Рішення

від 22.04.2019 по справі 916/390/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" квітня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/390/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Арзуманян В. А.

розглянувши справу №916/390/19

за позовом: Приватного підприємства "ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС" (65009, м. Одеса, вул.. Педагогічна, 21, корпус А., офіс №2, код ЄДРПОУ 30492574)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСКОМУНСЕРВІС" (65089, м. Одеса, вул.. Академіка Вільямса, 46/2 кв. 134, код ЄДРПОУ 37351779)

про стягнення 138 355грн.

Представники сторін:

від позивача - Фірсав Д.О., ордер № 096235, дата видачі : 22.04.19;

від відповідача - Янковський Р.Я., довіреність № б/н, дата видачі : 14.03.19;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСКОМУНСЕРВІС" про стягнення заборгованість в розмірі 138 355грн., яка складається з матеріальної шкоди у сумі 133892 грн., витрат на послуги експерта у сумі 2800грн., витрат на телеграму до страхової компанії у сумі 163грн., витрат на евакуатор у сумі 1500 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано положеннями ст. ст. 116, 1187, 1188 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.02.2019р. було відкрито провадження по справі №916/390/19. Розгляд справи призначено за спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідач 13.03.2018р. за вх.ГСОО №4929/19 надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими безпідставними та просить суд в задоволені позову відмовити повністю.

В обґрунтування заперечень відповідач вважає, що наданий позивачем звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди не є належним та допустимим доказом, так як такий звіт суперечить положенням ст. 98 ГПК України, а звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди зроблений фізичною особою-підприємцем Жила Ігор Іванович, який не є судовим експертом.

Відповідач також вказує, що до позовної заяви додано роздруківку з Єдиного державного реєстру судових рішень, а саме постанову Біляївського районного суду Одеської області по справі № 496/3995/18, з якої неможливо встановити прізвище, ім'я та по-батькові особи притягнутої до адміністративної відповідальності.

Крім цього, відповідач стверджує, що в постанові суду зазначено, що особа працює водієм в ТОВ Одескомунсервіс . Відповідач, наголошує, що позивачем не надано належним чином засвідченої копії постанови Біляївського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2018 року по справі №496/3995/18.

Зокрема, відповідач посилаючись на положення ст. 1194 ЦК України, відзначає, що цивільна відповідальність ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС була застрахована, що підтверджується полісом № АМ/3257078, виданим ПАТ Київський страховий дім , відповідно до якого ліміт відповідальності за заподіяну шкоду складає 100 000 грн., таким чином, за твердженнями відповідача, у разі проведення експертизи особою, яка має статус судового експерта, розмір заподіяної шкоди буде в межах ліміту страхового відшкодування і відповідач вважає, що належним відповідачем по справі є ПАТ Київський страховий дім , а з доданих до позовної документів не вбачається, що позивач звертався до ПАТ Київський страховий дім з заявою про здійснення страхового відшкодування.

18.04.2019р. за вх. ГСОО №7764/19 від позивача надійшла відповідь на відзив від 17.04.2019р., в якій останній вказує, що згідно п. 3 ст. 98 ГПК України, висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Тобто, позивач вважає, що відповідно до положень ГПК України, доказом є не тільки висновок судового експерта зроблений на вимогу суду, але будь-який висновок складений особою, яка має відповідну кваліфікацію.

Позивач зазначає, що зі своїм позовом надав суду звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди зроблений фізичною особою-підприємцем Жила Ігор Іванович, який має відповідний сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, має свідоцтво про його реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів, має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача, посвідчення про підвищення кваліфікації, вказуючи, що ці документи містяться у матеріалах справи так як додані до звіту № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди.

За таких обставин позивач вважає, що звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди є належним та допустимим доказом та підтверджує розмір матеріальної шкоди.

З відповіддю на відзив позивач надав копію постанови Біляївського районного суду Одеської області по справі № 496/3995/18 від 17 жовтня 2018 року.

Стосовно ствердження ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС , що цивільна відповідальність була застрахована, позивач зазначив, що наявність страховки жодним чином не позбавляє ПП ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС права на звернення до суду про відшкодування матеріальної шкоди саме до ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС , ПП ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС не зобов'язане звертатися до страхової компанії та вчиняти інші дії, ПП ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС має право на відшкодування матеріальної шкоди від особи яка її завдала. При цьому, позивач також зазначає, що на сьогоднішній час судова практика з урахуванням висновків Верховного Суду, які є обов'язковими, вказує на те, що особа, якій завдано матеріальної шкоди має право на її відшкодування від особи, яка її завдала і не повинна звертатися з заявами чи позовами до страхових компаній.

Таким чином позивач вважає, що заперечення відповідача є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

22.04.2019 за вх. ГСОО №8028/19 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС не визнає звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди належним та допустимим доказом, оскільки звіт зроблений не судовим експертом.

Також, відповідач, зазначає, що ствердження позивача, що особа, якій завдано матеріальної шкоди має право на її відшкодування від особи, яка її завдала і не повинна звертатися з заявами чи позовами до страхових компаній спростовується висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 04 липня 2018 року по справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176 цс 18).

У судовому засіданні від 22 квітня 2019 року позивач надав суду постанову Верховного Суду від 27.04.2018р. по справі № 910/9029/17, у якій Верховний Суд зазначив, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Позивач зазначає, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, 11.09.2018р. о 10 год. 30 хв., на 22 кілометрі + 950 метрів, о/д М28, обхід м. Одеса, автомобілем MANLKWM44, номерний знак НОМЕР_1, який належить ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС , під керуванням ОСОБА_4, було скоєно ДТП, внаслідок чого було пошкоджено автомобіль RENAULT MASTER, номерний знак НОМЕР_2, який належить ТОВ Діліжанс - Авто Транс та було пошкоджено товар, який знаходився у автомобілі, який належить ТОВ Джерело .

В подальшому, для встановлення розміру матеріальних збитків, що було спричинено автомобілю та товару, який знаходився в останньому, ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС було повідомлено про час і місце проведення експертного дослідження пошкодження автотранспортного засобу та товару.

Як стверджує позивач, огляд пошкодженого автотранспортного засобу та товару, за участю представника ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС відбувся о 10 год. 30 хв. 14.09.2018р., за адресою: Одеська область, Біляївський р-н., Усатівська сільська рада, траса Одеса-Київ, 463 кілометр + 970 метрів, на підтвердження чого позивач надав протокол огляду транспортного засобу від 14.09.2018р.

17 жовтня 2018 року Біляївським районним судом Одеської області по справі № 496/3995/18 було прийнято постанову відносно ОСОБА_4, про притягнення останнього до адміністративної відповідальності та визнано винним в скоєнні ДТП відповідно до вимог чинного КУпАП, а тому, стверджує, що внаслідок протиправних дії співробітника ОДЕСКОМУНСЕРВІС ОСОБА_4 заподіяна матеріальна шкода внаслідок ДТП.

Позивач посилаючись на звіт № 37/18 про оцінку матеріальних збитків, нанесеного власнику автомобіля RENAULT MASTER, номерний знак НОМЕР_2, пошкодженого у результаті ДТП зазначає, що вартість матеріальної шкоди складає 133892 грн.

Крім того, позивач вказує, що внаслідок ДТП власником автомобілю були понесені додаткові витрати: витрат на послуги експерта у сумі 2800грн., витрат на телеграму до страхової компанії у сумі 163грн., витрат на евакуатор у сумі 1500 грн.

08 листопада 2018 року між ТОВ Діліжанс - Авто Транс (власник автомобіля RENAULT MASTER, номерний знак НОМЕР_2) та ПП ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС було укладено договір відступлення права вимоги матеріальної шкоди по зазначеному ДТП, внаслідок чого ПП ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС набуло право вимоги від ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС відшкодування шкоди внаслідок вищезазначеного ДТП.

На адресу ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС Приватним підприємством ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС було направлено претензію вих. № 3 від 20 листопада 2018 року у якій просило ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС відшкодувати завдану шкоду, а саме: матеріальної шкоди у сумі 133892 грн., витрат на послуги експерта у сумі 2800грн., витрат на телеграму до страхової компанії у сумі 163грн., витрат на евакуатор у сумі 1500 грн. що загалом складає 138355грн. , шляхом перерахування суми зазначених грошових коштів ПП Діліжанс-Автотранс за наступними реквізитами: р/р НОМЕР_3 в АБ Укргазбанк м. Київ, МФО 320478, ІПН 304925715433, свідоцтво № 22297234.

Претензію відповідача була залишена без відповіді та задоволення.

