Рішення

від 26.04.2019 по справі 826/10971/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 квітня 2019 року № 826/10971/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Палеттрейд до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

До Окружного адміністративного суду міста Києві звернулось товариства з обмеженою відповідальністю Палеттрейд (далі - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві № 0019041404 від 16.04.2018 року про сплату 35 496,00 грн. податку на додану вартість. Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0019071404 від 16.04.2018 року про сплату 88 687,00 грн. податку на додану вартість та штрафні санкції 22 172,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що висновки відповідача, які викладені в акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за лютий, березень 2017 року, не відповідають положенням Податкового кодексу України. Позивач вважає, що ним правомірно сформовані витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та вірно визначено від'ємне значення по податку на додану вартість за лютий, березень 2017 року по господарських операціях. Позивач зазначає, що реальність здійснення господарських операцій із вказаними контрагентами підтверджується необхідними первинними бухгалтерськими документами оформленими належним чином, які надавались позивачем відповідачу під час проведення перевірки та під час процедури адміністративного оскарження та враховуючи те, що протягом періоду, що перевірявся на підприємстві працювало 10 працівників та було укладено лише один договір поставки №1302/17 від 13.02.2017 року, та фактично над виконанням вказаного договору поставки було задіяно 13 осіб з обох сторін договору, а також ТОВ Талер Бізнесгруп могло виконати їх із залученням фізичних осіб навіть без оформлення з ними правовідносин, а тому товариство не може нести негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або у вигляді позбавлення права на відображення витрат за порушення податкового законодавства контрагентами (ТОВ Талер Бізнесгруп ). Тому, на думку позивача, податкові повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 19.07.2018 року відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу надати відзив на позов з наданням доказів.

02.08.2018 року через канцелярію суду надійшло від представника позивача заява про надання представнику позивача адвокату Галамай А.В. можливість взяти участь в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 06.08.2018 року задоволено клопотання представника представника позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 04.09.2018 року.

16.08.2018 року через канцелярію суду надійшло від представника відповідача відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що до перевірки не надано жодних документів, які б фактично підтверджували транспортування піддонів від постачальника до покупця. За даних обставин неможливо встановити, де за якою адресою, ким та якими транспортними засобами здійснювалось відвантаження та перевезення товару від контрагента-постачальника ТОВ Талер Бізнесгруп до покупця ТОВ Палеттрейд та перевіркою встановлено, що ТОВ Талер Бізнесгруп було документально оформлено та відображено в податковому обліку поставку піддонів для ТОВ Палеттрейд . ТОВ Талер Бізнесгруп , ТОВ Інноваційний Центр Новітніх Технологій , ТОВ Піфон ЛТД та ТОВ Орел Глобал у податковій звітності за лютий, березень 2017 року не відображає інформацію, що свідчить про наявність основних засобів, зокрема транспортних засобів та виробничих потужностей, що необхідні для здійснення господарських операцій з придбання, навантаження, розвантаження, виробництва, транспортування та зберігання виробів з дерева, крім того відповідні послуги із залученням стороннього ресурсу не здійснювалось. Відсутність у ТОВ Талер Бізнесгруп , ТОВ Інноваційний Центр Новітніх Технологій , ТОВ Піфон ЛТД та ТОВ Орел Глобал ознак належності до сфери матеріального виробництва і економічної діяльності, з урахуванням того, що сторонні послуги із залучення трудових ресурсів, експлуатації основних засобів та обладнання не придбавалися, вбачається неможливість ТОВ Інноваційний Центр Новітніх Технологій , ТОВ Піфон ЛТД та ТОВ Орел Глобал самостійно виготовити ТМЦ, які згідно податкових накладних ТОВ Талер Бізнесгруп реалізовано на адресу ТОВ Палеттрейд .

У відповідності до Довідки про нездійснення фіксування судового засідання від 04.09.2018 року розгляд справи відкладено до 27.09.2018 року, у зв'язку з надходженням повістки про виклик судді для допиту у кримінальному провадженні.

У судове засідання 27.09.2018 року Представник відповідача в судове засідання 27.09.2018 року прибув, однак позивач не з'явився, у зв'язку з чим суд оголосив про відкладення розгляду справи до 25.10.2018 року.

В судове засідання 25.10.2018 року прибули сторони.

Заслухавши пояснення сторін, суд ухвалено про завершення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.

