Рішення

від 24.04.2019 по справі 910/374/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.04.2019Справа № 910/374/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.,

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Публічного акціонерного товариства Укрнафта доТовариства з обмеженою відповідальністю ЮТМК простягнення 390063,34 грн.

Представники сторін:

від позивача: Жила М.І.

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.01.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства Укрнафта з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю ЮТМК про стягнення 382 808, 29 грн., з яких 357 210, 71 грн. основного боргу, 22 152, 69 грн. штрафу, 587, 20 грн. 3% річних та 2 857, 69 грн. інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017, не у повному обсязі поставив позивачу товар, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 357 210, 71 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 22 152, 69 грн. (за прострочення поставки товару), а також 587, 20 грн. 3% річних та 2857, 69 грн. інфляційних втрат, нарахованих за невиконання грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2019 позовну заяву Публічного акціонерного товариства Укрнафта залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі суду від 16.01.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 відкрито провадження у справі №910/374/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 04.03.2019; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

У підготовчому засіданні 04.03.2019 судом було постановлено ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 20.03.2019 за усним клопотанням представника відповідача для надання можливості висловити свою позицію щодо заявленого позову.

18.03.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 357 210, 71 грн., штраф у розмірі 22 152, 69 грн., 3% річних у розмірі 2 466, 23 грн. та інфляційні втрати у розмірі 8 233, 71 грн.

20.03.2019 відповідачем подано заяву про застосування позовної давності щодо позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу.

У підготовчому засіданні 20.03.2019 судом було постановлено ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 08.04.2019.

У підготовчому засіданні 08.04.2019 судом було прийнято до розгляду подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог, у зв'язку з чим спір у даній справі розглядається з новою ціною позову, що становить 390 063, 34 грн. (сума основного боргу у розмірі 357210,71 грн., штраф у розмірі 22 152, 69 грн., 3% річних у розмірі 2 466, 23 грн. та інфляційні втрати у розмірі 8 233, 71 грн).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 закрито підготовче провадження у справі №910/374/19, справу призначено до судового розгляду по суті на 24.04.2019.

В судовому засіданні 24.04.2019 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 24.04.2019 не з'явися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового розгляду, докази чого наявні в матеріалах справи. Будь-яких заяв, клопотань суду не подав.

У судовому засіданні 24.04.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЮТМК (продавець) та Публічним акціонерним товариством Укрнафта (покупець) укладено Договір №04.3/1029-МТР купівлі-продажу, у порядку та на умовах якого продавець зобов'язується передати продукцію у власність покупця, а покупець - прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму.

Відповідно до п. 1.2 Договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017 асортимент, кількість, якість, вартість та інші характеристики товару визначені в додатках до цього договору, які є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 3.1 Договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017 ціни товару встановлюються в національній валюті та вказуються у відповідних додатках до цього договору. Загальна вартість товару за цим договором складається із сукупної вартості товару згідно з додатками.

Відповідно до п. 5.1 Договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017 продавець зобов'язується передати покупцю товар у строк та на умовах, визначених цим договором та відповідними додатками до нього.

Згідно з п. 11.1 Договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017 сторони домовились, що цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом 1 року, але у будь-якому випадку до повного виконання взаємних зобов'язань сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Додатком №1 до Договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017 сторони погодили найменування товару, що постачається відповідачем, його кількість та загальну вартість (2151098,46 грн.).

Крім того, у Додатку №1 сторони погодили, що умовами поставки є DDP - склад вантажоотримувача; умови оплати - 50% передоплати, 50% по факту поставки кожної партії товару протягом 7-ми банківських днів; термін поставки - протягом 30 календарних днів з моменту 50% передоплати згідно орієнтованого графіку поставки товару.

Додатковою угодою №1 від 20.11.2017 до Договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017 сторони домовились викласти в новій редакції найменування товару, який постачається відповідачем

Як встановлено судом, сторони погодили, що позивач сплачує відповідачу попередню оплату за товар, який має бути поставлений відповідачем на умовах Договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017, що становить 50% від загальної вартості товару, що вказана у Додатку №1 до договору.

Судом встановлено, що 10.10.2017 позивач сплатив відповідачу грошові кошти у сумі 1075549,23 грн., що підтверджується платіжним дорученням №12999-П17 від 10.10.2017 (призначення платежу - передоплата 50% за прокат чорних металів за Договором №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017).

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як встановлено судом, відповідач повинен був поставити позивачу товар, погоджений сторонами умовами договору, протягом 30 календарних днів з моменту 50% попередньої оплати, тобто у строк до 09.11.2017 включно.

Датою постачання товару вважається дата передачі його покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплектності та якості, якщо інше не встановлено додатками до договору та/або додатковими угодами. Факт передачі товару підтверджується підписаною сторонами без зауважень видатковою накладною та/або відповідним актом приймання-передачі товару (п. 5.3 Договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017).

Судом встановлено, що 01.11.2017 відповідач поставив позивачу товар на суму 193 612, 65 грн. (відповідно до видатковою накладної №386 від 01.11.2017); 02.11.2017 - товар на суму 262 079, 42 грн. (відповідно до видаткової накладної №379 від 02.11.2017); 28.11.2017 - товар на суму 275 851, 68 грн. (відповідно до видаткової накладної №408 від 28.11.2017); 20.12.2017 - товар на суму 62 617, 48 грн. (відповідно до видаткової накладної №404 від 20.12.2017); 28.12.2017 - товар на суму 158 909, 46 грн. (відповідно до видаткової накладної №380 від 28.12.2018).

Таким чином, відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 953 070, 69 грн.

При цьому, відповідачем було прострочено поставку товару на суму 497 378, 62 грн. (за видатковими накладними №408 від 28.11.2017, №404 від 20.12.2017 та №380 від 28.12.2018).

Водночас, як вбачається з п. 3 Додатку № 1 до Договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017, решта 50% оплати сплачується позивачем (покупцем) по факту поставки кожної партії товару.

Судом встановлено, що 17.11.2017 позивач сплатив відповідачу грошові кошти у сумі 96 806, 33 грн., що є 50% від суми товару, поставленого відповідачем за видатковою накладною №386 від 01.11.2017 (відповідно до платіжного доручення №14816-П17 від 17.11.2017), та 08.12.2017 - грошові кошти у сумі 137 925, 84 грн., що є 50% від суми товару, поставленого відповідачем за видатковою накладною №408 від 28.11.2017 (відповідно до платіжного доручення №16000-П17 від 08.12.2017).

Таким чином, фактично на виконання умов Договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017 позивачем на рахунок відповідача було сплачено грошові кошти у загальному розмірі 1 310 281, 40 грн., тоді як відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 953 070, 69 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Доказів поставки відповідачем позивачу товару на суму 357 210, 71 грн. (відповідних видаткових накладних, актів приймання-передачі відповідачем суду не надано).

При цьому, судом встановлено, що листами вих. №40/13.12.17 від 13.12.2017 та вих. №42/26.01.2018 від 26.01.2018 відповідач повідомив позивача про неможливість поставки решти товару (копії вказаних листів долучені позивачем до матеріалів справи 25.01.2019).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1, ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача із вимогою (вих. №01/01/07/3303 від 05.12.2018), в якій, посилаючись на норми ст.ст. 611, 693 Цивільного кодексу України, повідомив відповідача про відмову від прийняття решти товару (на суму 357 210, 71 грн.) та вимагав повернути сплачені позивачем грошові кошти у сумі 357 210, 71 грн. (копія вказаної вимоги та докази її надсилання відповідачу долучені позивачем до позовної заяви).

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 по справі №910/5444/17 та від 05.07.2018 у справі №904/8972/17.

Суд зазначає, що покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов'язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар.

Таким чином, направивши відповідачу претензію вих. №01/01/07/3303 від 05.12.2018, позивач реалізував своє право на односторонню відмову від зобов'язання з поставки, яке виникло з Договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017, у зв'язку з чим між сторонами припинились зобов'язання з поставки товару, зокрема у відповідача припинився обов'язок поставити позивачу товар.

Доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів у сумі 357 210, 71 грн. (вартість непоставленого товару) станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи встановлені судом обставини щодо сплати позивачем грошових коштів у загальному розмірі 1 310 281, 40 грн. та обставини поставки відповідачем товару на суму 953 070, 69 грн., пред'явлення позивачем до відповідача вимоги про повернення попередньої оплати, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Укрнафта в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ЮТМК попередньої оплати у розмірі 357 210, 71 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 22152,69 грн.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання , або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 6.9 Договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017 за порушення строку постачання товару, у тому числі викликане виявленням нестачі товару або постачанням товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність заміни або додаткового постачання товару у порядку, визначеному п. 5.11, п. 5.12 договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від договірної ціни.

З огляду на те, що відповідачем було прострочено поставку товару, погодженого сторонами умовами Договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017, та взагалі не виконано зобов'язань з поставки частини товару, суд вважає обгрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу, нарахованого відповідно до п. 6.9 Договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017.

Перевіривши розрахунок штрафу, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку в його обґрунтованості.

Що стосується поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності в частині позовних вимог про стягнення штрафу, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Судом встановлено, що відповідно до п. 12.8 Договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017 сторони домовились, що позовна давність за цим договором стосовно оплати, кількості та якості товару,стягнення неустойки встановлюється тривалістю в три роки.

Таким чином, сторони домовились збільшити позовну давність щодо сплати неустойки (тобто, штрафу), встановивши її тривалість у три роки (відповідно до ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України).

Отже, враховуючи дату звернення позивача з даним позовом до суду (11.01.2019) та початок перебігу позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу (з 09.11.2017), суд дійшов висновку, що позивачем не було пропущено позовну давність щодо вимог про стягнення з відповідача штрафу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Укрнафта в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ЮТМК штрафу у сумі 22 152, 69 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 466, 23 грн. за період з 22.12.2018 по 15.03.2019 та інфляційні втрати у розмірі 8 233, 71 грн. за період з грудня 2018 року по лютий 2019 року (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Суд зазначає, що стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора

Таким чином, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Однак, за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар.

До того ж частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України як спеціальною нормою передбачено можливість нарахування на суму попередньої оплати процентів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №916/75/18 та у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №923/1151/17.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №923/1151/17 судом зазначено, що частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов'язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Договором №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017 розмір таких процентів встановлено не було.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про відмову у позові Публічного акціонерного товариства Укрнафта в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ЮТМК 3% річних у розмірі 2 466, 23 грн. за період з 22.12.2018 по 15.03.2019 та інфляційних втрат у розмірі 8 233, 71 грн. за період з грудня 2018 року по лютий 2019 року, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, як за невиконання грошового зобов'язання.

При цьому, судом встановлено, що при зверненні з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 6 365, 60 грн (відповідно до платіжного доручення №16781-П18 від 28.11.2018), тобто, позивачем було надмірно сплачено судовий збір у розмірі 514,65 грн. (з урахуванням поданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог - (390063,34грн. * 1,5%) - 6365,60 грн. = -514,65 грн.).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, оскільки позивачем було сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, суд дійшов висновку повернути позивачу з Державного бюджету України судовий збір у сумі 514, 65 грн.

В іншій частині судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 129, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства Укрнафта задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЮТМК (02094, м. Київ, бульвар Верховної Ради, буд. 34; ідентифікаційний код: 38902409) на користь Публічного акціонерного товариства Укрнафта (04053, м. Київ, провулок Несторівський, буд. 3-5; ідентифікаційний код: 00135390) суму основного боргу у розмірі 357210 (триста п'ятдесят сім тисяч двісті десять) грн. 71 коп., штраф у розмірі 22152 (двадцять дві тисячі сто п'ятдесят дві) грн. 69 коп. та судовий збір у розмірі 5690 (п'ять тисяч шістсот дев'яносто) грн 45 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства Укрнафта (04053, м. Київ, провулок Несторівський, буд. 3-5; ідентифікаційний код: 00135390) судовий збір у розмірі 514 (п'ятсот чотирнадцять) грн 65 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6. Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 25.04.2019 року.

Суддя М.Є. Літвінова