Постанова

від 06.08.2019 по справі 916/390/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/390/19

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі :

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, Л.В. Лавриненко,

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСКОМУНСЕРВІС»

на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2019 (суддя Погребна К.Ф., м. Одеса, повний текст складено 26.04.2019)

у справі № 916/390/19

за позовом Приватного підприємства «ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСКОМУНСЕРВІС»

про стягнення 138355 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року Приватне підприємство «ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС» (далі - ПП «ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС» , Підприємство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одескомунсервіс» (далі - ТОВ «Одескомунсервіс» , Товариство) про стягнення з останнього матеріальної шкоди в сумі 138355 грн., з яких 133892 грн. - матеріальна шкода, 2800 грн. - витрати на послуги експерта, 163 грн. - витрати на телеграму до страхової компанії та 1500 грн. - витрати на евакуатор.

Позовні вимоги мотивовано пошкодженням 11.09.2018 автотранспортного засобу RENAULT MASTER, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Діліжанс - Авто Транс» , внаслідок ДТП, скоєного автомобілем MANLKWM44, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який є співробітником ТОВ «ОДЕСКОМУНСЕРВІС» .

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.04.2019 у справі №916/390/19 позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 133892 грн., витрати на послуги експерта в сумі 2800 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано обґрунтованістю та підтвердженістю матеріалами справи позовних вимог, окрім вимог про стягнення витрат на телеграму до страхової компанії у сумі 163 грн. та витрат на евакуатор у сумі 1500 грн., які, як вказав суд, не доведені позивачем належним чином.

Не погодившись із рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСКОМУНСЕРВІС» звернулось із апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник не визнає наданий позивачем звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди, зроблений ФОП Жилою ОСОБА_2 , належним та допустимим доказом. Крім того, апелянт вказав, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди його цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПрАТ Київський страховий дім , тому саме страховик повинен відшкодувати завдану шкоду. 09.07.2019 до канцелярії суду апеляційної інстанції надійшло клопотання позивача про розгляд даної справи з повідомленням (викликом) учасників справи з посиланням на необхідність надання пояснень з метою об`єктивного та всебічного розгляду справи. У задоволенні вказаного клопотання відмовлено ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2019.

16.07.2019 від представника ТОВ Джерело до канцелярії суду апеляційної інстанції надійшов відзив на вказану вище апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на подачу відзиву, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2019 з огляду на те, що назване товариство не є учасником даної справи.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами ч. 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 2 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

11.09.2018 о 10 год. 30 хв. на 22 кілометрі + 950 метрів, о/д М28, обхід м. Одеса, автомобілем VFNLKWM44, номерний знак НОМЕР_2 , який належав ТОВ «Одескомунсервіс» , під керуванням ОСОБА_1 , було скоєно ДТП.

У результаті ДТП було пошкоджено автомобіль RENAULT MASTER, номерний знак НОМЕР_1 , який належав ТОВ «Діліжанс - Авто Транс» , а також товар, який знаходився у автомобілі, що належить ТОВ «Джерело» .

13.09.2018 ТОВ «Діліжанс - Авто Транс» надало під розпис бухгалтеру ТОВ «Одескомунсервіс» повідомлення із проханням забезпечити явку представника ТОВ «Одескомунсервіс» з документами, які підтверджують його повноваження, для проведення експертного дослідження пошкодженого автотранспортного засобу та товару, у зв`язку з їх пошкодженням в результаті ДТП, яка відбулась 11.09.2018. У вказаному повідомленні вказано, що огляд відбудеться о 10 год. 30 хв. 14.09.2018 за адресою: Одеська область, Біляївський р-н., Усатівська сільська рада, траса Одеса-Київ, 463 кілометр + 970 метрів.

Директор ТОВ «Одескомунсервіс» листом від 14.09.2018 повідомив директора ТОВ «Діліжанс - Авто Транс» про те, що на адресу останнього направлено механіка ОСОБА_3 , як представника ТОВ «Одескомунсервіс» , для проведення експертної оцінки та встановлення матеріальної шкоди пошкодженому в ДТП автомобілю RENAULT MASTER, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Діліжанс - Авто Транс» .

17.10.2018 Біляївським районним судом Одеської області було прийнято постанову у справі №496/3995/18, якою через скоєння вищезгаданої ДТП водія ТОВ «Одескомунсервіс» ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і піддано його адміністративному стягненню у виді штрафу на користь держави у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн.

На замовлення ТОВ «Діліжанс - Авто Транс» суб`єктом оціночної діяльності - Фізичною особою-підприємцем Жилою І. ОСОБА_4 . було складено звіт № 37/18 про оцінку матеріальних збитків, нанесених власнику автомобіля RENAULT MASTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , пошкодженого в результаті ДТП, згідно якого вартість матеріальної шкоди становить 133892 грн.

08.11.2018 між ТОВ Діліжанс - Авто Транс (власник автомобіля RENAULT MASTER, номерний знак НОМЕР_1 ) та ПП ДІЛІЖАНС-АВТОТРАНС було укладено договір відступлення права вимоги матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок зазначеної ДТП.

Частиною 1 ст. 22, ч.1 ст. 23 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною третьою статті 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст.1166 ЦК України, частиною першою якої встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, надати докази протиправної поведінки іншої сторони і підтвердити причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Розглянувши спір по суті, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції про наявність у даному випадку складу цивільного правопорушення. При цьому відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про відсутність його вини, чи того, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відтак, пошкодження вищезгаданого автомобіля сталося саме внаслідок скоєної працівником відповідача дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, Господарський суд Одеської області дійшов правильного висновку про те, що вимога позивача про стягнення матеріальної шкоди в сумі 133892 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вимога Підприємства про стягнення з Товариства витрат на послуги експерта у сумі 2800 грн. також вірно задоволена судом, так як ці витрати підтверджуються наявною у матеріалах справи квитанцією про оплату вартості експертних послуг.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача витрат на телеграму до страхової компанії (163 грн.) та витрат на евакуатор (1500 грн.), місцевий господарський суд підставно відмовив в їх задоволенні з огляду на недоведення позивачем факту понесення ним цих витрат, оскільки у матеріалах справи відсутні докази таких витрат позивача.

Твердження скаржника про те, що звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди не є належним та допустимим доказом, є необґрунтованим з огляду на наступне.

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Позивачем у якості доказу, що розмір матеріальної шкоди внаслідок ДТП становить 133892 грн. надано звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди, зроблений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , який має відповідний сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № НОМЕР_3 /17, виданий 13.10.2017, свідоцтво про його реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів від 20.06.2006 №4310, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача від 13.05.2006 НОМЕР_4 та посвідчення про підвищення кваліфікації від 30.03.2018 МФ №18-ПК. Ці документи додані позивачем до звіту № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди.

Отже, фізична особа-підприємець ОСОБА_5 , має право на здійснення оцінки об`єктів у матеріальній формі із зазначенням (у даному випадку) розміру матеріальної шкоди внаслідок ДТП.

У свою чергу, відповідачем не було надано жодного доказу того, що названа особа не мала права складати такий звіт чи що інформація, яка міститься у звіті № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди, є недостовірною та не відповідає дійсності.

За приписами ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Клопотань про призначення експертизи під час розгляду справи Господарським судом Одеської області від учасників справи не надходило, інших висновків чи звітів, крім даного, не було надано.

Будь-які докази, що вказаний звіт викликає обґрунтовані сумніви щодо його правильності, у матеріалах справи відсутні.

Крім того, відповідачем не надано суду жодного доказу того, що даний звіт викликає обґрунтовані сумніви щодо його правильності.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що Господарський процесуальний кодекс України не містить вказівок на те, що єдиним належним та допустимим доказом може буди виключно висновок, зроблений судовим експертом, тому твердження Товариства, що звіт № 37/18 про оцінку вартості матеріальної шкоди суперечить положенням ст. 98 ГПК України, оскільки зроблений фізичною особою-підприємцем Жилою Ігорем ОСОБА_6 , який не є судовим експертом, не приймаються до уваги.

Доводи відповідача стосовно того, що матеріали справи не містять звернення позивача чи іншої уповноваженої особи до ПрАТ Київський страховий дім , оскільки цивільна відповідальність ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС була застрахована, що підтверджується полісом № АМ/3257078, а також твердження, що відповідачем у даній справі повинно бути ПрАТ Київський страховий дім , спростовуються наступним.

Згідно зі ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому потерпілому, як кредитору, належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов`язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Як вище зазначалось, вина водія автомобіля MANLKWM44, номерний знак НОМЕР_2 , який належить ТОВ ОДЕСКОМУНСЕРВІС , встановлена в судовому порядку.

Доводи скаржника про те, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди його цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПрАТ Київський страховий дім , а тому саме страховик повинен відшкодувати завдану шкоду, є необгрунтованими, оскільки особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина 1 статті 12 ЦК України), особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина 2 статті 14 цього Кодексу).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами 1, 4 статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, у якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду від 27.04.2018 у справі № 910/9029/17, відповідно до якої право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

Що стосується посилань відповідача на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176 цс 18), то у цій постанові Верховний Суд не досліджував і не робив висновків відносно саме наявності або відсутності права у потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем або страховою компанією, а зробив висновки відносно справи за позовом страхової компанії по виплаченому розміру майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування.

За таких обставин суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСКОМУНСЕРВІС» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2019 у справі №916/390/19 залишити без змін.

Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і згідно з ч.5 ст.12, ч.2 ст.282 та п.2 ч.3 ст.287 касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Лавриненко