ "Форест Таун 2015" складені всупереч вимогам діючого законодавства України, внаслідок не підтвердження факту придбання товарів чи надання послуг у розумінні вимог Податкового кодексу України.

Як встановлено судом, основним видом діяльності ТОВ "Нерудбудпостач" за КВЕД, згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є: - 46.13 діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами;

- 46.72 Оптова торгівля металами та металевими рудами;

- 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням;

- 49.20 Вантажний залізничний транспорт;

- 49.21 Вантажний автомобільний транспорт;

- 52.10 Складське господарство;

- 52.11 Допоміжне обслуговування наземного транспорту;

- 52.24 Транспортне оброблення вантажів;

- 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Як вбачається з матеріалів справи, у період що перевірявся позивач мав господарські відносини із ТОВ "Норд-Енерго". Зокрема, 22.02.2017р. між ТОВ "Норд-Енерго" (постачальник) та ТОВ "Нерудбудпостач" (покупець) було укладено договір поставки № 2202/17 річкового піска. 22.02.2017р. між вказаними сторонами було також підписано Додаткову угоду № 1, а 14.03.2017р. Додаткову угоду № 2.

ГУ ДФС у м. Києві з посиланням на те, що ТОВ Норд-Енерго є фігурантом кримінального провадження №32017060000000015 від 18.05.17, контролюючи орган визнав первинні документи, складені суб'єктами господарювання такими, що не підтверджують факт придбання товарів в розумінні вимог ПК України, у зв'язку з цим дійшов висновку про те, що ТОВ Нерудбудпостач отримало активи від ТОВ Норд-Енерго , у вигляді вищезазначеного товару (пісок) невідомого походження, що вважається безоплатно отриманим. Таким чином контролюючий орган фактично визнає факт здійснення господарської операції - факт поставки піску, але вважає, що документи, складені суб'єктами господарювання факту придбання товару не підтверджують.

Судом досліджено наявні в матеріалах справи копії первинних документів щодо здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ "Норд-Енерго" з ТОВ "Нерудбудпостач", зокрема: - видаткові накладні № РН-0000068 від 15.03.2017р., № РН-0000070 від 16.03.2017р., № РН-0000073 від 17.03.2017р., № РН-0000075 від 20.03.2017р.; - довіреність № 14 від 15.03.2017р., - виписку по рахунку № 26006476677800 з 22.02.2017р. по 31.03.2018р.; - платіжні доручення № 3741 від 20.03.2017р., № 3809 від 31.03.2017р., № 3825 від 04.04.2017р.

Наведені документи свідчать про фактичне придбання піску річного та його часткову оплату.

Таким чином, враховуючи, що операція з придбання в ТОВ Норд - Енерго піску річного фактично мала місце, призвела до зміни у складі активів контрагентів, мала належну ділову мету - отримання прибутку ТОВ Нерудбудпостач , основною діяльністю якого є торгівля будівельними матеріалами, факт поставки піску і проведення розрахунку за нього підтверджується документально, а висновок контролюючого органу про безоплатне отримання товару і необхідність збільшити базу оподаткування податком на прибуток підприємств на вартість безоплатно отриманого товару є неправомірним.

Необґрунтованими є і посилання відповідача на наявність кримінального провадження за фактом створення фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності, оскільки сам факт наявності такого провадження, без ухвалення відповідного рішення суду, не може бути підставою для висновків про фіктивність суб'єкта підприємницької діяльності.

Верховний Суд у постанові від 27.03.2018 (№ К/9901/1349/17) справа 816/809/16 вказує, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Відсутність вироків за фактом скоєння злочинів, передбачених статтями 205, 209, 212 Кримінального кодексу України, що мало б безпосереднє значення для надання висновку, щодо діяльності господарюючих суб'єктів, а ні щодо позивача ні щодо його контрагентів надано не було. В той же час необхідно врахувати, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально поставити їм товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Також, між ТОВ "Норд-Енерго" та ТОВ "Нерудбудпостач" було укладено Договір № 2710-2/16 від 27.10.2016р. про надання послуг з транспортно-експедиторського обслуговування. Надання послуг за вказаним договором підтверджується: - Актами виконаних робіт № ОУ-0000061 від 30.11.2016р., № ОУ-0000146 від 30.12.2016р., № ОУ-0000156 від 30.12.2016р., № ОУ-0000157 від 30.12.2016р., № ОУ-0000158 від 30.12.2016р.; - випискою по рахунку № 26006476677800 з 01.04.2016р. по 28.02.2017р.; - платіжними дорученнями № 3275 від 17.11.2016р., № 3458 від 26.12.2016р., № 3519 від 13.01.2017р., № 3520 від 13.01.2017р., № 3545 від 19.01.2017р.; - товарно-транспортними накладними (а.с. 187-253 т.1, а.с. 1-48 т.2).

Також, як вбачається з матеріалів справи у період що перевірявся, позивач мав господарські відносини із ПП "Бріз-Трейд". Зокрема 29.09.2016р. між ПП "Бріз-Трейд" (код ЄДРПОУ 37438990) (експедитор) та ТОВ "Нерудбудпостач" (замовник) було укладено Договір № 29/09-1ТР на транспортно-експедиторське обслуговування по перевезенню вантажів замовника.

Судом досліджено наявні в матеріалах справи копії первинних документів щодо здійснення фінансово-господарської діяльності ПП "Бріз-Трейд" з ТОВ "Нерудбудпостач", зокрема: - Акти виконаних робіт № ОУ-0000206 від 31.10.2016р., № ОУ-0000226 від 30.11.2016р.; - виписку по рахунку № 26006476677800 з 01.10.2016р. до 31.03.2018р.; - платіжні доручення № 3203 від 02.11.2016р, № 3205 від 03.11.2016р., № 3215 від 07.11.2016р., № 3224 від 08.11.2016р., № 426 від 18.11.2016р., № 427 від 18.11.2016р.; - товарно-транспортні накладні (а.с. 62-145 т.2).

Також, як вбачається з матеріалів справи, у період що перевірявся позивач мав господарські відносини із ТОВ "Сімузар". Зокрема 31.05.2016р. між ТОВ "Сімузар" (експедитор) та ТОВ "Нерудбудпостач" (замовник) було укладено Договір про надання транспортних послуг № 31/0516 на перевезення вантажів замовника.

Судом досліджено наявні в матеріалах справи копії первинних документів щодо здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ "Сімузар" з ТОВ "Нерудбудпостач", зокрема: - Акт здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 1 від 28.06.2016р.; - товарно-транспортні накладні (а.с. 151-196 т.2).

Судом встановлено, складені ТОВ "Нерудбудпостач" первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Відповідачем не наведено суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Аналізуючи наведене вище суд приходить до висновку, що вказані проведені господарські операції мали реальну господарську ціль - забезпечення діяльності позивача та досягнення його мети - отримання прибутку. Товар (послуги) отримані від контрагентів мали реальний і товарний характер та були використані в межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях. Зазначене підтверджується обставинами, викладеними вище, і документами, які стали предметом перевірки.

При цьому, будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач або контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання знятих зобов'язань, в акті перевірки ревізорами не наведено.

Контрагенти позивача на момент укладення вищевказаних договорів були зареєстровані як платники ПДВ, мали свідоцтва платників ПДВ, вказане відповідачем не спростовано, отже мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні. В свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що не заперечується апелянтом.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Посилання відповідача на відсутність у контрагентів позивача необхідних ресурсів, суд не бере до уваги, оскільки в акті не зазначено, а представником відповідача не доведено суду, якої саме техніки, транспорту чи складських приміщень або людських ресурсів потребують операції з надання послуг й відсутність яких унеможливлює фактичне виконання цих операцій.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд у постановах від 16.01.2018р. по справі №826/1398/14 та від 21.02.2018р. по справі №804/7470/16.

Отже, наведені вище первинні бухгалтерські та податкові документи підтверджують факт здійснення господарських операцій, а саме отримання товарів та послуг та наступне їх використання у власній господарській діяльності.

З огляду на зазначене, висновки відповідача про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, що покладені в основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень, ґрунтуються виключно на припущеннях податкового органу, оскільки всі необхідні первинні документи надані позивачем під час проведення перевірки.

Щодо посилання відповідача в Акті перевірки на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 29.08.2017р. в рамках у кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №32017100100000073 від 25.07.2017р., відносно директора ТОВ Сімузар Юрченко В.В., суд зазначає наступне.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2019р. суд витребував від Шевченківського районного суду м. Києва належним чином засвідчений вирок від 29.08.2017р. в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32017100100000073 від 25.07.2017р., а також просив повідомити, чи набрав вказаний вирок законної сили.

У відповідь Шевченківським районним судом м. Києва було надіслано копію ухвали Київського апеляційного суду від 10.10.2018р. відносно Юрченка В.В., відповідно до якої вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 29.08.2017р. відносно Юрченка Вадим Васильовича скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

Як вказав Верховний Суд в постанові від 21 березня 2018 року у справі №822/1815/17 адміністративне провадження №К/9901/221/17, матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не є доказом, а лише відомостями про джерело тих обставин, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Слід зазначити, що платник податків (покупець товарів) не має обов'язку, повноважень та можливості здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо створення підприємства, ведення його господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені підприємством (продавцем) або його посадовими особами порушення.

Допущені постачальником порушення вимог законодавства при створенні підприємства та веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та до складу бюджетного відшкодування сплаченого у попередніх періодах постачальнику податку на додану вартість.

Крім того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010, заява №6689/03), які відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 №3477-IV (із наступними змінами та доповненнями) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на податковий кредит з податку на додану вартість за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник податку на додану вартість не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З'ясувавши обставини про справі, суд прийшов до висновку, що наданими позивачем доказами підтверджується фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю, що в свою чергу, підтверджує реальність господарських операцій останнього з контрагентами ТОВ "Сімузар", ТОВ "Бріз-Трейд", ТОВ "Норд-Енерго" та ТОВ "Форест Таун 2015".

Також суд вважає за необхідне зазначити, що стаття 78 КАС України визначає підстави для звільнення від доказування, згідно частини 6 якої вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідачем на момент складання Акту перевірки та на час судового розгляду не отримано інформації від органів досудового розслідування щодо стану провадження та наявність вироків у вказаних кримінальних справах.

Разом з тим, наявність кримінального провадження не є тим доказом фіктивної підприємницької діяльності ТОВ "Сімузар", ТОВ "Бріз-Трейд", ТОВ "Норд-Енерго" та ТОВ "Форест Таун 2015", яка б звільняла відповідача від доказування даних обставин, оскільки як вбачається з ч.6 ст.78 КАС України саме вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду.

Однак, таких вироків суду стосовно вказаних осіб (їх засновників, посадових осіб), які би набрали законної сили і встановлювали відповідні обставини, які є предметом даної справи, суду відповідачем не надано.

Про обов'язкову наявність вироку відносно контрагента позивача, що набрав законної сили, як підстави для визнання господарської операції безтоварною, йдеться, зокрема, і в Постанові Верховного Суду від 30.01.2018р. по справі №2а-15124/11/2670.

Наведені обставини свідчать, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов'язань, а висновки, викладені у Акті перевірки не ґрунтуються на дослідженні договорів, які укладалися позивачем з вказаними вище контрагентами.

Враховуючи зазначене, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статтей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо встановлених Актом перевірки порушень по нарахуванню амортизаційних відрахувань на навантажувачі та списанню паливно-мастильних матеріалів при їх експлуатації, суд зазначає наступне.

Так перевіркою встановлено використання ТОВ "Нерудбудпостач" у діяльності з 01.04.2016р. по 30.09.2016р. наступних навантажувачів:

- фронтальний LiuGong XG955IIL дата реєстрації 02.09.2016р., реєстраційний номер 66202АА;

- ZL30G дата реєстрації 02.09.2016р. реєстраційний номер 66203АА;

- LiuGong CLG 835 дата реєстрації 02.09.2016р. реєстраційний номер 66204АА,

які у порушення п.44.1, п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України, П(С)БО 7 "Основні засоби" введено в експлуатацію без обов'язкової реєстрації у державній інспекції сільського господарства та не мають талону про проходження технічного огляду. Також у порушення п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, ТОВ "Нерудбудпостач" занижено податкові зобов'язання з ПДВ по операціям списання дизельного палива, мастила, антифризу тощо, зв'язок яких з господарською діяльністю не встановлено.