Під час судового розгляду представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з викладених у позові підстав. Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Відповідно до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Обставини, встановлені судом.

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю Палеттрейд (далі - позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю Талер Бізнесгруп за лютий, березень 2017 року.

За результатами проведення перевірки контролюючим органом складено акт від 23.03.2018 року № 279/26-15-14-04-05/39802319 та встановлено порушення вимог: п.44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період лютий 2017 року на загальну суму 88 687 грн., та встановлено завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за березень 2017 року на загальну суму 35 496,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки від 23.03.2018 року № 279/26-15-14-04-05/39802319 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.04.2018 року № 0019041404, позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 35 496,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 16.04.2018 року № 0019071404 про сплату 88 687,00 грн. податку на додану вартість та штрафних санкцій 22 172,00 грн.

Згідно висновків акту перевірки від 23.03.2018 року № 279/26-15-14-04-05/39802319, відповідачем встановлено, що неможливість виконання ТОВ Талер Бізнесгруп , ТОВ Інноваційний Центр Новітніх Технологій , ТОВ Піфон ЛТД та ТОВ Орел Глобал оформлених господарських операцій за відсутності трудових ресурсів. Відсутність у ТОВ Талер Бізнесгруп , ТОВ Інноваційний Центр Новітніх Технологій , ТОВ Піфон ЛТД та ТОВ Орел Глобал об'єктивно необхідних умов для фактичного здійснення задокументованих з постачальниками та покупцями господарських операцій щодо придбання та реалізації ТМЦ, їх транспортування, розвантаження і зберігання. Неможливість ТОВ Інноваційний Центр Новітніх Технологій , ТОВ Піфон ЛТД та ТОВ Орел Глобал самостійно виготовити ТМЦ, які згідно податкових накладних реалізовано на адресу СГ-покупця. Наявність ухвали Печерського районного суду м. Києва від 18.10.2017 року справа №757/58008/17-к. При цьому, відсутність документів, що підтверджують якість та ідентифікацію, технічні характеристики, виробника товару, країну походження товару.

Згідно положень ст.ст.55, 56 ПК України вказані податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в адміністративному порядку, проте за результатами розгляду скарги залишені без змін.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішеннями, позивач оскаржив його у судовому порядку, вимагаючи визнання протиправними, що порушують його права, свободи та інтереси, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх скасування.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку з наступним.

Статтею 67 Конституції України встановлений обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п.1.1 ст.1 цього Кодексу (далі - ПК України)).

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до пп.14.1.18 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 185.1. статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з пунктом 187.1. статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

Отже, Податковий кодекс України визначає, що база оподаткування операцій з постачання товарів визначається виходячи з договірної вартості та не може бути нижче ціни придбання вказаних товарів.

За змістом норм п. 200.1 абз. 1 пп. 200.2, пп. 200.4, 200.7 - 200.9 ст. 200 ПК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. У такій заяві платник податку зазначає про його відповідність або невідповідність критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті.

До податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання) платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.

Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

В розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. а п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі: здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В силу норм п.п. 44.1, 44.2 і 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У свою чергу правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі по тексту - Закон № 996-ХІV).

Відповідно до ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 11 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Частинами першою - четвертою ст. 9 Закону № 996-ХІV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій (визначення яких як фактів підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів міститься в абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88) є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

За приписами ч. 5 цієї статті Закону № 996-ХІV господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Виходячи з аналізу наведених норм Кодексу в сукупності суд дійшов висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, як викладені у його постановах від 30.01.2018 № К/9901/2803/18 (у справі № 820/11856/13-а), від 31.01.2018 № К/9901/5557/18 (у справі № 826/245/14), від 06.02.2018 № К/9901/7258/18 (у справі № 810/6695/14).

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві з 27.05.2015 року та здійснює свою діяльність за наступники КВЕД: код КВЕД 31.09. виробництво інших меблів; код КВЕД 16.10 лісопильне та стругальне виробництво; код КВЕД 16.24 виробництво дерев'яної тари; код КВЕД 46.49 оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; код КВЕД 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними обладнаннями (основний), код КВЕД 46.90 неспеціалізована оптова торгівля.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ Талер Бізнесгруп в період, охоплений перевіркою, здійснювало поставку товарів (піддонів) позивачу.

Суд встановив, що за період лютий, березень 2017 року позивачем задекларовано податкових зобов'язань на додану вартість, у загальній сумі 124183,00 грн. по господарським операціям за придбання товару (піддони).

На підтвердження здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Талер Бізнесгруп , а також їх обліку та використання у власній господарській діяльності позивачем надані суду договір поставки №1302/17 від 13.02.2017 року. За умовами цього договору постачальник зобов'язується в порядку та на мовах, визначених даним договором, передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. Найменування товару, асортимент, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товару узгоджується сторонами та вказується в рахунках-фактури на кожну окрему поставку. Оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок постачальника, згідно виготовленого рахунка-фактури, протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту поставки товару. Моментом поставки товару вважається дата передачі товару у власність покупцю, згідно видаткової накладної, що підтверджується підписами відповідальних осіб сторін. Товар повинен бути доставлений покупцю не пізніше двох банківських днів з моменту погодження асортименту, кількість та ціни товару, відповідно до п.1.2 та п.2.1 цього договору. Прийом товару за кількістю здійснюється сторонами в порядку, установленим чинним законодавством відповідно до Інструкції П-6, П-7. Постачальник передає покупцю рахунок-фактури, видаткову накладну в момент поставки товару. Постачальник надає покупцю податкову накладну, зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних, в терміни відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України. Доставка товару здійснюється за рахунок постачальника на склад покупця за адресою:м. Київ, вул. Бориспільська, 27.

На підтвердження обставин правомірності формування сум податкового кредиту за вказаним договором поставки та руху активів між сторонами, позивач надав суду копії наступних документів: рахунок на оплату №1502 від 15.02.2017 року, видаткова накладна №1502 від 15.02.2017 року на загальну суму 211 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 35 166,67 грн.); платіжне доручення №540 від 24.02.2017 року, податкову накладну №74 від 15.02.2017 року на підтвердження оплати за придбаний товару, платіжне доручення №541, від 27.02.2017 року, рахунок на оплату №1502-2 від 15.02.2017 року, видаткова накладна №1502-2 від 15.02.2017 року, податкова накладна від 15.02.2017 року №75, платіжне доручення №537 від 22.02.2017 року, рахунок на оплату №2002 від 20.02.2017 року, видаткова накладна №2002 від 20.02.2017 року, податкова накладна від 20.02.2017 року №225, платіжне доручення №543 від 01.03.2017 року, платіжне доручення №547 від 03.03.2017 року, рахунок на оплату №2103 від 21.03.2017 року, видаткова накладна №2103 від 21.03.2017 року, податкова накладна від 21.03.2017 року №40, платіжне доручення №582 від 24.03.2017 року, оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 за лютий - березень 2017 року, карточка по рахунку 631 за лютий-березень 2017 року, картка рахунку 201 за 15.02.2017 - 23.03.2017 року, картка рахунку 201 за 15.02.2017 -21.02.2017 року, картка рахунку 201 від 21.03.2017 року - 29.03.2017 року, картка рахунку 201 за 15.02.2017 року - 20.03.2017 року, картка рахунку 201 за 21.03.2017 року - 03.04.2017 року, картка рахунку 201 від 15.02.2017 року - 15.03.2017 року, картка рахунку 201 за 15.02.2017 року - 04.07.2017 року.

Крім того, відповідно до Інструкції "Про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій" судом оглянуто оборотно-сальдову відомість по субрахунку 201 Сировина й матеріали , на якому відображаються наявність та рух сировини та основних матеріалів, які входять до складу продукції, що виготовляється, або є необхідними компонентами при її виготовленні (забудовники облік будівельних матеріалів і конструкцій ведуть на субрахунку 205 "Будівельні матеріали"). На цьому субрахунку ведеться облік основних матеріалів, що використовуються підрядними будівельними організаціями при здійсненні будівельно-монтажних, ремонтних робіт. Допоміжні матеріали, які використовуються при виготовленні продукції або для господарських потреб, технічних цілей та сприяння у виробничому процесі, також відображаються на субрахунку 201. Підприємства, що заготовляють сільськогосподарську продукцію для переробки, також відображають її вартість на цьому субрахунку.

В матеріалах справи міститься оборотно-сальдова відомість по субрахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" ведеться облік розрахунків за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги з вітчизняними постачальниками та підрядниками.

З тексту акта перевірки вбачається, що під час проведення перевірки працівниками відповідача не було виявлено недоліків (в т.ч. відсутність тих чи інших реквізитів первинного документу) у наданих позивачем до документальної перевірки первинних документах. Також в ході проведеної перевірки встановлено відсутність заборгованості між позивачем та його контрагентом-постачальником за результатами проведення розрахунків по спірних господарських операціях, та відображення позивачем результатів спірних операцій на відповідних рахунках бухгалтерського обліку.

Крім того, Вищий адміністративний суд в постанові від 11.02.2015 року у справі №К/800/1217/13 зазначив, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Оцінка господарських операціях повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов'язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій.

Водночас, на підтвердження здійснення господарських зобов'язань позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, укладення правочинів спрямовано на настання реальних правовий наслідків, вони відповідають економічному змісту і діловій меті діяльності позивача.

За результатами дослідження наданих позивачем первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Суд вважає, що відповідачем в тексті акта перевірки не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені у наданих позивачем первинних документах, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Посилання відповідача в тексті відзиву на позов на те, що неможливість ТОВ Інноваційний Центр Новітніх Технологій , ТОВ Піфон ЛТД та ТОВ Орел Глобал самостійно виготовити ТМЦ, які згідно податкових накладних реалізовано на адресу ТОВ Палеттрейд , не спростовує чинність самого договору поставки та достовірність даних, наведених у первинних документах до такого договору. Оскільки останні могли придбати товар у неплатників ПДВ, у фізичних осіб, які не є підприємцями, у юридичних осіб, які не є платниками ПДВ, господарські операції з якими у ЄРПН не відображаються.

Порушення постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи права ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на валові витрати за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними. Дана правова позиція підтверджується постановою Хмельницького окружного адміністративного суд від 17.02.2016 року у справі № 822/48/16, ухвалою ВАСУ від 30.03.2015 року у справі № К/800/67873/14.

Практикою Європейського суду у справі Булвес АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге.

Також суд встановив, а відповідач не спростував жодними документальними доказами той факт, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавалися. Задекларовані контрагентом види господарської діяльності в цілому відповідають характеру спірних господарських операцій.

Також посилання відповідача на відсутність у ТОВ Талер Бізнесгруп , ТОВ Інноваційний Центр Новітніх Технологій , ТОВ Піфон ЛТД та ТОВ Орел Глобал необхідних умов для фактичного здійснення документованих з постачальниками та покупцями господарських операцій щодо придбання та реалізації ТМЦ, їх транспортування, розвантаження/навантаження, зберігання не може бути беззаперечним доказом неможливості здійснення ними господарських операцій з поставки товарів, адже транспорт, складські приміщення та необхідні необоротні активи можуть бути орендовані вказаними юридичними особами у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з суб'єктами підприємницької діяльності, або на інших умовах і т.п. (аналогічної думки дотримується і Вищий адміністративний суд України, про що свідчить зміст ухвали від 01.03.2012 року, винесеної в справі №К/9991/76143/11, та ухвали від 08.12.2011 року, винесеної в справі №К/9991/50633/11).

З врахуванням зазначеного вище, суд зауважує на те, що у позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, складських приміщень та інших необоротних активів у своїх контрагентів, а відповідачем не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

Також, згідно постанови Вищого адміністративного суду України №К/800/13680/14 від 16.07.2014 року, у разі підтвердження дій платника первинними бухгалтерськими документами, які складені на виконання умов укладених ним договорів, висновки податкового органу про вчинення платником порушень мають характер припущень та є необґрунтованими, а отже, їх не можна покласти в основу податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, досліджуючи правомірність формування позивачем витрат, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування по господарських операціях з придбання товарів у ТОВ Талер Бізнесгруп , суд вважає, що позивачем надано належні письмові докази на підтвердження реального характеру відносин позивача з вказаними контрагентами, використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності, а тому позивач правомірно відповідно до вимог ПК України віднесено до складу витрат, які враховуються при визначені об'єкта оподаткування, вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей та послуг у вказаним контрагентом за період лютий, березень 2017 року.

На підтвердження трудових ресурсів на виконання оформлених господарських операцій позивачем надано суду наказ 4-к від 31.01.2017 року та додаток №1 до наказу №4-к від 31.01.2017 року, яким є штатним розписом з 01.02.2017 року на ТОВ Палеттрейд працювало 9 працівників; наказ №5-к від 17.02.2017 року та додатку до наказу №1 до наказу №5-к від 17.02.2017 року, яким є штатним розписом з 20.02.2017 року працювало на ТОВ Палеттрейд 10 працівників. Серед таких працівників: директор, начальник відділу збуту, головний бухгалтер, майстер виробництва, водій навантажувача, завідувач складу, експедитор, столяр, комірник, вантажник.

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30.01.2018 № К/9901/612/18 і №К/9901/630/18, від 27.03.2018 816/809/17, від 12.03.2019 №808/2034/16 адміністративне провадження №К/9901/35537/18.

Судом також враховується наведене нижче рішення Європейського суду з прав людини у справах, які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), зазначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, у рішенні Булвес АД проти Болгарії , як на звичну практику країн Європейського Союзу в питанні відповідальності платників податку за податкові делікти, Європейський суд з прав людини посилається на два рішення Суду Європейського союзу: об'єднане рішення (консультативний висновок) Суду ЄС від 12 січня 2006 року в справі Optigen Ltd (C354/03), Fulcrum Electronics Ltd (C355/03) and Bond House Systems Ltd (C484/03) v Commissioners of Customs Ц Excise і об'єднане рішення Суду ЄС від 6 липня 2006 року в справі Axel Kittel v. Belgian State, (C439/04) і Belgian State v. Recolta Recycling (SPRL, C440/04) (ECR 2006, page I0616).

Так, у рішенні Суду ЄС від 12.01.2006 зазначається: ... право на вирахування податку на додану вартість особою, що має статус платника ПДВ, яка здійснює відповідні операції, не може зачіпатися тією обставиною, що в ланцюгу поставок, в яку входять зазначені операції, попередня або наступна операція будуть пов'язані з шахрайством при сплаті податку на додану вартість, про яку платник податку не знав та не міг знати .

Схожа правова позиція міститься й у другому рішенні Суду ЄС від 06.07.2006: … якщо отримувач товару не знав і не міг знати, що купляючи товар, він бере участь в ухиленні від сплати податку, загальна система податкового права ЄС має трактуватися як виключаюча норму національного права, у відповідності до якої той факт, що угода купівлі-продажу товару вважається недійсною - як така що суперечить публічному порядку та вчинена продавцем на протиправних основах, - приводить до того, що платник податку втрачає право на податковий кредит ПДВ, який фактично ним було сплачено; у цьому відношенні не важливо, чи визнано угоду недійсною через шахрайство з ПДВ або через інші обманні дії… лише у випадку, якщо на підставі дослідження об'єктивних факторів буде встановлено, що товар поставлявся платнику податку, який знав або мав знати про те, що купляючи товар, він бере участь в угоді, пов'язаній з ухиленням від сплати податку, національний суд може відмовляти такому платнику податку в праві на податковий кредит .

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постановах від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06 ), від 09.09.2008 (справа №21-500во08), від 01.06.2010 (справа №21-573во10) та від 31.01.2011 у справі №21-47а10, дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

Таким чином, виключно встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкової вигоди, або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та невизнання понесених витрат. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та повинні бути підтвердженими належними і достатніми доказами.

В контексті викладеного, обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що позивач як платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які міг допустити його контрагент, або ж про те, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем податкової вигоди, контролюючим органом безпосередньо в акті перевірки наведено не було.

Крім іншого, судом також не приймається посилання відповідача на не надання позивачем документів до перевірки документів, що свідчать про якість та ідентифікацію товару, технічні характеристики, виробника товару, країну походження.

З цього питання суд зазначає, що документи, які засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація і т.н.) - документи, які за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів платнику податку, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам.

При цьому, сама по собі відсутність сертифікатів чи або паспорту якості, може стати лише підставою позивачу не приймати взагалі чи за якістю товар, поставлений контрагентом та заявляти відповідні претензій та не свідчить про нереальність господарської операції. Крім цього, вказані документи складав та повинен був надати постачальник, а не позивач.

Окрім того, відповідно до положень статті 61 Податкового кодексу України органи ДПС здійснюють податковий контроль, який визначено як систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Одним із різновидів податкового контролю є перевірки.

Згідно з п.75.1 Податкового кодексу України документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями п.п.75.1.2 Податкового кодексу України визначений вичерпний перелік категорій документів, що можуть бути предметом вивчення під час документальної перевірки та які платник податків зобов'язаний надати посадовим особам органів державної податкової служби у повному обсязі (п.85.2 ПКУ). До їх числа віднесені податкові декларації (розрахунки), фінансова, статистична та інша звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків.

Поряд з цим, згідно з п.44.1 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Суд зауважує, що технічна документація на продукцію та документи про сертифікацію не можуть бути віднесені до категорії первинних та інших, визначених чинним законодавством документів, що повинні використовуватися в бухгалтерському та податковому обліку підприємства для нарахування податкових зобов'язань, тому, відповідно, платник податку не повинен забезпечувати їх зберігання протягом терміну, передбаченого п.44.3 ПКУ.

З огляду на викладене, а також враховуючи зміст та мету документальної перевірки, вказана документація не може бути предметом дослідження та контролю під час її проведення, а, отже, і підставою для відповідних висновків згідно з вимогами п.83.1, ст.83 ПКУ.

Крім того, необхідно зауважити, що наявність або відсутність сертифікатів якості або відповідності при поставці товарів має значення виключно для подальшої їх реалізації і не впливають на оподаткування таких операцій.

При цьому, суд вважає, що не заслуговує на увагу посилання відповідача на обставини порушення кримінального провадження №32016100060000117 від 27.09.2016 року, за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст.212 Кримінального кодексу України. Оскільки, за змістом ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 283 Кримінального процесуального кодексу України прокурор зобов'язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 369 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.

Таким чином, внесення кримінальних проваджень до Єдиного реєстру досудового розслідувань за відсутності вироку суду не є підставою для висновків про фіктивність тих чи інших господарських операцій.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 2 якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В ході розгляду цієї справи відповідач не надав суду жодні докази, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача та/або самого позивача, який би набрав законної сили.

Таким чином, оскільки відповідачем в ході розгляду даної справи в адміністративному суду не було подано вирок суду, в тексті якого відображена оцінка районного суду вказаного контрагента - ТОВ Талер Бізнесгруп та інших контрагентів причетного до здійснення незаконної діяльності, яка направлена на ухилення від сплати податків при реалізації імпортованих ТМЦ за готівку та надання послуг з незаконного формування податкового кредиту з ПДВ транзитно-конвертаційним групам, то суд не бере до уваги таку ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 18.10.2017 року справа № 757/58008/17-к.

У рішенні по справі Інтерсплав проти України (заява № 803/02) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Отже, притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст. ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Одночасно суд зазначає, що реальність вчинюваної господарської операції - це встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності та висновки в Акті не спростовують фактичного руху активів позивача, а відповідно до його змісту оплата за договорами підтверджена, що доводиться і платіжними документами наявними в матеріалах справи.

Як уже зазначено вище, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, який у подальшому приймає участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, є факт реального здійснення операцій з придбання у розглядаємому випадку товар з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Оцінка судом обставин справи базується на наданих доказах, їх належності та переконливості, в поєднанні з принципами КАС України.

Сторона відповідача не заперечує щодо придбаного товару. Проте її заперечення базується виключно на порушеннях з боку контрагента.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Відтак, судом не установлено, а відповідачем не доведено, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди, як то вказує відповідач. Господарська діяльність суб'єкта господарювання не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, які на момент господарських операцій між позивачем та контрагентами, були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд приходить до висновку про доведення позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження сум податку на додану вартість в ціні товару, придбаних у ТОВ Талер Бізнесгруп , що були віднесені до складу податкового кредиту та враховані при формуванні бюджетного відшкодування та від'ємного значення з цього податку у звітних періодах лютий і березень 2017 року, та як наслідок про протиправність винесених відповідачем податкових повідомлень-рішень від 16.04.2018 року № 0019041404, №0019071404.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд вважає, що судові витрати підлягають стягненню з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.04.2018 року №0019041404 Головного управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві про сплату 35 496,00 грн. податку на додану вартість.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.04.2018 року №0019071404 про сплату 88687,00 грн. податку на додану вартість та штрафних санкцій у розмірі 22172,00 грн.

4. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю Палеттрейд (02099, м. Київ, вул. Ялтинська, буд. 5-Б, кімната 12, код ЄДРПОУ 39802319) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 2195,33 (дві тисячі сто дев'яносто п'ять) гривень 33 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядок, передбачені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України.

Суддя В.І. Келеберда