Постанова

від 21.03.2019 по справі 925/866/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2019 р. Справа№ 925/866/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Мартюк А.І.

Пашкіної С.А.

секретар Добрицька В.С.

за участю

представників: позивача - Сидоренко В.А.

відповідача - Манжара Д.С.

розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-ТХК"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.10.2018 р. (повне рішення складено 22.10.2018 р.)

у справі № 925/866/18 (суддя - Чевгуз О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трау Нутришин Україна"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-ТХК"

про стягнення заборгованості у розмірі 197804,04 грн

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Трау Нутришин Україна" звернулося з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-ТХК" про стягнення заборгованості за договором поставки у загальному розмірі 197804,04 грн, з яких: 160002,00 грн - основний борг, 7583,66 грн - 10% річних, 4521,62 грн - інфляційні втрати та 25696,76 грн - пеня.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.10.2018 р. у справі № 925/866/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Трау Нутришин Україна" задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 160002,00 грн основного боргу, 7583,66 грн 10% річних, 3369,96 грн інфляційних втрат та 25696,76 грн пені.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс-ТХК" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

Так, в апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що ним була здійснена оплата за поставлений позивачем товар на загальну суму 160000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, доданими до апеляційної скарги.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 р. апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-ТХК" у справі № 925/866/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Мартюк А.І., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 р. було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-ТХК", зупинено дію рішення Господарського суду Черкаської області від 11.10.2018 р. у справі № 925/866/18 та призначено справу до розгляду на 26.02.2019 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 21.03.2019 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

17.06.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трау Нутришин Україна" (далі - постачальник) та Сільськогосподарським товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс-ТХК" (далі - покупець) було укладено договір поставки № 61/16/20 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору поставки постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

Згідно з п. 2.1 договору загальна кількість товару, що є предметом поставки за договором, й часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються в специфікаціях, що складаються на кожну поставку та додаються до договору, і є його невід'ємними частинами (далі - додатки).

Як передбачено п. 2.2 договору, сторони встановлювали ціну товару, що постачався на умовах цього договору, у додатках до цього договору.

Відповідно до п. 2.3 договору загальна сума договору визначається як сума вартості всіх товарів, поставлених згідно додатків до договору, що зазначені в п. 2.1 та п. 2.2 цього договору, які є невід'ємною його частиною.

Згідно з п. 3.1 договору оплата товару здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України в безготівковій формі шляхом перерахування суми, належної до сплати на рахунок постачальника в строки, що визначені умовами додатків до цього договору.

Відповідно до п. 3.2 договору покупець у відповідності до договору здійснює розрахунки, що складаються із вартості товару згідно номенклатури.

Поставка продукції здійснюється на умовах, визначених у додатках до договору. Перехід права власності відбувається в момент передачі товару покупцю за видатковими накладними, датою передачі є дата оформлення видаткових накладних (п. 6.1 договору).

Згідно з п. 6.5 договору перехід права власності здійснюється в момент передачі товару з одночасним прийманням по кількості і якості (зокрема, з перевіркою маркування і цілості тари, пломб (при їх наявності), наявності ознак пошкодження або псування товару)

Як передбачено п. 6.6 договору, товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем, по кількості (одиниць виміру) - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної в видатковій накладній(товарно-транспортній накладній), по якості - відповідно до критеріїв якості, вказаних в сертифікаті якості підприємства-виробника.

Пунктом 9.2 договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує 10 % річних від суми прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення від суми боргу, а також суму інфляційного збільшення суми боргу.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2016 року (п. 13.2 договору).

На виконання умов укладеного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2452152,93 грн, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, що містяться у матеріалах справи.

Вказані видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та додатки до договору підписані представниками обох сторін та скріплені їх печатками.

Однак відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, сплатив лише 2292150,93 грн.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, свої зобов'язання за укладеним договором щодо вчасної оплати товару не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 160002,00 грн.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до умов укладеного договору поставки відповідач зобов'язався оплатити отриманий товар в строки, що визначені умовами додатків до договору.

Однак відповідач свої зобов'язання щодо повного та своєчасного розрахунку вартості отриманого товару належним чином не виконав, заборгованість за поставлений товар у розмірі 160002,00 грн не сплатив.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки у розмірі 160002,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно доводів скаржника про те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ним була здійснена оплата за поставлений позивачем товар на загальну суму 160000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, доданими до апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Так, на підтвердження оплати заборгованості відповідач надав апеляційному суду платіжні доручення, а саме:

- платіжне доручення № 766 від 20.06.2018 р. на суму 20000,00 грн;

- платіжне доручення № 810 від 08.08.2018 р. на суму 20000,00 грн;

- платіжне доручення № 835 від 03.09.2018 р. на суму 20000,00 грн;

- платіжне доручення № 852 від 24.09.2018 р. на суму 50000,00 грн;

- платіжне доручення № 930 від 03.09.2018 р. на суму 50000,00 грн;

У вказаних платіжних дорученнях у призначенні платежу відсутнє посилання на укладений між сторонами договір, його номер і дату.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

У відповідності до ч. 1 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно з 4 ст. 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Вбачається, що відповідач належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, відтак міг подати вказані вище платіжні доручення під час розгляду справи саме місцевим судом.

Також відповідач не був позбавлений можливості у порядку ч. 4 ст. 80 ГПК України письмово та завчасно повідомити суд першої інстанції про неможливість подання у встановлений законом строк доказів, та об'єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у встановлений строк.

Отже суд апеляційної інстанції не приймає до розгляду вказані платіжні доручення.

Разом з цим, розмір остаточної заборгованості відповідача буде визначено в порядку виконавчого провадження після набрання законної сили рішення суду по даній справі з урахуванням добровільної сплати відповідачем наявної заборгованості, якщо державним виконавцем буде встановлено, що відповідачем було сплачено кошти на виконання умов укладеного між сторонами договору.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 25696,76 грн пені за період з 10.02.2018 р. по 01.08.2018 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом .

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.2 договору встановлено, що за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує 10% річних від суми прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми боргу, а також суму інфляційного збільшення суми боргу.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статті 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та ч. 2 ст. 343 ГК України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Таку ж правову позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011р. у справі № 25/187).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 25696,76 пені є обґрунтованою, розмір її перевірений судом, відповідає вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору.

Також за неналежне виконання умов договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 7583,66 грн 10% річних та 4521,62 грн інфляційних втрат за період з 10.02.2018 р. по 01.08.2018 р.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 9.2 укладеного договору сторони встановили інший розмір процентів за порушення грошових зобов'язань, а саме 10% річних від суми простроченого зобов'язання.

Вбачається, що при нарахуванні відповідачу інфляційних втрат позивачем було допущено арифметичну помилку, в той час як 10% річних нараховані правильно.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з перерахунком, здійсненим місцевим судом, відповідно до якого інфляційні втрати підлягають задоволенню у розмірі 3369,96 грн, а 10% річних підлягають задоволенню у розмірі, нарахованому позивачем у сумі 7583,66 грн.

Також у суді першої інстанції позивач просив відшкодувати йому витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 23000,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 ГПК України.

Як на підставу понесених судових витрат у місцевому суді позивач надав договір про надання професійної правничої допомоги № 1/2018 від 03.01.2018 р., укладений позивачем з адвокатським об'єднанням "Євстігнєєв, Сидоренко і партнери", акт прийому-передачі виконаних робіт від 19.09.2018 р., рахунок на оплату правничих послуг адвокатського бюро № 007/18 від 19.09.2018 р. та платіжне доручення № 4400 від 25.09.2018 р.

Враховуючи те, що позивач належними доказами довів понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом даної справи місцевим судом, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 23000,00 грн підлягають відшкодуванню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду Черкаської області від 11.10.2018 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-ТХК" задоволенню не підлягає.

Також через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відшкодування понесених ним витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції та встановлення додаткового строку для подання доказів щодо розміру понесених витрат.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Оскільки у строк, передбачений ч. 8 ст. 129 ГПК України, позивач не подав докази понесення ним судових витрат в апеляційній інстанції, вказане клопотання позивача підлягає залишенню без розгляду.

Крім цього, колегія суддів не вбачає необхідним вирішувати вказане клопотання в судовому засіданні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд необхідно покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-ТХК" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 11.10.2018 р. у справі № 925/866/18 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Черкаської області від 11.10.2018 р. у справі № 925/866/18.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги покладаються на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс-ТХК".

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту відповідно до ст. ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 25.04.2019 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді А.І. Мартюк

С.А. Пашкіна