Постанова

від 23.04.2019 по справі 826/11090/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11090/18 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.

за участю секретаря Антоненко К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз"

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року

у справі №826/11090/18 (розглянутої в порядку письмового провадження)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз"

до відповідача Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство Концерн Галнафтогаз звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 травня 2018 року №0008914207.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки акту перевірки від 23 квітня 2018 року №1126/28-10-42-05/31729918 необґрунтовані, а винесене на його підставі податкове повідомлення-рішення від 05 травня 2018 року №0008914207 таким, що підлягає скасуванню, відсутні рішення стосовно визнання недійсним договору поставки, за яким здійснювалися господарські операції позивача з ТОВ Агровітал , акт перевірки не містить жодних зауважень щодо правильності та повноти оформлення первинних документів, а наявність податкової інформації від інших підрозділів ДФС не може слугувати підставою для висновків про фіктивність господарських операцій та про нікчемність укладених в рамках таких операцій правочинів, а господарські операції із ТОВ Агровітал підтверджується належним чином оформленими документами та фактом подальшого руху товару.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Публічне акціонерне товариство Концерн Галнафтогаз подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

ГУ ДФС у Чернігівській області було подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був належним чином повідомлений, про причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що на підставі наказу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України від 07 листопада 2017 року №2493 посадовими особами контролюючого органу була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПАТ Концерн Галнафтогаз з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ Агровітал (код ЄДРПОУ 38847652) за період з 01.01.2016 по 29.02.2016, за результатами якої складено акт від 23 квітня 2018 року №1126/28-10-42-05/31729918.

Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 статті 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2016 рік в сумі 34 423 800,00 грн.

На підставі вказаного акту контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 05 травня 2018 року №0008914207, відповідно до якого, згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 134.1.1 статті 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, ПАТ "Концерн Галнафтогаз" зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 34 423 800,00 грн.

Не погоджуючись зі спірним податковим повідомленням-рішенням, позивачем подано скаргу до ДФС України, яку рішенням від 10 липня 2018 року №23028/6/99-99-11-01-01-25 залишено без задоволення, а зазначене податкове повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи спірне податкове повідомлення-рішення від 05 травня 2018 року №0008914207 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем під час розгляду справи доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Нормами статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом вказані в акті перевірки порушення мотивовані неправомірним віднесенням до складу витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток по відносинам з контрагентом позивача ТОВ Агровітал . Висновки акта перевірки, на думку відповідача, свідчить про те, що укладений між позивачем та ТОВ Агровітал договір поставки не опосередковувався реальним виконанням операції, і фактично позивачем здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій та складено/підписано первинні документи всупереч норм статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Колегія суддів зазначає, що згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії суду належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Як встановлено судом першої інстанції, між ПАТ Концерн Галнафтогаз (покупець) та ТОВ Агровітал (постачальник) укладено договір поставки від 08 січня 2016 року №1350, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити (передати) у власність покупця, а покупець зобовязується прийняти й оплатити товар на умовах, що передбачені цим договором. Кількість, асортимент, ціна товару, терміни передачі й оплати товару, умови та місце постачання товару визначаються додатками до даного договору, які є невідємними його частинами. Постачальник засвідчує відсутність будь-яких прав та/або претензій третіх осіб та/або держави на товар, а також гарантує те, що на момент підписання цього договору товар належить йому на праві власності, не знаходиться під арештом або забороною відчуження, не перебуває у заставі, не є засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними (юридичними) особами або державою, не є обтяженим відповіно до чинного законодавства, не виступає предметом будь-якого іншого договору, з приводу товару відсутні будь-які судові чи інші спори. Партією товару вважається його кількість, зазначена в одному додатку. Додатки є невідємною частиною даного договору. Перехід права власності на товар від постачальника покупцю відбувається з моменту підписання акту прийому-передачі або видаткової накладної його представником. Умови та терміни постачання товару узгоджуються сторонами в додатках до договору. Приймання товару покупцем відбувається в день відвантаження за участю уповноважених представників сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Відвантаження товару по договору виконується в упаковці, що відповідє симогам діючих стандартів, які встановлені для даного виду товару та забезпечує його повне зберігання від будь-яких пошкоджень при транспортуванні з урахуванням можливих перевантажень та при зберіганні. Якість товару повинна відповідати вимогам державних стандартів (ДСТУ) або технічних умов (ТУ), які діють на території України, а також вимогам, які звичайно ставляться до такого виду товару. Держстандарту України. Упаковка товару повинна відповідати технічним умовам і зберігати якість товару при його збереженні та транспортуванні.

Згідно до додатків до договору поставки №1350 від 08 січня 2016 року №1 та №2 ТОВ Агровітал продано позивачу сою продовольчу українського походження врожаю 2015 року насипом або в поліпропіленових мішках. Пункт поставки товару за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Візірка, вул. Чапаєва, 60, порт Южний, термінал ТІС-Контейнерний термінал

При цьому, на підтвердження передачі товару за вказаним договором, позивачем під час розгляду справи додано до матеріалів справи копії акту №1 від 29 січня 2016 року, №2 від 12 лютого 2016 року, якими від ТОВ Агровітал представнику позивача на підставі довіреності передано у власність сою продовольчу українського походження врожаю 2015 року та видаткові накладні від 29 січня 2015 року №РН-0000028, від 12 лютого 2016 року №РН-0000029.

Так, в оплату за поставлений товар позивач перерахував на рахунок продавця грошові кошти, що підтверджується копіями платіжних доручень .

В подальшому, придбаний у ТОВ Агровітал товар реалізовано від імені позивача ТОВ Агро-Експорт Груп , яке діяло на підставі договору комісії №1642 від 08 січня 2016 року, покупцю Agrobrand L.P. (Великобританія) в рамках контрактів №4393, №4394 №4395 від 12 лютого 2016 року.

В рамках встановлених обставин справи колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення №88), де первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до п.2 ст.3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Колегія суддів виходячи з аналізу вказаних норм зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на віднесення відповідних сум до складу витрат у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Колегія суддів бере до уваги, лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби , в якому зазначається про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Крім того, як вже зазначалося, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Як вбачається з Акта перевірки та пояснень відповідача, викладених у відзиві, під час проведення перевірки позивачем надано видаткові накладні, акти приймання-передачі товару, копії платіжних документів. Документів, які засвідчують якість поставленої продукції, товарно-транспортних накладних, наявність приміщень для зберігання продукції позивачем як під час перевірки, так і у ході розгляду справи не надано, зазначено, що згідно умов договору позивач не здійснював перевезення товару, а тому відповідно товарно-транспортні накладні у нього відсутні.

Згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, необхідним документом є, зокрема, товарно-транспортна накладна.

Колегія суддів зауважує на те, що позивачем надано видаткові накладні, акти приймання-передачі товару, копії платіжних документів, однак, документів, які засвідчують якість поставленої продукції, товарно-транспортних накладних позивачем як під час перевірки, так і у ході розгляду справи не надано, зазначено, що згідно умов договору позивач не здійснював перевезення товару, а тому відповідно товарно-транспортні накладні у нього відсутні, що на переконання суду апеляційної інстанції не можуть бути належними доказами реальності вчинення цих господарських договорів та свідчать про їх штучний характер.

Згідно додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року N207 Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, необхідним документом є, зокрема, товарно-транспортна накладна.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 №363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, однак, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сам факт наявності у позивача видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, або інших документів, складених з посиланням на поставку товарів (послуг) не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Правову позицію з аналогічного питання Верховний Суд висловив у постанові від 06 червня 2018 року справа №П/811/2247/14, від 04 квітня 2018 року справа №813/1687/17.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам колегія суддів враховує ту обставину, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження відповідності придбаного у ТОВ Агровітал товару вимогам державних стандартів (ДСТУ) або технічних умов (ТУ), які діють на території України, а також вимогам, які звичайно ставляться до такого виду товару, як і відсутні докази зберігання придбаної сої.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, що первинні документи, складені в межах господарських операцій позивача з контрагентом-постачальником ТОВ Агровітал не можуть бути враховані як юридично значимі документи на підтвердження виконання спірних операцій та, відповідно, для цілей відображення спірних операцій в бухгалтерському та податкового обліку, а отже і для цілей віднесення відповідних сум до складу витрат, а докази подальшої реалізації товару не можуть свідчити про реальність здійснення господарських операцій з перевіряємим контрагентом.

Згідно з правовою позицію Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 26 січня 2016 року №826/11928/15, платник податку повинен бути розумним та обачним при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, є не достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагентів як добросовісних партнерів, що гарантують виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом (постанова Верховного Суду України від 27 березня 2012 року №21-737во10).

Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочином отримані товарно-матеріальні цінності та послуги надані саме цим контрагентом.

Доводи апелянта щодо презумпції правомірності дій платника податків колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивачем документально оформлено господарські операції, які не мали реального характеру.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 05 травня 2018 року №0008914207, яким застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі, визначеному Податковим кодексом України є законним і обґрунтованим, так як позивачем не надано ( а.с. 133 т.1).

Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз" - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: Ю.А. Ісаєнко

І.О. Лічевецький

Повний текст постанови виготовлено 24 квітня 2019 року .