Рішення

від 24.04.2019 по справі 826/15073/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 квітня 2019 року № 826/15073/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Регіональне охоронне агентство СТАФ ДоГоловного управління ДФС у м.Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.08.2018 р. № 00010631402, В С Т А Н О В И В:

Товариства з обмеженою відповідальністю Регіональне охоронне агентство СТАФ звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.08.2018 р. № 00010631402.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 19.09.2018 р. відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 02.10.2018 р. ухвалено перейти до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено справу до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ГУ ДФС у м.Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 06.08.2018 р. № 521/26-15-14-02-01/37046213 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість .

Відповідач в письмовому запереченні проти позову підтримав висновки акта перевірки та вказав на відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що господарські операції позивача є реальними. Позивач не може нести відповідальність за недобросовісність свого контрагента.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки господарські операції позивача не мали на меті настання реальних наслідків.

За клопотанням сторін, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд дійшов висновку про наступне.

ГУ ДФС у м.Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Регіональне охоронне агентство СТАФ (код ЄДРПОУ 37046213) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, валютного - за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2016 по 31.12.2017.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 257 740,00 грн., а саме за січень 2016 року - 55 650,00 грн., за лютий 2016 року - 52 550,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 06.08.2018 р. № 521/26-15-14-02-01/37046213 та винесено податкове повідомлення-рішення від 30.08.2018 р. № 00010631402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 322 175,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 257 740,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 64 435,00 грн.

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ТОВ Інвест паверфул (виконавець) укладено договір про надання послуг від 30.10.2015 р. № 30/10/15, відповідно до умов якого, замовник доручає, а виконавець себе на себе зобов'язання організовувати та виконати комплекс послуг (робіт), а саме - надання послуг з прибирання приміщень замовника. Ці послуги включають загальне прибирання приміщень, догляд за ними, усунення сміття та суміжні послуги допоміжного характеру. Детальна інформація викладена у Специфікаціях, що є Додатком № 1 до даного договору та невід'ємною його частиною.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору про надання послуг від 30.10.2015 р. № 30/10/15, специфікації № 1, актів надання послуг від 29.02.2016 р. № 146, від 29.02.2016 р. № 147, від 31.01.2016 р. № 50, від 31.01.2016 р. № 51.

Крім того, судом встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ Пріст Ком (виконавець) укладено договір про надання послуг від 01.03.2016 р. № 01/03/16, відповідно до умов якого, замовник доручає, а виконавець себе на себе зобов'язання організовувати та виконати комплекс послуг (робіт), а саме - надання послуг з прибирання приміщень замовника. Ці послуги включають загальне прибирання приміщень, догляд за ними, усунення сміття та суміжні послуги допоміжного характеру. Детальна інформація викладена у Специфікаціях, що є Додатком № 1 до даного договору та невід'ємною його частиною.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору про надання послуг від 01.03.2016 р. № 01/03/16, специфікації № 1, актів надання послуг від 31.03.216 р. № 23, від 31.03.216 р. № 22, від 31.03.216 р. № 21.

Також, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем (замовник) та ТОВ Варта Плюс (виконавець) укладено договір про надання послуг від 31.05.2016 р. № 31/05/16-1, відповідно до умов якого, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання організувати та виконати комплекс клінінгових послуг (робіт) по прасуванню, хімчистці/пранню та чищенню спецодягу (спец форми) на об'єктах охорони та комплекс робіт по прибиранню приміщень, що знаходяться в м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 1 та 101. Перелік, вартість та ціна послуг визначаються у Специфікації, що є Додатком № 1 до даного договору та невід'ємною його частиною.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору про надання послуг від 31.05.2016 р. № 31/05/16-1, актів надання послуг від 30.06.2016 р. № 1, від 30.06.2016 р. № 6, договору суборенди від 01.11.2015 р. № 1-6/11/15 та додатків до нього.

Розрахунки між сторонами відбувались у безготівковій формі.

Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що позивач здійснює діяльність у сфері приватних охоронних служб (КВЕД 80.10).

З наданих позивачем матеріалів, вбачається, що контрагентами останнього надавались послуги з клінінгових послуг (робіт) по прасуванню, хімчистці/пранню та чищенню спецодягу (спец форми) на об'єктах охорони та комплекс робіт по прибиранню приміщень ТОВ Регіональне охоронне агентство СТАФ , які орендуються останнім, згідно наданих договорів.

Відтак, послуги які надавались контрагентами позивача, відповідають та пов'язані з господарською діяльністю ТОВ Регіональне охоронне агентство СТАФ .

При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Як вбачається з акта перевірки, підставою для нарахування зобов'язань стала інформація з судових рішень по кримінальним провадженням, учасниками яких є контрагенти позивача.

Так, необґрунтованими є посилання контролюючого органу, в частині взаємовідносин між позивачем та ТОВ Варта плюс та ТОВ Пріс Ком , на ухвалу Шевченківскього районного суду м. Києва від 30.03.2017 р. по справі № 761/10731/17 та ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20.10.2017 р. по справі 759/15475/17, оскільки належним доказом в даному випадку може бути виключно вирок суду щодо посадових осіб контрагентів, що набув законної сили, щодо вчинення ними кримінальних правопорушень, пов'язаних з фіктивним підприємництвом чи ухиленням від сплати податків, тощо.

Що стосується вироку Соломянського районного суду м. Києва від 24.05.2016 р. по справі № 760/5928/16-к по обвинуваченню ОСОБА_1 (директор ТОВ Інвест паверфул ) за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1,2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництвом, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Відповідно до ч.1 ст.18 Кримінального кодексу України суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Тобто, згідно норм Кримінального кодексу саме фізична, а не юридична особа є суб'єктом злочину.

Обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду кримінальної справи відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, - з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, їх подальшу реалізацію тощо.

У вироку не вказано яка саме незаконна діяльність ОСОБА_1 прикривалась ТОВ Інвест паверфул , в чому (діях чи бездіяльності) вона полягала, за участі яких інших, крім встановлених осіб, фізичних осіб та юридичних осіб здійснювалася така незаконна діяльність.

Вказаним вироком не окреслено коло суб'єктів господарювання реального сектору економіки з якими здійснювалося лише документальне оформлення господарських операцій без реального їх проведення, відображення фіктивних господарських операцій у податковому та бухгалтерському обліку з метою мінімізації останніми податкових зобов'язань

Суд вважає обґрунтованими і істотними для надання правової оцінки спірним правовідносинам пояснення позивача стосовно того, що у згаданому вироку позивач відсутній серед переліку підприємств, установ і організацій яким штучно формувався податковий кредит, господарські операції між ТОВ Інвест паверфул та позивачем, а також документи на підставі яких позивачем відображено в обліку спірні господарські операції не були предметом оцінки в межах кримінальної справи № 760/5928/16-к.

Тобто, наведене в сукупності дає підстави стверджувати, що поряд із прикриттям незаконної діяльності, ТОВ Інвест паверфул здійснювало із позивачем реальні господарські операції.

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт отримання позивачем послуг, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача.

Так, суд звертає увагу, що для висновків щодо позбавлення права на податковий кредит на підставі господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентами необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування будь-ким з постачальників товару у ланцюгу постачання.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Враховуючи, що твердження контролюючого органу про відсутність факту реальності господарських операцій позивача контрагентами були спростовані наявними доказами в матеріалах справи, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентами у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму задекларованого позивачем податку, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування на податок на додану вартість, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 30.08.2018 р. № 00010631402 є протиправним та підлягаює скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятого на їх підставі рішення у зв'язку із чим суд задовольняє позовні вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Регіональне охоронне агентство СТАФ (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 45-47-49 А , ЄДРПОУ 37046213) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 30.08.2018 р. № 00010631402.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Регіональне охоронне агентство СТАФ (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 45-47-49 А , ЄДРПОУ 37046213) судові витрати в сумі 4 832,64 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П.Васильченко