Постанова

від 26.04.2019 по справі 822/18/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 квітня 2019 року

Київ

справа №822/18/16

адміністративне провадження №К/9901/7521/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства БІЛОГІРСЬКИЙ КРАЙ (далі - ПП) на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року (судді Біла Л.М., Граб Л.С., Гонтарук В.М.) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Україна 2001 (далі - ТОВ) до реєстраційної служби Білогірського районного управління юстиції в Хмельницькій області (далі - Реєстраційна служба), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ПП, відділ Держгеокадастру у Білогірському районі Хмельницької області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання незаконними та скасування рішень, -

встановив:

ТОВ звернулося до адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати незаконними та скасувати рішення Реєстраційної служби про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме:

індексний номер 23400214 від 04 серпня 2015 року щодо державної реєстрації іншого речового права (права оренди земельної ділянки) кадастровим номером НОМЕР_1, площею 1,5750 га, прийнятого на підставі договору оренди землі, укладеного 10 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ПП;

індексний номер 19688736 від 27 лютого 2015 року щодо державної реєстрації іншого речового права (права оренди земельної ділянки) кадастровим номером НОМЕР_2, площею 1,1877 га, прийнятого на підставі договору оренди землі, укладеного 07 лютого 2015 року між ОСОБА_2 та ПП;

індексний номер 22438015 від 27 червня 2015 року щодо державної реєстрації іншого речового права (права оренди земельної ділянки) кадастровим номером НОМЕР_3 площею 1,5750 га, прийнятого на підставі договору оренди землі, укладеного 10 березня 2015 року між ОСОБА_3 та ПП;

індексний номер 23496496 від 07 серпня 2015 року щодо державної реєстрації іншого речового права (права оренди земельної ділянки) кадастровим номером НОМЕР_4, площею 1,8926 га, прийнятого на підставі договору оренди землі, укладеного 10 березня 2015 року між ОСОБА_4 та ПП;

індексний номер 22582778 від 03 липня 2015 року щодо державної реєстрації іншого речового права (права оренди земельної ділянки) кадастровим номером НОМЕР_5, площею 1,8853 га, прийнятого на підставі договору оренди землі, укладеного 10 березня 2015 року між ОСОБА_5 та ПП;

індексний номер 23256520 від 29 липня 2015 року щодо державної реєстрації іншого речового права (права оренди земельної ділянки) кадастровим номером НОМЕР_6, площею 1,4167 га, прийнятого на підставі договору оренди землі, укладеного 10 березня 2015 року між ОСОБА_6 та ПП;

індексний номер 22502127 від 01 липня 2015 року щодо державної реєстрації іншого речового права (права оренди земельної ділянки) кадастровим номером НОМЕР_7, площею 8,1871 га, прийнятого на підставі договору оренди землі, укладеного 10 березня 2015 року між ОСОБА_9 та ПП;

індексний номер 23512456 від 08 серпня 2015 року щодо державної реєстрації іншого речового права (права оренди земельної ділянки) кадастровим номером НОМЕР_8, площею 4,7610 га, прийнятого на підставі договору оренди землі, укладеного 28 липня 2015 року між ОСОБА_8 та ПП (далі - Спірні рішення).

Вимоги мотивувало тим, що у вересні 2015 року ТОВ стало відомо, що державний реєстратор Реєстраційної служби прийняв Спірні рішення про державну реєстрацію за ПП права оренди земельних ділянок. Однак зазначені земельні ділянки вже перебували в користуванні позивача на підставі укладених з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_8 договорів оренди земельних ділянок, зареєстрованих відділом Держкомзему у Білогірському районі у 2010-2012 роках відповідно до чинного на той час законодавства України. Тому Спірні рішення здійснені всупереч вимогам статей 2, 3, 9, 15, 19 і 126 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав та нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952-IV) і мають бути скасовані.

Суд апеляційної інстанції встановив, що:

06 квітня 2012 року ТОВ та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки від 24 березня 2010 року площею 1,5750 га за кадастровим номером НОМЕР_1, яка знаходиться на території Сивківської сільської ради Білогірського району Хмельницької області, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Білогірському районі 06 квітня 2012 року за № 682030004002493, на 5 років;

06 квітня 2012 року ТОВ та ОСОБА_2 уклали договір оренди земельної ділянки від 24 березня 2010 року площею 1,1877 га за кадастровим номером НОМЕР_2, яка знаходиться на території Сивківської сільської ради Білогірського району Хмельницької області, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Білогірському районі 06 квітня 2012 року за № 682030004002530, на 5 років;

06 квітня 2012 року ТОВ та ОСОБА_3 уклали договір оренди земельної ділянки від 24 березня 2010 року площею 1,570 га за кадастровим номером НОМЕР_3, яка знаходиться на території Сивківської сільської ради Білогірського району Хмельницької області, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Білогірському районі 06 квітня 2012 року за № 682030004002563, на 5 років;

06 квітня 2012 року ТОВ та ОСОБА_4 уклали договір оренди земельної ділянки від 24 березня 2010 року площею 1,8936 га кадастровим номером НОМЕР_9, яка знаходиться на території Сивківської сільської ради Білогірського району Хмельницької області, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Білогірському районі 06 квітня 2012 року за № 682030004002612, на 5 років;

27 березня 2012 року ТОВ та ОСОБА_5 уклали договір оренди земельної ділянки від 24 березня 2010 року площею 1,8853 га за кадастровим номером НОМЕР_5, яка знаходиться на території Сивківської сільської ради Білогірського району Хмельницької області, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Білогірському районі 27 березня 2012 року за № 682030004001888, на 5 років;

27 березня 2012 року ТОВ та ОСОБА_6 уклали договір оренди земельної ділянки від 24 березня 2010 року площею 1,4167 га за кадастровим номером НОМЕР_6, яка знаходиться на території Сивківської сільської ради Білогірського району Хмельницької області, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Білогірському районі 27 березня 2012 року за № 682030004001883, на 5 років;

06 квітня 2012 року ТОВ та ОСОБА_9 уклали договір оренди земельної ділянки від 24 березня 2010 року площею 8.1871 га кадастровим номером НОМЕР_7, яка знаходиться на території Сивківської сільської ради Білогірського району Хмельницької області, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Білогірському районі 06 квітня 2012 року за № 682030004002573, на 5 років;

06 квітня 2012 року ТОВ та ОСОБА_8 уклали договір оренди земельної ділянки від 24 березня 2010 року площею 8.1871 га за кадастровим номером НОМЕР_8, яка знаходиться на території Сивківської сільської ради Білогірського району Хмельницької області, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Білогірському районі 06 квітня 2012 року за № 682030004002566, на 5 років.

Зі змісту відповіді наданої відділом Держгеокадастру у Білогірському районі Хмельницької області від 15 лютого 2016 року № 28-28-99.1-304/15-16 на запит ТОВ щодо державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, що є об'єктом дослідження, вбачається, що всі зазначені в запиті договори оренди земельних ділянок були зареєстровані у відділі Держкомзему у Білогірському районі Хмельницької області в березні-листопаді 2012 року. Реєстрація договорів проводилась за результатами звернення ТОВ про реєстрацію договорів оренди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1021 після проведення державної реєстрації в Перехідній реєстраційній системі (відкриття Поземельної книги в електронному вигляді) та на її основі Поземельної книги в паперовому вигляді. Крім того зазначено, що чинне на той час законодавство не передбачало видачу будь-яких інших документів сторонам договору на підтвердження державної реєстрації. Підтвердженням про державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок був виключно запис на останньому аркуші договорів оренди із зазначенням дати та номеру державної реєстрації, а також органу та посадової особи, що проводила державну реєстрацію.

Посвідчувальні написи на договорах оренди про їх державну реєстрацію здійснювались органами Держкомзему до 01 січня 2013 року. Необхідність здійснення посвідчувального напису на договорах оренди щодо його державної реєстрації визначалась Типовим договором оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Типового договору оренди землі від 03 березня 2004 року № 220.

Апеляційний суд також зазначив, що в матеріалах справи наявні Поземельні книги по окремим орендодавцям, які своєю чергою підтверджують відповідну державну реєстрацію договорів оренди згідно з нормами чинного законодавства, яке діяло до 01 січня 2013 року.

Отже, апеляційний суд встановив, що дата та номер державної реєстрації на посвідчувальному написі на договорах оренди повністю відповідають даті та номеру реєстрації договору оренди, зазначеному в розділі 4 Поземельної книги, що підтверджує його державну реєстрацію.

У червні-серпні 2015 року ПП подало до Реєстраційної служби заяви про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, що знаходяться на території Сивківської сільської ради Білогірського району Хмельницької області і перебувають у приватній власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 До кожної заяви ПП додало виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, договір оренди землі, укладений між фізичними особами власниками земельних ділянок і ПП, акт приймання-передачі орендованої земельної ділянки, кадастровий план, план меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності на земельну ділянку, державний акт на право власності на земельну ділянку, копію паспорта власника земельної ділянки, копію довідки про присвоєння йому ідентифікаційного номера та квитанцію про сплату реєстраційного збору.

Після отримання зазначених документів державний реєстратор надіслав до відділу Держземагентства у Білогірському районі запити, в яких просив надати інформацію щодо наявності державної реєстрації в книгах реєстрації договорів оренди та в Національній кадастровій системі (далі - НКС) договорів оренди зазначених земельних ділянок. У відповідь на ці запити відділ Держземагентства у Білогірському районі повідомив, що в НКС відсутня інформація про перебування вказаних у запитах земельних ділянок в оренді.

Державний реєстратор Реєстраційної служби розглянув подані документи, зважив на відповідь відділу Держземагентства у Білогірському районі і прийняв Спірні рішення. Відтак вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідні записи про реєстрацію права оренди.

Дізнавшись про наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Спірних рішень, позивач звернувся до суду.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 02 березня 2016 року у задоволенні позову відмовив.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 26 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову про задоволення позову.

Верховний Суд переглянув судові рішення в межах доводів касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 січня 2019 року (справа № 813/317/17), висловила правовий висновок щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись справа за подібних правовідносин, у якому зазначила таке.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час подання позову та ухвалення оскаржуваних судових рішень, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельних ділянок, що пов'язане з порушенням права позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідач зареєстрував аналогічне право на ту саму земельну ділянку.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у третьої особи і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спір про скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються окрім вимог про скасування оспорюваного рішення також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер і залежно від суб'єктного складу сторін має вирішуватися за правилами цивільного або господарського судочинства.

Враховуючи цей правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, а також суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин, що виникли у цій справі, у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суди помилково розглянули дану справу в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Отож, касаційна скарга ТОВ підлягає задоволенню в частині вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

касаційну скаргу приватного підприємства БІЛОГІРСЬКИЙ КРАЙ задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року скасувати і закрити провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко