Постанова

від 23.04.2019 по справі 826/11158/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2019 року

Київ

справа №826/11158/13-а

адміністративне провадження №К/9901/2930/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 (головуючий суддя - Мацедонська В.Е., судді: Грищенко Т.М., Лічевецький І.О.) у справі №826/11158/13-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві) від 28.03.2013 №0000351702 та №0000361702.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2013 в позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд виходив з невідповідності спірної операції критеріям реальності та документального підтвердження.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено з тих мотивів, що позивач документально підтвердив право на податковий кредит за реальною господарською операцією з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ Норд Вуд та недоведеністю відповідачем правомірності донарахування податку з доходів фізичних осіб.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві оскаржила його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2013.

В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, статей 138, 98 Податкового кодексу України.

Так, відповідач зазначає, що позивачем не підтверджено правомірність формування податкового кредиту за оспорюваною господарською операцією шляхом надання належним чином оформлених первинних документів, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання товарно-матеріальних цінностей від спірного постачальника та його подальше використання в господарській діяльності.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва проведено невиїзну позапланову документальну перевірку суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 14.03.2013 №817/17-2-2685714436, в якому відображено висновок про порушення позивачем статті 138, пункту176.1 статті176 Податкового кодексу України, що призвело до завищення валових витрат та підлягає до сплати податок з доходів фізичних осіб - 125,66 грн.; пункту 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 40639,00 грн., у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених господарських операцій.

Обґрунтовуючи свою позицію, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві посилалась на результати контрольного заходу щодо контрагента позивача (акт Броварської ОДПІ Київської області від 25.09.2012 №114/22-5/37015143 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Норт Вуд , висновок Броварської ОДПІ Київської області щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ Норт Вуд за червень 2012 року), де вказано, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, фінансово-господарська діяльність здійснюється поза межами правового поля, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ Норт Вуд та контрагентами є фіктивними та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, а також від відображено висновок про відсутність в нього об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), відсутність в достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для провадження фактичної господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань перед контрагентами.

На підставі названого акту перевірки, 28.03.2013 ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення №0000351702, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 50798,75,00 грн., у тому числі 40639,00 грн. за основним платежем та 10159,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та №0000361702, згідно з яким за збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 157,08 грн., у тому числі 125,66 грн. за основним платежем та 31,42 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами також встановлено, що між позивачем та ТОВ Норт Вуд (постачальник) укладено договір від 01.06.2012 №10612, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити продукцію, а покупець прийняти її і оплатити в терміни та на умовах, визначених у цьому договорі.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, виписки з банку по особовому рахунку, що підтверджують перерахування коштів на рахунок контрагента за поставлений товар.

Також позивачем на підтвердження реальності виконання умов договору надано докази подальшої реалізації придбаного у ТОВ Норт Вуд товару контрагентам-покупцям: ТОВ РоссІнтер Аеро Україна , ТОВ Глав Пив Трест , ТОВ Сасск , ТОВ Фоззі-Фуд (договори, видаткові накладні).

Оцінивши подані платником докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ці документи оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій.

Відповідачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ФОП ОСОБА_2 розглядуваної операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

На момент здійснення спірної господарської операції позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання відповідача на наявну в нього податкову інформацію щодо контрагента позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставки, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що сума чистого доходу, що підлягає оподаткуванню згідно декларацій про доходи склала за 2012 рік - 71588,96 грн., встановлено перевіркою - 72426,70 грн. Розбіжність між задекларованою сумою та фактичною становить 837,74 грн., яка виникла у зв'язку з тим, що згідно наданих до перевірки документів протягом 2012 року до складу валових витрат позивачем включений придбаний товар, який не реалізований в 2012 році.

У відповідності до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Разом з тим, відповідачем в акті перевірки не конкретизовано, за якими операціями, з якими контрагентами, в які періоди та в якій сумі позивачем невірно включено до валових, що свідчить про недоведеність донарахування податку з доходів фізичних осіб за такими операціями та правомірність податкового повідомлення-рішення, прийнятого за наслідками виявленого порушення.

Враховуючи викладене, з урахуванням приписів частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не навів належних доказів на підтвердження обґрунтованості оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду