Рішення

від 25.04.2019 по справі 902/867/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" квітня 2019 р.          Cправа № 902/867/18

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольта Інвест", с. Кашперівка, Тетіївський район, Київська область

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона Аякс", м. Вінниця

про стягнення 35 445,00 грн

За участю секретаря судового засідання Кузьменко В.В.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися.

В С Т А Н О В И В :

29.12.2018 до суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольта Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона Аякс" про стягнення 35 445,00 грн заборгованості з яких 10 558,28 грн основного боргу, 370,01 грн інфляційних втрат, 116,71 грн 3% річних, 23 200,00 грн пені та 1 200,00 грн штрафу за договором суборенди № 311/06/17 від 01.06.2017.

Ухвалою суду від 02.01.2019 позовну заяву б/н від 27.12.2018 залишено без руху.

15.01.2019 до суду від представника позивача надійшла заява б/н від 14.01.2019 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 17.01.2019 відкрито провадження у справі № 902/867/18 та призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 14.02.2018. Також даною ухвалою вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

В судовому засіданні 14.02.2019 продовжено строк підготовчого провадження передбачений ч. 3 ст. 177 ГПК України на 30 днів, про що постановлено ухвалу занесену до протоколу судового засідання.

За результатами підготовчого судового засідання 14.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті про що постановлено ухвалу занесену до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 14.02.2019 призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 28.03.2019.

27.03.2019 на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання б/н від 27.03.2019, в якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

Ухвалою суду від 28.03.2019 відкладено розгляд справи на 11.04.2019.

10.04.2019 на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання б/н від 10.04.2019, в якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату з метою надання можливості сторонам врегулювати спір мирним шляхом.

Ухвалою суду 11.04.2019 з метою надання можливості сторонам врегулювання спору мирним шляхом відкладено розгляд справи до 25.04.2019.

25.04.2019 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог б/н від 25.04.2019 (вх.канц. № 02.1-34/3660/19 від 25.04.2019), в якій останній просить суд стягнути з відповідача 10 558,28 грн основної заборгованості, 1 200,00 грн штрафу, 35 400,00 пені, 714,29 грн інфляційних нарахувань та 283,00 грн 3% річних, яку ухвалою від 25.04.2019 залишено без розгляду.

В судове засідання 25.04.2019 представники сторін не з'явилися, хоча про дату час та місце судового засідання повідомлялися належним чином - ухвалою суду, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією.

При цьому, обізнаність позивача про дату, час та місце судового засідання підтверджується поштовим повідомленням № 0105423165215, яке наявне в матеріалах справи.

Разом з тим адресована відповідачу ухвала від 11.04.2019 підприємством зв'язку до суд не повернута.

Зважаючи на вищевикладене, судом при неявці відповідача в судове засідання враховується наступне

Відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали Господарського суду Вінницької області у справі № 902/867/18 були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись із відповідними ухвалами у зазначеному Реєстрі.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів – організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Разом з тим ст. 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" Європейським судом з прав людини наголошено, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання уповноважених представників сторін.

В зв'язку з неявкою представників сторін розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви позивач в якості підстави позовних вимог посилається на укладення з відповідачем договору суборенди № 311/06/17 від 01.06.2017, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Вольта Інвест" (Орендар) передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Охорона "Аякс" (Суборендар) приймає в строкове платне користування на умовах суборенди приміщення № 311 на умовах вказаного договору.

В зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором суборенди № 311/06/17 від 01.06.2017 у відповідача утворилась заборгованість в сумі 35 445,00 грн.

З огляду на вказане, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10 558,28 грн основного боргу, 370,01 грн інфляційних втрат, 116,71 грн 3% річних, 23 200,00 грн пені та 1 200,00 грн штрафу.

В якості правової підстави позову позивач зазначає положення ст.ст. 193, 283 ГК України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612, 625, 626, 628, 629, 631, 762 ЦК України, ст.ст.1, 2, 12, 20, 42, 46, 162 ГПК України.

Матеріали справи не містять ні відзивів, ні письмових пояснень з долученням відповідних доказів в яких би відповідач вказали власну процесуальну позицію щодо поданого позову.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, 01.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вольта Інвест" (Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Охорона Аякс" (Суборендар) укладено договір суборенди № 311/06/17 (а.с.10-13, т.1).

Відповідно п. 1.1 Договору Орендар передає, а Суборендар приймає в строкове платне користування на умовах суборенди приміщення № 311, загальною площею 14 кв.м. (об'єкт оренди), яке розташоване в будівлі за адресою: вул. Івана Богуна, 2, м.Вінниця (офісний будинок). Ринкова (відновна) вартість об'єкту суборенди на момент укладення договору становить 536 250,00 грн.

Згідно п. 1.2 Договору об'єкт оренди перебуває у користуванні Орендаря на підставі Договору оренди № 01/058 від 20.06.2017 з правом передачі об'єкту оренди у суборенду.

Об'єкт суборенди передається Суборендарю для використання виключно під офісне приміщення (п. 1.3 Договору).

Відповідно п. 2.1 Договору об'єкт оренди передається Орендарем та приймається Суборендарем за актом приймання із зазначенням його (об'єкту суборенди) санітарного і технічного стану. Акт приймання підписується уповноваженими представниками Орендаря і Суборендарем, і з моменту його підписання є невід'ємною частиною договору.

Підписання сторонами акту приймання свідчить про фактичну передачу об'єкту суборенди оренду від Орендаря Суборендарю та тягне за собою початок нарахування суборендної плати за користування об'єктом оренди (п. 2.2 Договору).

Згідно п. 3.1 Договору строк суборенди об'єкту суборенди встановлюється з моменту її фактичного надання Суборендарю до 01.06.2018. Площа вважається фактично наданою Суборендарю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною договору. В Додатку № 1 може бути зазначене майно, що передається Суборендареві Орендарем разом з приміщенням та відновна вартість такого майна. Передача Суборендарем вказаної в п. 1.1 Договору площі, третім особам без дозволу Орендаря заборонена.

Сума щомісячної плати (суборендної плати), що Суборендар сплачує Орендарю, встановлюється у розмірі 1 200,00 грн. Плата включає в себе вартість користування земельною ділянкою (у складі витрат Орендаря по сплаті земельного податку), охорону та прибирання офісного будинку та місць і площ загального користування в офісному будинку (п. 4.1 Договору).

За змістом п. 4.2 Договору щомісячна суборендна плата сплачується Орендарем до 5 числа за поточний місяць безготівковим переказом на розрахунковий рахунок вказаний у Розділі 14 даного договору не залежно чи виставлений рахунок чи ні. Квитанція про сплату суборендної плати надсилається на електронну адресу Орендаря зазначену в Розділі 14 Договору.

До складу суборендної плати за даним договором не входить плата за комунальні послуги, комунікаційні послуги, послуги з утримання будинку (експлуатаційні витрати), інші платежі, пов'язані із користуванням офісного будинку (п. 4.3 Договору).

Витрати за спожиту електричну енергію компенсуються Орендарю, окремо, згідно показників лічильника, що встановлений для обліку на об'єкті суборенди, щомісячно, але не пізніше 20 числа поточного місяця (п. 4.4 Договору).

Згідно п. 4.5 Договору Суборендар зобов'язується щомісячно, додатково здійснювати оплату за спожиту електроенергію місцями і площами загального користування, за використання електромереж Офісного будинку в розмірі 10 % від виставленого рахунку згідно лічильника за спожиту електроенергію Суборендарем.

За воду та водовідведення Суборендар компенсує Орендареві вартість спожитої води згідно виставлених рахунків в 5-ти денний строк, рахунки виставляються Суборендареві пропорційно займаній площі в офісному будинку від загальних понесених витрат за спожиту воду та водовідведення, або згідно показників лічильників (п. 4.6 Договору).

Суборендар зобов'язується здійснювати оплату за експлуатаційні послуги, які надаються третіми особами у разі виникнення аварійних ситуацій та таких, що можуть зашкодити офісній будівлі та потребують швидкого уникнення, згідно загального виставленого рахунку, що обчислюється пропорційно площі Суборендаря (п. 4.7 Договору).

Відповідно п. 4.8 Договору розмір суборендної плати може змінюватись за погодженням сторін за договором, а також на вимогу однієї із сторін у випадку зміни цін і тарифів, а також інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Розмір орендної плати може переглядатися не частіше 1 разу на півроку і у розмірі, що не перевищує 10 % від її початкового розміру. Оплата за новим розміром суборендної плати здійснюється після підписання додаткової угоди сторонами.

Оплата за перший і останній місяці суборенди вноситься Суборендарем протягом 5-и календарних днів з дати підписання акту прийому-передачі приміщення (п. 4.9 Договору).

Суборендар зобов'язується одноразово сплатити гарантійний внесок за спожиту електроенергію у розмірі 300 грн протягом 5-и календарних днів з дати підписання прийому-передачі приміщення (п. 4.10 Договору).

За змістом п. 6.2 Договору Суборендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі вносити суборендну плату та інші передбачені договором платежі.

01.06.2017 на виконання умов договору суборенди № 311/06/17 від 01.06.2017 між сторонами підписано Додаток № 1,в якому зазначено об'єкти, що передаються в суборенду та істотні умови передачі (а.с. 14, т. 1).

За твердженнями позивача у відповідача за період з 06.05.2018 по 24.12.2018 утворилась заборгованість по суборендній платі в сумі 10 558 грн 28 коп.

15.11.2018 на адресу відповідача надіслано претензію (б/н від 15.11.2018), з вимогою сплати заборгованості по сплаті суборендної плати та нарахованих штрафних санкцій. (а.с. 15-16, т. 1).

20.12.2018 на адресу відповідача надіслано претензію (б/н від 15.11.2018), з вимогою сплати заборгованості та штрафних санкцій суборенди № 311/06/17 від 01.06.2017. (а.с. 18-20, т. 1).

Натомість відповідач відповіді на претензії не надав та заборгованість по сплаті суборендної плати в сумі 10 558 грн 28 коп не погасив.

При цьому суд констатує, що відповідачем всупереч приписів ст. ст. 13, 74 ГПК України не надано суду жодних доказів в спростування обставин наведених позивачем та наданих на їх підтвердження доказів, в зв'язку з чим суд при розгляді спору виходить зі змісту та обсягу доказів, що містяться в матеріалах справи.

Також судом враховано те, що період утворення заборгованості знаходиться за межами строку дії договору, однак за відсутності належних та допустимих доказів повернення об'єкта суборенди, як то акт приймання-передачі та доказів припинення договірних правовідносин в односторонньому порядку чи за погодженням сторін цього договору суд приходить до висновку про існування між сторонами договірних відносин за договором суборенди № 311/06/17 від 01.06.2017.

Іншого матеріали справи не містять.

Непроведення відповідачем розрахунків з суборендної плати за користування приміщенням в добровільному порядку слугувало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що між Судом встановлено, що між сторонами склались правовідносини, які, за своєю правовою природою, є правовідносинами за договором суборенди.

сторонами склались правовідносини, які, за своєю правовою природою, є правовідносинами за договором суборенди.Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.3 ст.774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст762 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Дослідивши надані докази, судом встановлено обставини невиконання ТОВ "Охорона Аякс" зобов'язань щодо сплати суборендних платежів за користування майном, які виникли на підставі договору суборенди № 311/06/17 від 01.06.2017.

Враховуючи неналежне виконання Суборендарем своїх зобов'язань, Орендар звернувся з відповідним позовом до суду.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Матеріалами справи достеменно підтверджується факт отримання нерухомого майна в суборенду.

В свою чергу, незважаючи на тривалість судового провадження відповідачем не було надано жодного доказу в спростування заявленого позову.

Відтак, в силу засад змагальності господарського процесу та розподілу процесуальних обов'язків щодо доведення своїх вимог та заперечень суд дійшов висновку про доведеність позивачем належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами факту існування заборгованості з суборендних платежів на момент прийняття судового рішення у даній справі.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 10 558,28 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 23 200,00 грн пені, 1 200,00 грн штрафу, 370,01 грн інфляційних втрат, 116,71 грн 3 % річних за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 9.1 Договору).

Відповідно п. 9.2 Договору у разі несплати суборендної плати більше 30 календарних днів - додатково до сплати пені, сплатити на користь Орендаря штраф у розмірі 100 % місячної суборендної плати, передбаченої цим договором. Сторони домовились, що пеня становить 100 грн за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, штрафу, 3 % річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства та договору.

Досліджуючи наданий позивачем розрахунок пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат судом не встановлено наявність помилок у здійсненні їх обрахунку, таким чином, останні підлягають задоволенню в заявлених позивачем розмірах.

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявленої позивачем до стягнення пені, з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені суд взяв до уваги наступні обставини:

- розмір заявленої до стягнення пені значно та суттєво перевищує суму заявленого боргу (більш ніж 200 %), тобто є явно неспівмірним;

- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення боргу та інфляційних втрат;

- відсутність понесення позивачем збитків пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за Договором. Іншого матеріали справи не місять;

- позивачем компенсовано негативні наслідки прострочення боржника шляхом заявлення вимог про стягнення штрафу, інфляційних втрат, 3 % річних, які задоволені судом тощо.

Крім того, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір пені, що підлягає стягненню до 1 500,00 грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Враховуючи викладене заявлений Товариством з обмеженою відповідальністю "Вольта Інвест" позов підлягає задоволенню судом частково з врахуванням вищевикладених мотивів щодо зменшення заявленої до стягнення пені.

Витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України, у т.ч. і в частині вимог зменшеної пені.

25.04.2019 в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення із зазначенням про відкладення складання тексту повного судового рішення на строк не більше ніж на десять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона Аякс", вул. І.Богуна, 2, м. Вінниця, 21010 (ідентифікаційний код - 39160179) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольта Інвест", вул.Київська, 89, с.Кашперівка, Тетіївський район, Київська область, 09812 (ідентифікаційний код - 39706882) -10 558 грн 28 коп. - основного боргу, 370 грн 01 коп. - інфляційних втрат, 116 грн 71 коп. - 3 % річних, 1 500 грн 00 коп. - пені та 1 200 грн 00 коп. - штрафу та 1 921 грн 00 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У стягненні 21 700 грн 00 коп. пені відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 26 квітня 2019 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Київська, 89, с. Кашперівка, Тетіївський район, Київська область, 09812.

3 - відповідачу - вул. І. Богуна, 2, м. Вінниця, 21010.