Рішення

від 26.04.2019 по справі 826/20307/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 26 квітня 2019 року                                                    № 826/20307/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої судді – Добрівської Н.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Адомар» доГоловного управління ДФС у м. Києві, третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю «МС 22» провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.12.2016 №0007061402 та №0007071402, - В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Адомар» (далі – позивач, ТОВ «Адомар») з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі – відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), за участю третьої особи – Товариства з обмеженою відповідальністю «МС 22» (далі – третя особа, ТОВ «МС 22»), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 09.12.2016 №0007061402 та №0007071402. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акта перевірки, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає прийняті рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Позивач зазначає, що при проведенні перевірки відповідач не аналізував фінансово-господарську діяльність позивача, а лише використав висновки довідки про результати проведення зустрічної звірки контрагента. Зокрема, позивач зазначає, що первинні бухгалтерські документи, отримані від TOB «МС 22» відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити. Таким чином, зазначені суми по податкових накладних правомірно включені позивачем до податкового кредиту та валових витрат відповідного періоду. Під час здійснення господарських операцій контрагенти позивача мали належну й необхідну цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платників податків та не були позбавлені прав і не мали обмежень укладати будь-які договори у відповідності з діючим законодавством України. Крім того, отримані товари і послуги (виконані роботи), які були придбані під час виконання договорів, укладених ТОВ «Адомар» з його контрагентом, використовувались у подальшій господарській діяльності позивача. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2017 визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №826/20307/16 та вказану справу 18.10.2017 передано на розгляд судді Добрівській Н.А. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.12.2017 прийнято до провадження адміністративну справу №826/20307/16 та призначено до судового розгляду. У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, зазначених у письмових запереченнях, зазначив суду, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені у відповідності до норм чинного законодавства. Зокрема, відповідач зазначає, що наявність у позивача документів, які відповідно до Податкового кодексу України є необхідними для формування податкового кредиту з податку на додану вартість та формування валових витрат видані контрагентом позивача ТОВ «МС 22» не є безумовною підставою для віднесення їх сум до валових витрат, оскільки відомості, зазначені в них, не підтверджені та є такими, що неможливо ідентифікувати для використання в межах господарської діяльності позивача. Умови зберігання придбаного товару та документальне оформлення його руху ТОВ «МС 22» документально не підтверджено. Слід зазначити, що 15.12.2017 набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в новій редакції (далі по тексту – КАС України), визначеній Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017. Згідно з пунктом 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень КАС України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У судовому засіданні за згодою представників сторін суд, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження. Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне. ГУ ДФС у м. Києві на підставі направлень від 11.11.2016 №1516/26-15-14-02-04, №1517/26-15-14-02-04, згідно підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Адомар» (код ЄДРПОУ 38900380) з питань, що стали предметом оскарження згідно поданих заперечень до акта перевірки від 20.07.2016 №318/26-15-14-02-04/38900380, про що складено акт перевірки від 28.11.2016 №497/26-15-14-02-04/38900380. Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки податковим органом встановлено порушення: - п.44.1 ст.44, п.137.1, п.137.7 ст.137, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік у сумі 3  223  140 грн; - п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого в періоді, що перевірявся, встановлено заниження задекларованого до сплати податку на додану вартість у сумі 3  541  448 грн, у тому числі за лютий 2014 року – 3  534  284 грн, за серпень 2014 року – 1172 грн, за серпень 2015 року – 5992 грн. Висновки акта перевірки зроблені на підставі довідки про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ТОВ «МС 22» і податкової інформації, та обґрунтовані тим, що операції між позивачем та зазначеним контрагентом є нереальними та не підтверджені належним чином складеними первинними документами, а отже позивач протиправно відніс до складу податкового кредиту та валових витрат суми за операціями із зазначеним контрагентам. На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.12.2016: - №0007061402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 4  028  925,00 грн, з яких 3  223  140,00 грн – за податковими зобов'язаннями, 805  785,00 грн – за штрафними (фінансовими) санкціями; - №0007071402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4  426  810,00 грн, з яких 3  541  448,00 грн – за податковими зобов'язаннями, 885  362,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями. Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся з відповідним позовом до суду про визнання їх протиправними та скасування в судовому порядку. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного. Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема: з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України. Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно з вимогами п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити. Згідно з п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна, відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту має бути наявність у платника податку – покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит. Витрати у розумінні Податкового кодексу України – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України). Відповідно до п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг. Пунктом 137.7 ст. 137 Податкового кодексу України у разі якщо торгівля товарами, виконання робіт, надання послуг здійснюються з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, іменних або інших чеків, датою отримання доходу вважається дата оформлення відповідного рахунка (розрахункового документа). При цьому, згідно з п.п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Згідно з п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. З аналізу викладених положень податкового законодавства вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ, виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкових вигод та які є передумовою його формування. Такі правові наслідки наступають у разі: 1) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; 2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; 3) придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; 4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; 5) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 6) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст.201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою. Крім того, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Як свідчать матеріали справи, у січні 2014 року позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «МС 22» на підставі договору поставки №290 від 15.02.2014. Відповідно до умов договору Продавець (ТОВ «МС 22») зобов'язується передати у власність Покупцеві (ТОВ «Адомар») товари спортивного призначення, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму визначену Договором (ціну). Асортимент, кількість, ціна одиниці товару зазначаються у видаткових накладних, згідно яких Покупець отримує товар від Продавця. Підтвердженням виконання ТОВ «МС 22» взятих на себе зобов'язань за договором №290 від 15.02.2014 є наявні копії податкових та видаткових накладних, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи на товар згідно видаткових накладних, розрахунки між ТОВ «Адомар» та ТОВ «МС 22» здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями. Крім того, згідно умов Договору №290 від 15.02.2014 поставка товару за цим договором здійснюється зі складу Продавця, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Тарногродського, буд.46. Поставка товару за ініціативою Продавця може здійснюватися партіями на підставі видаткових накладних. В матеріалах справи міститься копія договору зберігання від 14.02.2014, укладеного між ТОВ «Адомар» (Поклажодавець) та ТОВ «МС 22» (Зберігач), згідно умов якого Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання речі, зазначені у додатку до Договору. Факт прийняття майна на відповідальне зберігання підтверджується складанням акта прийому-передачі, підписаних уповноваженими особами обох сторін, копії яких містяться також у матеріалах справи, з яких вбачається найменування товару, кількість, вартість і сума. В подальшому, позивачем реалізовано товар шляхом укладення ряду договорів, зокрема, договір поставки №АД 1/14 від 14.02.2014 з ТОВ «Сарлей» (Покупець), відповідно до умов цього Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві товари спортивного призначення в асортименті та в кількості, встановлених Договором, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму визначену Договором (ціну). Між ТОВ «Адомар» та ТОВ «Нанта» (Покупець) укладено договір поставки № АД 2/14 від 14.02.2014, відповідно до умов цього Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві товари спортивного призначення в асортименті та в кількості, встановлених Договором, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму визначену Договором (ціну). Між ТОВ «Адомар» та ТОВ «Саттон» (Покупець) укладено договір поставки № АД 3/14 від 14.02.2014, відповідно до умов цього Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві товари спортивного призначення в асортименті та в кількості, встановлених Договором, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму визначену Договором (ціну). В той же час, відповідач, посилаючись на довідку від 21.11.2016 №1212/1403/33762653 «Про результати проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «МС 22» щодо документального підтвердження господарських відносин їх реальності та повноти відображення в обліку із платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Адомар» за період лютий 2014 року, вересень 2014 року», складену Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Вінницькій області, згідно з висновками якої встановлено неможливість документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій ТОВ «МС 22» із ТОВ «Адомар» за лютий та вересень 2014 року, зокрема, їх вид, якість, обсяг та розрахунки. Податковий орган зазначив, що ТОВ «МС 22» не надано усіх первинних документів, які підтверджували б інформацію про придбання товару та фактичне переміщення у просторі. Окрім того, податковий орган зазначив, що умови зберігання придбаного товару та документальне підтвердження його руху (оприбуткування, переміщення, відвантаження) ТОВ «МС 22» з січня 2012 року по вересень 2014 року документально не підтверджено. Разом з тим, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що вищенаведені документи бухгалтерської та податкової звітності є достатніми, для підтвердження реальності господарських відносин між позивачем та ТОВ «МС 22». Фактичне здійснення господарських операцій між ТОВ «МС 22» із ТОВ «Адомар» підтверджується безпосередньо первинними документами, складеними відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а саме договорами, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними тощо, оплата за отримані послуги підтверджується виписами по рахунку. ТОВ «Адомар» та ТОВ «МС 22» на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у передбаченому законодавством порядку і були платниками ПДВ, тобто наділені спеціальною правосуб'єктністю учасників господарських відносин. Слід зазначити, що наявність реєстрації контрагента на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника. При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків та не надано належних доказів, які свідчили б про невідповідність первинних документів. При цьому, мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника – фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Матеріали справи таких відомостей не містять. Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Також, визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності. При цьому, позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, що підтверджується належними доказами, які визначають саме поняття господарської операції – факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів. Суд критично сприймає твердження відповідача, сформовані на підставі довідки про результати проведення зустрічної звірки (від 21.11.2016 №1212/1403/33762653) контрагента, висновки яких складені лише на підставі даних інформаційних баз податкових органів без дослідження первинної документації. Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність, майна та інших матеріальних ресурсів, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, що є тільки припущеннями. До того ж, право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення зустрічних звірок контрагента платника податку та знаходження їх посадових осіб за юридичними адресами. Наявність певної аналітичної інформації з інформаційних систем Державної податкової служби або відомості, одержані від інших підрозділів податкової служби чи інших органів державної влади, можуть свідчити лише про наявність у податкового органу певних сумнівів щодо товарності господарських операцій, однак не доказують з достовірністю того факту, що в дійсності ніякі матеріали позивачем не отримувались від контрагента. Виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, оцінюючи докази надані учасниками кожного окремо та в їх сукупності, суд звертає увагу на те, що висновок про нереальність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Як встановлено судом, господарські операції позивача з контрагентом здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 09.12.2016 №0007061402 та №0007071402 та наявність підстав для їх скасування. У відповідності до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Враховуючи викладене, системно проаналізувавши правові норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню. Відповідно, беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати. Керуючись ст.ст.2, 3, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, - В И Р І Ш И В: Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Адомар» задовольнити повністю. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 09.12.2016 за №0007061402 та за №0007071402. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адомар» (код ЄДРПОУ 38900380, адреса: 04210, м. Київ, пр-т Героїв Сталінграда, 4, корп.4) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 126836 (сто двадцять шість тисяч вісімсот тридцять шість) гривень 03 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19). Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржено за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII. Суддя                                                                      Н.А. Добрівська