ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/3692/19 Справа № 199/7979/18 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. ОСОБА_1.
Категорія 30
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ДСК-Світло» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2018 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДСК-Світло» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, -
В С Т А Н О В И Л А :
У жовтні 2018 року ТОВ «ДСК-Світло» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 130162,60 грн..
Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.01.2018 року відповідач рухаючись по трасі Т0401 на 61 км., що у Синельниківському районі Дніпропетровської області, керуючи автомобілем НОМЕР_1, який належить на праві власності ТОВ ДСК-СВІТЛО , перед початком обгону не переконався в тому, що смуга зустрічного руху буде вільною, здійснив зіткнення з автомобілем ВАЗ 211021 , н.з. АР3855АС.
Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.02.2018 року відповідача було визнано винним у вчиненні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
В результаті ДТП Renaut Kangoo отримав механічні пошкодження та згідно з висновками експертного автотранспортного дослідження № 5399 від 20.03.2018 року сума матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Renaut Kangoo , складає 83677,67 грн., а вартість відновлювального ремонту автомобіля Renaut Kangoo складає 130162,60 грн., яку позивач просив сягнути з відповідача.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2018 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ДСК-Світло» задоволено частково та стягнуто на його користь з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 41 838,84 грн. та судовий збір в розмірі 1762,00 грн..
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, а тому, саме він має нести відповідальність за завдання шкоди. При цьому, визначаючи розмір матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправомірно заволодів транспортним засобом, чому сприяла недбалість представника позивача, а тому вважав, що відповідач має відшкодовувати шкоду у розмірі Ѕ частки збитків, тобто 41 838,84 грн..
В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «ДСК-Світло» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило вказане рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було зазначено у чому полягала недбалість позивача. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин ч. 4 ст. 1187 ЦК України, оскільки вона має бути застосована виключно до правовідносин щодо відшкодування шкоди третій особі, а не власнику ТЗ, яким неправомірно заволоділи та завдали механічних ушкоджень. Власник транспортного засобу не може сам собі спільно відшкодувати шкоду.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду скасувати, з наступних підстав.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду - скасувати, з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги Товариства, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, а тому, саме він має нести відповідальність за завдання шкоди. При цьому, визначаючи розмір матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправомірно заволодів транспортним засобом, чому сприяла недбалість представника позивача, а тому вважав, що відповідач має відшкодовувати шкоду у розмірі Ѕ частки збитків, тобто 41 838,84 грн..
З вказаним висновком суду першої інстанції в повній мірі погодитись не можна.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Так, матеріалами справи встановлено, що 25.01.2018 року відповідач рухаючись по трасі Т0401 на 61 км., що у Синельниківському районі Дніпропетровської області, керуючи автомобілем НОМЕР_1, який належить на праві власності позивачу, перед початком обгону не переконався в тому, що смуга зустрічного руху буде вільною, здійснив зіткнення з автомобілем ВАЗ 211021 , н.з. АР3855АС.
Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.02.2018 року відповідача було визнано винним у вчиненні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Вказані обставини визнаються сторонами, тому не підлягають доказуванню згідно з вимогами ст. 82 ЦПК України.
Відповідно до висновку експертного дослідження авто товарознавця по визначенню вартості матеріального збитку № 5399 від 20 березня 2018 року вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля Renaut Kangoo , пошкодженого у наслідок від ДТП, становить 83677,67 грн. .
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1,2 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів тому, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди і ін.) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Встановивши, що відповідач на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що, саме ОСОБА_2 має нести відповідальність за завдання матеріальної шкоди.
Проте, відповідно до статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Наведена правова норма характеризує юридичний склад, тобто перелічує юридичні факти, сукупність яких дає власникові право притягнути працівника до матеріальної відповідальності. Таких юридичних фактів чотири: порушення працівником трудових обов'язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинний зв'язок між порушенням і шкодою та вина працівника. Відсутність хоча б одного з цих фактів виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.
Згідно з пунктом 1 статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135 - 1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до статті 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Крім того, за змістом статті 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Обов'язковою умовою повної матеріальної відповідальності працівника, крім укладення з ним відповідного письмового договору, є факт передання йому для зберігання майна або інших цінностей, цілість яких він не забезпечив.
Колегія суддів звертає увагу на те, що посада, яку обіймав відповідач - водій, не відноситься до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено договір про повну матеріальну відповідальність, та доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.
Доказів того, що відповідач несе повну матеріальну відповідальність за збереження автомобіля та що йому передававс автомобіль на зберігання, позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції надано не було.
Тоді як, відповідачем було надано Довідку Пенсійного фонду України Індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-7 з якої вбачається, що ОСОБА_2 дійсно працював у позивача, а тому твердження останнього про те, що автомобіль був наданий відповідачеві перед подальшим прийняттям на роботу є безпідставним.
Враховуючи той факт, що між сторонами не було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, оскільки посада водія не відноситься до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено договір про повну матеріальну відповідальність, свою вину у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди відповідач визнав, - колегія суддів приходить до висновку про накладення на відповідача обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі його середньомісячного окладу в розмірі 2040,00 грн..
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в повному обсязі не перевірив надані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, здійснивши поверхневий розгляд справи, дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди в розмірі 41 838,84 грн..
Оскаржуване рішення як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в розмірі 2040,00 грн..
В задоволенні іншої частини позовних вимог колегія суддів вважає за необхідне відмовити, оскільки такі вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами.
В зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДСК-Світло» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1983,04 грн..
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ДСК-Світло» - задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2018 року - скасувати.
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ДСК-Світло» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДСК-Світло» матеріальну шкоду, завдану дорожньо-транспортною пригодою в розмірі 2040,00 грн..
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДСК-Світло» судовий збір в розмірі 1983,04 грн..
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
ОСОБА_3
Суд | Дніпровський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 16.04.2019 |
Оприлюднено | 28.04.2019 |
Номер документу | 81462222 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Дніпровський апеляційний суд
Макаров М. О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні