Постанова

від 23.04.2019 по справі 813/2483/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2019 року

Київ

справа №813/2483/14

адміністративне провадження №К/9901/19810/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби на постанову Львівського оружного адміністративного суду від 22.05.2014 (суддя Карп'як О.О.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016 (головуючий суддя Довга О.І., судді: Ліщинський А.М., Запотічний І.І.) у справі №813/2483/14 за адміністративним позовом Державного підприємства Львіввугілля до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Львіввугілля звернулося до адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 04.03.2014 №0000024110/3413 та №000001410/3415.

Постановою Львівського оружного адміністративного суду від 22.05.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про безпідставність визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на те, що факт реального вчинення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується належними первинними документами складеними за результатом фактичного виконання договірних відносин. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем даних податкового обліку із порушенням норм податкового законодавства.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби звернулася з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Львівського оружного адміністративного суду від 22.05.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016 у справі №813/2483/14, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального зокрема, підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 1, 3, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби зводяться до того, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятих податкових повідомлень-рішень. Зокрема, відповідач посилається на безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом взаємовідносин з контрагентами з огляду на відсутність реального здійснення господарських операцій. Вказаний висновок відповідача ґрунтується на аналізі податкової інформації отриманій по суб'єктах господарювання, з якими позивач мав взаємовідносини за перевіряємий період, а саме: акти перевірок та акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, якими не виявилося можливим підтвердили реальність здійснення господарських відносин з контрагентами-покупцями по всьому ланцюгу товарообігу). На думку податкового органу, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди та несплати відповідних сум податків до бюджету. А тому, відповідач вважає, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно, підстави для їх скасування - відсутні.

В той же час, Державне підприємство Львіввугілля у запереченні на касаційну скаргу зазначає, що твердження податкового органу про неправомірність формування даних податкового обліку за взаємовідносинами з контрагентами з огляду на безтоварний характер проведених операцій, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки фінансово-господарські операції між сторонами здійснювались з дотриманням вимог податкового законодавства, про що свідчать досліджені судами в процесі розгляду справи належні первинні документи, складені за результатом фактичного виконаних господарських відносин. Позивач вважає, що твердження відповідача про відсутність реальності проведених операцій ґрунтуються виключно на висновках актів перевірок та неможливості проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, на системі співставлення податкових зобов'язань та звітності третіх осіб, які не мають відношення до господарської діяльності позивача. Державне підприємство Львіввугілля вважає, що висновки перевірки ґрунтуються виключно на припущеннях про неспроможність контрагентів позивача здійснити поставку товарів, які відповідачем документально не підтверджено. До того ж, позивач звертає увагу, що зауважень до первинних документів, наданих позивачем до перевірки, контролюючим органом не було. Таким чином, податковим органом не доведено наявність складу порушення позивачем вимог податкового законодавства; не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано доказів, які б свідчили про правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. А тому, позивач просить відмовити Спеціалізованій державній податковій інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.03.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби у справі №813/2483/14.

З 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв'язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №813/2483/14 (К/9901/19810/18) за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього кодексу.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Верховний Суд ухвалою від 19.04.2019 прийняв до свого провадження матеріали адміністративної справи №813/2483/14, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та призначити справу до розгляду в порядку письмового провадження на 23.04.2019.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до положень статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи положення частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України перегляду у даній справі підлягають судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Державного підприємства Львіввугілля з питань повноти декларування та своєчасності сплати до бюджету податків і обов'язкових платежів під час здійснення господарських операцій з Приватним підприємством РМУ-27 за березень 2013 року, Державним підприємством Шахтопромобезпечення Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Альбіна за лютий 2013 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Волинь-Холод за липень 2013 року, Приватним підприємством Терса за вересень 2013 року, Приватним підприємством Техносервіс за грудень 2011 року, Приватним підприємством Електротехсервіс за вересень 2011 року, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за період з 01.01.2011 по 30.04.2011, Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Альбіна за грудень 2012 року, Товариством з обмеженою відповідальністю БФ Промснаб за березень 2012 року, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 та по питанню повноти декларування податкового кредиту у зв'язку із встановленими розбіжностями за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 464473,00грн.; підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 121799,00грн.; підпункту 14.1.181 пункту 14.1.181 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 295329,46грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 17.02.2014 №69/28-06-41-10/32323256 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.03.2014 №0000024110/3413, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 182698,50грн., в тому числі: 121799,00грн. за основним платежем та 60899,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000014110/3415, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 436870,75грн., в тому числі: 295330,00грн. за основним платежем та 141540,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою для визначення Державному підприємству Львіввугілля суми грошових зобов'язань став висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з Приватним підприємством РМУ-27 , Державним підприємством Шахтопромобезпечення Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Альбіна , Товариством з обмеженою відповідальністю Волинь-Холод , Приватним підприємством Терса , Приватним підприємством Техносервіс , Приватним підприємством Електротехсервіс , фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Альбіна , Товариством з обмеженою відповідальністю БФ Промснаб , фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 у зв'язку з відсутність з безтоварним характером проведених господарських операцій. Обґрунтовуючи свою позицію відповідач посилається на аналіз податкової інформації отриманої по вказаних контрагентах позивача (акти про проведення перевірки та про неможливість проведення зустрічної зірки вказаних суб'єктів господарювання; аналіз системи співставлення податкових зобов'язань та звітності третіх осіб), якими не виявилося можливим підтвердили реальність здійснення господарських відносин з контрагентами-покупцями по всьому ланцюгу товарообігу. На думку податкового органу, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди з метою ухилення від сплати податків до бюджетів.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судами попередніх інстанцій встановлено, що у періоді, в якому проводилася перевірка, між позивачем та його контрагентами було укладено ряд договорів, а саме: з Приватним підприємством РМУ-27 , з Державним підприємством Шахтпромобезпєчєння Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Альбіна , з Приватним підприємством Терса договори поставки товарно-матеріальних цінностей; з Приватним підприємством Техносервіс договори підряду на виконання робіт (ремонт парового котла); з Приватним підприємством Електротехсервіс договір про надання послуг з ремонту електрообладнання (електродвигунів, якорів) по відокремлених підрозділах позивача, а саме: Шахта Лісова , Шахта Відродження , Шахта Зарічна , Шахта Великомостівська , Шахта Степова ; з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договір поставки продукції виробничо-технічного призначення (лісоматеріалів); з Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Альбіна договір поставки товару (запасні частини); з Товариством з обмеженою відповідальністю БФ Промснаб договори поставки товару (колодки гальмівні, камери дуго гасіння, пружини та інші запасні частини); з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 договір поставки товару (запчастин).

Реальність спірних господарських операцій по придбанню позивачем у вказаних контрагентів товарів, робіт та послуг підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договорами та специфікаціями до договорів; податковими накладними; видатковими накладними; довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей; прибутковими ордерами; картками складського обліку матеріалів; журналами-ордерами; товарно-транспортними накладними, які підтверджують транспортування товару; актами виконаних робіт; довідкою про наявність на балансі позивача парових котлів; реєстрами накладних, які свідчать про відпуск позивачем отриманих товарно-матеріальних цінностей на шахти, які являються його відокремленими підрозділами; рахунками-фактури; довідкою про отримання лісоматеріалів; лімітними картками на відпуск матеріалів; картками складського обліку матеріалів; довідками про відпуск матеріалів; лімітно-забірними картками; сертифікатами якості товару; звітами про використання коштів, виданих на відрядження; квитанціями, авізо. Розрахунок за товари та послуги було проведено між сторонами в повному обсязі, про що свідчать квитанції, платіжні доручення та банківські виписки по рахунку позивача, що в свою чергу підтверджує дійсність оплати позивачем товару на адресу постачальників.

Також судам встановлено, що товар та послуги придбані у вказаних контрагентів, було використано позивачем в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності, зокрема, у виробничому процесі, з метою отриманням прибутку, що узгоджується з основними видами економічної діяльності позивача.

До того ж, на момент вчинення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку, мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами. Також, вказані первинні документи вказують на товарність господарських операцій та їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів. Крім того, судами також встановлено, що зауважень до первинних документів, наданих позивачем до перевірки, у відповідача не виникло.

При цьому, контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Також, відповідачем не доведено наявності в діях сторін мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача або можливої фіктивності його безпосередніх постачальників, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб'єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких об'єктивних доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію отриману по контрагентах позивача (акти перевірок, акти про неможливість проведення зустрічних звірок суб'єктів господарювання та аналіз системи співставлення та звітності третіх осіб), як на підставу для відмови в позові, обґрунтовано відхилено судами, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу товарообігу тощо.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відтак, лише за умови підтвердження реального характеру здійснених операцій, як у розглядуваній справі, платник не несе відповідальності за порушення, допущені його постачальниками, якщо не буде доведено безпосередню участь платника у зловживанні та штучному формуванні показників податкового обліку.

Натомість, податковою інспекцією не наведено доводів щодо наявності в діях Державного підприємства Львіввугілля ознак неправомірних дій.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні спірних господарських операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, наведені відповідачем у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з контрагентами.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо протиправності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 04.03.2014 №0000024110/3413 та №000001410/3415.

Враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського оружного адміністративного суду від 22.05.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016 у справі №813/2483/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду