Рішення

від 17.04.2019 по справі 920/895/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.04.2019 Справа № 920/895/18 Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/895/18 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Сладкоєжка (96041, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, буд. 63-А, офіс 409, ідентифікаційний код 23824169),

до відповідача: Приватного підприємства КОНДИТЕРПРОД (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Гостиннодвірська, буд. 53, ідентифікаційний код 40955360),

про визнання правочину недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

представники сторін:

позивача в режимі відеоконференції - не з'явився,

відповідача - Єфросинін А.Ф. за довіреністю № 9 від 26.11.2018.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Роменський завод продовольчих товарів (49052, м. Дніпро, вул. Валентина Ларіонова, буд. 145, ідентифікаційний код 23824169), звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства КОНДИТЕРПРОД (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Гостиннодвірська, буд. 53, ідентифікаційний код 40955360), про визнання недійсним правочину, в якому просить суд визнати недійсним договір поставки № 53 від 15.03.2017, укладений між сторонами, з моменту укладення, а також просить суд стягнути втрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що вищезазначений договір укладений з порушенням актів цивільного законодавства та загальних засад цивільного законодавства. Матеріально-правовою підставою визначено приписи статтей 87, 92, 203 та 215 Цивільного кодексу України, статті 57 Госодарського кодексу України та положень статуту позивача.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 14.11.2018 постановлено відкрити провадження у справі № 920/895/18 за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 06.12.2018 з повідомленням сторін.

Представник позивача подав клопотанн б/н від 22.11.2018 (вх. № 2670к від 26.11.2018) щодо проведення судового засідання 06.12.2018 в режимі відеконференції та визначити Господарський суд Дпіпропетровської області відповідальним за проведення відеконференції.

Ухвалою від 28.11.2018 у справі № 920/895/18 судом постановлено задовольнити вищезазначене клопотання представника позивача та доручити Господарському суду Дпіпропетровської області забезпечити участь представника позивача у судовому засіданні 06.12.2018 в режимі відеоконференції.

29.11.2018 від відповідача до суду надійшов відзив № 10 від 26.11.2018 на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що позивачем не доведено та не надано доказів стосовно обізнаності відповідача відносно обмежень генерального директора позивача ОСОБА_2 на укладення з ним від імені позивача договору поставки, оскільки на момент укладення оспорюваного договору в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містилися відомості про наявність обмежень у керівника позивача щодо представництва позивача.

Ухвалою від 06.12.2018 у справі № 920/895/18 продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів з 14.01.2019 до 13.02.2019, відкладено підготовче засідання на 17.01.2019 та повторно зобов'язано позивача надати суду відповідь на відзив у строк до 16.01.2019.

Господарський суд Сумської області листом від 27.12.2018 № 920/895/18/9183/1092 зобов'язав позивача надати суду до 15.01.2019 письмові пояснення щодо того, що за ідентифікаційним кодом 23824169 у Єдиному державному реєстрі юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю Сладкоєжка (96041, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, буд. 63-А, офіс 409, ідентифікаційний код 23824169), а не позивач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю Роменський завод продовольчих товарів (49052, м. Дніпро, вул. Валентина Ларіонова, буд. 145, ідентифікаційний код 23824169).

Представник позивача подав клопотання б/н від 27.12.2018 (вх. № 54к від 03.01.2019) щодо проведення судового засідання 17.01.2019 в режимі відеконференції та визначити Господарський суд Дпіпропетровської області відповідальним за проведення відеконференції.

Ухвалою від 16.01.2019 у справі № 920/895/18 судом постановлено задовольнити вищезазначене клопотання представника позивача та доручити Господарському суду Дпіпропетровської області забезпечити участь представника позивача у судовому засіданні 17.01.2019 в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 17.01.2019 у справі № 920/895/18 судом постановлено задовольнити усне клопотання представника відповідача про надання суду для огляду оригіналів дкументів доданих до позовної заяви; відкладено підготовче засідання на 12.02.2019 об 11:00; зобов'язано позивача - надати суду для огляду та дослідження в наступне судове засідання оригінали письмових доказів, доданих до позовної заяви; та визнано явку представників учасників справи в судове засідання обов'язковою.

