Постанова

від 25.04.2019 по справі 808/3769/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2019 року

Київ

справа №808/3769/16

касаційне провадження №К/9901/37807/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вневідомча охорона на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017 (головуючий суддя - Баранник Н.П., судді: Дурасова Ю.В., Щербак А.А.) у справі №808/3769/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Вневідомча охорона до Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Вневідомча охорона звернулось до суду з адміністративним позовом до Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.07.2016 №0000818291400 та № 0000828291402.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 27.02.2017 позов задовольнив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 12.07.2017 скасував постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.02.2017 та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю Вневідомча охорона оскаржило його у касаційному порядку.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017 та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.02.2017.

В обґрунтування своїх вимог Товариство з обмеженою відповідальністю Вневідомча охорона посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: статтей 203, 205, 216 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статтей 185, 198, 200, 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статтей 11, 69, 79, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій).

Зокрема, наголошує на тому, що невиконання контрагентом свого обов'язку щодо сплати податку до бюджету тягне негативні наслідки саме щодо такої особи. Крім того, зазначає, що пред'явлені позивачем під час контрольного заходу та судам попередніх інстанцій первинні документи, зокрема акти приймання-передачі, податкові накладні, відображають зміст спірних операцій, а ступінь деталізації опису таких операцій у первинних документах законодавством не встановлена.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Запорізькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Вневідомча охорона з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з Приватним підприємством Хімтехнологія та Товариством з обмеженою відповідальністю Ньюкост Менеджментс за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, результати якої оформлено актом від 07.07.2016 №51/08-29-14-0208/31616053.

За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог підпунктів 14.1.36, 14.1.181, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку за нереальними операціями щодо придбання:

1) у Приватного підприємства Хімтехнологія :

на підставі договору від 01.04.2014 №5353/188 послуг з реагування мобільними групами на спрацювання засобів охоронної сигналізації та здійснення контролю за постами фізичної охорони за допомогою мобільних груп;

на підставі договору від 30.04.2014 №5354/202 товарів (матеріали електронно-технічного призначення);

2) у Товариства з обмеженою відповідальністю Ньюкост Менеджментс :

на підставі договору від 01.06.2014 №64Д/5416 послуг з реагування мобільними групами на спрацювання засобів охоронної сигналізації та здійснення контролю за постами фізичної охорони за допомогою мобільних груп;

на підставі договору від 27.06.2014 №674Д/5417 товарів (матеріали електронно-технічного призначення).

Свою позицію податковий орган обґрунтовує, зокрема, тим, що надана позивачем первинна документація щодо вчинення спірних операцій з Приватним підприємством Хімтехнологія та Товариством з обмеженою відповідальністю Ньюкост Менеджментс не є такою, що конкретизує зміст та обсяг таких операцій.

На підставі зазначеного акта перевірки Запорізькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.07.2016 № 0000818291400, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 1307029,5 грн., в тому числі: в сумі 871353 грн. за основним платежем та в сумі 435676,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 26.07.2016 №0000828291402, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 1452255 грн., в тому числі: в сумі 968170 грн. за основним платежем та в сумі 484085 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкових (грошових) зобов'язань на підставі таких операцій.

Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідних активів.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржені податкові повідомлення-рішення, керувався тим, що податковим органом не наведено переконливих доводів та не надано належних доказів, які б спростовували реальність господарських операцій позивача з Приватним підприємством Хімтехнологія та Товариством з обмеженою відповідальністю Ньюкост Менеджментс згідно з пред'явленими позивачем первинними документами.

Своєю чергою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що долучені позивачем до матеріалів справи первинні документи (договори поставки товарів/послуг, рахунки-фактури, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт) не є достовірними доказами фактичного здійснення оспорюваних операцій, у зв'язку з чим не погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Так, судом апеляційної інстанції за результатами детального аналізу первинних документів встановлено, що у представлених актах виконаних робіт (надання послуг) міститься лише найменування наданої послуги, з них неможливо встановити обсяг проведених робіт, кількість витраченого часу, використані інформаційні матеріали, порядок визначення вартості, а також ідентифікувати участь контрагентів у виконанні робіт/наданні послуг. Зокрема, такі акти не відображають місця їх складення, місць надання послуг, переліку осіб, які були залучені до груп реагування, відповідальних за виконання послуг осіб.

При цьому позивачем не було надано суду і супутніх документів на підтвердження виконання таких послуг: перелік об'єктів, що знаходилися під охороною позивачем; перелік осіб, які входили до мобільних груп реагування; перелік випадків спрацювання засобів охоронної сигналізації на об'єктах із зазначенням дати, часу та груп, які реагували на такі спрацювання та здійснювали відповідні виїзди.

Наданий позивачем документ із переліком дислокації певних об'єктів судом апеляційної інстанції оцінено як такий, що не підтверджує реальності здійснення спірних операцій за договірними зобов'язаннями, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю Вневідомча охорона не пред'явлені докази перебування саме цих об'єктів під його охороною (наприклад, копії договорів щодо надання послуг з охорони), а також їх обслуговування мобільними групами реагування контрагентів.

Під час розгляду справи позивачем не обґрунтовано й доцільності замовлення спірних охоронних послуг у задекларованих контрагентів в той час, коли основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Вневідомча охорона є надання ідентичних послуг, а чисельність його працівників складає 482 особи.

За вищезазначених обставин у сукупності, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено, що здійснені ним з Приватним підприємством Хімтехнологія та Товариством з обмеженою відповідальністю Ньюкост Менеджментс операції носять реальний характер, а придбані послуги стосуються його господарської діяльності.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Вневідомча охорона без задоволення, а оскарженого судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вневідомча охорона залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017 у справі №808/3769/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк