Постанова

від 22.10.2019 по справі 915/283/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/283/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.

Розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТО-ЦЕХ"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2019, суддя в І інстанції Алексєєв А.П., повний текст якого складено 05.02.2019 в м. Миколаєві

у справі №915/283/18

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТО-ЦЕХ"

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Мазуряка Святослава Олексійовича

про стягнення 99235,97 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТО-ЦЕХ" (далі - ТОВ "АВТО-ЦЕХ") звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до фізичної особи-підприємця Мазуряка Святослава Олексійовича (далі - ФОП Мазуряк С. О.) про стягнення 99 235,97 грн вартості втраченого вантажу.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на заподіяння йому відповідачем збитків в розмірі дійсної вартості втраченого під час перевезення вантажу.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.01.2019 у задоволенні позовних вимог ТОВ "АВТО-ЦЕХ" відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на проведення судової експертизи в сумі 3 937,92 грн.

Судове рішення місцевого господарського суду мотивовано недоведеністю факту наявності між сторонами у справі зобов`язальних правовідносин на перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що договір-заявка на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 07 від 26.12.2017 не може бути доказом наявності правовідносин між сторонами, оскільки вказаний договір ФОП Мазуряк С. О. не підписував, що підтверджується висновками проведеної у справі судової комплексної почеркознавчої та технічної експертизи.

При цьому, місцевим господарським судом зазначено, що надана позивачем копія товарно-транспортної накладної № 32 від 27.12.2017 на перевезення вантажу не підтверджує правовідносин між позивачем та відповідачем, оскільки замовником перевезення (відправником) є ТОВ "Спецшина Україна", вантажоодержувачем є СТОВ "НІБУЛОН", автомобільним перевізником зазначено Мазуряка С.О. через експедитора ТОВ "Авто-Цех". У свою чергу, долучена позивачем копія заявки № 27/12/17-3 від 27.12.2017 до договору № 07/07/2016-031/10 від 07.07.2016 на перевезення вантажу (підписана ТОВ "АВТО-ЦЕХ", як експедитором та ТОВ "Спецшина Україна", як відправником) не підтверджує правовідносин між позивачем та відповідачем, оскільки відповідач не є стороною даного договору (заявки).

Щодо наданого позивачем письмового пояснення директора ТОВ "Спецшина Україна" з приводу господарських правовідносин між ТОВ "Спецшина Україна", ТОВ "АВТО-ЦЕХ" та ФОП Мазуряком С. О. судом першої інстанції дане пояснення не прийнято до уваги, оскільки воно не відповідає вимогам статті 88 ГПК України (далі - ГПК України).

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ „АВТО-ЦЕХ" звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2019 у справі №915/283/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Скаржник вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте судом з порушенням норм матеріального при недотриманні норм процесуального права.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою скаржник зазначає про те, що місцевий господарський суд при ухваленні рішення дійшов помилкового висновку щодо відсутності між сторонами зобов`язальних правовідносин стосовно перевезення вантажу автомобільним транспортом, оскільки, крім договору-заявки №07 від 26.12.2017, існування зазначених правовідносин підтверджується іншими наявними у матеріалах справи доказами, а саме: товаро-транспортною накладною №32 від 27.12.2017, видатковою накладною №ЕЛС0102119 від 27.12.2017, актом вивантаження №28/17-01 від 28.12.2017 та письмовими поясненнями ФОП Мазуряка С.О. б/н від 28.12.2017. Крім того, скаржник наголошує на тому, що чинне законодавство передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за нестачу вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту, тобто перевізник несе відповідальність за нестачу вантажу лише у випадках, коли він винен у його несхоронності, при цьому обов`язок доведення своєї невинуватості покладається саме на перевізника.

У відзиві на апеляційну скаргу ФОП Мазуряк С . О. зазначає про її безпідставність та необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Зокрема, відповідач вказує те, що між ним та ТОВ „АВТО-ЦЕХ" відсутні зобов`язальні правовідносини за договором-заявкою на перевезення вантажу автомобільним транспортом №07 від 26.12.2017, оскільки вказаний договір ФОП Мазуряк С.О. не підписував, що підтверджується наявним у матеріалах справи висновком експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України №425 від 13.11.2018. Крім того, відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що товаро-транспортна накладна №32 від 27.12.2017 підписувалась ФОП Мазуряком С.О. та Товариством з обмеженою відповідальністю „Спецшина Україна" (далі - ТОВ „Спецшина Україна"), тому вказаний документ не є доказом виникнення у відповідача правовідносин з ТОВ „АВТО-ЦЕХ".

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2019 рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2019 у справі № 915/283/18 скасовано. Позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Мазуряка Святослава Олексійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО-ЦЕХ" 99 235,97 грн вартості втраченого вантажу у розмірі 99 235,97 грн, а також 1 762,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 2 643,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.07.2019 касаційну скаргу ФОП Мазуряка С.О. задоволено частково. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2019 у справі № 915/283/18 скасовано повністю. Справу № 915/283/18 передано на новий апеляційний розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Скасовуючи постанову апеляційної інстанції суд касаційної інстанції зазначив про те, що висновки апеляційного господарського суду щодо задоволення позову про стягнення вартості втраченого вантажу у розмірі 99 235,97 грн є передчасними, необґрунтованими та зробленими в порушення ст. 86 ГПК України без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, зокрема наданих позивачем на підтвердження заявлених вимог доказів понесення збитків у вказаному розмірі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з ФОП Мазуряка С.О. 99 235,97 грн. вартості втраченого вантажу.

Судом установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що позивач в обґрунтування пред`явлених вимог вказує те, що 26.12.2017 року між ТОВ „АВТО-ЦЕХ" (Експедитор) та ФОП Мазуряком С. О. (Перевізник) було укладено договір-заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом №07 від 26.12.2017, відповідно до якого Перевізник зобов`язався здійснити перевезення шин за маршрутом м. Київ - м. Миколаїв.

Пунктом 1 договору передбачено обов`язок Перевізника забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі вантажоодержувачу, а також визначено, що Перевізник несе матеріальну відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або за його ушкодження з моменту завантаження до моменту вивантаження у розмірі вартості втраченого або пошкодженого вантажу.

Відповідно до товарно-транспортної накладної №32 від 27.12.2017 автомобільний перевізник ФОП Мазуряк С.О. , який діє через експедитора ТОВ „АВТО-ЦЕХ", прийняв від вантажовідправника ТОВ „Спецшина Україна" вантаж в пункті навантаження за адресою: м. Київ, вул. Радистів, 73А для перевезення його вантажоодержувачу (ТОВ „Сільськогосподарське підприємство „Нібулон") у пункт розвантаження за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 4.

Згідно з товарно-транспортною накладною №32 від 27.12.2017 супровідним документом на вантаж є видаткова накладна №ЕЛС0102119 від 27.12.2017.

Під час приймання вантажу відповідальною особою вантажоодержувача виявлено недостачу вантажу, а саме: шин вантажних 315/80 R22,5 R-STEER001 F у кількості 4 штук та шин вантажних 315/80 R22,5 M729 D BS також у кількості 4 штук, що підтверджується товарно-транспортною накладною №32 від 27.12.2017, видатковою накладною №ЕЛС0102119 від 27.12.2017 та актом вивантаження №28/17-01 від 28.12.2017, які підписані у тому числі і відповідачем.

З приводу вищевказаної недостачі ФОП Мазуряк С.О. надав письмові пояснення, в яких розгорнуто описав те, як на виконання доручення ТОВ „АВТО-ЦЕХ" отримав вантаж та здійснював перевезення, а також підтвердив факт недостачі вантажу.

ТОВ „Спецшина Україна" звернулося до ТОВ „АВТО-ЦЕХ" з претензією №1001/3 від 10.01.2018, в якій виклало вимогу у семиденний строк з моменту отримання цієї претензії сплатити вартість товару, якого не вистачає, у розмірі 99236 грн.

Зі змісту зазначеної претензії та письмових пояснень ТОВ „Спецшина Україна" вбачається, що між зазначеними особами було укладено договір №07/07/2016-031/10 від 07.07.2016 щодо організації перевезення вантажу, на виконання якого експедитор ТОВ „АВТО-ЦЕХ" прийняв від відправника ТОВ „Спецшина Україна" заявку на перевезення вантажу. Згідно з пунктом 5.5 цього договору експедитор відповідає за втрату, нестачу та пошкодження вантажу, що прийнятий ним до перевезення, у розмірі фактичної вартості вантажу.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи платіжних доручень № 327 від 31.01.2018 на суму 49 000 грн та № 378 від 29.03.2018 на суму 35 515 грн, позивачем на виконання претензії ТОВ "Спецшина Україна" № 1001/3 від 10.01.2018 щодо сплати вартості втраченого платежу у розмірі 99 236,00 грн перераховано суму коштів в розмірі 84 515 грн.

В свою чергу, 07.02.2018 ТОВ „АВТО-ЦЕХ" також направило на адресу ФОП Мазуряка С.О. відповідну претензію (вимогу) листом з описом вкладення. Вказана претензія (вимога) отримана відповідачем 16.02.2018, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №4900059951799, проте була залишена останнім без задоволення.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з недоведеності факту наявності між сторонами у справі зобов`язальних правовідносин, оскільки договір №07 від 26.12.2017 ФОП Мазуряк С .О. не підписував, що підтверджується висновками проведеної у справі судової комплексної почеркознавчої та технічної експертизи.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками місцевого суду, оскільки вони зроблені без аналізу та врахування всіх наявних в матеріалах справи доказів та вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Пунктом 1 частини 1 статті 208 ЦК України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Разом з тим, згідно із пунктами 1, 2 частини 1 статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Статтею 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно з частинами першою-третьою статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

В силу частин першої, другої статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної , коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно з пунктом 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила) договір про перевезення вантажів - це двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 Правил передбачено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/ напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Відповідно до пунктів 11.4-11.6 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Згідно з пунктами 14.1, 14.4 Правил форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов`язаних з цим, визначаються Перевізником з вантажо-відправником або вантажоодержувачем - Замовником при укладенні ними Договору на перевезення вантажів. Остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться Замовником на підставі рахунку Перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних. Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених товарно-транспортних накладних.

За приписами статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно з статтею 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою. Разом з тим, як вбачається з висновку експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України №425 від 13.11.2018, підпис від імені Мазуряка С.А. в договорі-заявці на перевезення вантажу автомобільним транспортом №07 від 26.12.2017 в розділі "Перевізник" виконаний не Мазуряком Святославом Олексійовичем , а іншою особою; відбиток печатки "Фізична особа-підприємець Мазуряк Святослав Олексійович НОМЕР_2 " в договорі-заявці на перевезення вантажу автомобільним транспортом №07 від 26.12.2017 року в розділі "Перевізник" нанесений не печаткою "Фізична особа-підприємець Мазуряк Святослав Олексійович НОМЕР_2 ", наданою на експертизу.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів, які б спростовували достовірність висновку даної судової експертизи, а також інших обставин, з якими закон пов`язує можливість відхилення висновку судового експерта як доказу по справі, колегія суддів виходить із того, що договір-заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом №07 від 26.12.2017 Мазуряк С.О. не підписував.

Водночас, колегією суддів встановлено, що існування між сторонами зобов`язальних правовідносин підтверджується наявними в матеріалах справи належними, достовірними та допустимими доказами, а саме: товарно-транспортною накладною №32 від 27.12.2017, видатковою накладною №ЕЛС0102119 від 27.12.2017, актом вивантаження №28/17-01 від 28.12.2017 та письмовими поясненнями ФОП Мазуряка С.О. від 28.12.2017, належної оцінки яким під час ухвалення рішення місцевий господарський суд не надав, обмежившись оцінкою лише одного доказу - висновку експерта.

При цьому, предметом доказування у даній справі є наявність повного складу цивільного правопорушення, а не питання правомірності укладеного між сторонами правочину, що може бути досліджене в межах окремого судового провадження.

Крім того, колегія суддів враховує, що фактичні дії відповідача та позивача свідчать про виникнення між ними правовідносин з перевезення вантажу, що підтверджується самим відповідачем у його письмових поясненнях від 28.12.2017 та товарно-транспортною накладною №32 від 27.12.2017, зі змісту яких вбачається, що автомобільний перевізник Мазуряк С.О. здійснював перевезення вантажу ТОВ „Спецшина Україна" через експедитора ТОВ „АВТО-ЦЕХ".

Зазначене підтверджується письмовими поясненнями ТОВ „Спецшина Україна", в яких останній зазначає про те, що прямих правовідносин з ФОП Мазуряком С.О. не мав, а перевезення за товаро-транспортною накладною №32 від 27.12.2017 здійснювалося за посередництвом експедитора - ТОВ „АВТО-ЦЕХ".

В силу частини третьої статті 909 Цивільного кодексу України та другої статті 307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа. Відповідач не оспорює правомірність підписаної ним на виконання договору №07 від 26.12.2017 товарно-транспортної накладної №32 від 27.12.2017, у якій, як зазначалося вище, вказано про те, що перевізник ФОП Мазуряк С.О. діє через експедитора ТОВ „АВТО-ЦЕХ", втім вказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку щодо виникнення між сторонами спору правовідносин з перевезення вантажу, в ході яких відповідачем взято на себе обов`язок доставити ввірений йому вантаж, тоді як позивачем - організувати відповідне перевезення вантажу.

Доводи відповідача щодо відсутності правовідносин між сторонами у зв`язку із встановленням у висновку експерта того, що підпис на договорі-заявці вчинено не ФОП Мазуряком С.О. , апеляційним судом відхиляються та не беруться до уваги, з огляду на низку встановлених апеляційним господарським судом обставин справи, які ґрунтуються на оцінці доказів в їх сукупності та у своєму поєднанні свідчать про протилежне.

До того ж, дані доводи не узгоджуються із приписами статті 307 ГК України та статті 909 ЦК України, виходячи зі змісту яких укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документу (транспортної накладної, іншого документа, тощо), що мало місце у даному випадку.

Окрім того, за змістом частини 1 статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, тоді як частиною 1 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У даній справі низка встановлених судом апеляційної інстанції обставин у їх логічному поєднані між собою свідчить про наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин з перевезення вантажу. Тому доводи відповідача, мотивовані лише одним посиланням на не підписання з його сторони договору-заявки № 07 від 26.12.2017 за наявності інших доказів, зокрема, товарно-транспортної накладної № 32 від 27.12.2017 підписання якої не оспорено відповідачем, видаткової накладної № ЕЛС0102119 від 27.12.2017, акту вивантаження № 28/17-01 від 28.12.2017 та письмових пояснень безпосередньо самого ФОП Мазуряка С.О. б/н від 28.12.2017, є такими, що не заслуговують на увагу.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента, який повинен доказати, що збитки заподіяні не з його вини.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №904/2292/18.

Правовідносини, що виникають з перевезення вантажу регулюються главою 64 Цивільного кодексу України.

Статтею 920 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу , багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві , якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату , нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди , якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Із зазначеного вбачається, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.03.2018 у справі №910/5040/17.

Перевізник несе відповідальність за втрату , нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу , якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини (частина перша статті 314 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 314 Господарського кодексу України у разі втрати вантажу перевізник відповідає перед замовником у розмірі вартості втраченого вантажу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що виходячи з наведених норм законодавства при вирішенні спору про стягнення вартості втраченого в ході перевезення вантажу, тобто збитків, необхідним є встановлення на підставі поданих позивачем доказів, фактичного розміру понесених позивачем у зв`язку з втратою відповідачем як перевізником ввіреного йому вантажу.

Під збитками у даному випадку розуміються понесені позивачем (ТОВ "АВТО-ЦЕХ") у ході виконання ним замовлення для ТОВ "Спецшина Україна" по відношенню до якого він виступив експедитором матеріальні витрати, пов`язанні з неналежним виконанням відповідачем обов`язку з перевезення вантажу.

Тобто витрати саме позивача, пов`язані із втратою відповідачем вантажу. При цьому обов`язком позивача виходячи з наведеного та в силу статті 74 ГПК України покладено обов`язок, зокрема, обґрунтувати розмір спричинених йому збитків. Витрати не будь-які та які можуть бути понесені в майбутньому, а витрати понесені в реальному часі (не абстрактні витрати).

Замовлення перевезення вантажу здійснювалось ТОВ „АВТО-ЦЕХ" для ТОВ „Спецшина Україна", відтак саме позивачеві в силу наведених вище норм відповідач має відшкодувати вартість втраченого вантажу.

Відповідно до видаткової накладної №ЕЛС0102119 від 27.12.2017 вартість втраченого вантажу з урахуванням ПДВ складає 99235,97 грн. Водночас, як встановлено судом, згідно з наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями № 327 від 31.01.2018 на суму 49 000 грн та № 378 від 29.03.2018 на суму 35 515 грн позивачем на виконання претензії ТОВ "Спецшина Україна" № 1001/3 від 10.01.2018 щодо сплати вартості втраченого платежу у розмірі 99 236 грн перераховано останньому суму коштів в розмірі 84 515 грн.

Встановлені апеляційним судом у даній справі обставини, з огляду на вищезазначене правове регулювання, дає підстави для висновку, що позивачем доведено за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування існування усіх елементів складу цивільного правопорушення, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, товарно-транспортною накладною №32 від 27.12.2017, видатковою накладною №ЕЛС0102119 від 27.12.2017, актом вивантаження №28/17-01 від 28.12.2017, письмовими поясненнями ФОП Мазуряка С.О. від 28.12.2017, платіжними дорученнями № 327 від 31.01.2018 на суму 49 000 грн та № 378 від 29.03.2018 на суму 35 515 грн, при цьому відповідач не довів наявності обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження частини вантажу.

Відповідно до приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм матеріального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване судове рішення господарського суду першої інстанції не відповідає цим вимогам у зв`язку з неправильним застосування норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладених у ньому, обставинам справи, а тому підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (пункт 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України").

Відповідно до ст. 129, п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України у зв`язку із скасуванням судового рішення місцевого суду та ухваленням нового рішення, підлягають перерозподілу і судові витрати, а саме підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 1500,70 грн. та витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2251,05 грн., а всього 3751,75 грн.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТО-ЦЕХ" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2019 у справі №915/283/18 скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мазуряка Святослава Олексійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТО-ЦЕХ" збитки в сумі 84515 грн. та судові витрати в сумі 3751,75 грн.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Поліщук Л.В.