Постанова

від 05.12.2019 по справі 910/374/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2019 р. Справа№ 910/374/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Чорногуза М.Г.

Козир Т.П.

за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 05.12.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТМК"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 (повне рішення складено 25.04.2019)

у справі №910/374/19 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТМК"

про стягнення 390063,34 грн,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТМК" про стягнення 382808,29 грн, з яких 357210,71 грн основного боргу, 22152,69 грн штрафу, 587,20 грн 3% річних та 2857,69 грн інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач, в порушення умов укладеного між сторонами договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017, не у повному обсязі поставив позивачу товар, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 357210,71 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 22152,69 грн (за прострочення поставки товару), а також 587,20 грн 3% річних та 2857,69 грн інфляційних втрат, нарахованих за невиконання грошового зобов`язання з повернення суми попередньої оплати.

18.03.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 357210,71 грн, штраф у розмірі 22152,69 грн, 3% річних у розмірі 2466,23 грн та інфляційні втрати у розмірі 8233,71 грн, яка прийнята місцевим господарським судом до розгляду.

20.03.2019 відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності щодо позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТМК" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 357210,71 грн основного боргу, 22152,69 грн штрафу, 5690,45 грн судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання з поставки товару, яке виникло з договору №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017, припинилося у зв`язку з реалізацією позивачем свого права на односторонню відмову від договору; доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів у сумі 357210,71 грн (вартість непоставленого товару) станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано. Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу, нарахованого відповідно до п. 6.9 договору, з огляду на доведеність факту прострочення відповідачем поставки товару. При цьому, суд зазначив, що позивачем не було пропущено позовну давність щодо вимог про стягнення з відповідача штрафу, враховуючи домовленість сторін збільшити позовну давність щодо сплати неустойки (тобто, штрафу), встановивши її тривалість у три роки. Суд дійшов висновку про те, що застосування позивачем частини другої статті 625 ЦК України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних є помилковим, оскільки стягнення з відповідача суми попередньої оплати, перерахованої за договором №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТМК" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 у справі №910/374/19 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі скаржник стверджує, що до вимог щодо стягнення штрафу в розмірі 22156,69 грн суд має застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову в цій частині. Також апелянт зазначає про необґрунтованість розміру нарахованого позивачем штрафу за порушення строку поставки товару.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТМК" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 до провадження та призначено розгляд апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства.

Представник відповідача у судове засідання апеляційної інстанції 05.12.2019 не з`явився, про поважність причин нез`явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представника відповідача про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

06.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮТМК", як продавцем, та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта", як покупцем, укладено договір №04.3/1029-МТР купівлі-продажу (далі-договір), у порядку та на умовах якого продавець зобов`язується передати продукцію у власність покупця, а покупець - прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму.

Відповідно до п. 1.2 договору асортимент, кількість, якість, вартість та інші характеристики товару визначені в додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 3.1 договору ціни товару встановлюються в національній валюті та вказуються у відповідних додатках до цього договору. Загальна вартість товару за цим договором складається із сукупної вартості товару згідно з додатками.

Відповідно до п. 5.1 договору продавець зобов`язується передати покупцю товар у строк та на умовах, визначених цим договором та відповідними додатками до нього.

Згідно з п. 11.1 договору сторони домовились, що цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом 1 року, але у будь-якому випадку до повного виконання взаємних зобов`язань сторонами.

Відповідно до частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частини першої статті 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Додатком №1 до договору сторони погодили найменування товару, що постачається відповідачем, його кількість та загальну вартість (2151098,46 грн.).

Крім того, у Додатку №1 сторони погодили, що умовами поставки є DDP - склад вантажоотримувача; умови оплати - 50% передоплати, 50% по факту поставки кожної партії товару протягом 7-ми банківських днів; термін поставки - протягом 30 календарних днів з моменту 50% передоплати згідно орієнтованого графіку поставки товару.

Додатковою угодою №1 від 20.11.2017 до договору сторони домовились викласти в новій редакції найменування товару, який постачається відповідачем

Судом встановлено, що 10.10.2017 позивач сплатив відповідачу грошові кошти у сумі 1075549,23 грн., що підтверджується платіжним дорученням №12999-П17 від 10.10.2017 (призначення платежу - передоплата 50% за прокат чорних металів за Договором №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017).

Відповідно до статті 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до погоджених сторонами умов, відповідач повинен був поставити позивачу товар протягом 30 календарних днів з моменту 50% попередньої оплати, тобто у строк до 09.11.2017 (включно).

Датою постачання товару вважається дата передачі його покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплектності та якості, якщо інше не встановлено додатками до договору та/або додатковими угодами. Факт передачі товару підтверджується підписаною сторонами без зауважень видатковою накладною та/або відповідним актом приймання-передачі товару (п. 5.3 договору).

