Постанова

від 25.04.2019 по справі 915/283/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/283/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Мишкіної М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТО-ЦЕХ"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.01.2019, прийняте суддею Алексєєвим А.П., м. Миколаїв, повний текст складено 05.02.2019,

у справі №915/283/18

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТО-ЦЕХ"

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Мазуряка Святослава Олексійовича

про стягнення 99235,97 грн

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2018 р. Товариство з обмеженою відповідальністю „АВТО-ЦЕХ" (далі - ТОВ „АВТО-ЦЕХ") звернулося з позовом до Фізичної особи-підприємця Мазуряка Святослава Олексійовича (далі - ФОП Мазуряк С.О.), в якому просило стягнути з останнього на користь позивача грошові кошти у розмірі вартості втраченого вантажу в сумі 99235,97 грн.

Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 22, 623, 920, 924 Цивільного кодексу України та статей 306, 307, 314, 315 Господарського кодексу України обґрунтовані заподіянням позивачу збитків в розмірі дійсної вартості втраченого під час перевезення вантажу.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 26.04.2018 відкрито провадження у справі №915/283/18.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.01.2019 у справі №915/283/18 (суддя Алексєєв А.П.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд послався на недоведеність факту наявності між сторонами у справі зобов'язальних правовідносин на перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ „АВТО-ЦЕХ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.01.2019 у справі №915/283/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник зазначає про те, що місцевий господарський суд при ухваленні рішення дійшов помилкового висновку щодо відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин стосовно перевезення вантажу автомобільним транспортом, оскільки, крім договору-заявки №07 від 26.12.2017, існування зазначених правовідносин підтверджується іншими наявними у матеріалах справи доказами, а саме: товаро-транспортною накладною №32 від 27.12.2017, видатковою накладною №ЕЛС0102119 від 27.12.2017, актом вивантаження №28/17-01 від 28.12.2017 та письмовими поясненнями ФОП Мазуряка С.О. б/н від 28.12.2017. Крім того, скаржник наголошує на тому, що чинне законодавство передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за нестачу вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту, тобто перевізник несе відповідальність за нестачу вантажу лише у випадках, коли він винен у його несхоронності, при цьому обов'язок доведення своєї невинуватості покладається саме на перевізника.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 21.03.2019 (вх.№996/19/Д1 від 22.03.2019) ФОП Мазуряк С.О. зазначає про її безпідставність та необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Зокрема, відповідач вказує на те, що між ним та ТОВ „АВТО-ЦЕХ" відсутні зобов'язальні правовідносини за договором-заявкою на перевезення вантажу автомобільним транспортом №07 від 26.12.2017, оскільки вказаний договір ФОП Мазуряк С.О. не підписував, що підтверджується наявним у матеріалах справи висновком експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України №425 від 13.11.2018. Крім того, відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що товаро-транспортна накладна №32 від 27.12.2017 підписувалась ФОП Мазуряком С.О. та Товариством з обмеженою відповідальністю „Спецшина Україна" (далі - ТОВ „Спецшина Україна"), тому вказаний документ не є доказом виникнення у відповідача правовідносин з ТОВ „АВТО-ЦЕХ".

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2019 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 1921 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2019 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (99235,97 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою ТОВ „АВТО-ЦЕХ" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Мишкіної М.А. вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

За твердженням позивача, 26.12.2017 року між ТОВ „АВТО-ЦЕХ" („Експедитор") та ФОП Мазуряком С.О. („Перевізник") укладено договір-заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом №07 від 26.12.2017 (далі - договір №07 від 26.12.2017), відповідно до якого Перевізник зобов'язався здійснити перевезення шин за маршрутом м. Київ - м. Миколаїв.

Пунктом 1 договору №07 від 26.12.2017 передбачено обов'язок Перевізника забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі вантажоодержувачу, а також визначено, що Перевізник несе матеріальну відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або за його ушкодження з моменту завантаження до моменту вивантаження у розмірі вартості втраченого або пошкодженого вантажу.

Відповідно до товаро-транспортної накладної №32 від 27.12.2017 автомобільний перевізник (ФОП Мазуряк С.О., який діє через експедитора ТОВ „АВТО-ЦЕХ") прийняв від вантажовідправника (ТОВ „Спецшина Україна") вантаж в пункті навантаження за адресою: м. Київ, вул. Радистів, 73А для перевезення його вантажоодержувачу (ТОВ „Сільськогосподарське підприємство „Нібулон") у пункт розвантаження за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 4.

Згідно з товаро-транспортною накладною №32 від 27.12.2017 супровідним документом на вантаж є видаткова накладна №ЕЛС0102119 від 27.12.2017.

Під час приймання вантажу відповідальною особою вантажоодержувача виявлено недостачу вантажу, а саме: шин вантажних 315/80 R22,5 R-STEER001 F у кількості 4 штук та шин вантажних 315/80 R22,5 M729 D BS також у кількості 4 штук, що підтверджується товаро-транспортною накладною №32 від 27.12.2017, видатковою накладною №ЕЛС0102119 від 27.12.2017 та актом вивантаження №28/17-01 від 28.12.2017, які підписані у тому числі і відповідачем.

З приводу вищевказаної недостачі ФОП Мазуряк С.О. надав письмові пояснення б/н від 28.12.2017, в яких розгорнуто описав те, як на виконання доручення ТОВ „АВТО-ЦЕХ" отримав вантаж та здійснював перевезення, а також підтвердив факт недостачі вантажу.

ТОВ „Спецшина Україна" звернулося до ТОВ „АВТО-ЦЕХ" з претензією №1001/3 від 10.01.2018, в якій вимагало у семиденний строк з моменту отримання цієї претензії сплатити вартість товару, якого не вистачає, у розмірі 99236 грн.

Зі змісту зазначеної претензії та письмових пояснень ТОВ „Спецшина Україна" вбачається, що між зазначеними особами було укладено договір №07/07/2016-031/10 від 07.07.2016 щодо організації перевезення вантажу, на виконання якого експедитор (ТОВ „АВТО-ЦЕХ") прийняв від відправника (ТОВ „Спецшина Україна") заявку на перевезення вантажу. Згідно з пунктом 5.5 цього договору експедитор відповідає за втрату, нестачу та пошкодження вантажу, що прийнятий ним до перевезення, у розмірі фактичної вартості вантажу.

На виконання вимог претензії №1001/3 від 10.01.2018 ТОВ „АВТО-ЦЕХ" сплатило на користь ТОВ „Спецшина Україна" 49000 грн за платіжним дорученням №327 від 31.01.2018 та 35515 грн за платіжним дорученням №378 від 29.03.2018, тобто вартість товару, якого не вистачає, без урахування ПДВ.

В свою чергу, 07.02.2018 ТОВ „АВТО-ЦЕХ" також направило на адресу ФОП Мазуряка С.О. відповідну претензію (вимогу) листом з описом вкладення. Вказана претензія (вимога) отримана відповідачем 16.02.2018, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №4900059951799, проте була залишена останнім без задоволення.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь грошових коштів у розмірі вартості втраченого вантажу в сумі 99235,97 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з недоведеності факту наявності між сторонами у справі зобов'язальних правовідносин, оскільки договір №07 від 26.12.2017 ФОП Мазуряк С.О. не підписував, що підтверджується висновками проведеної у справі судової комплексної почеркознавчої та технічної експертизи.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.

Виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

За принципом змагальності кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, на позивача, поряд із обов'язком довести факт порушення свого суб'єктивного права відповідачем, також покладено обов'язок довести підставу позову, а саме: обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги і з якими закон пов'язує настання певних правових наслідків, тобто можливість задоволення позову.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно з частинами першою-третьою статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

В силу частин першої, другої статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної , коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Як вбачається з висновку експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України №425 від 13.11.2018, підпис від імені Мазуряка С.А. в договорі-заявці на перевезення вантажу автомобільним транспортом №07 від 26.12.2017 в розділі "Перевізник" виконаний не Мазуряком Святославом Олексійовичем, а іншою особою; відбиток печатки "Фізична особа-підприємець Мазуряк Святослав Олексійович НОМЕР_1" в договорі-заявці на перевезення вантажу автомобільним транспортом №07 від 26.12.2017 року в розділі "Перевізник" нанесений не печаткою "Фізична особа-підприємець Мазуряк Святослав Олексійович НОМЕР_1", наданою на експертизу.

Відповідно до приписів статей 98, 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством; висновок експерта для суду не має зазделегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

В силу правил статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів, якими би спростовувалась достовірність висновку судової експертизи, а також інших обставин, з якими закон пов'язує можливість відхилення висновку судового експерта як доказу по справі, судова колегія вважає доведеним той факт, що договір-заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом №07 від 26.12.2017 Мазуряк С.О. не підписував.

