Постанова

від 24.04.2019 по справі 817/1188/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2019 року

Київ

справа №817/1188/18

адміністративне провадження №К/9901/69710/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Анцупової Т.О., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року (суддя Недашківська К.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року (головуючий суддя Улицький В.З., судді: Кузьмич С.М., Шавель Р.М.) у справі №817/1188/18 за позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Явір-Тинне про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Явір-Тинне (далі по тексту - відповідач), в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 31752 грн. 50 коп. та пеню в розмірі 133 грн. 35 коп., всього - 31885 грн. 85 коп.

Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що всупереч вимогам статей 19, 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон №875-XІI) товариство не забезпечило працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплатило за це адміністративно-господарські санкції та пеню.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ТОВ Явір-Тинне відноситься до суб'єктів господарювання, яким відповідно до статті 19 Закону №875-XII встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Відповідачем подано до контролюючого органу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік форми №10-ПІ, відповідно до якого: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 12 осіб; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України №875-XII - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 762,06 тис. грн.; середня заробітна плата штатного працівника - 63505 грн. (а.с.7)

У зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідачу була нарахована адміністративно-господарська санкція в розмірі 31752,50 грн. та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 133,35 грн., а всього 31885,85 грн.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем вжито всі належні заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, що виключає підстави для застосування санкцій, передбачених статтею 20 Закону № 875-XІI.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідачем не було вжито усіх належних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а створення робочих місць для інвалідів та подання до центру зайнятості інформації про наявність вакансій є лише шляхами пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування. Ненаправлення органами державної служби зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування не є підставою, яка звільняє відповідача від обов'язку сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню. Також скаржник вказав на те, що у поданому ТОВ Явір-Тинне звіті від 22 лютого 2018 року №01-14/1942 в порушення Інструкції щодо заповнення річної форми звітності №10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю , затвердженої Наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42, наявний невірно заповнений рядок 06 , що свідчить про надання відповідачем неправдивих відомостей або їх приховування.

У поданому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, як законні та обґрунтовані. Наголошено на тому, що відповідачем у відповідності до приписів чинного законодавства було створено робоче місце для особи з інвалідністю та щомісячно до місцевого центру зайнятості подавалась звітність про існуючу вакансію. При цьому протягом 2017 року центром зайнятості не направлялись особи з інвалідністю на підприємство відповідача з метою працевлаштування. Відсутність осіб з інвалідністю у регіоні, або не виявлення такими особами наміру чи бажання працювати на підприємстві відповідача не може бути поставлена йому у вину. На переконання товариства, не правильне складання звіту форми №10-ПІ, що виразилось у незаповненні рядка 06, не може свідчити про реальне порушення з боку відповідача законодавства по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067 роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 70 від 31 січня 2007 року інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Форму звітності N3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.

Однак на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання наведених вимог законодавства позивач подавав звіти форми №3-ПН про наявність вакантних робочих місць, в яких зазначалося про створене вакантне робоче місце підсобного робітника для окремих категорій громадян - осіб з інвалідністю (звіти від 03.01.2017, від 03.02.2017, від 03.03.2017, від 03.04.2017, від 16.05.2017, від 09.06.2017, від 17.07.2017, від 17.08.2017, від 18.09.2017, від 06.10.2017, від 08.11.2017, від 22.12.2017).

Даний факт підтверджується також і наявним в матеріалах справи листом Сарненського районного центру зайнятості від 08 червня 2018 року №967, в якому зазначається, що підприємство подавало вказані звіти щодо попиту на робочу силу, а центром зайнятості протягом 2017 року не були направлені на підприємство особи з інвалідністю для працевлаштування.

Випадків безпідставної відмови відповідачем у прийнятті осіб з інвалідністю на роботу судами не встановлено, позивачем про такі обставини також не зазначалось.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

При цьому колегія суддів касаційного суду не приймаються до уваги посилання скаржника на незаповнення відповідачем у поданому звіті форми №10-ПІ рядка 06, оскільки у відповідності до наказу Міністерства соціальної політики від 11 лютого 2007 року №42, яким затверджено Інструкцію щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" вказана графа має заповнюватись у тому разі, якщо через невиконання нормативу роботодавець повинен сплатити відповідну суму адміністративно-господарських санкцій.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновками судів про вжиття відповідачем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення правопорушення, яке є підставою для застосування до нього штрафних санкцій, визначених статтею 20 Закону № 875-XІI.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 345, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Т.О. Анцупова

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду