Ухвала

від 26.04.2019 по справі 826/4261/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/4261/18

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без руху

26 квітня 2019 року м. Київ

Суддя Шостого апеляційного адміністративного суду Федотов І.В., перевіривши матеріали апеляційної скарги Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Комфорт Буд до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ :

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року апеляційну скаргу залишено без руху через її невідповідність вимогам ст. 296 КАС України, а саме, до апеляційної скарги не додано документ про сплату апелянтом судового збору за подачу ним апеляційної скарги.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року апеляційну скаргу повернуто апелянту.

15 березня 2019 року відповідач повторно звернувся з апеляційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року.

Однак, вказана апеляційна скарга не відповідає вимогам, встановленим статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки до неї не додано документу про сплату судового збору.

Питання, пов'язані із розміром ставок судового збору, порядком сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюються Законом України Про судовий збір від 08 липня 2011 року № 3674-VI (надалі за текстом - Закон № 3674-VI ).

За змістом п.п. 2) п.3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до п.п. 1 п.3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч.3 ст. 6 Закону № 3674-VI у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Законом України Про Державний бюджет України на 2018 рік від 07.12.2017 № 2246-VІІI прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено на 2018 рік у розмірі 1762 грн.

Таким чином, судовий збір при поданні апеляційної скарги сплачується у розмірі

10 572, 00 грн. (150% від 7048 (*4) грн. = 10 572, 00).

В порушення вимог зазначеної статті КАС України апелянтом до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору.

Несплачену суму судового збору належить перерахувати за реквізитами: отримувач коштів - УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/22030101, код отримувача (код ЄДРПОУ): 38004897, банк отримувавча: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, рахунок отримувача: 34312206081055, призначення платежу - судовий збір, Шостий апеляційний адміністративний суд, № справи.

При цьому апелянт звертається до суду з клопотанням про відстрочення сплати судового збору.

Перевіривши доводи клопотання, суддя-доповідач не вбачає підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв'язку із цим обставини, пов'язані небажанням сторони сплатити судовий збір, у тому числі, обставини, пов'язані з фінансуванням суб'єкта владних повноважень з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.

Згідно з пунктом 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.

Водночас практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

У справі "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia, заява № 26746/05, п. 108-112) Суд нагадує, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, 8225/78, п. 57).

Отже, застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, № 46040/07, п. 50, 52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, п. 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов'язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, № 39199/98, п. 65).

При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (справа "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia), заява № 26746/05). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов'язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (справа "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи (справа "ФК Мретебі проти Грузії" (FC Mretebi v. Georgia), заява № 38736/04).

Тобто, саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Тому, з урахуванням недоведеності апелянта та не надання належних і відповідних доказів фінансової неспроможності сплатити судовий збір, суд прийшов до висновку про неможливість задоволення поданого клопотання скаржника стосовно відстрочення сплати судового збору, через його необґрунтованість.

Крім того, апелянт звертається до суду з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. У клопотанні, посилаючись на відсутність норми встановленої КАС України про заборону повторного звернення з апеляційною скаргою вказував, що КАС України не визначений час, коли саме протягом року, відповідно до ч.2 ст. 299 КАС України, скаржник зобов'язаний звернутися повторно з апеляційною скаргою. Апелянт вважає, що з огляду на зазначені обставини, строк на апеляційне оскарження пропущено ним з поважних причин.

Вирішуючи зазначене клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи певних процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Вищезазначені посилання апелянта на поважність причин пропуску строку подачі апеляційної не можна віднести до ряду поважних причин пропуску строку апеляційного оскарження, оскільки вказана норма КАС України встановлює безумовну підставу для відмову у відкритті апеляційного провадження і не є приписом для її застосування у разі пропуску строку подачі апеляційної скарги з посиланням на поважну причину пропуску строку звернення з апеляційною скаргою.

Тому, наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є неповажними, оскільки це є лише недоліками в організації представництва інтересів відповідача в судах, що не може бути поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Також до апеляційної скарги не додані документі, що підтверджують повноваження представника відповідача.

Зі змісту ч. ч. 3, 6, 8 ст. 59 КАС України вбачається, що довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. При цьому оригінал такої довіреності, її копія, засвідчена суддею, або її копія, засвідчена у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи. У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на подання і підписання апеляційної скарги має особисто керівник або представник на підставі довіреності. При цьому копія довіреності може засвідчуватись лише суддею або у визначеному законом порядку.

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, остання підписана ОСОБА_1, який визначає себе як представник апелянта.

Разом з тим, до апеляційної скарги не додано оригінал довіреності або належним чином завіреної її копії яка підтверджує повноваження представника у розумінні процесуального закону.

Відповідно до частини третьої статті 2 цього Кодексу одним із принципів адміністративного судочинства є рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Інших поважних причин пропуску строку апеляційного оскарження та відповідних належних доказів апелянтом не наведено.

Оскільки вищевказані обставини перешкоджають прийняттю апеляційної скарги до провадження суду апеляційної інстанції, тому відповідно до ст.ст.169, 296 КАС України апеляційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням необхідного строку для усунення недоліків.

Керуючись ст.ст. 169, 296, 298 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Державної фіскальної служби України про відстрочення сплати судового збору - відмовити.

У задоволенні клопотання Державної фіскальної служби України про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року - відмовити.

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року - залишити без руху.

Встановити строк для усунення вказаних недоліків - 5 днів з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя: Федотов І.В.