Судом встановлено, що зазначені навантажувачі позивач придбав за договорами купівлі-продажу № 24/03/14Н від 24.02.2014р. у ТОВ Аларітпром , № 04/05/16Н від 04.05.2016р. у ТОВ АЛАРІТ- ПРОМ- , № 30/11-15 від 30.11.2015р. у ТОВ Нерудбудторг . Згідно з умовами вказаних договорів купівлі-продажу право власності на навантажувачі переходить до покупця з моменту повної оплати товару. Матеріали справи містять акти приймання-передачі від 26.02.2014р., від 11.05.2016р., від 01.12.2015р. (а.с. 128, 142, 151 т.1), видаткові накладні, специфікації, платіжні доручення, яким підтверджується повна оплата придбаних навантажувачів на момент проведення перевірки (а.с. 122-157 т.1).

Отже ТОВ Нерудбудторг надало всі документи, які підтверджують набуття право власності на вказані основні засоби з 26.02.2014р., 11.05.2016р., 01.12.2015р.

Відповідно до свідоцтв про реєстрацію машин № 159168, № 159175 (а.с. 135, 147) вказані вище навантажувачі були зареєстровані в ГУ Держпродспоживслужбі в Київській області 20.09.2018р.

Згідно з ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) у відповідності до ст. 191 Цивільного кодексу України належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

В силу наведених норм цивільного законодавства та відповідно до умов укладених договорів право власності позивача на навантажувачі, які є транспортними засобами та не відносяться до нерухомого майна, виникає у позивача з моменту повної оплати товару. Проведення повної оплати на момент проведення перевірки підтверджується наявними у справі банківськими виписками (а.с. 133-134, 144-146, том 1).

В свою чергу, функції контролюючих органів визначені статтею 19-1 Податкового кодексу України.

Зокрема, згідно із підпунктом 19-1.1.2. пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Згідно 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом.

Отже перевірка та аналіз дотримання норм чинного законодавства при здійсненні відомчої реєстрації у Державній інспекції сільського господарства і проходженні технічного огляду фронтальних навантажувачів не належить до компетенції податкових органів.

Можливе недотримання вимог інших галузей законодавства не свідчить про порушення податкового законодавства. Нарахування амортизаційних відрахувань, списання запасних частин і паливно-мастильних матеріалів у зв'язку з експлуатацією основних засобів, нарахування ПДВ, були належним чином відображені ТОВ Нерудбудпостач у податковому обліку, жодних обґрунтувань того, що використання у власній господарській діяльності фронтальних навантажувачів, які не пройшли відомчої реєстрації та технічного огляду, спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у акті перевірки не наведено.

Посилання контролюючого органу на можливі порушення норм інших галузей законодавства, зокрема того, що регулює відомчу реєстрацію і технічний огляд фронтальних навантажувачів, не впливають на правильність ведення податкового обліку, а тому не можуть свідчити про порушення інтересів держави у фіскальній сфері.

Підтвердженням того, що позивач був власником фронтальних навантажувачів з моменту їх придбання (передачі за відповідними договорами із продавцями техніки) є також факт наступного отримання свідоцтв про реєстрацію машин, які були видані позивачу ГУ Держпродспоживслужби в Київській області.

Відповідно до п.3 Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 року №694 з наступними змінами (далі - Порядку), який визначає процедуру відомчої реєстрації, перереєстрації, тимчасової реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, здійснення інших заходів, повязаних з реєстрацією та веденням обліку машин, власники, крім субєктів господарювання, визначених у п.п.5 п.8 цього Порядку, зобов'язані зареєструвати в інспекції машину протягом 10 діб від дня придбання, митного оформлення або виникнення інших обставин, що є підставою для реєстрації. Причіпне, навісне обладнання (крім тракторних причепів і прирівняних до них машин) та інвентар, яким присвоєно ідентифікаційні номера, реєструються за бажанням власників.