Колегією суддів встановлено, що 01.11.2017 відповідач поставив позивачу товар на суму 193612,65 грн (відповідно до видатковою накладної №386 від 01.11.2017); 02.11.2017 - товар на суму 262079,42 грн (відповідно до видаткової накладної №379 від 02.11.2017); 28.11.2017 - товар на суму 275851,68 грн (відповідно до видаткової накладної №408 від 28.11.2017); 20.12.2017 - товар на суму 62617,48 грн. (відповідно до видаткової накладної №404 від 20.12.2017); 28.12.2017 - товар на суму 158909,46 грн (відповідно до видаткової накладної №380 від 28.12.2018), а всього на загальну суму 953070,69 грн.

При цьому, відповідачем було прострочено поставку товару на суму 497378,62 грн (за видатковими накладними №408 від 28.11.2017, №404 від 20.12.2017 та №380 від 28.12.2018).

17.11.2017 позивач сплатив відповідачу грошові кошти у сумі 96806,33 грн, що є 50% від суми товару, поставленого відповідачем за видатковою накладною №386 від 01.11.2017 (відповідно до платіжного доручення № 14816-П17 від 17.11.2017) та 08.12.2017 - грошові кошти у сумі 137925,84 грн., що є 50% від суми товару, поставленого відповідачем за видатковою накладною №408 від 28.11.2017 (відповідно до платіжного доручення №16000-П17 від 08.12.2017).

Таким чином, фактично на виконання умов договору позивачем на рахунок відповідача було сплачено грошові кошти у загальному розмірі 1310281,40 грн, тоді як відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 953070,69 грн.

Відповідно до частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Доказів поставки відповідачем позивачу товару на суму 357210,71 грн (відповідних видаткових накладних, актів приймання-передачі) відповідачем суду не надано.

При цьому, як вбачається з наявних в матеріалах справи копій листів вих. №40/13.12.17 від 13.12.2017 та вих. №42/26.01.2018 від 26.01.2018, відповідач повідомив позивача про неможливість поставки решти товару.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно частин першої та другої статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач звернувся до відповідача із вимогою (вих. № 01/01/07/3303 від 05.12.2018), в якій з посиланням на положення ст.ст. 611, 693 ЦК України повідомив відповідача про відмову від прийняття решти товару (на суму 357210,71 грн) та вимагав повернути сплачені позивачем грошові кошти у сумі 357210,71 грн (копія вказаної вимоги та докази її надсилання відповідачу містяться в матеріалах справи).

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Відповідно правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 по справі №910/5444/17, від 05.07.2018 у справі №904/8972/17.

Суд зазначає, що покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов`язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити погоджений товар.

Таким чином, направивши відповідачу претензію вих. №01/01/07/3303 від 05.12.2018, позивач реалізував своє право на односторонню відмову від зобов`язання з поставки, яке виникло з договору, у зв`язку з чим між сторонами припинились зобов`язання з поставки товару, зокрема у відповідача припинився обов`язок поставити позивачу товар.

В силу вимог ст. ст. 525, 526, 530, 599, 610, 612 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню належним чином у встановлений строк та припиняється виконанням, проведеним належним чином. Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повернення відповідачем позивачу грошових коштів у сумі 357210,71 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТМК" суми попередньої оплати у розмірі 357210,71 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 22152,69 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 ГК України).

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до норм частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною четвертою статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В пункті 6.9 договору сторони погодили, що за порушення строку постачання товару, у тому числі викликане виявленням нестачі товару або постачанням товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність заміни або додаткового постачання товару у порядку, визначеному п. 5.11, п. 5.12 договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від договірної ціни.

З огляду на те, що відповідачем було прострочено поставку товару, погодженого сторонами умовами договору, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу, нарахованого відповідно до п. 6.9 договору.

Доводи апелянта про необґрунтованість розміру нарахованого позивачем штрафу за порушення строку поставки товару є безпідставними з огляду на наступне.

Як встановлено вище, відповідачем було прострочено поставку товару, зокрема, за видатковими накладними №404 від 20.12.2017 на суму 62617,48 грн та №380 від 28.12.2018 на суму 158909,46 грн.

Відтак, штраф розраховується наступним чином: 221526,94 грн (62617,48 грн+158909,46 грн) х 10% = 22152,69 грн.

Що стосується поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності в частині позовних вимог про стягнення штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною другою статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до п. 12.8 договору позовна давність за цим договором стосовно оплати, кількості та якості товару, стягнення неустойки встановлюється тривалістю в три роки. Тобто, сторони домовились збільшити позовну давність щодо сплати неустойки (тобто, штрафу), встановивши її тривалість у три роки (відповідно до частини першої статті 259 ЦК України).

Таким чином, враховуючи дату звернення позивача з даним позовом до суду (11.01.2019) та початок перебігу позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу (з 09.11.2017), суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позивачем не було пропущено строку позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача штрафу.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТМК" штрафу у розмірі 22152,69 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що застосування позивачем частини другої статті 625 ЦК України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних є помилковим, оскільки стягнення з відповідача суми попередньої оплати, перерахованої за договором №04.3/1029-МТР купівлі-продажу від 06.10.2017, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України, у зв`язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТМК" 3% річних у розмірі 2466,23 грн та інфляційних втрат у розмірі 8233,71 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає і судові витрати за її подання покладаються судом на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТМК" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 у справі №910/374/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/374/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 10.12.2019.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді М.Г. Чорногуз

Т.П. Козир