Перевіривши наявні матеріали справи, судова колегія встановила, що, крім договору №07 від 26.12.2017, існування між сторонами зобов'язальних правовідносин підтверджується низкою наявних в матеріалах справи доказів, а саме: товаро-транспортною накладною №32 від 27.12.2017, видатковою накладною №ЕЛС0102119 від 27.12.2017, актом вивантаження №28/17-01 від 28.12.2017 та письмовими поясненнями безпосередньо самого ФОП Мазуряка С.О. б/н від 28.12.2017. Належної оцінки вказаним документам під час ухвалення рішення місцевий господарський суд не надав, обмежившись оцінкою лише одного доказу - висновку експерта.

При цьому предметом доказування у даній справі є наявність повного складу цивільного правопорушення, а не питання правомірності укладеного між сторонами правочину, що може бути досліджене в межах окремого судового провадження.

Між тим колегія суддів враховує, що фактичні дії відповідача та позивача свідчать про виникнення між ними правовідносин з перевезення вантажу, що підтверджується самим відповідачем у його письмових поясненнях б/н від 28.12.2017 та товаро-транспортною накладною №32 від 27.12.2017, зі змісту яких вбачається, що автомобільний перевізник Мазуряк С.О. здійснював перевезення вантажу ТОВ „Спецшина Україна" через експедитора ТОВ „АВТО-ЦЕХ".

Зазначене підтверджується письмовими поясненнями ТОВ „Спецшина Україна", в яких останній зазначає про те, що прямих правовідносин з ФОП Мазуряком С.О. не мав, а перевезення за товаро-транспортною накладною №32 від 27.12.2017 здійснювалося за посередництвом експедитора - ТОВ „АВТО-ЦЕХ".

В силу частини третьої статті 909 Цивільного кодексу України та другої статті 307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа. Відповідач не оспорює правомірність підписаної ним на виконання договору №07 від 26.12.2017 товаро-транспортної накладної №32 від 27.12.2017, у якій, як зазначалося вище, вказано про те, що перевізник ФОП Мазуряк С.О. діє через експедитора ТОВ „АВТО-ЦЕХ", втім вказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента, який повинен доказати, що збитки заподіяні не з його вини.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №904/2292/18.

Правовідносини, що виникають з перевезення вантажу регулюються главою 64 Цивільного кодексу України.

Статтею 920 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу , багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві , якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату , нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди , якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Із зазначеного вбачається, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.03.2018 у справі №910/5040/17.

Перевізник несе відповідальність за втрату , нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу , якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини (частина перша статті 314 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 314 Господарського кодексу України у разі втрати вантажу перевізник відповідає перед замовником в розмірі вартості втраченого вантажу.

Замовлення перевезення вантажу здійснювалось ТОВ „АВТО-ЦЕХ" для ТОВ „Спецшина Україна", відтак саме позивачеві в силу наведених вище норм відповідач має відшкодувати вартість втраченого вантажу.

Відповідно до видаткової накладної №ЕЛС0102119 від 27.12.2017 вартість втраченого вантажу з урахуванням ПДВ складає 99235,97 грн

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що позивачем належним чином доведено існування усіх елементів складу цивільного правопорушення, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, товаро-транспортною накладною №32 від 27.12.2017, видатковою накладною №ЕЛС0102119 від 27.12.2017, актом вивантаження №28/17-01 від 28.12.2017 та письмовими поясненнями ФОП Мазуряка С.О. б/н від 28.12.2017, при цьому відповідач не довів наявності обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження частини вантажу.

Відповідно до приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм матеріального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване судове рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.01.2019 у справі №915/283/18 не відповідає цим вимогам у зв'язку з неправильним застосування норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладених у ньому, обставинам справи, а тому підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (пункт 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України").

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТО-ЦЕХ" задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.01.2019 у справі №915/283/18 скасувати.

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мазуряка Святослава Олексійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТО-ЦЕХ" грошові кошти у розмірі вартості втраченого вантажу у розмірі 99235,97 грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мазуряка Святослава Олексійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТО-ЦЕХ" 1762 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мазуряка Святослава Олексійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТО-ЦЕХ" 2643 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України, виключно у випадках, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 25.04.2019.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя М.А. Мишкіна