Постанова

від 23.04.2019 по справі 813/1056/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2849/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Сапіги В.П. та Довгої О.І.,

з участю секретаря судового засідання - Луців І.І.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2;

від третьої особи - ОСОБА_3;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2019р. про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради ОСОБА_5, державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки ОСОБА_6, треті особи без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-кіпрське підприємство Лео Порто , Товариство з обмеженою відповідальністю Євген , про визнання протиправними та скасування реєстраційних дій (суддя суду І інстанції: ОСОБА_7, час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 16 год. 59 хв. 13.02.2019р., м.Львів, дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 18.02.2019р.),-

В С Т А Н О В И В:

Оскаржуваною ухвалою суду від 13.02.2019р. закрито в порядку п.1 ч.1 ст.238 КАС України провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради ОСОБА_5, державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки ОСОБА_6, треті особи без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ Спільне українсько-кіпрське підприємство /СП/ Лео Порто , ТзОВ Євген , про визнання протиправними та скасування реєстраційних дій, оскільки такий не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; вирішено питання про розподіл судових витрат; роз'яснено позивачу, що даний спір відноситься до юрисдикції місцевого загального суду за правилами цивільного судочинства (Т.3, а.с.28-31).

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_8, який в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного закриття провадження у справі (Т.3, а.с.35-43).

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що судом першої інстанції повторно прийнято рішення про закриття провадження в цій справі, при цьому первинне таке рішення скасовано судом апеляційної інстанції із направленням справи на продовження розгляду.

Також розглядуваний спір є публічно-правовим, а спірні правовідносини регулюються приписами Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань .

За змістом заявленого позову позивачем оскаржуються реєстраційні дії, а саме державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи (зміна статутного капіталу, складу засновників тощо). Фактично між учасниками справи і третіми особами відсутні будь-які спори, що виникають з корпоративних відносин, зокрема, спори про визнання недійсними рішень загальних зборів товариств (третіх осіб у справі) та спори, що виникають з правочинів щодо часток цих товариств (в т.ч. укладені на виконання рішень вищого органу управління товариством), котрі стали підставою для вчинення відповідачами оскаржуваних реєстраційних дій.

У зв'язку із чим, даний спір, як похідна вимога від спору, що випливає з корпоративних відносин або корпоративних прав, тобто з корпоративного спору, у зв'язку із відсутністю такого, не може бути розглянутим в порядку господарського судочинства. Також є відсутнім первісний спір щодо підстав вчинення оскаржуваних реєстраційних дій. При цьому, право участі в товаристві, яке посвідчується часткою, є особистим немайновим правом учасника такого товариства.

Отже, предметом позову є самостійній вимоги, які стосуються дотримання відповідачами приписів Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в частині можливості проведення оскаржуваних реєстраційних дій за наявності обов'язкових, визначених законодавством, підстав для відмови у їх проведені.

Відтак спір стосується виключно перевірки дотримання і виконання відповідачами вимог законодавства, у зв'язку із реалізацією ними своїх управлінських функцій, пов'язаних із здійсненням державної реєстрації.

Звернення ОСОБА_4 до суду із вказаним позовом викликане необхідністю захисту його прав у сфері публічно-правових відносин, а не його корпоративних (ОСОБА_4 не є засновником (учасником, у т.ч. таким, що вибув) ТзОВ Євген та ТзОВ СП Лео Порто ) або майнових прав (ОСОБА_4 не є стороною договорів щодо часток ТзОВ Євген і ТзОВ СП Лео Порто , ним не ставиться питання про визнання права власності на такі частки), що виключає розгляд цієї справи в порядку цивільного або господарського судочинства.

Також практика Верховного Суду, на яку покликається суд першої інстанції, не стосується розглядуваного спору.

Відповідачем державним реєстратором юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради ОСОБА_5, третіми особами ТзОВ СП Лео Порто і ТзОВ Євген скеровані до апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу, в якому останні вважають її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошують на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (Т.3, а.с.78-85, 86-93).

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача і його представника на підтримання поданої скарги, заперечення представника третьої особи, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_4 оскаржує до адміністративного суду дії суб'єктів владних повноважень - державних реєстраторів, пов'язані з реєстрацією змін до складу або інформації про засновників, змін статутного капіталу ТзОВ Євген та реєстрацією змін статутного або складеного капіталу, змін складу або інформації про засновників ТзОВ СП Лео Порто , покликаючись при цьому на недотримання цими суб'єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації. Незаконність, на думку позивача, реєстрації таких змін пов'язана з невиконанням вимог ухвали Галицького районного суду м.Львова від 11.09.2014р. про забезпечення позову в справі № 461/10920/14-ц позовом ОСОБА_4, ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ТзОВ фірма Квадрос , ТзОВ Євген , ПП М-Студія , ТзОВ СП Лео Порто , ТзОВ Самшит про стягнення боргу за договором позики.

З огляду на те, що вказані спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди, позивач заявив цивільний позов про стягнення боргу за договором позики, цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

При цьому, суд покликався на правові позиції Верховного Суду, які є обов'язковими під час вирішення наведеного питання щодо юрисдикції розглядуваного спору.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції підставними і такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Як достовірно встановлено судом першої інстанції, на розгляді Галицького районного суду м.Львова перебуває цивільна справа № 461/10920/14-ц за позовом ОСОБА_9, ОСОБА_4 до ОСОБА_10, ТзОВ фірма Квадрос , ТзОВ Євген , ПП М-Студія , ТзОВ СП Лео Порто , ТзОВ Самшит про стягнення боргу за договором позики.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львові від 11.09.2014р. у цій справі задоволено заяву ОСОБА_9, ОСОБА_4 та вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_10, зокрема, на 90 % корпоративних та майнових прав ОСОБА_10 у ТзОВ фірма Квадрос та на майно, що належить вищевказаному підприємству; на 100 % корпоративних та майнових прав ОСОБА_10 у ТзОВ Євген та на майно, що належить вищевказаному підприємству; на 100 % корпоративних та майнових прав ОСОБА_10 у ПП М-Студія та на майно, що належить вищевказаному підприємству; на 75 % корпоративних та майнових прав ОСОБА_10 у ТзОВ СП Лео Порто та на майно, що належить вищевказаному підприємству; на 22,98 % корпоративних та майнових прав ОСОБА_10 у ТзОВ Самшит та на майно, що належить вищевказаному підприємству, а також зобов'язано Державну реєстраційну службу юридичних та фізичних осіб - підприємців ЛМУЮ внести запис до ЄДРПОУ про накладення арешту (заборону відчуження) на корпоративні права ОСОБА_10 у наведених товариствах (Т.1, а.с.10-11).

Також у позовній заяві зазначено, що у провадженні Залізничного районного суду м.Львова з 15.12.2016р. перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_10 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТзОВ Євген від 29.01.2014р., а у провадженні Галицького районного суду м.Львова - з 31.10.2016р. цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_10, третя особа ТзОВ СП Лео Порто про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки статутному капіталі (Т.1, а.с.6).

Державним реєстратором юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради ОСОБА_5 проведено:

щодо ТзОВ Євген - реєстраційну дію: державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи 18.09.2017р. № 14151050010002297; зміни статутного або складеного капіталу, зміна складу або інформації про засновників.

щодо ТзОВ СП Лео Порто - реєстраційну дію: державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи 24.10.2017р. № 14151050014001036; зміни статутного або складеного капіталу, зміна складу або інформації про засновників.

Державним реєстратором юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки ОСОБА_6 проведено щодо ТзОВ Євген реєстраційну дію: державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи 06.12.2017р. № 14151050012002297; зміна складу або інформації про засновників.

Із змісту позовної заяви слідує, що позивач вважає що, здійснюючи оспорювані реєстраційній дії, відповідачі діяли не у спосіб та не на підставі Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань . Здійснивши такі дії, останні порушили вимоги ухвали суду про забезпечення позову, а також вимоги наведеного Закону, оскільки зняли в такий позапроцесуальний спосіб арешт з корпоративних прав ОСОБА_10 При цьому, його частка, яка є арештованою згідно ухвали суду, змінилася (зменшилася), або він взагалі перестав бути її власником.

Таким чином відповідачами порушені права позивача як особи, в інтересах якої накладено арешт на корпоративні права у визначених юридичних особах.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За змістом п.2 ч.1 ст.4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За правилами ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Із установлених судом фактичних обставин справи вбачається, що позивач ОСОБА_4 оскаржує до адміністративного суду дії суб'єктів владних повноважень - державних реєстраторів, пов'язані з реєстрацією змін до складу або інформації про засновників, змін статутного капіталу ТзОВ Євген та пов'язані з реєстрацією змін статутного або складеного капіталу, змін складу або інформації про засновників ТзОВ СП Лео Порто , покликаючись на недотримання цими суб'єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації.

Незаконність реєстрації таких змін пов'язана з невиконанням вимог ухвали Галицького районного суду м.Львова від 11.09.2014р. про вжиття заходів забезпечення позову в справі № 461/10920/14-ц за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ТзОВ фірма Квадрос , ТзОВ Євген , ПП М-Студія , ТзОВ СП Лео Порто , ТзОВ Самшит про стягнення боргу за договором позики.

Згідно з п.10 ч.1 ст.16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З огляду на те, що вказані спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди, позивач заявив цивільний позов про стягнення боргу за договором позики, цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку про те, що вказаний спір не є публічно-правовим спором в розумінні КАС України та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Водночас, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. В таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідачі, приймаючи оскаржувані рішення, не мали публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняті відповідачами оскаржувані рішення стосувались реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто, останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорювані рішення, здійснено оспорюваний запис. Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим.

При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постанові Великої палати Верховного Суду від 04.09.2018р. у справі № 823/2042/16, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів є обов'язковою під час вирішення наведеного спору.

Також наведена правова позиція Великої палати Верховного Суду не досліджувалася під час розгляду попереднього клопотання про закриття провадження у справі та не враховувалася судом апеляційної інстанції під час винесення постанови від 18.09.2018р. (Т.2, а.с.144-148).

За таких обставин між позивачем та іншими учасниками справи є наявним спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Підтвердженням наведеного також слугує й те, що однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

У позовній заяві ОСОБА_4 посилається на порушення своїх цивільних прав як сторони по цивільній справі та кредитора в рамках договору позики. Отже, змістом позовних вимог у цій справі є захист зобов'язального права, що виявляється у забезпеченні повернення суми позики в рамках укладеного договору позики.

При цьому, сам позивач не вступав в адміністративні правовідносини з відповідачами щодо здійснення спірних реєстраційних дій.

Отже, оскарження відповідних актів і дій відповідачів в розглядуваному випадку не має на меті захист прав позивача як учасника адміністративних правовідносин, а є зверненням щодо захисту його зобов'язального права (окремим видом якого є зобов'язання, що виникають з договору позики).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2003 від 30.01.2003р.).

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає змісту цього поняття.

Звідси, заявлені позовні вимоги в наведеному контексті не забезпечують поновлення прав позивача, які він вважає порушеними, і не призводять до змін в обсязі його майнових прав.

Отже, покликання апелянта на те, що розглядуваний спір стосується виключно перевірки дотримання і виконання відповідачами вимог законодавства, у зв'язку із реалізацією ними своїх управлінських функцій, пов'язаних із здійсненням державної реєстрації, не ґрунтується на вимогах закону та не відповідає усталеній судовій практиці з цього питання.

Також скасування судом апеляційного суду попередньої ухвали суду від 13.06.2018р. про закриття провадження у цій справі не є перешкодою для повторного розгляду клопотання про закриття провадження. Водночас, під час такого розгляду судом враховано кінцеву практику Великої палати Верховного Суду, а саме постанову від 04.09.2018р. по наведеній категорії справ.

Також будь-яких правових підстав для відступу від такої правової позиції суду касаційної інстанції апелянтом не наведено.

Таким чином, звернення ОСОБА_4 до суду із цим позовом покликане необхідністю захисту його прав не у сфері публічно-правових відносин, а в кінцевому підсумку - в площині його майнових прав, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства (ОСОБА_9 позиція викладена також у постанові Великої палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі № 805/4506/16-а|11-479апп18).

ОСОБА_11 апелянта в іншій частині, які викладені в апеляційній скарзі, на правомірність прийнятої ухвали не впливають.

Водночас, колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, цитуванні положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та висновків Європейського Суду з прав людини, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі.

Оцінюючи в сукупності вищезазначене, в суду першої інстанції були достатні і належні підстави для закриття провадження в адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду відповідає вимогам закону.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстави для скасування ухвали колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

У зв'язку із відстроченням ОСОБА_4 сплати судового збору за подання апеляційної скарги згідно ухвали апеляційного суду від 25.03.2019р. про відкриття апеляційного провадження (Т.3, а.с.56-57), суму відстроченого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1921 грн. належить відповідно до вимог ст.ст.133, 139, 143 КАС України стягнути з останнього в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2019р. про закриття провадження в адміністративній справі № 813/1056/18 залишити без задоволення, а вказану ухвалу суду - без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 (79066, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України, 01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795; реквізити платежу: отримувач коштів - ГУК у м.Києві /м.Київ/22030106; код отримувача за ЄДРПОУ - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); МФО - 899998; рахунок отримувача - 31211256026001; код класифікації доходів бюджету - 22030106) суму відстроченого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять один) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_12 судді ОСОБА_13 ОСОБА_11 Дата складення повного судового рішення: 24.04.2019р.