Постанова

від 17.04.2019 по справі 560/3715/18

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/3715/18

Головуючий у 1-й інстанції: Тарновецький І.І.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

17 квітня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г.

за участю:

секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року (повне судове рішення складене 07.02.2019) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

в листопаді 2019 року позивач, ОСОБА_4, звернулася в Хмельницький окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Ф" № 0000745-0000-2204 від 10.04.2018, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2017 рік на суму 58708,80 грн.

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 05 лютого 2019 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення винесене Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області форми "Ф" № 0000745-0000-2204 від 10.04.2018, в частині нарахування податкового зобов'язання ОСОБА_4 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2017 рік на суму 23483,52 грн.

Судове рішення мотивоване тим, що що хоча відповідачем вірно встановлено, що майновий комплекс, який належить ОСОБА_4, підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, однак не вірно розраховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та помилково застосовано ставку податку, як для торгівельних будівель, до комплексу належних позивачу будівель та споруд, які, в свою чергу, підлягають оподаткуванню за іншою ставкою податку.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно 3 ДК 018-2000. З аналізу наведених норм ДК 018-2000 видно, що будівлі підприємств легкої промисловості відносяться до будівель промисловості , що в свою чергу, підтверджує обґрунтованість доводів, що комплекс - швейна фабрика загальною площею 7338,6 кв.м., який розташований за адресою: Хмельницька область. місто Волочиськ, вулиця Незалежності, будинок 2а, не може бути об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно. Ввадає, що положення п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не підлягають розширеному тлумаченню і пов'язують факт звільнення від оподаткування з цільовим призначенням нежитлові будівлі та можливістю її використання в промислових цілях.

Також зазначає, що в силу положень ч. 4 ст. 13 ОСОБА_5 України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Перелік будівель промисловості закріплений п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є вичерпним, тому наявність вказівки на звільнення від оподаткування складських приміщень промислових підприємств не свідчить про поширення підпункту є виключно на промислові підприємства. Вважає, що у висновках Верховного ОСОБА_6 у складі колегії суддів Касаційного адміністративною суду викладених в постанові від 15 травня 2018 року у справі №806/2461/17, на які посилається суд у оскаржуваному рішенні, зазначено, що об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності. Вважає, що дане твердження грубо порушує конституційний принцип рівності всіх суб'єктів права власності та господарювання, що проявляється у привілейованому захисті прав промислових підприємств з поміж інших суб'єктів господарювання.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що норма підпункту 266.2.2 ПК України розповсюджується лише на промислові підприємства та не розповсюджується на фізичних осіб, в тому числі тих, які здійснюють підприємницьку діяльність. Вважає, що аналіз положень п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача та просив суд залишити її без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року - без змін.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 у відповідності до статті 62 Закону України "Про виконавче провадження", на підставі Акту про проведення електронних торгів, затвердженого начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області 26.07.2016 набула на праві власності майно, що складається із комплексу - швейна фабрика загальною площею 7338,6 кв.м., що розташований за адресою: Хмельницька область, місто Волочиськ, вул. Незалежності, 2а, на земельній ділянці площею 1,59 га., кадастровий номер 6820910100:01:015:0036, наданій для виробничих потреб. До складу зазначеного комплексу - швейна фабрика загальною площею 7338,6 кв.м. входять: головний виробничий корпус площею 5926,9 кв.м., склад площею 607,2 кв.м., трансформаторна площею 45,4 кв.м., склад площею 93,6 кв.м., склад площею 114,7 кв.м., склад площею 40,9 кв.м., котельня з побутовою площею 83,9 кв.м., майстерня зі складом площею 218,5 кв.м., гараж площею 118,6 кв.м., склад площею 38,3 кв.м., вбиральня площею 7,6 кв.м., пожежний резервуар, погріб площею 43,0 кв. м., піднавіси, огорожа.

10.04.2018 Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000745-0000-2204 від 10.04.2018, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2017 рік на суму 58708,80 грн.

Вважаючи, що у відповідача не було підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені ОСОБА_5 та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 8 ОСОБА_5 України встановлено, що ОСОБА_5 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_5 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_5 України є нормами прямої дії.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ч. 4 ст. 3 ОСОБА_5 України).

Частиною другою статті 19 ОСОБА_5 України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_5 та законами України.

Згідно статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України).

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Підпунктом є 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові (група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості ).

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості , що включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості ; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії ; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості ; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості ; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості ; 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості ; 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості ; 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості ; 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне .

Отже, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) Будівлі промислові та склади належить клас (код 1251) Будівлі промислові , який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач 26.07.2016 набула на праві власності майно, що складається із комплексу - швейна фабрика загальною площею 7338,6 кв.м., що розташований за адресою: Хмельницька область, місто Волочиськ, вул. Незалежності, 2а, на земельній ділянці площею 1,59 га., кадастровий номер 6820910100:01:015:0036, наданій для виробничих потреб. До складу зазначеного комплексу - швейна фабрика загальною площею 7338,6 кв.м. входять: головний виробничий корпус площею 5926,9 кв.м., склад площею 607,2 кв.м., трансформаторна площею 45,4 кв.м., склад площею 93,6 кв.м., склад площею 114,7 кв.м., склад площею 40,9 кв.м., котельня з побутовою площею 83,9 кв.м., майстерня зі складом площею 218,5 кв.м., гараж площею 118,6 кв.м., склад площею 38,3 кв.м., вбиральня площею 7,6 кв.м., пожежний резервуар, погріб площею 43,0 кв. м., піднавіси, огорожа.

Та, враховуючи позицію Верховного ОСОБА_6, викладену в постанові 15.05.2018 у справі №806/2461/17, суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Однак, в зазначеній постанові встановлено, що позивачу на підставі договорів купівлі-продажу на праві приватної власності належать 1/2 частина комплексу нежитлових будівель, в яких відсутня класифікація щодо будівель виробничого призначення, а також, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Також, Верховний Суд зазначав, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, ототожнюючи будівлі, що належать позивачу (фізична особа-підприємець), який використовує їх у власній господарській діяльності із будівлями промислових підприємств, зазначивши, що умовою для застосування пільги з оподаткування відповідно до підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є крім іншого фактичне її використання як об'єкту промисловості.

Буквальний аналіз пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств . При цьому законодавець використав прислівник зокрема , який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

Говорячи про промислове підприємство, Верховний Суд зауважив, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного ОСОБА_6.

Колегія суддів вважає, що в зазначеному випадку, слід застосовувати позицію Верховного ОСОБА_6 викладену у постанові від 31.01.2018 (справа №822/2624/16 адміністративне провадження №К/9901/1438/17), оскільки в позивача, відповідно до даних Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, власника будівлі підприємств легкої промисловості, згідно з ДК 018-2000 відноситься до класу "будівлі промисловості" 1251.

Слід також зазначити, що відповідно до пункту 56.21. ст. 56 Податкового кодексу України) у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Проаналізувавши надані сторонами докази та норми чинного законодавства України, колегія суддів вважає, що враховуючи суперечливі поняття промислового підприємства, судом першої інстанції не надано класифікаційну оцінку нежитловій нерухомості позивача та правомірності дій податкового органу, а тому зроблено помилковий висновок, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, обґрунтував правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до положень, закріплених частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В той же час згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 0000745-0000-2204 від 10.04.2018, яким ОСОБА_4 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2017 рік на суму 58708,80 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 25 квітня 2019 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7