Копії листа суду від 27.12.2018 № 920/895/18/9183/1092, ухвал суду від 16.01.2019 та від 17.01.2019, що направлялась судом на адресу позивача, зазначену ним у позовній заяві, а саме: 49052, м. Дніпро, вул. Валентина Ларіонова, буд. 145, повернуті відділенням поштового зв'язку на адресу Господарського суду Сумської області за закінченням терміну зберігання та відсутністю адресата .

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом, ухвалою від 12.02.2019 у справі № 920/895/18 закрито підготовче провадження та призначено зазначену справу до судового розгляду по суті на 05.03.2019 о 10 год. 30 хв., а ухвалою суду від 05.03.2019 у справі № 920/895/18 відкладено розгляд даної справи по суті на 20.03.2019; зобов'язано позивача надати суду докази надсилання на адресу Господарського суду Сумської області оригіналу договору поставки № 53 від 15.02.2017 та доручено Господарському суду Дпіпропетровської області забезпечити участь представника позивача у судовому засіданні 20.03.2019 в режимі відеоконференції.

11.03.2019 до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення б/н від 04.03.2019 (вх. № 1663 від 04.03.2019), в яких представник позивача просить суд керуючись статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку зі зміною назви позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Роменський завод продовольчих товарів (49052, м. Дніпро, вул. Валентина Ларіонова, буд. 145, ідентифікаційний код 23824169) на Товариство з обмеженою відповідальністю Сладкоєжка (96041, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, буд. 63-А, офіс 409, ідентифікаційний код 23824169), змінити позивача у справі № 920/895/18 на Товариство з обмеженою відповідальністю Сладкоєжка (96041, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, буд. 63-А, офіс 409, ідентифікаційний код 23824169).

Суд приймає до розгляду вищезазначені письмові додаткові пояснення предстаника позивача, і враховуючи зміну назви позивача у даній справі, вважає позивачем за даним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю Сладкоєжка (96041, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, буд. 63-А, офіс 409, ідентифікаційний код 23824169).

Крім наведеного, представник позивача, посилаючись на норми статей 2, 80, 91, 92, 99, 145 Цивільного кодексу України та статей 58, 59, 62, 63 Закону України Про господарські товариства , зазначає, що відповідач був обізнаний або мав таку можливість ознайомитися щодо обмежень представництва керівника позивача з відкритих, загальнодоступних та офіційних джерел, а також при укладенні договору № 53 від 15.02.2017 сторони обмінювалися правовстановлюючими документами. Оскільки сума договору перевищує суму, на яку генеральний директор позивача має повноваження укладати правочини, а сам договір не узгоджувався з учасниками товариства позивача, таким чином, як зазначає представник позивача, договір поставки № 53 від 15.02.2017 порушує корпоративні права учасників позивача на управління товариством.

Разом із зазначеними додатковими поясненнями б/н від 04.03.2019 (вх. № 1663 від 04.03.2019) представником позивача надано суду для долучення до матеріалів даної справи оригінал договору поставки № 53 від 15.02.2017, оригінал та копію специфікації № 3 від 19.05.2017, оригінал специфікації № 10 від 09.11.2017, копії листів від 22.02.2019 та копію довіреності представника № 20/02 від 20.02.2019.

11.03.2019 відповідачем до суду разом із супровідним листом № 8 від 06.03.2019 (вх. № 1840 від 11.03.2019) надано копії виписок банку на підтвердження факту прийняття до виконання позивачем договору поставки № 53 від 15.03.2017.

19.03.2019 від позивача до суду надійшла заява б/н від 14.03.2019 (вх. № 2128 від 19.03.2019), в якій позивач на виконання ухвали суду від 05.03.2019 у даній справі, надає суду копію фіскального чеку ДД ПАТ Укрпошта від 05.03.2019 про відправлення на адресу Господарського суду Сумської області рекомендованим листом додаткових пояснень від 04.03.2019 у справі № 920/895/18 з оригіналом договору поставки № 53 від 15.02.2017.

У зазначеній заяві позивач звертає увагу суду на те, що у позивача є договір поставки № 53 тільки від 15 лютого 2017 року, проте, відповідач звернувся в Господарський суд Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Роменський завод продовольчих товарів суми за договором поставки № 53 саме від 15 березня 2017 року. Позивач вважає, що договір поставки № 53 від 15 березня 2017 року генеральним директором позивача ОСОБА_2 не підписувався та взагалі сторонами не укладався. При візуальному огляді підписів ОСОБА_2 на договорі поставки № 53 від 15 березня 2017 року та на протоколі № 11 від 22 грудня 2017 року Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Роменський завод продовольчих товарів різні. Крім того, підпис директора Приватного підприємства КОНДИТЕРПРОД Щербакова Станіслава Євгенійовича також відмінний від підпису на позовній заяві Приватного підприємства КОНДИТЕРПРОД від 17.08.2018 № 3. А туму, враховуючи вищезазначене, позивач вважає, що договір поставки № 53 від 15 березня 2017 року має ознаки фіктивності, оскільки в договорі поставки № 53 від 15 березня 2017 року підроблені підписи.

Крім наведеного, у вищезазначеній заяві позивач просить суд розглядати зазначену справу за відсутності представника позивача та зазначає, що пітримує позовні вимоги в повному обсязі.

Суд, розглянувши вищезазначену заяву позивача б/н від 14.03.2019 (вх. № 2128 від 19.03.2019), не приймає її до розгляду з огляду на наступне.

Статтею 169 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених Господарським процесуальним кодексом України, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України. У випадках, коли Господарським процесуальним кодексом України такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Відповідно до частини другої, третьої статті 119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Подана позивачем до суду заява за своєю правовою природою є заявою про зміну підстави позову.

За приписами частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Вищезазначена заява подана позивачем після закриття підготовчого провадження у даній справі, а позивачем необгрунтовано поважність підстав подання такої заяви щодо зміни підстав позову під час розгляду даної справи по суті.

20.03.2019 розгляд зазначеної справи по суті не відбувся у зв'язку з лікарняним судді Спиридонової Н.О., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Ухвалою суду від 25.03.2019 у справі № 920/895/19 призначено розгляд справи по суті на 09.04.2019 з повідомленням учасників справи.

09.04.2019 розгляд зазначеної справи по суті не відбувся у зв'язку з відпусткою судді Спиридонової Н.О. менше чотирнадцяти календарних днів, що не було підставою для повторного авторозподілу судової справи.

У зв'язку з усуненням обставин, які унеможливлювали розгляд справи, судом ухвалою від 10.04.2019 призначено справу № 920/895/18 до судового розгляду по суті на 17.04.2019, 12:30 з повідомленням учасників справи; доручено Господарському суду Дніпропетровської області (вул. Володимира Винниченка, буд. 1, м. Дніпро, 49600) забезпечити проведення судового засідання у справі № 920/895/18, яке призначене на 17.04.2019 о 12 год. 30 хв. в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області (вул. Володимира Винниченка, буд. 1, м. Дніпро, 49600), за участі представника позивача.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За приписами частини другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Представник позивача 17.04.2019 не з'явився до Господарського Дніпропетровської області (вул. Володимира Винниченка, буд. 1, м. Дніпро, 49600) для участі у даному судовому засіданні в режимі відеоконференції. Про дату, час та місце судового слухання справи позивач повідомлений судом належним чином, про що свідчить штамп вихідної кореспонденції Господарського суду Суської області щодо надсилання коії ухвали суду від від 10.04.2019 у справі № 920/895/18 на зазначену позивачем електронну адресу.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.04.2019 усно наголосив, що проти позову заперечує, вважає його безпідставним та необґрунтованим, у зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

Згідно статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначитися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савченко проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивність господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними в ній матеріаламиза відсутності представника позивача.

В судовому засіданні 17.04.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Між сторонами укладено договір поставки від 15.03.2017 № 53 (надалі -договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого визначено, що відповідач зобов'язується передати, а позивач прийняти та оплатити в порядку передбаченому договором гофпродукцію (надалі - товар), асортимент, кількість, ціна якого визначена в специфікаціях або видаткових накладних.

За умовами пункту 2 договору, відповідач зобов'зується формувати асортимент та кількість товару в партії на підставі та у відповідності із заявкою позивача, а також передавати всі приналежності та документи, що стосуються товару і підлягають переданню разом з ним. Позивач зобов'язаний прийняти товар, або вчинити всі необхідні дії для забезпечення його одержання. Сторони зобов'язані проводити звірку взаємних розрахунків на вимогу будь-якої із сторін на протязі п'яти робочих днів з моменту виставлення вимоги.

Пунктом 3.1 договору визначено, що фактичний асортимент та кількість товару визначається у специфікаціях або накладних.

Поставка товару здійснюється за попередньою заявкою позивача. Заявка на наступний місяць подається до 20 числа попереднього місяця. Заявка позивача має містити назву товару, асортмент, якісні характеристики, кількість, адресу складу позивача, години прийому, строки та дату поставки. Заявка повинна бути прийнята та затверджена письмово відповідачем. Подальщі зміни поставки відбуваються виключно за письмовою згодою сторін (пункт 4.1 договору).

Пунктом 4.3 договору визначено, що датою поставки вважаться дата вказана у видатковій накладній.

Згідно з пунктом 6.1 договору ціна товару зазначається в накладних або в специфікаціях, що видаються на підставі асортименту замовленого Покупцем (ТОВ Роменський завод продовольчих товарів ), сума яких складає загальну суму договору. В будь-якому випадку підписання видаткової накладної є підтвердженням погодженої ціни на замовлений товар.

Позивач зобов'язується провести оплату поставленої партії товару з відстрочкою платежу в двадцять один календарний день (пункт 6.4 договору).

Відповідно до пункту 10.1 договору, цей договір вступає в силу з моменту його падписання сторонами і діє до 31.12.2019.

Проте, позивач вважає, що зазначений договір укладений з порушенням присів статей 87, 92, 203 та 215 Цивільного кодексу України, статті 57 Госодарського кодексу України та положень статуту позивача.

Підставою недійсності правочину, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України, визначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За приписами статті 87 Цивільного кодексу України, для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

З аналізу приписів цивільного права, юридична особа діє у відповідності до своїх установчих документів.

В розумінні статті 57 Господарського кодексу України, установчими документами суб'єкта господарювання є статут (положення) суб'єкта господарювання.

Статут Товариства з обмеженою відповідальністю Роменський завод продовольчих товарів (нова назва - Товариства з обмеженою відповідальністю Сладкоєжка ), затвердженої протоколом № 08/16 від 19.08.2016 загальних зборів учасників позивача, в редакції чинній на момент укладання договору, а саме станом на 15.03.2017.

Частина перша статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень.

Згідно статті 97 Цивільного кодексу України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариства є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Приписами частини першої, третьої статті 92 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до статуту позивача вищим органом позивача є загальні збори учасників, виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю - дирекція, до складу якої входить генеральний директор, його заступники, директори.

Пунктом 9.7 Статуту встановлено, що дирекція вирішує усі питання діяльності товариства, крім тих, які віднесено до компетенції загальних зборів учасників.

Позивач звертає увагу суду на те, що пунктом 9.3.14 статуту позивача встановлено, до компетенції загальних зборів учасників належить зокрема затвердження договорів (угод), укладених на суму, перевищуючу еквівалент 50000,00 доларів США. Відповідно до пункту 9.15 статуту позивача, угоди, які перевищують еквівалент 50000,00 доларів США, підлягають попередньому затвердженню загальними зборами учасників позивача. Угоди, укладені з порушенням вказаного порядку, позивачем не визнаються.

А тому позивач вважає, що при укладанні дирекцією позивача угоди станом на 15.03.2017, що перевищує 1345214,80 грн. (50000,00х26,904296 (офіційний курс долара до гровні) підлягали обов'язковому попередньому затвердженню загальними зборами учасників товариства позивача. Загальна сума видаткових накладних за період з 16.03.2017 по 25.06.2018 становить 13249852,38 грн., тобто ціна договору перевищує суму, яка встановлена пунктом 9.15 статуту, проте, загальні збори учасників товариства позивача згоду на укладання між сторонами договору поставки № 53 від 15 березня 2017 року не надавали та проект даного договору не затверджували. Враховуючи наведене, позивач вважає, що йго керівник, підписуючи договір сума, якого перевищує гранично допустиму суму, зазначену в пункті 9.15 статуту позивача, без попереднього затвердження загальними зборами учасників товариства позивача, вчинив правочин з перевищенням повноважень.

Статтею 4 Закону України Про державну реєстацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприжємців та громадських формувань встановлено, що державна реєстрація базується на таких основних принципах, зокрема обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру.

Відповідно до приписів статті 9 Закону України Про державну реєстацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприжємців та громадських формувань , в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема відомості про керівника юридичної особи, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

В силу приписів статті 11 Закону України Про державну реєстацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприжємців та громадських формувань відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.

А тому, на думку позивача, відповідач був обізнаний або мав таку можливість ознайомитися щодо обмежень представництва керівника позивача з відкритих, загальнодоступних та офіційних джерел.

Відповідач позовні вимоги позивача не визнає, не погоджується з ними, оскільки вважає, що оспрюваний договір поставки відповідає вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, іншим актам цивільного законодавства та є укладеним.

Суд, розглянувши матеріали даної справи, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача з огляду на наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу Україним, статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 11, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Частнию першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали даної справи та зазначалося судом раніше, 15.03.2017 між сторонами укладено договір поставки № 53. Відповідно до пункту 1.1 договору, відповідач зобов'язується передати, а позивач зобов'язується прийняти та оплатити в порядку передбаченим договором гофропродукцію, далі товар, асортимент, кількість якого визначена в специфікаціях або видаткових накладних. Згідно з пунктом 3.1 договору фактичний асортимент та кількість товару визначається в специфікаціях або накладних, якість товару, що постачається, повинна відповідати стандартам, технічним умовам та іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості.

Відповідно до пункту 4 договору, датою поставки товару вважається дата вказана в видатковій накладній. Доставка товару відбувається силами та за рахунок відповідача, за адресою складу позивача, а саме: м. Ромни, вул. Гоголя, 13 та вул. Прокопенка, 8, або за згодою сторін самовивозом.

Згідно пунктами 6.1, 6.4 договору, ціна товару зазначається в накладних або специфікаціях, що видаються на підставі асортименту, замовленого позивачем, сума яких складає загальну суму договору. В будь якому випадку підписання видаткової накладної є підтвердженням погодженої ціни на замовлений товар. Позивач зобов'язується провести оплату поставленої партії товару з відстрочкою в двадцять один календарний день.

Правове регулювання договору поставки здійснюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Положеннями частин першої, другої статті 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Приписами статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В даному випадку сторонами оспорюваного договору узгоджено всі істотні умови, а відповідно він є укладеним.

Тверджлення позивача щодо того, що генеральний директор позивача уклав угоду, яка станом на 15.03.2017 перевищила 1345214,80 грн. не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується наступним.

Пунктом 6.1 договору сторони визначили, що ціна товару зазначається в накладних або специфікаціях, що видаються на підставі асортименту, замовленого Покупцем, сума яких складає загальну суму договору. В будь якому випадку підписання видаткової накладної є підтвердженням погодженої ціни на замовлений товар.

Отже, абсолютно визначена ціна в грошовому виразі в договорі сторонами не визначалася. Договором сторони визначили спосіб обчислення ціни в майбутньому шляхом погодження ціни на замовлений товар при кожній поставці.

Таким чином, на день укладення оспорюваного договору ціна товару і його загальна кількість договором не визначалась.

А відтак, генеральний директор позивача підписав оспорюваний договір не перевищуючи своїх повноважень.

Крім того, ніяких зобов'язань щодо обов'язкового отримання наперед визначеної кількості товару позивач на себе не брав. Заявка на поставку товару від позивача надходила в телефонному режимі, при цьому узгоджувались асортимент, кількість, ціна товару та строки його поставки.

Як слідує з договору, позивач підтверджував свою згоду на отримання товару згідно заявки шляхом підписання видаткової накладної, тобто мав право і не приймати товар в разі своєї незгоди щодо асортименту, кількості чи ціни товару. А тому умови оспорюваного договору, укладеного від імені позивача його представником (генеральним директором) визнаються судом схваленими позивачем.

За правилами статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

При цьому, слід зазначити, що за загальним правилом навіть у випадку вчинення правочину з перевищенням повноважень за умови вчинення подальших дій, які свідчать про прийняття такого правочину до виконання, тобто його схвалення, він не може бути визнаний недійсним, оскільки відповідно до частини першої статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

В позовній заяві позивач зазначає, що період з 16 березня 2017 року по 25 червня 2018 року він за договором як покупець отримав товарів на суму 13249852,38 грн., прте позивач не вказує про якісь негативні наслідки для нього, які наступили в результаті підписання та виконання оспорюваного договору. Пропозицій щодо повернення отриманого та не сплаченого позивачем за договором товару від позивача відповідачеві не надходило, позивачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, в ромумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження зворотноього.

В позовній заяві позивачем зазначено, що ним під час виконання договору сплачено відповідачу за товар 12994769,21 грн. та повернуто відповідачу товару на суму 16222,08 грн., прооте систематичне отримання товару та його оплата позивачем в порядку, передбаченому договором, на протязі тривалого часу (більше року) свідчить про фактичне схвалення договору позивачем.

У відповідності до пункту 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України в постанові від 18.11.2014 № 3-177гс14.

Позивачем не доведено та не надано доказів обізнаності відповідача щодо обмежень генерального директора позивача ОСОБА_2 на укладення з ним від імені позивача оспорюваного договору поставки. Твердження позивача про те, що на момент укладення договору в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містились відомості про наявність у керівника обмежень щодо представництва позивача, не відповідають фактичним обставинам справи.

У пункті 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів ) недійсними № 11 від 29.05.2013 зазначено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України).

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 Цивільного кодексу України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Як зазначає відповідач, йому на час укладення договору та в період його виконання не було відомо про наявність обмежень у генерального директора позивача ОСОБА_2 щодо укладення договорів від імені позивача, інформація про зазначену обставину позивачем не розголошувалась і відповідачу не надавалась. В Єдиному державному реєстрі відомості про наявність певних обмежень у генерального директора позивача ОСОБА_2 щодо представництва позивача на день укладення оспорюваного договору, тобто на 15 березня 2017 року, відсутні. Це підтверджує витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20 листопада 2018 року станом на 15.03.2017 (а.с. 52-54). Зазначений витяг надає інформацію також про те, що ОСОБА_2 на день укладення договору був учасником Товариства з обмеженою відповідальністю Роменський завод продовольчих товарів , тобто входив до складу вищого органу позивача - Загальних зборів Учасників.

За правилами частини третьої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

За таких обставин вищенаведеним спростовуються доводи позивача про те, що оспорюваний договір, укладений генеральним директором позивача ОСОБА_2 від імені позивача з перевищенням повноважень.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою в задоволенні його позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в прийнятті до розгляду заяви позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Сладкоєжка (96041, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, буд. 63-А, офіс 409, ідентифікаційний код 23824169) б/н від 14.03.2019 (вх. № 2128 від 19.03.2019) щодо зміни підстав позову.

2. В задоволенні позовних вимог відмовити.

3. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 26 квітня 2019 року.

Суддя Н.О. Спиридонова