Постанова

від 25.04.2019 по справі 815/2338/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2019 р.м. ОдесаСправа № 815/2338/18

Категорія: 8.3 Головуючий в І інстанції: Вовченко О.А.

Дата та місце ухвалення рішення: 02.10.2018 р. м. Одеса

П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шеметенко Л.П.

судді - Стас Л.В.

судді - Турецької І.О.

за участю секретаря - Колеснікова-Горобець І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОТК-СЕРВІС на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2018 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ОТК-СЕРВІС до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю ОТК-СЕРВІС до Головного управління ДФС в Одеській області, у якій позивач просив суд: визнати незаконними та скасування податкові повідомлення-рішення № 0003151409, № 0003161409 та № 0003171409 від 17.01.2018 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про задоволення заявленого позову, наголошуючи на неповному з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушення норм матеріального права.

Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлень виданих ГУ ДФС в Одеській області від 21.11.2018 року №№ 8927/14-19, 8928/14-19, 8929/14-19, 8930/14-19, 8931/14-19, 8932/14-19, 8933/14-19, 8934/14-19 (т.5 а.с.8-15), згідно п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 77.1 ст. 77, п. 82.1 ст.82 Податкового кодексу України та наказу ГУ ДФС в Одеській області від 10.11.2017 року № 5812 (т.5 а.с.16), відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ ОТК-СЕРВІС , код за ЄДРПОУ 34871833, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, валютного законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року.

За результатом вказаної перевірки Головним управлінням ДФС в Одеській області складено акт № 000811/15-32-14-09/34871833 від 19.12.2017 року (т.1 а.с.34-115), яким встановлено порушення ТОВ ОТК-СЕРВІС :

1) ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 3, ч. 1. ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-XIV зі змінами та доповненнями, розд. I Загальні положення Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 року № 73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 року за № 336/22868, п. 3.10 Методичних рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 28.03.2013 року № 433 (зі змінами та доповненнями), п. 5, п. 7, п. 21 П(С)БО 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248 зі змінами та доповненнями, п. 5, п. 6, п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248 зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 680315 грн., у тому числі: 2014 рік - 247545 грн., 2015 рік - 202531 грн., 2016 рік - 230239 грн.

2) п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 635661 грн., в т.ч. по періодам: листопад 2014 року в сумі 47623 грн., грудень 2014 року в сумі 44555 грн., лютий 2015 року в сумі 5038 грн., березень 2015 року в сумі 43529 грн., квітень 2015 року в сумі 2285 грн., серпень 2015 року в сумі 6000 грн., вересень 2015 року в сумі 25745 грн., жовтень 2015 року в сумі 25259 грн., листопад 2015 року в сумі 19541 грн., грудень 2015 року в сумі 106204 грн., січень 2016 року в сумі 106618 грн., квітень 2016 року в сумі 125371 грн., травень 2016 року в сумі 10997 грн., червень 2016 року в сумі 66896 грн., та завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду: (по рядку 21 Декларації) у загальній сумі 109896 грн., в т.ч. за грудень 2016 року на 109896 грн.

3) ст. 2 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті зі змінами та доповненнями, в частині несвоєчасного надходження товару на митну територію України за контрактами: від 25.12.2015 року № 12-25/15 з нерезидентом PERFECT INTERNATIONAL GROUP (CHINA) LIMITED (Китай); від 04.04.2016 року № 04-04/16 з нерезидентом RICHPEACE GROUP ENTERPRISE LIMITED (Гонконг).

4) п. 52.1 ст. 51, п. 119.2 ст. 119, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, а саме: податкова звітність про суми доходів нарахованого (сплаченого) на користь платників податків податку та суми утриманого з них податку за ІІІ квартал 2015 надана з помилками в частині невірного відображення реєстраційних номерів облікових карток платників податків фізичних осіб-підприємців.

03.01.2018 року ТОВ ОТК-СЕРВІС було надано заперечення на акт перевірки (т.5 а.с.25-36).

За результатом розгляду заперечень Головним управлінням ДФС в Одеській області було направлено лист № 461/10/15-32-14-09-06 від 12.01.2018 року (т.5 а.с.37-50), згідно якого висновки акту щодо встановлених порушень викладені в такій редакції:

1) ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-XIV зі змінами та доповненнями, розд. І Загальні положення Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку І Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 року № 73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 року за № 336/22868, п. 3.10 Методичних рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 28.03.2013 року № 433 (зі змінами та доповненнями), п. 5, п. 7, п. 21 П(С)БО 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248 зі змінами та доповненнями, п. 5, п. 6, п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12,1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248 зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 680315 грн., у тому числі: 2014 рік - 247545 грн., 2015 рік - 202531 грн., 2016 рік - 230239 грн.

2) п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 635661 грн., в т.ч., по періодам: листопад 2014 року в сумі 47623 грн., грудень 2014 року в сумі 44555 грн., лютий 2015 року в сумі 5038 грн., березень 2015 року в сумі 43529 грн., квітень 2015 року в сумі 2285 грн., серпень 2015 року в сумі 6000 грн., вересень 2015 року в сумі 25745 грн., жовтень 2015 року в сумі 25259 грн., листопад 2015 року в сумі 19541 грн., грудень 2015 року в сумі 106204 грн., січень 2016 року в сумі 106618 грн., квітень 2016 року в сумі 125371 грн., травень 2016 року в сумі 10997 грн., червень 2016 року в сумі 66896 грн., та завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду: (по рядку 21 Декларації) у загальній сумі 109896 грн., в т.ч., за грудень 2016 року на 109896 грн.

На підставі висновків вищевказаного акту перевірки та висновку Головного управління ДФС в Одеській області Щодо результатів розгляду заперечень від 12.01.2018 року № 11/15-32-14-09/34871833, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17 січня 2018 року:

- № 0003151409 (т.1 а.с.29, т.5 а.с.19), яким за порушення п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 735047,50 грн., з яких 588038 грн. - за податковими зобов'язаннями та 147009,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0003161409 (т.1 а.с.30, т.5 а.с.21), яким за порушення п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 109896 грн.;

- № 0003171409 (т.1 а.с.31, т.5 а.с.22), яким за порушення ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 799761 грн., з яких 680315 грн. - за податковими зобов'язаннями та 119446 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю ОТК-СЕРВІС від адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю ОТК-СЕРВІС до Головного управління ДФС в Одеській області в частині вимог про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.01.2018 року № 0003151409 на суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 10005,40 грн.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2018 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ОТК-СЕРВІС до Головного управління ДФС в Одеській області в частині вимог про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.01.2018 року № 0003151409 на суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 10005,40 грн. - визнано нечинним.

Провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ОТК-СЕРВІС до Головного управління ДФС в Одеській області в частині вимог про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.01.2018 року № 0003151409 на суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 10005,40 грн. - закрито.

Таким чином, предметом даного спору є визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.01.2018 року №№ 0003161409, 0003171409 та № 0003151409 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 725042,10 грн., в тому числі, за основним зобов'язанням - 580033,68 грн. та за штрафними фінансовими санкціями - 145008,42 грн.

Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позову у вказаній частині вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи жодним чином не підтверджують отримання товару позивачем від його контрагентів.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог позивача та про правомірність прийнятих Головним управлінням ДФС в Одеській області податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на викладене.

Як вбачається з акту перевірки та наданого відповідачем на вимогу суду апеляційної інстанції розрахунку (т.7 а.с.197-201), підставою для виставлення позивачу оскаржуваних податкових повідомлень - рішень у спірній частині стали господарські операції позивача з ПП ЕКСИДА , ПП ВКП ПІВДЕНЬДЕРЕВОПОСТАЧ (ТОВ Стрікс ), ПП УКРФІТНЕС (ТОВ Сіті-М Торг ), ПП ТК КРОКУС , ПП МЕГАДЖОБ (ПП ТК Асторія ), ТОВ ПРОКАТ АВТО ЛОМЕР (ТОВ Альфа Дінк ), ТОВ БЕРТРАН-СЕРВІС , ТОВ ДОРНЕС , ТОВ КОМПАНІЯ ІНТЕРТРЕЙД , ТОВ ВЄКТОР ПЛЮС , ТОВ МЕРЛІН ФІНАНС , ТОВ ТРЕЙДЕР ВІКТОРІ , ТОВ РАЙДЕНКОМ (ТОВ Фулденч ), ТОВ БАЗІС ТОРГ , ТОВ ЛІГАС-ТРЕЙД , ТОВ ЛЕКС ПРО , ТОВ МАНТОРГ , ТОВ ТРАНСПАКСЕРВІС , ТОВ КОМПАНІЯ НІКОС , ТОВ АКВАР ГОЛД , ТОВ ЕФЕКТ МАРКЕТ , ТОВ АДОРІС ЦЕНТР , ТОВ МЕРИДІАН КОМПАНІ , ТОВ САЛУС ГРУПП , ТОВ СКОНТО ГРУП , ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ СТРОКОМ , ТОВ БІЗНЕС ТРЕЙДІ , ТОВ АЛЬФА ТОРГ .

При цьому, виставляючи наведені податкові повідомлення - рішення, відповідач послався на встановлені порушення з боку позивача при здійсненні господарських операцій із вказаними контрагентами наступних положень: п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України щодо формування податкового кредиту та п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України щодо формування валових витрат та податку на прибуток.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 згаданого нормативно-правового акта, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.

Крім того, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у вказаній редакції, передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З наведеного вбачається, що витрати підприємства можна віднести до складу валових лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування валових витрат. Фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

В свою чергу, виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Водночас, наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.

На підтвердження фактичності здійснення господарських операцій з ПП ЕКСИДА , ПП ВКП ПІВДЕНЬДЕРЕВОПОСТАЧ (ТОВ Стрікс ), ПП УКРФІТНЕС (ТОВ Сіті-М Торг ), ПП ТК КРОКУС , ПП МЕГАДЖОБ (ПП ТК Асторія ), ТОВ ПРОКАТ АВТО ЛОМЕР (ТОВ Альфа Дінк ), ТОВ БЕРТРАН-СЕРВІС , ТОВ ДОРНЕС , ТОВ КОМПАНІЯ ІНТЕРТРЕЙД , ТОВ ВЄКТОР ПЛЮС , ТОВ МЕРЛІН ФІНАНС , ТОВ ТРЕЙДЕР ВІКТОРІ , ТОВ РАЙДЕНКОМ (ТОВ Фулденч ), ТОВ БАЗІС ТОРГ , ТОВ ЛІГАС-ТРЕЙД , ТОВ ЛЕКС ПРО , ТОВ МАНТОРГ , ТОВ ТРАНСПАКСЕРВІС , ТОВ КОМПАНІЯ НІКОС , ТОВ АКВАР ГОЛД , ТОВ ЕФЕКТ МАРКЕТ , ТОВ АДОРІС ЦЕНТР , ТОВ МЕРИДІАН КОМПАНІ , ТОВ САЛУС ГРУПП , ТОВ СКОНТО ГРУП , ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ СТРОКОМ , ТОВ БІЗНЕС ТРЕЙДІ , ТОВ АЛЬФА ТОРГ та відповідно правомірності формування податкового кредиту і валових витрат за перевіряємий період позивачем надані договори на постачання продукції, укладені з вказаними контрагентами, прайс - листи, замовлення щодо отримання товару, рахунки на оплату придбаного товару, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, квитанції щодо доставки кур'єрською службою, виписки з рахунку позивача щодо оплати товару, оборотно-сальдові відомості щодо бухгалтерського обліку придбаного товару (т.1 а.с.127-250, т.2 а.с.1-250, т.3 а.с.1-250, т.4 а.с.1-106, т.6 а.с.10-271, т.7 а.с.1-160).

Окрім цього, позивачем надані до суду документи щодо реалізації товарів (т.2 а.с.12-250, т.3 а.с.1-212, т.4 а.с.99-106).

