Постанова

від 17.04.2019 по справі 500/2845/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/3653/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,

за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року (головуючого судді Шульгача М.П.) ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Тернопіль о 11 год. 57 хв. повний текст рішення складено 25.02.2019 у справі №500/2845/18 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_1 24.12.2018 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 р. №Ф-2186-53.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Вказує, що він не обирав індивідуальну адвокатську діяльність як організаційну форму адвокатської діяльності, а ним здійснюється адвокатська діяльність у формі адвокатського бюро, вважає, що у фізичної особи-підприємця, який одночасно здійснює індивідуальну адвокатську діяльність, відсутня база нарахування ЄСВ, оскільки дохід, який підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, відсутній. Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявне Адвокатське бюро ОСОБА_1, довідки про взяття на облік платника податків, повідомлення про встановлення класу професійного ризику виробництва, що підтверджують, що адвокатське бюро є окремою юридичною особою, перебуває на податковому обліку у Запорізькій області та є платником ЄСВ. Також, відповідач зазначає, що 18.03.2013 взяв позивача на облік як адвоката - платника податків, однак не наводить доказів, що взяв на облік як платника ЄСВ, дана обставина має істотне значення, оскільки ЄСВ не є податком, а є страховим збором. З питання обліку як платника податків, а також сплати податків фізичною особою-підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування і одночасно здійснює індивідуальну адвокатську діяльність, існує правова позиція, викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 №К/800/44702/14, яка унеможливлює подвійне оподаткування однієї і тієї самої фізичної особи у двох статусах. Підтвердженням взяття на облік особи, яка здійснює індивідуальну адвокатську діяльність, як платника ЄСВ, є не довідка про взяття на облік платника податків за формою 4-ОПП, а повідомлення за формою 2-ЄСВ, передбачене Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, яке видане на підставі окремо поданої такою особою заяви за формою 1-ЄСВ, таких документів відповідач не надав суду, а суд ці обставини не з'ясував. У постанові Верховного Суду від 05.11.2018 р. у справі № 820/1538/17 зазначено, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності. Доказів здійснення адвокатської діяльності та отримання від неї доходу відповідачем не надано. Судом встановлено на підставі пояснень представника відповідача, що у листопаді 2018 року працівником контролюючого органу під час проведення документальної перевірки виявлено заборгованість позивача зі сплати єдиного соціального внеску , що відповідає ч. 3 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове держане соціальне страхування , згідно з яким обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. При цьому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 13 згаданого закону документальні та камеральні перевірки проводяться у порядку, встановленому ПК України. Однак перевірки у позивача не проводилися, відповідні акти не складалися, докази протилежного відповідачем суду не надано. А посилання суду на постанову Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 826/11623/16 не є релевантним до спірних правовідносин між позивачем та відповідачем.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не подано, що не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні апеляційного розгляду в режимі відеоконференції ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов повністю.

Представник відповідача ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця №595181 (дата проведення державної реєстрації - 29.07.2009), довідкою про взяття на облік платника податків №115/09 (дата взяття на облік в органах ДПС - 29.07.2009), повідомленням про взяття на облік фізичної особи-підприємця (дата взяття на облік ПФУ як платника страхових внесків - 29.07.2009), витягом з єдиного державного реєстру адвокатів України №000764.

Згідно даних ІС Податковий блок податковим органом у позивача встановлено ознаки незалежної професійної діяльності (адвокат) з 18.03.2013.

Згідно Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік форма Д5 ОСОБА_1 сплатив 8447,00 грн. та додані платіжні доручення про сплату ЄСВ для ФОП протягом 2018 року.

12.12.2018 ОСОБА_4 отримав від відповідача вимогу №Ф-2186-53 від 13.11.2018, згідно якої станом на 31.10.2018 у нього наявна заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску на суму 15811,80 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходи із того, що на момент формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-2186-53 у позивача не сплачено єдиний внесок у сумі 15811,80 грн. (із врахуванням переплати - 7,74 грн.) - недоїмки за 2017 та 2018 роки.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір по суті суд враховує, що відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 65.1 статті 65 ПК України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань .

Разом з тим, відповідно до пункту 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

При цьому, відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI), адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно частини 1 статті 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Стаття 14 Закону №5076-VI встановлює, що адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. Державна реєстрація адвокатського бюро здійснюється у порядку, встановленому Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців , з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Адвокатське бюро має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням. Про створення, реорганізацію або ліквідацію адвокатського бюро адвокат, який створив адвокатське бюро, протягом трьох днів з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців письмово повідомляє відповідну раду адвокатів регіону.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру адвокатів України №000764 ОСОБА_1 - форма адвокатської діяльності є адвокатське бюро.

Згідно доказів, які подані до апеляційної скарги та долучені апеляційним судом, Адвокатське бюро ОСОБА_1, індивідуальний код юридичної особи 38731970, місцезнаходження, 69104, Запоріжзька область, місто Запоріжжя, вулиця Чумаченка, будинок 36 А, квартира 117, керівник ОСОБА_1, дані про основний вид економічної діяльності 69.10 діяльність у сфері права, дата 21.05.2013, також відповідно до довідки про взяття на облік платника податків Форма №4-ОПП від 22.01.2014 №1408271400222, Адвокатське бюро ОСОБА_1, повідомленням про встановлення класу професійного ризику виробництва від 20.05.2013 №59, Адвокатське бюро ОСОБА_1 з 20.05.2013 встановлено 001 клас професійного ризику виробництва відповідно до основного виду економічної діяльності КВЕД 69.10. діяльність у сфері права, розмір єдиного внеску відповідно до класу професійного ризику виробницьва 36,76 %., а довідка про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи Олександрівське управління у м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запоріжзькі області Адвокатське бюро ОСОБА_1 станом на 05.03.2019 не має податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Щодо питання обліку та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;

Згідно з пунктами 1, 4, 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності

Суд зазначає, що законодавець розмежовує юридичних особ, фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом №2464-VI не передбачений.

Позивач до апеляційного суду додав докази, а саме заяву про ліквідацію або реорганізацію платника податків Форма 8-ОПП від 26.01.2019 №1, заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску від 26.01.2019 №2 Форма №7-ЄСВ, які подані до Кремецької ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області та згідно листа Теребовлянського управління Головного управління ДФС у Тернопільській області ФОП ОСОБА_1 знятий з обліку, як особа , що займається незалежною професійною діяльністю, дата зняття 13.02.2019.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Разом з тим, пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464-VI. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, позивач перебуваючи на податковому обліку, як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як ФОП з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як ФОП єдиного податку із зареєстрованими видами діяльності, однак відповідачем не досліджено при прийнятті рішення чи було сплачено ним ЄСВ, зазначені інші види діяльності і чи такі здійснювались ним.

Згідно з пунктами 291.3 та 291.4 статті 291 ПК України, юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - третьої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою (підпункт 2 пункт 297.1 статті 297 ПК України ).

З огляду на викладене, особа, яка перебуває на обліку в органі доходів і зборів як фізична особа-підприємець не потребує додаткової реєстрації як самозайнята особа, а його доходи, отримані від адвокатської діяльності в період перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, в силу вимог пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Така позиція суду узгоджується з висновками, викладеними у постанові Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 у справі №808/7758/13-а (№К/800/44702/14).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції . Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року. Булвес"АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням приписів частини 2 статті 2 КАС України суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що вимога про сплату боргу №Ф-2186-53 від 13.11.2018 прийнята відповідачем не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а отже є неправомірною і підлягає скасуванню.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає віднесення вказаної справи до незначної складності вірним та погоджується із рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду про незначну складність справи відповідно до статті 12 КАС України та її розгляд в спрощеному позовному провадженні.

Згідно з вимогами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем було сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн. та при поданні апеляційної скарги 1057,20 грн.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року у справі №500/2845/18 - скасувати та ухвалити нове, яким позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Тернопільській області від 13 листопада 2018 року №Ф-2186-53.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (47853, вулиця Українська, будинок 1, с. Рожиськ, Підволочиський район, Тернопільська область, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області (46003, вулиця Білецька, будинок 1, м. Тернопіль, ЄДРПОУ 39403535) 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. понесених витрат по сплаті судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

ОСОБА_5

Повний текст постанови складено 23.04.2019