Рішення

від 16.04.2019 по справі 915/825/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року Справа № 915/825/16

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

за участю прокурора - Бескровна І.І. - посвідчення № 035058 від 13.08.2015

за участю представника 1-го позивача - Зубрицька А.О. - дов.№227/9.1.4/22-19 від 08.01.2019

за участю представника 2-го відповідача - Сивоконенко Ю.С. - довіреність № 268 від 05.04.2019.

представник 2-го позивача в судове засідання не з'явився,

представник 1-го відповідача в судове засідання не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження справу

за позовом прокурора Миколаївської області (54030, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв) в інтересах держави в особі:

1) Кабінету Міністрів України (01008, вул. Грушевського, 12/2, м. Київ)

2) Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, вул. Хрещатик, 24, м. Київ)

до відповідачів:

1) Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (54001, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв)

2) Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, вул. Саксаганського, 1, м. Київ)

про: - визнання недійсним та скасування підпункту 1.7 пункту 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1256 від 21.12.2011.

- визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ №495115 від 21.01.2012 про право приватної власності на адміністративну будівлю літ. А-4 загальною площею 1411,3 кв.м. по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві за Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо - зернова корпорація України".

Прокурором Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України пред'явлено позов до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про:

- визнання недійсним та скасування підпункт 1.7 пункту 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1256 від 21.12.2011;

- визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ № 495115 від 21.01.2012 про право приватної власності на адміністративну будівлю літ. А-4 загальною площею 1411,3 кв.м. по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві за публічним акціонерним товариством "Державна продовольча зернова компанія України".

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що в результаті реорганізації ДП "Державна продовольчо-зернова компанія України" до переліку необоротних активів, що передавались як вклад (внесок) до статутного капіталу ПАТ "Державна продовольчо-зернова компанія України" увійшов адміністративний корпус по вул. Слобідській першій, 122/1 у м.Миколаєві. Разом з цим, цей адміністративний корпус належав ДАК "Хліб України "Миколаївський портовий елеватор" (діяльність якого була припинена наказом від 25.10.2010р.). Згідно вимог Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" Миколаївський портовий елеватор (адмінкорпус по вул.Слобідській першій,122/1 у м.Миколаєві) не підлягає приватизації, а у Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, зазначене підприємство відсутнє. Виконавчим комітетом Миколаївської міськради за відсутності рішення власника про зміну правового режиму майна ПАТ "ДПЗКУ" з державної у приватну власність, при наявності заборони на приватизацію майна Миколаївського портового елеватора прийнято п.п.1.7 п.1 рішення №1256 від 21.12.2011р., яким фактично змінено правовий режим спірного майна та порушено права власника майна - держави в особі Кабінету Міністрів України. Отже вищезазначений пункт рішення та свідоцтво про право власності, видане на його підставі, підлягають скасуванню.

З посиланням на приписи ч.ч.1,5 ст.141 Господарського кодексу України,

ч.ч.2-4 ст.145 Господарського кодексу України, ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України, ст.391, ч.2 ст.393 Цивільного кодексу України прокурор просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 23.11.2016 року (суддя Коваль Ю.М.), яке постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 залишено без змін, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою від 24.07.2017 року Вищий господарський суд України скасував постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 та рішення господарського суду Миколаївської області від 23.11.2016 року та передав справу на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017 (суддя Фролов В.Д.) позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним та скасовано підпункт 1.7 пункту 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1256 від 21.12.2011. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії САЕ № 495115 від 21.01.2012 про право приватної власності на адміністративну будівлю літ. А-4 загальною площею 1411,3 кв.м. по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві за публічним акціонерним товариством "Державна продовольча зернова компанія України".

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2018, рішення господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017р. у справі №915/825/16 - скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 30.05.2018 касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задоволено частково. Рішення господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017 та Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у справі №915/825/16 скасовано. Справу №915/825/16 направлено на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

У постанові Верховного Суду від 30.05.2018 зазначено Верховний Суд, здійснивши перегляд судових рішень у справі, встановив, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для визнання недійсним та скасування підпункт 1.7 пункту 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1256 від 21.12.2011р. та свідоцтва серії САЕ №495115 від 21.01.2012р. про право приватної власності на адміністративну будівлю літ. А-4 загальною площею 1411,3 кв.м. по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві за ПАТ "Державна продовольча зернова компанія України".

Суд апеляційної інстанції не встановив на підставі належних та допустимих доказів факту направлення та отримання Міністерством листа ПАТ ДПЗК України від 28.03.2012, обмежившись лише наявністю вказаного листа. Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив моменту початку перебігу строку позовної давності, що має рахуватися з моменту отримання листа ПАТ "ДПЗК України" від 28.03.2012 Міністерством та не взято до уваги інформацію Міністерства, відповідно до якої лист від 28.03.2012 ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про оформлення товариством права власності на об'єкти нерухомого майна в автоматизованій системі обліку не реєструвався.

Крім того, поза увагою судів, як першої, так і апеляційної інстанції, залишились твердження прокурора щодо того, що Миколаївський портовий елеватор (адмінкорпус по вул. Слобідській першій,122/1 у м. Миколаєві) не підлягає приватизації згідно вимог Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", а у Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, зазначене підприємство відсутнє. Вказані обставини судами не досліджувалися та вказаним обставинам не було надано належної правової оцінки .

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області №217 від 17.07.2018 та відповідно до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду та на виконання підпункту 3.7.5 пункту 3.7 Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Миколаївської області проведено повторний автоматизований розподіл справи №915/825/16. У вказаному розпорядженні зазначено, що підставою призначення автоматизованого розподілу справи №915/825/16 є прийняття Верховним Судом постанови від 30.05.2018 про скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017 та направлення справи на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області. За результатами якого справу №915/825/16, призначено головуючому судді Семенчук Н.О.

При новому розгляді, ухвалою господарського суду Миколаївської області від 19.07.2018 справу №915/825/16 прийнято до свого провадження суддею Семенчук Н.О. за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 01 серпня 2018 року.

27.07.2018 прокурор при новому розгляді до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надав письмові пояснення в яких зазначає, що обґрунтовуючи позов , прокурором зазначено, що в результаті реорганізації ДП "Державна продовольчо-зернова компанія України" до переліку необоротних активів, що передавались як вклад (внесок) до статутного капіталу ПАТ "Державна продовольчо-зернова компанія України" увійшов адміністративний корпус по вул. Слобідській першій, 122/1 у м.Миколаєві. Цей об'єкт нерухомості належав ДАК "Хліб України "Миколаївський портовий елеватор" діяльність якого була припинена 25.10.2010. Відповідно до положень Закону України Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації спірний елеватор не підлягає приватизації, а у Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, зазначене підприємство відсутнє. При цьому, виконавчим комітетом Миколаївської міської ради за наявності заборони на приватизацію майна Миколаївського портового елеватора та відсутності рішення власника про зміну правового режиму майна ПАТ Державна продовольчо - зернова корпорація України з державної у приватну власність, прийнято спірне рішення, яким фактично змінено правовий режим спірного майна та порушено права власника майна - держави в особі Кабінету Міністрів України. Отже, зазначене рішення виконавчому міської ради та видане на його підставі свідоцтво про право власності підлягають скасуванню у судовому порядку. Вказує, що Верховним Судом у своїй постанові від 30.05.2018 зазначено, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для визнання недійсним та скасування спірного рішення виконавчого комітету міської ради та виданого на його підставі свідоцтва про право власності на об'єкт. Водночас, суд касаційної інстанції загострив увагу на необхідність встановлення моменту початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах. Зазначає, що законодавець пов'язує початок перебігу строку позовної давності саме з обізнаності позивача про порушення його права чи про особу, яка його порушила. Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, із захистом порушеного права. ПАТ "Державна продовольчо-зернова компанія України" стверджує, що Міністерству аграрної політики та продовольства України стало відомо про набуття товариством права власності на спірне майно 23.03.2012, у зв'язку з направленням листа №130-2-802/2-15/2032 на виконання доручення Першого заступника Міністра аграрної політики та продовольства України №11-3/95 від 26.03.2012 щодо надання інформації про об'єкти нерухомого майна для формування і ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності, а прокурор з позовом до суду звернувся 27.07.2016, тобто із пропуском встановленого строку позовної давності. При цьому, зазначений лист у автоматизованій системі обліку Міністерства аграрної політики та продовольства України не реєструвався, що підтверджується інформацією Міністерства аграрної політики та продовольства України від 14.12.2016, наданою на запит прокуратури від 17.10.2016. відтак, лист ПАТ "Державна продовольчо-зернова компанія України" від 28.03.2012 не може підтверджувати факт обізнаності Міністерства аграрної політики та продовольства України з 28.03.2012 про оформлення відповідачем права власності на спірне державне майно. Про порушення вимог законодавства при оформленні права власності Міністерству аграрної політики та продовольства України стало відомо після направлення Миколаївською місцевою прокуратурою №1 відповідного запиту від 15.03.2016 за результатами опрацювання відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, Міністерством аграрної політики та продовольства України не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

30.07.2018 Кабінет Міністрів України до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надав заяву щодо обґрунтування позовних вимог в якій зазначає, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та вважає їх такими, що підлягають задоволенню. Вказує, що власником майна Миколаївського портового елеватору є держава в особі Кабінету Міністрів України. Органом, уповноваженим управляти корпоративними правами ПАТ ДПЗКУ є Мінагрополітики. При цьому приватизація майна Миколаївського портового елеватору заборонена на законодавчому рівні (Додаток №1 до Закону України Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації ). Отже, оскаржуване рішення порушує права держави в особі Кабінету Міністрів України та Мінагрополітики, як власника нерухомого майна, а тому підлягає скасуванню, як незаконне. Щодо пропуску строку позовної давності вказує, що про порушення прав Кабінет Міністрів України дізнався лише 2016 року після отримання відповідного повідомлення органу прокуратури. ПАТ Державна продовольчо-зернова компанія України надано копію листа від 28.03.2012 №130-2-802/2-15/2032 адресованого Мінагрополітики, в якому повідомлялось про набуття ПАТ Державна продовольчо-зернова компанія України права власності на спірний об'єкт нерухомого майна. Проте доказів отримання цього листа суду не надано. Натомість, згідно листа Мінагрополітики від 14.12.2016, позивач - 2 не отримував листа ПАТ Державна продовольчо-зернова компанія України від 28.03.2012. До Секретаріату Кабінету Міністрів України жодних листів стосовно зміни власника спірного майна не надходило,також зазначена інформація від Міністерства аграрної політики та продовольства України не надходила. Дізнатися інформацію про зміну власника іншим шляхом Кабінет міністрів України не міг. Таким чином, Кабінету Міністрів України до 2016 року не було відомо про існування рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1256 від 21.12.2011 та порушення прав держави вказаним рішенням.

01.08.2018 Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надало додаткові пояснення по справі в яких вказує, що до даного спору застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. Строк у межах якого особа могла звернутися до суду з вимогою про скасування рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21.12.2011 №1256 є 21.12.2014, а стосовно визнання недійсним свідоцтва від 21.01.2012 серії САЕ №495115 є 21.02.2015 відповідно. Прокурор звернувся до суду з позовною заявою №05-407 вих.16 від 20.07.2016 тобто після спливу строку у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. Вказує, що з 17.09.2012 Міністерство аграрної політики та продовольства України знало, що майновий комплекс філії ПАТ ДПЗКУ Миколаївський портовий елеватор оформлений на праві приватної власності за товариством. Листом №130-2-802/2-15/2032 від 28.03.2012 ПАТ ДПЗКУ надавало Міністерству аграрної політики та продовольства України інформацію про отримання свідоцтва на право приватної власності САЕ №495115 від 21.01.2012. Лист ПАТ ДПЗКУ від 28.03.2012 №130-2-802/2-15/2032 доставлявся до Міністерства аграрної політики та продовольства України наручно. Інформація про прийняття рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1256 від 21.12.2011 та реєстрацію права приватної власності з ПАТ ДПЗКУ на адміністративну будівлю за адресою: м.Миколаїв, вул.Слобідська перша, буд.122/1 - це публічна, загальнодоступна та відкрита інформація. Отже, з моменту оприлюднення рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1256 від 21.12.2011 та реєстрації права приватної власності за ПАТ ДПЗКУ на адміністративну будівлю за адресою: м.Миколаїв, вул.Слобідська перша, буд.122/1, прокурор та позивачі мали об'єктивну можливість дізнатися про порушення свого цивільного права в строк передбачений законодавством України для оскарження. Таким чином, позовна заява прокурора подана після спливу позовної давності.

17.09.2018 Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надало додаткові пояснення у справі в яких зазначає, що прокурором не надано належних доказів порушення ПАТ ДПЗКУ , встановленого Постановою Кабінету міністрів України від 06.06.2011 №593, обмеження щодо розпорядження майном, в тому числі Миколаївським портовим елеватором, переданим до статутного капіталу ПАТ ДПЗКУ . Прокуратурою не надано жодного доказу, коли КМУ та Міністерство аграрної політики здійснювали перевірку ПАТ ДПЗКУ щодо використання та оформлення права власності на ЦМК Миколаївський портовий елеватор , що позбавляє права прокурора стверджувати, що строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом не минув, оскільки рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1256 прийнято 21.12.2011, оскаржене свідоцтво видано 21.01.2012, при цьому позов прокурором подано в липні 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку на звернення до суду. Більш того, прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону, а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 17.09.2018 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів. Підготовче засідання відкладено на 28 вересня 2018 року.

Кабінет Міністрів України у наданих до суду 27.09.2018 додаткових поясненнях №7-2.1/7-1-785 від 21.09.2018 вказує, що спірне майно, рішення та свідоцтво про право власності, що є предметом спору, видані за відсутності належних документів, що підтверджують зміну форми власності вказаного майнового комплексу за державної на приватну в установленому законом порядку, з перевищенням повноважень за відсутності рішення власника про зміну правового статусу державного майна, відтак, і оспорюване свідоцтво видано відповідачу - 2 на підставі незаконного рішення. Посилання відповідача - 2 як на доказ обізнаності позивача -2 про переоформлення права власності на майновий комплекс, на Довідку від 17.09.20122 №24/321 є безпідставним, оскільки питання Структура Товариства, структурні підрозділи, філії, Статутні та правовстановлюючі документи товариства, спеціальні дозволи, ліцензії, патенти досліджувалось головним спеціалістом відділу правої роботи Департаменту правової законопроектної роботи ОСОБА_3 Підпис даної особи в даній довідці відсутній.

Прокурор у наданих до суду 28.09.2018 поясненнях вказує, що приймаючи рішення від 21.12.2011 про оформлення за ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України права власності на адміністративну будівлю по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві, виконавчий комітет Миколаївської міської ради діяв у порушення вимог законодавства. Вказує, що прокуратурою дотримано вимоги ст.23 Закону України Про прокуратуру, а саме прокурором підготовлено та скеровано до Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики України лист №05-377вих-16 від 19.07.2016, яким повідомлено про представництво інтересів держави в особі позивачів у спірних правовідносинах.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 було зупинено провадження у справі №915/825/16 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №923/197/18 та у справі №913/235/18.

26.03.2019 від прокуратури до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №915/825/16, з підстав відсутності обставин, що викликали зупинення провадження у справі, відповідно до даних з офіційного веб-портаду "Судова влада" та Єдиного державного реєстру судових рішень рішення у справі №913/235/18 набрало законної сили 10.12.2018, а у справі №923/197/18 - 11.03.2019.

Ухвалою господарського суду миколаївської області від 02.04.2019 поновлено провадження у справі та розгляд справи призначено на 16.04.2019.

Позивач - 2 в судове засідання 16.04.2019 не з'явився, причини неявки не повідив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 54001 36184179.

Відповідач -1 в судове засідання 16.04.2019 не з'явився, причини неявки не повідив, про час та місце судового засідання повідомлений ухвалою господарського суду Миколаївської області від 02.04.2019.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" засновано на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 р. №593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 р. № 764".

У відповідності до п.1 та п.2 зазначеної постанови, Кабінет Міністрів України погодив пропозицію Міністертсва аграрної політики та продовольства щодо перетворення державного підприємства "ДПЗК України" (далі - ДП "ДПЗК України") на державне ПАТ "ДПЗК України", повноваження з управління корпоративними правами якого поклав на Мінагропрод, та встановив, що 100 % акцій державного ПАТ "ДПЗК України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України, при цьому ввів обмеження відносно державного ПАТ "ДПЗК України" щодо розпорядження майном, а саме, що товариство не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 07.07.2011 р. №325 Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України , ДП "ДПЗК України" реорганізовано шляхом його перетворення на ПАТ "ДПЗК України" та встановлено, що статутний капітал останнього формується на базі майна ДП "ДПЗК України" (п. 4 наказу № 325) (т.1 а.с.41,42).

Згідно акту оцінки від 26.09.2011 р., вартість майна ДП "ДПЗК України" до котрого ввійшла спірна адміністративна будівля дочірнього підприємства "Миколаївський портовий елеватор", станом на 31.07.2011 р., становила 867717000,00грн. (т.1 а.с. 155-160).

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 634 від 17.11.2011 року "Про деякі питання діяльності Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (том 1 а.с. 43-44):

- створено Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та затверджено його Статут,

- здійснено емісію акцій Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на весь розмір його статутного капіталу - 867 717000,00 грн. Випущено 8 677 170 простих іменних акцій у бездокументарній формі номінальною вартістю 100,00 грн. кожна,

- створено філії Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" згідно з додатком.

Відповідно до переліку філій Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", що створюються (том 1 а.с. 44), який є додатком до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №634 від 17.11.2011 року, створено філію Миколаївський портовий елеватор, ідентифікаційний код 37506172.

06.12.2011 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку видала свідоцтво № 529/1/11 про реєстрацію випуску акцій (том 1 а.с. 154), яким засвідчила випуск емітентом Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 8 677 170 штук простих іменних акцій номінальною вартістю 100,00 грн. на загальну суму 867 717 000,00 грн.

Філія "Миколаївський портовий елеватор" ПАТ "ДПЗКУ" листом від 30.11.2011 року звернулась до КП "ММ БТІ" та просила видати свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно ПАТ "ДПЗКУ" (том 1 а.с. 40).

Підпунктом 1.7 пункту 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1256 від 21.12.2011 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за юридичними особами" вирішено оформити право власності на об'єкт нерухомого майна, нежитлову будівлю за літ. А-3 загальною площею 1411.3 кв.м., яка розташована по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві за Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (том 1 а.с. 38).

На підставі вказаного рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1256 від 21.12.2011 за Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" зареєстровано право власності на вищезазначений нежитловий об'єкт, що складається з нежитлової будівлі за літ. А-3 загальною площею 1411.3 кв.м., яка розташована по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві (свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 495115 від 21.01.2012 року) (том 1 а.с. 45).

Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор Миколаївської області просить визнати недійсним та скасувати підпункт 1.7 пункту 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1256 від 21.12.2011р.; визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ №495115 від 21.01.2012р. про право приватної власності на адміністративну будівлю літ. А-4 загальною площею 1411,3 кв.м. по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві за Публічним акціонерним товариством "Державна продовольча зернова компанія України".

Прокурор зазначив, що відповідач - ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" неправомірно набув спірне майно, яке вибуло із державної власності поза волею держави за відсутності рішення власника спірного майна про зміну його правового режиму з державної власності на приватну та всупереч вимогам Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Закону України "Про перелік об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації", положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

У відповідності до статуту ПАТ "ДПЗК України", засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України; акціонерами товариства є, зокрема, держава в особі Мінагропроду - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій товариства (п.п. 1.4, 7.1 статуту). ПАТ "ДПЗК України" є правонаступником усіх прав і обов'язків ДП "ДПЗК України" (пп. 1.6 статуту). До прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України 100 % акцій товариства, які випускаються на величину його статутного капіталу, є власністю держави (пп. 6.6 статуту). Статутний капітал товариства становить 867717000,00 грн. та формується за рахунок вартості майна, переданого йому засновником (пп. 5.1 статуту).

Предметом судового розгляду у даній справі є матеріально-правова вимоги прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України і Міністерства аграрної політики та продовольства України до ПАТ "ДПЗКУ" та Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за юридичними особами"; визнання недійсними та скасування виданих на підставі цього рішення свідоцтв про право приватної власності на спірне майно.

Відповідно до ч.1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління (ст. 73 ГК України).

Згідно з ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, на корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство) (ст. 74 ГК України). Особливості створення та діяльності державних акціонерних товариств визначається Господарським кодексом України, законом про державні підприємства, іншими законами (ч.11 ст.81 ГК України).

Частиною 2 ст.1 Законом України "Про акціонерні товариства" передбачено, що діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (ст. 145 ГК України).

Відповідно до п. 4 ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації.

Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти. Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом (п.п.1, 2, 5 ст. 141 ГК України).

Отже, враховуючи вищевикладені норми, держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП "ДПЗКУ" на ПАТ "ДПЗКУ", і визначила розмір статутного капіталу останнього, проте майно, на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі спірний комплекс нежитлових будівель Миколаївського елеватору, ПАТ "ДПЗК України" у власність не передано, тому у філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Миколаївський портовий елеватор" були відсутні підстави для звернення до КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" з заявою про видачу свідоцтва про право власності ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на спірне нерухоме майно.

Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту.

Чинним законодавством України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своє власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні (ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (ст.ст. 15, 386 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до частини третьої статті 326 Цивільного кодексу України управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 №593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 №764" визначено, що повноваження з управління корпоративними правами ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Згідно із приписами статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

На момент прийняття Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради спірного рішення №1256 від 21.12.2011 порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно регулювався Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 (надалі - Тимчасове положення) у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 № 1692/5.

Відповідно до пункту 1.4 Тимчасового положення обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав (пункт 2.1 Тимчасового положення).

Відповідно до пункту 8.1 Тимчасового положення оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно: а) органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам; членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески; юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками); фізичним особам та юридичним особам, які в разі припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що припиняється; фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників (учасників) юридичної особи за рішенням учасників або органу, уповноваженого на це установчими документами, і отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм; інвесторам, які у результаті інвестиційної діяльності отримали у власність об'єкт нерухомого майна або його частину на підставі документів, установлених законодавством, що підтверджують набуття у власність закріпленого за інвестором об'єкта інвестування; реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна, за умови надання рішення комісії з реабілітації про повернення цього майна; фізичним та юридичним особам у разі виділення окремого об'єкта нерухомого майна зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об'єктів (будинків, будівель або споруд), окрім випадків, коли такі об'єкти є приналежністю головної речі, складовою частиною речі або утворюють з іншими об'єктами складну річ; фізичним та юридичним особам у разі об'єднання двох або більше суміжних об'єктів нерухомого майна; фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки, за умови надання рішення відповідного органу; фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують право власності на об'єкти нерухомого майна та не віднесені до правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 2 до Положення; б) органами приватизації: наймачам житлових приміщень, які приватизували їх відповідно до Законів України Про приватизацію державного житлового фонду" та Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"; в) Державним управлінням справами: суб'єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла, на їх частку (житлові та нежитлові об'єкти).

До заяви про оформлення права власності на нерухоме майно додаються матеріали технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, а також інші документи, визначені Положенням. Підготовку документів для видачі свідоцтва про право власності за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства можуть проводити БТІ (пункти 8.2, 8.3 Тимчасового положення).

Приймаючи оскаржуване рішення №1256 від 21.12.2011 про оформлення права власності ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на спірні об'єкти нерухомості, Виконавчий комітет Миколаївської міської ради послався на те, що згідно з свідоцтвом про право власності від 27.07.2004 ДП ДАК "Хліб України" "Миколаївський портовий елеватор" є власником спірних нежитлових будівель; згідно з актом приймання-передачі №12 від 20.01.2011 спірні будівлі передані у власність Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", яке перетворено у ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Згідно з актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 20.01.2011 №12 Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" прийняло від Дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" "Миколаївський портовий елеватор" цілісний майновий комплекс, до складу якого увійшли й спірні нежитлові будівлі та споруди.

Однак, вказаний акт не містить даних щодо передачі цих об'єктів у приватну власність Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Крім того, оскаржуване рішення не вказує як на підставу його прийняття документ, що свідчить про внесення спірних об'єктів нерухомості у статутний фонд ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", що згідно з підпунктом "а" пункту 8.1 Тимчасового положення могло бути підставою для оформлення права власності з видачею свідоцтва виконкомом як органом місцевого самоврядування.

Таким чином, Виконавчий комітет Миколаївської міської ради не мав законних підстав для прийняття оспорюваного рішення №1256 від 21.12.2011 в частині оформлення права власності на спірні об'єкти нерухомого майна за ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 1 статті 393 Цивільного кодексу Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Філія Миколаївський портовий елеватор ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України не мала законних підстав для звернення до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради із заявою про видачу правоустановчих документів філії на адміністративну будівлю та про видачу свідоцтва про право власності ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України на спірне нерухоме майно.

Як наслідок, з огляду на вимоги частини 3 статті 86 та частин 2, 3, 4 статті 145 Господарського кодексу України адміністративна будівля колишнього ДП Державна продовольчо-зернова корпорація України , не могла бути відчуженою чи корпоратизованою на користь суб'єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Спірне майно надавалося ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України для здійснення статутної діяльності, а не у власність, і до завершення процедури приватизації в установленому законодавством порядку це майно залишається об'єктом права державної власності.

Ураховуючи викладене оскаржуваний пункт 1.7 п.1 рішення №1256 від 21.12.2011 прийнятий виконавчим комітетом Миколаївської міської ради з перевищенням повноважень за відсутності рішення власника (держави Україна) про зміну правового статусу державного майна, а тому пункт 1.7 п.1 рішення №1256 від 21.12.2011 виконкому Миколаївської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовних вимог про скасування свідоцтва, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного Кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного Кодексу України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, зокрема такий спосіб як відновлення становища, яке існувало до порушення.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності. Окрім того, свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (п. 3 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах.

Оскільки судом визнано незаконним та скасовано підпункту 1.7 пункту 1

рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21.12.2011 р. №1256, на підставі якого ПАТ "ДПЗК України" видано спірне свідоцтво про право власності на адміністративну будівлю Миколаївського портового елеватора, то вимога про визнання незаконними та скасування вказаного свідоцтва також є обґрунтованою, оскільки вказане свідоцтво видані на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, і його дія порушує право власності держави на вказану нерухомість.

Враховуючи викладене, суд відхиляє твердження ПАТ "ДПЗКУ" про те, що держава в особі Кабінету Міністрів України, передавши до статутного капіталу ПАТ "ДПЗКУ" спірні об'єкти, в обмін набула право власності на 100 % акцій ПАТ "ДПЗКУ", а останнє - право власності на передане йому майно.

При цьому, Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" надало до суду заяву про сплив строку позовної давності.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з приписами частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Відповідно до частини третьої статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 53 Господарського процесуального кодексу України (редакції чинній на час звернення прокурора з позовом), у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 №3-23гс14, від 27.05.2014 №5011-32/13806-2012).

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону, передбачені частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі №6-3089цс15, а також Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц та у справі №469/1203/15-ц.

Як вказано прокурором у позовній заяві та вбачається із матеріалів справи, прокурору стало відомо про наявні порушення інтересів держави та необхідність їх захисту за результатами опрацювання відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Про порушення вимог законодавства при оформленні права власності Міністерству аграрної політики та продовольства України стало відомо після направлення Миколаївською місцевою прокуратурою №1 запиту від 15.03.2016 за результатами опрацювання відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Про порушення вимог законодавства при оформленні права власності Кабінету Міністрів України стало відмомо у 2016 році після отримання відповідного повідомолення органу прокуратури.

Так, згідно з п.1.4 Статуту ПАТ ДПЗКУ , який затверджено наказом Міністерстава аграрної політики та продовольства України від 17.11.2011р. №634, визначено, що засновником товариства є держава, в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами товариства відповідно до постанови КМУ від 06.06.2011р. №593 здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до п.25 ч.1 ст.6 Закону України Про управління об'єктами державної власності уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань забезпечують проведення інвентаризації майна державних підприємств, установ, організацій, господарських структур відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку.

На підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10.08.2012р. №501 Про проведення перевірки окремих питань діяльності ПАТ ДПЗКУ комісією з представників міністерства здійснено перевірку окремих питань діяльності ПАТ ДПЗКУ за перше півріччя 2012.

За результатами вказаної перевірки складено довідку від 17.09.2012р. №24/321 (т.4, а.с. 110-130), в якій встановлено, що станом на 20.08.2012р. виготовлені технічні паспорти та отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно філій, власником якого є товариство, у тому числі і філії Миколаївський портовий елеватор.

Зі змісту вказаної довідки вбачається, що вона носить інформативний характер та повідомляє про те, що станом на 20.08.2012 філії даного товариства, зокрема, Миколаївський портовий елеватор, виготовили технічні паспорти та отримали свідоцтва про право власності на нерухоме майно, власником якого є товариство, між тим, відповідні свідоцтва про право власності до перевірки не надані. Водночас, будь-яка інформація про те, що право власності ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" оформлено на майно, яке знаходиться у власності держави, зокрема, на адміністративну будівлю - Миколаївського портового елеватора, у даній довідці №24/321 від 17.09.2012 відсутня.

У зв'язку з викладеним суд не погоджується з позицією 2-го відповідача стосовно того, що Міністерство аграрної політики та продовольства України дізналося про порушення своїх прав з 17.09.2012 , тобто, з дати складання довідки №24/321 від 17.09.2012 за результатами перевірки окремих питань діяльності ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" за перше півріччя 2012 року, проведеної на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №501 від 10.08.2012 "Про проведення перевірки окремих питань діяльності ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України.

Також слід зазначити, що лист ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" №130-2-802/2-15/2032 від 28.03.2012 про повідомлення Міністерства аграрної політики та продовольства України стосовно того, що з метою проведення сертифікації зернових складів та реєстрації права власності на майно, отримане товариством в якості внеску до свого статутного капіталу, товариство вже отримало свідоцтва про право приватної власності на низку об'єктів нерухомого майна, зокрема, свідоцтва САЕ №495115 від 21.01.2012, не може вважатися доказом обізнаності вказаного Міністерства про порушення права державної власності на зазначене майно, оскільки докази отримання останнім вказаного листа у матеріалах справи відсутні. При цьому надана ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" копія журналу реєстрації вихідної кореспонденції №130-1-10 за період з 15.03.2012 по 20.04.2012 підтверджує лише факт реєстрації товариством вказаного документа як вихідної кореспонденції та не свідчить про факт його отримання Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Більш того, зазначений лист в автоматизованій системі обліку Міністерства аграрної політики та продовольства України не реєструвався, що підтверджується інформацією Міністерства аграрної політики та продовольства України від 14.12.2016, наданою на запит прокуратури від 17.10.2016.

Судом критично оцінюються доводи ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" стосовно того, що позивачі могли дізнатися про прийняття оспорюваного рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради з моменту його оприлюднення, а про видане свідоцтва - з моменту державної реєстрації права власності на спірне майно за ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", з огляду на таке.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази оприлюднення оспорюваного рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради та, відповідно, наявності у нього ознак публічної загальнодоступної інформації, зважаючи на те, що в розумінні частини першої Цивільного кодексу України вказані рішення за своєю правовою природою є правовими актами індивідуальної дії, спрямованими на регулювання прав і обов'язків конкретного суб'єкта господарювання - ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Крім того, відповідачами до суду не надано будь-яких доказів отримання документів та/або інформації, з яких Кабінету Міністрів України і Міністерству аграрної політики та продовольства України могло стати відомо про прийняття оскаржуваного рішення та видачі свідоцтв на право власності на нерухоме майно. В свою чергу, на позивачів законом не покладено обов'язок контролювати діяльність органів місцевого самоврядування та перевіряти їх рішення на предмет дотримання вимог законодавства, а також здійснювати моніторинг державних реєстрів прав, тому останні не знали і не могли дізнатися про порушення права державної власності на адміністративну будівлю - Миколаївського портового елеватора до моменту отримання інформації від органів прокуратури про виявлення вказаного порушення.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що а ні Кабінет Міністрів України, а ні Міністерства аграрної політики та продовольства України не знали та не могли знати про наявність порушень вимог закону, а саме про прийняття оскаржуваного рішення виконавчим комітетем Миколаївської міської ради №1256 від 21.12.2011 оформлення на його підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, до моменту інформування прокуратурою про їх виявлення у 2016 році.

Таким чином, заява відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності відхиляється судом як безпідставна, оскільки звернення з позовом до суду відбулось в межах строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене позов підлягає задоволенню повністю.

Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовує наведених вище висновків.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 2, 11, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129 195, 196, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним та скасувати підпункт 1.7 пункту 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1256 від 21.12.2011.

3. Визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ № 495115 від 21.01.2012 про право приватної власності на адміністративну будівлю літ. А-4 загальною площею 1411,3 кв.м. по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві за публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

4. Стягнути з Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (54001, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, код 04056612) на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, код 02910048; р/р 35215058000340, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, вул. Саксаганського, 1, м. Київ, код 37243279) на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, код 02910048; р/р 35215058000340, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вступна і резолютивна частина рішення проголошені в судовому засіданні 16.04.2019, повний текст рішення складено та підписано 26.04.2019.

Суддя Н.О. Семенчук