За змістом п.5 Порядку на кожну зареєстровану машину видається свідоцтво про реєстрацію машини або талон тимчасового обліку машини та номерний знак, що виготовляється згідно з державними стандартами. На причіпне, навісне обладнання (крім тракторних причепів і прирівняних до них машин) та інвентар номерні знаки не видаються.

Відповідно до п/п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу I цього Кодексу, підпунктами 138.3.2-138.3.4 цього пункту. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, крім "виробничого" методу. (п.п.138.3.1 п.138.3 ст. 138 ПК України).

Підпунктом 138.3.2. п.138.3 ст. 138 ПК України наведено вичерпний перелік випадків, за яких основних засоби або нематеріальні активи не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування, а зокрема: вартість гудвілу; витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.

Термін "невиробничі основні засоби" означає основні засоби, які не використовуються в господарській діяльності платника податку. Мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів визначено 138.3.3. п.138.3 ст. 138 ПК України.

Основним нормативним актом, що регламентує облік основних засобів та нематеріальних активів, а також їх відображення у бухгалтерському обліку або міжнародній фінансовій звітності, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000року№92 (далі по тексту рішення іменовано -П(С)БО №7) та Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 16 (МСБО №16) "Основні засоби" від 01.01.2014року (далі по тексту- П(С)БО №7)

Пунктом 7 П(С)БО №7 передбачено, що придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання з урахуванням витрат, передбачених пунктом 8 Положення (стандарту) 7 (п.10П(С)БО №7) .

Об'єктом амортизації є вартість, яка амортизується (окрім вартості земельних ділянок, природних ресурсів і капітальних інвестицій (п.22 П(С)БО №7).

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством/установою (у розпорядчому акті) при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації (п. 23 П(С)БО №7).

Нарахування амортизації проводиться щомісячно (п.29 П(С)БО №7).

Суму нарахованої амортизації всі підприємства/установи відображають збільшенням суми витрат підприємства/установи і зносу основних засобів(п.30 П(С)БО №7).

Факт використання позивачем навантажувачів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи та в ході перевірки не заперечувався.

При цьому, суд наголошує, що не врахування у складі витрат, що зменшують об'єкт оподаткування, сум амортизації на основні фонди, що використовувались позивачем, призводить до невірного визначення такого об'єкта, а як наслідок до порушення права власності особи на отримання прибутку від такої діяльності, яке охороняються положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.97року.

Суд підкреслює, що розмір амортизаційних відрахувань при визначенні фінансового результату до оподаткування визначаються не Наказом №694 щодо відомчої реєстрації транспортних засобів, а згідно з правилами бухгалтерського обліку у разі їх підтвердження належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно до п.2 ст.6 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється лише Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Саме національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку позивачем при здійсненні амортизаційних відрахувань дотримано.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність висновків перевірки і заперечень представника відповідача щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій, оскільки такі висновки не підтвердженні відповідними доказами та суперечать наявним у справі доказам. Зазначені в акті перевірки і запереченнях обставини ні кожна окремо, а ні у своїй сукупності, не спростовують доводів позивача і наданих ним доказів. Інших доказів і аргументованих доводів, які б доводили достовірність зазначених в акті порушень і спростовували доводи позивача і надані ним докази, представник відповідача суду не зазначив.

Таким чином, суд вважає вірними і переконливими доводи позивача про відсутність зазначених в акті порушень і правомірність декларування ним спірних сум податкового кредиту з ПДВ та витрат, оскільки такі доводи позивача відповідають приписам ПК України і в достатній мірі підтверджені належними і допустимими засобами доказування. Недостатність доказів і недоведеність відповідачем, на якого КАС України покладає тягар доказування правомірності прийнятого рішення, тих обставин, які стали підставою для його прийняття, вказують на неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для визнання їх протиправними і скасування та задоволення позову.

Отже, позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 09 серпня 2018 року № 00009571402, № 00009581402, № 00009601402.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Нерудбудпостач (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд 12; код ЄДРПОУ 38689044) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 38 754,20 (тридцять вісім тисяч сімсот п'ятдесят чотири) гривень 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій

Дата складання повного тексту рішення - 22.04.2019 року