Отже, посилаючись на вищенаведені обставини Приватне підприємство "ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС" звернулось з відповідним позовом до господарського суду Одеської області за захистом порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 ст. 22, ч.1 ст. 23 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною третьою статті 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1 ст. 22 Цивільного кодексу України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачені ст. 1166 ЦК України, частиною першою якої встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Так, про наявність вини свідчить, прийнята 17.10.2018р. Біляївським районним судом Одеської області по справі №496/3995/18 постанова відносно ОСОБА_4 про притягнення останнього до адміністративної відповідальності якого визнано винним в скоєнні ДТП відносно вимог чинного КУпАП.

Право позивача на звернення до суду з вимогою про відшкодування матеріальної шкоди підтверджується тим, що 08 листопада 2018 року між ТОВ Діліжанс - Авто Транс (власник автомобіля RENAULT MASTER, номерний знак НОМЕР_2) та ПП ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС було укладено договір відступлення права вимоги матеріальної шкоди по зазначеному ДТП, внаслідок чого ПП ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС набуло право вимоги від ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС відшкодування шкоди внаслідок вищезазначеного ДТП.

На підтвердження завданої шкоди відповідачем та її розмір, судом приймається як доказ звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди.

Про наявність протиправної поведінки, свідчить те, що 11.09.2018р. о 10 годині 30 хвилин, на 22 кілометрі + 950 метрів, о/д М28, обхід м. Одеса, автомобілем МАNLKWM44, номерний знак НОМЕР_1, який належить ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС , під керуванням ОСОБА_4, було скоєно ДТП, внаслідок чого було пошкоджено автомобіль RENAULT MASTER, номерний знак НОМЕР_2.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою свідчить те, що в результаті ДТП, яке сталось із вини ОСОБА_4 під час керування автомобілем VFNLKWM44, номерний знак НОМЕР_1, який належить ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС , пошкоджено автомобіль RENAULT MASTER, номерний знак НОМЕР_2, який належить ТОВ Діліжанс - Авто Транс .

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Згідно зі ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) або доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Так, твердження відповідача стосовно того, що звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди не є належним та допустимим доказом, спростовано наступним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Позивачем у якості доказу, що розмір матеріальної шкоди внаслідок ДТП становить 133892 грн. надано звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди зроблений фізичною особою-підприємцем Жила Ігор Іванович, який має відповідний сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, має свідоцтво про його реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів, має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача, посвідчення про підвищення кваліфікації. Ці документи містяться у матеріалах дійсної справи так як додані до звіту № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди.

Отже, фізична особа-підприємець Жила Ігор Іванович, має право на здійснення оцінки з зазначенням (у даному випадку) розміру матеріальної шкоди внаслідок ДТП.

При цьому, відповідачем не було надано до суду жодного доказу стосовно того, що особа-підприємець Жила Ігор Іванович склавши звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди не мав права складати такий звіт, не надано жодного доказу, що інформація яка міститься у звіті № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди є недостовірною та не відповідає дійсності.

Відповідно до ст. 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Від учасників справи не надходило клопотань про призначення експертизи, окрім звіту № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди, учасниками справи не надавалися інших висновків чи звітів.

У матеріалах справи відсутні докази, що звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди викликає обґрунтовані сумніви щодо його правильності.

Відповідачем не надано суду жодного доказу про те, що звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди викликає обґрунтовані сумніви щодо його правильності.

Господарський процесуальний кодекс України не містить вказівок про те, що єдиним належним та допустимим доказом може буди виключно висновок зроблений судовим експертом, а тому суд не приймає до уваги ствердження відповідача, що звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди суперечить положенням ст. 98 ГПК України, так як звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди зроблений фізичною особою-підприємцем Жила Ігор Іванович, який не є судовим експертом.

За таких обставин суд приймає звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди як належний та допустимий доказ, з якого вбачається, що розмір матеріальної шкоди внаслідок ДТП становить 133892 грн.

Твердження відповідача відносно того, що позивачем не усунуто протиріч відносно відомостей викладених в постанові Біляївського районного суду Одеської області суду, а саме: особа працює водієм в ТОВ ЕКО Одескомунсервіс та яке відношення ця особа має до ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС , не приймають до уваги з огляду на наступне.

Біляївським районним судом Одеської області по справі №496/3995/18 17.10.2018р. було прийнято постанову відносно ОСОБА_4, якою останнього визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення відповідно до ст. 124 КУпАП, із змісту якої вбачається, що винна особа - ОСОБА_4 був за керуванням машини, а саме: MANLKWM44, номерний знак НОМЕР_1. При цьому, як вбачається із полісу наданого самим відповідачем № АМ/3257078, зазначений транспортний засіб, застрахований на ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС , про що свідчить, обізнаність відповідача проте, що машина в керуванні була саме у ОСОБА_4. Оскільки, документи, зокрема, заява про викрадення транспортного засобу відсутні, останнє свідчить про законне користування ОСОБА_4 автомобілем ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС .

Доводи відповідача стосовно того, що матеріали справи не містять звернення позивача чи іншої уповноваженої особи до ПрАТ Київський страховий дім , оскільки цивільна відповідальність ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС була застрахована, що підтверджується полісом № АМ/3257078 та зазначення що відповідачем по дійсній справі повинно бути ПрАТ Київський страховий дім спростовуються наступним.

Згідно зі ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоду. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 2 статті 1187 ЦК України). При цьому потерпілому, як кредитору, належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов'язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Враховуючи, що вина водія автомобіля MANLKWM44, номерний знак НОМЕР_1, який належить ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС встановлена в судовому порядку, суд доходить до наступних висновків.

Доводи відповідача про те, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди його цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПрАТ Київський страховий дім , а тому саме страховик повинен відшкодувати завдану шкоду, є безпідставними, оскільки особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина 1 статті 12 ЦК України), особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина 2 статті 14 цього Кодексу).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами 1, 4 статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, у якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду від 27.04.2018р. по справі № 910/9029/17 - право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

Суд не приймає посилання відповідача на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 04 липня 2018 року по справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176 цс 18), так як у цій постанові Верховний Суд не досліджував і не робив висновків відносно саме наявності або відсутності права у потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем або страховою компанією. Верховний Суд зробив висновки відносно справи за позовом страхової компанії по виплаченому розміру майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Отже, шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України). Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях.

Таким чином, беручи до уваги вище викладене, суд враховує, що відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

В свою чергу, відповідач під час розгляду справи не надав суду жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про відсутність його вини чи протиправної бездіяльності, внаслідок якої було завдано матеріальну шкоду позивачу.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується, що пошкодження майна, сталося внаслідок скоєної працівником відповідача дорожньо-транспортної пригоди.

Відтак, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення матеріальної шкоди, що становить вартість пошкодженого майна в сумі 133 892грн. є обґрунтованою та підлягає до задоволенню в повному обсязі.

Суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги експерта у сумі 2800 грн. за вищезазначених обставин підлягає задоволенню, при цьому витрати підтверджуються наявною у матеріалах справи квитанцією про сплату вартості послуг експерта.

Що ж до вимог про стягнення витрат на телеграму до страхової компанії у сумі 163грн.та витрат на евакуатор у сумі 1500грн., суд відмовляє в їх задоволенні з огляду на той факт що позивач належним чином не довів фактів, що ним були понесені такі витрати - у матеріалах справи відсутні докази про такі витрати позивача.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства "ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС щодо стягнення матеріальної шкоди та витрати на послуги експерта" є обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи, проте враховуючи відмову стягненні витрат на телеграму до страхової компанії та витрат на евакуатор підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного підприємства "ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС" (65009, м. Одеса, вул.. Педагогічна, 21, корпус А., офіс №2, код ЄДРПОУ 30492574) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСКОМУНСЕРВІС" (65089, м. Одеса, вул.. Академіка Вільямса, 46/2 кв. 134, код ЄДРПОУ 37351779) - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСКОМУНСЕРВІС" (65089, м. Одеса, вул.. Академіка Вільямса, 46/2 кв. 134, код ЄДРПОУ 37351779) на користь Приватного підприємства "ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС" (65009, м. Одеса, вул.. Педагогічна, 21, корпус А., офіс №2, код ЄДРПОУ 30492574) матеріальну шкоду в розмірі 133 892(сто тридцять три тисячі вісімсот дев'яносто дві)грн., витрати на послуги експерта в сумі 2 800 (дві тисячі вісімсот)грн. та судовий збір в сумі 2 058 (дві тисячі п'ятдесят вісім)грн. 38 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26 квітня 2019 р.

Суддя К.Ф. Погребна