Дослідивши зазначені договори та надані первинні документи колегія суддів дійшла висновку, що вони виписані на підставі і у відповідності до укладених договорів, відповідають один одному та підтверджують здійснення господарських операцій між позивачем та ПП ЕКСИДА , ПП ВКП ПІВДЕНЬДЕРЕВОПОСТАЧ (ТОВ Стрікс ), ПП УКРФІТНЕС (ТОВ Сіті-М Торг ), ПП ТК КРОКУС , ПП МЕГАДЖОБ (ПП ТК Асторія ), ТОВ ПРОКАТ АВТО ЛОМЕР (ТОВ Альфа Дінк ), ТОВ БЕРТРАН-СЕРВІС , ТОВ ДОРНЕС , ТОВ КОМПАНІЯ ІНТЕРТРЕЙД , ТОВ ВЄКТОР ПЛЮС , ТОВ МЕРЛІН ФІНАНС , ТОВ ТРЕЙДЕР ВІКТОРІ , ТОВ РАЙДЕНКОМ (ТОВ Фулденч ), ТОВ БАЗІС ТОРГ , ТОВ ЛІГАС-ТРЕЙД , ТОВ ЛЕКС ПРО , ТОВ МАНТОРГ , ТОВ ТРАНСПАКСЕРВІС , ТОВ КОМПАНІЯ НІКОС , ТОВ АКВАР ГОЛД , ТОВ ЕФЕКТ МАРКЕТ , ТОВ АДОРІС ЦЕНТР , ТОВ МЕРИДІАН КОМПАНІ , ТОВ САЛУС ГРУПП , ТОВ СКОНТО ГРУП , ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ СТРОКОМ , ТОВ БІЗНЕС ТРЕЙДІ , ТОВ АЛЬФА ТОРГ . При цьому, колегія суддів наголошує, що всі операції пов'язані з господарською діяльністю позивача. Так, згідно інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ ОТК-СЕРВІС здійснює наступні види діяльності за КВЕД: 13.99 Виробництво інших текстильних виробів, н. в. і. у.; 46.64 Оптова торгівля машинами й устаткуванням для текстильного, швейного та трикотажного виробництва; 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів. н. в. і. у.; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля (основний); 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; 33.20 Установлення та монтаж машин і устаткування.

Посилання відповідача в акті перевірки та під час судового розгляду справи, як на підставу для виставлення позивачу оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, на не підтвердження позивачем первинними документами господарських операцій ТОВ ОТК-СЕРВІС із вказаними контрагентами та відсутність бухгалтерського обліку цих операцій, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі висновки спростовуються наданими позивачем та дослідженими судом наведеними вище документами первино-бухгалтерського обліку щодо операцій позивача із зазначеними контрагентами, а також змістом самого акту перевірку та додатків до нього, з яких вбачається, що відповідачем при проведенні перевірки була досліджена надана позивачем документація щодо господарських операцій за перевіряємий період, в тому числі, щодо бухгалтерського обліку, зокрема, регістри бухгалтерського обліку, та вказана документація була досліджена відповідачем вибірковим порядком, про що прямо зазначено у додатку до акту перевірки Узагальнений перелік документів, які було використано при проведенні перевірки ТОВ ОТК-СЕРВІС .

За таких обставин, враховуючи зміст акту перевірки та додатків до нього, колегія суддів вважає, що відповідачем безпідставно було складено акт щодо не надання позивачем до перевірки документів щодо господарських операцій за перевіряємий період. Також, доходячи висновку про неприйнятність наведеного акту щодо не надання до перевірки відповідних документів з боку позивача, колегія суддів зазначає, що посилаючись на відсутність документів бухгалтерського обліку ТОВ ОТК-СЕРВІС відповідачем не було вказано, яких документів не вистачає з урахуванням вже наданих до перевірки документів та досліджених перевіряючими. Фактично наведений акт про відмову надати до перевірки документи щодо господарських операцій за перевіряємий період суперечить змісту акту перевірки, в якому йдеться посилання на дослідження наданої позивачем документації, а також змісту додатків до акту перевірки щодо дослідження відповідачем при проведенні перевірки документів позивача.

Зазначеним обставинам судом першої інстанції не надано належної оцінки.

Так, колегія суддів наголошує, що відмовляючи у задоволенні заявленого позову та вказуючи на те, що надані позивачем документи не підтверджують здійснення ТОВ ОТК-СЕРВІС господарських операцій з його контрагентами, суд першої інстанції не навів жодних обґрунтувань такого висновку.

Судом першої інстанції наведено перелік наданих позивачем документів первинно-бухгалтерського обліку з його контрагентами та вказано, що такі документи жодним чином не підтверджують отримання товару позивачем від цих контрагентів.

Проте, судом першої інстанції не вказано, з яких підстав суд дійшов такого висновку, з яких підстав визнав надані позивачем докази щодо проведення господарських операцій з його контрагентами неналежними та недостатніми.

Також, суд першої інстанції не зазначив, яких документів, на його думку, не вистачає, а також не вказав підстав не витребування додаткових документів, які, як вважає суд першої інстанції, були необхідні для вирішення даного позову.

Разом з цим, відповідно до ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно ч.ч. 1, 2, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина 1 статті 75 КАС України).

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України розподілено обов'язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі та передбачає активну роль суду в процесі збору доказів і їх застосування, а забезпечення повного з'ясування обставин у справі базується на поєднанні принципів змагальності та офіційності.

В свою чергу, суд не є пасивним спостерігачем у збирання доказів по справі і за потребою може приймати активну участь в такому процесі.

Щоб правильно встановити фактичні обставини справи, суд наділено повноваженням збирати та оцінювати докази, а також сприяти реалізації прав сторін по справі в частині доказування обставин, шляхом витребовування необхідних доказів у разі потреби.

Виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права, а тому статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладено обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, на скільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, у разі, якщо суд першої інстанції дійшов висновку про недостатність наданих позивачем документів для вирішення справи, то останній зобов'язаний був витребувати додаткові докази, яких, на думку суду, не вистачало, а не робити висновки щодо суті спору без повного та всебічного розгляду справи.

В свою чергу, наданими позивачем до суду, в тому числі, під час апеляційного розгляду справи, доказами підтверджується здійснення господарський операцій позивача за перевіряємий період та відповідно правомірність формування податкового кредиту та валових витрат по таким операціям.

При цьому, колегією суддів приймаються до уваги надані позивачем додаткові докази під час апеляційного розгляду справи, оскільки суд першої інстанції, вирішуючи справу та доходячи висновків про недостатність представлених позивачем документів на підтвердження проведення ним господарських операцій, не вказав, яких саме документів не вистачало та не витребував ці документи, що, відповідно позбавило можливості позивача надати докази, які, на думку суду першої інстанції, були необхідні для повного та всебічного розгляду справи.

Що стосується посилань відповідача, як на підставу для виставлення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, на наявну податкову інформацію щодо контрагентів ТОВ ОТК-СЕРВІС та підприємств, що мали взаємовідносини з контрагентами позивача, колегія суддів зазначає, що посилання на наведену податкову інформацію не є недостатнім для висновків акту перевірки про порушення позивачем податкового законодавства.

Колегія суддів вказує, що відповідно до абз. 11 ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-XIV (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи - документи, які містять відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 вказаного Закону на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності.

Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

За таких обставин, при проведенні документальної перевірки позивача та посилаючись на порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та валових витрат з ПП ЕКСИДА , ПП ВКП ПІВДЕНЬДЕРЕВОПОСТАЧ (ТОВ Стрікс ), ПП УКРФІТНЕС (ТОВ Сіті-М Торг ), ПП ТК КРОКУС , ПП МЕГАДЖОБ (ПП ТК Асторія ), ТОВ ПРОКАТ АВТО ЛОМЕР (ТОВ Альфа Дінк ), ТОВ БЕРТРАН-СЕРВІС , ТОВ ДОРНЕС , ТОВ КОМПАНІЯ ІНТЕРТРЕЙД , ТОВ ВЄКТОР ПЛЮС , ТОВ МЕРЛІН ФІНАНС , ТОВ ТРЕЙДЕР ВІКТОРІ , ТОВ РАЙДЕНКОМ (ТОВ Фулденч ), ТОВ БАЗІС ТОРГ , ТОВ ЛІГАС-ТРЕЙД , ТОВ ЛЕКС ПРО , ТОВ МАНТОРГ , ТОВ ТРАНСПАКСЕРВІС , ТОВ КОМПАНІЯ НІКОС , ТОВ АКВАР ГОЛД , ТОВ ЕФЕКТ МАРКЕТ , ТОВ АДОРІС ЦЕНТР , ТОВ МЕРИДІАН КОМПАНІ , ТОВ САЛУС ГРУПП , ТОВ СКОНТО ГРУП , ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ СТРОКОМ , ТОВ БІЗНЕС ТРЕЙДІ , ТОВ АЛЬФА ТОРГ відповідач зобов'язаний був визначити в акті перевірки в чому полягає невідповідність договорів позивача з його контрагентами, їх виконання, з посиланням на первинні документи. В свою чергу, за відсутності такого визначення, висновок відповідача про порушення позивачем податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з вказаними контрагентами є необґрунтованим і не може бути підставою для прийняття рішень про донарахування податкових зобов'язань.

На думку колегії суддів, такого роду обґрунтування, взагалі не припустимі в офіційних документах суб'єктів владних повноважень, на підставі яких приймаються акти індивідуальної дії, на зразок оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки, по-перше, приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України чітко визначено, що органи державної влади та їх посадові особи можуть діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто, роблячи висновок про допущення будь-яким суб'єктом правовідносин порушення діючого законодавства, орган державної влади зобов'язаний чітко встановити склад такого порушення, зазначивши, в якій саме події воно полягає та якими саме фактичними даними (доказами) це підтверджується, та жодним чином не викладати припущення щодо порушення законодавства за відсутності належних доказів на підтвердження їх вчинення. По-друге, суб'єкт владних повноважень повинен бути здатним підтвердити правомірність зроблених ним висновків у законодавчо визначеному порядку.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товарів (послуг), який у складі вартості проданого товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов'язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку товариству, яке віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Можливі ж порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача при здійсненні господарських операцій в ланцюзі постачання з третіми особами для зниження об'єкту оподаткування, доказів чого податковим органом до суду надано не було, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність фактичного здійснення цими суб'єктами господарювання господарських операцій для позивача та відсутність у позивача, як покупця товару, права на податковий кредит та валові витрати, а тому не можуть бути підставою для позбавлення позивача права формувати такий податковий кредит та валові витрати по господарських операціях з цими контрагентами.

Також, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, позивач та його контрагенти на момент укладання та виконання спірних операцій були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податковому обліку в ДПІ, мали свідоцтва платника податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем, а також відображено в акті оскаржуваної перевірки.

Крім того, колегія суддів критично ставиться до посилання відповідача, як в акті перевірки, так і у відзиві на заявлений адміністративний позов, на відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності, оскільки чинним законодавством чітко не регламентована обов'язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В свою чергу, представник відповідача у судовому засіданні також не зміг надати пояснення стосовно того, яка кількість працюючих осіб достатня для такого виду діяльності, за яким було здійснено господарські операції між позивачем та його контрагентами. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури.

Таким чином, під час розгляду справи колегією суддів не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст укладених договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним.

Колегія суддів зазначає, що укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, - не встановлено.

Також, відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість та на підставі яких сформовані валові витрати. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, видані ТОВ ОТК-СЕРВІС , за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані. Як наслідок колегія суддів приходить до висновку про фактичність господарських операцій щодо придбання позивачем товару від своїх контрагентів за перевіряємий період, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

В свою чергу, в акті перевірки висновки відповідача щодо відсутності фактичності поставки товару від контрагентів позивача за перевіряємий період, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на думку колегії суддів, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними документами та доказами з боку відповідача. Більш того, припущення, висновки відповідача в акті перевірки, не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування валових витрат за рахунок цих операцій.

На підставі наведеного у сукупності, враховуючи надану позивачем первинно-бухгалтерську документацію щодо операцій з його контрагентами, з огляду на те, що усі доводи відповідача, що наведені ним в акті оскаржуваної перевірки, в обґрунтування правомірності винесення податкових повідомлень - рішень та відповідно в обґрунтування висновків про безпідставність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за перевіряємий період спростовані матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені вимоги позивача підлягають задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення у спірній частині визнанню протиправними та скасуванню.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, судове рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення заявленого позову, з урахуванням прийнятої судом апеляційної інстанції відмови позивача від частини заявлених вимог.

Також, підлягають розподілу здійснені позивачем судові витрати.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОТК-СЕРВІС - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2018 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ОТК-СЕРВІС до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.01.2018 року №№ 0003161409, 0003171409 та № 0003151409 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 725042,10 грн., в тому числі, за основним зобов'язанням - 580033,68 грн. та за штрафними фінансовими санкціями - 145008,42 грн. - скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ОТК-СЕРВІС до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.01.2018 року №№ 0003161409, 0003171409 та № 0003151409 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 725042,10 грн., в тому числі, за основним зобов'язанням - 580033,68 грн. та за штрафними фінансовими санкціями - 145008,42 грн. - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 17.01.2018 року №№ 0003161409, 0003171409 та № 0003151409 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 725042,10 грн., в тому числі, за основним зобов'язанням - 580033,68 грн. та за штрафними фінансовими санкціями - 145008,42 грн.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ОТК-СЕРВІС (код ЄДРПОУ 34871833) сплачений судовий збір у сумі 61301,22 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Судове рішення складено у повному обсязі 26.04.2019 р.

Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Л.В. Стас

Суддя: І.О. Турецька