Ухвала

від 25.04.2019 по справі 826/4824/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 квітня 2019 року

Київ

справа №826/4824/18

адміністративне провадження №К/9901/11524/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019 у справі №826/4824/18 за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.05.2015 №00186117-01, яким нараховане грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 241179,60 гривень та штрафні санкції - 60.292,65 гривень.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2018 позов задоволено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019 відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі відповідно до приписів пункту четвертого частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі, Шостий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що відповідач пропустив строк апеляційного оскарження і наведені ним підстави для поновлення цього строку є неповажними.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою (зареєстрована в автоматизованій системі документообігу Суду 23.04.2019), в якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження її розгляду.

Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі, позаяк вважає, що вказані ним причини пропуску строку апеляційного оскарження є поважними, оскільки були обумовлені існуванням об'єктивних обставин, пов'язаних з відсутністю можливості своєчасного виконання вимог процесуального закону і суду стосовно форми та змісту апеляційної скарги в частині надання документа про сплату судового збору з огляду на відсутність належного фінансування видатків бюджету, призначених для цієї мети, що, в свою чергу призвело до повернення первісно поданої апеляційної скарги, однак не позбавляє податковий орган права повторного звернення до суду апеляційної інстанції у межах річного строку, встановленого частиною другою статті 299 КАС України. При цьому заявник звертає увагу на правові висновки, викладені у судових рішеннях Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду з приводу вирішення питання поновлення процесуальних строків.

Водночас за приписами пункту п'ятого частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Пунктом другим частини другої статті 333 КАС України встановлено, що у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту матеріалів касаційної скарги, а також судових рішень, ухвалених у даній справі судами попередніх інстанцій, та наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається наступне.

Рішення суду першої інстанції складено у повному обсязі 31.08.2018.

Первісна апеляційна скарга відповідача ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.12.2018 була повернута особі, яка її подала, у зв'язку з невідповідністю вимогам пункту першого частини п'ятої статті 296 КАС України стосовно надання документа про сплату судового збору й неусуненням цього недоліку в межах встановленого судом строку, який, до того ж продовжувався за клопотаннями податкового органу.

21.01.2019, тобто після закінчення строку апеляційного оскарження, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві повторно звернулася до суду апеляційної інстанції й, водночас порушувала питання поновлення вказаного строку з посиланням, як на поважні підстави для цього, на відсутність належного фінансування видатків бюджету, призначених для сплати судового збору, що, як наслідок зумовило неможливість надання документа про сплату такого збору упродовж встановленого судом строку і спричинило повернення попередньо поданої апеляційної скарги особі, яка її подала.

Втім суд апеляційної інстанції визнав неповажними вказані відповідачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження й відповідно до приписів частини третьої статті 298 КАС України ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2019 залишив без руху апеляційну скаргу податкового органу, одночасно встановивши десятиденний з дня отримання копії ухвали строк, упродовж якого останній мав право вказати інші підстави для поновлення цього строку.

У межах встановленого судом строку податковий орган заявив клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження у якому, втім посилався на обставини, аналогічні тим, що вказувались ним при повторному поданні апеляційної скарги та були визнані судом неповажними. При цьому заявник не надав жодних доказів на підтвердження доводів, наведених у зазначеному клопотанні.

З урахуванням викладеного вказані відповідачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження визнані неповажними, а тому відповідно до приписів пункту четвертого частини першої статті 299 КАС України ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019 відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі.

Так, статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт шостий частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а також стаття 13 цього Кодексу, якою визначено право учасників справи на апеляційний перегляд справи.

Механізм же реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою першою Розділу ІІІ КАС України.

Зокрема відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Своєю чергою пунктом першим частини п'ятої статті 296 КАС України закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.

Невиконання цих вимог процесуального закону є підставою для залишення апеляційної скарги без руху й, у разі неусунення цього недоліку упродовж встановленого судом строку зумовлює її повернення особі, що таку подала (пункт перший частини четвертої статті 169, частина друга статті 298 КАС України).

Процесуальний закон не позбавляє права на повторне подання апеляційної скарги, що виплаває з приписів частини восьмої статті 169 КАС України.

У відповідності ж з положеннями частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 КАС України).

Також статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).

Наведеною правовою нормою КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги.

Для цього особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діють як суб'єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а відтак кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період, що кореспондується з пунктами 44, 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, якими, крім іншого, визначено, що штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку року. До затвердження в установленому порядку кошторисів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків бюджету є проекти зазначених кошторисів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби. У разі коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), а під час складання кошторисів на наступний рік враховуються обсяги здійснених видатків.

З огляду на наведене фінансування суб'єктів владних повноважень має відбуватись своєчасно і в обсязі, не меншому за розмір використаних бюджетних коштів у минулому періоді, при цьому останні не позбавлені можливості протягом усього бюджетного року здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору, на підставі кошторису, а у разі його відсутності - проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету і мають право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення своєчасної сплати судового збору.

Окрім цього пунктом другим частини третьої статті 2 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі приписи наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 КАС України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.

Відтак держава в особі органів влади (податкових органів зокрема), що діють як суб'єкти владних повноважень та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у даній справі, не допустив порушення норм процесуального права, оскільки апеляційна скарга подана поза межами строку апеляційного оскарження, а наведені податковим органом підстави для поновлення цього строку обґрунтовано визнані неповажними.

Не спростовує наведених висновків суду апеляційної інстанції й посилання відповідача на передбачену процесуальним законом можливість повторного подання апеляційної скарги упродовж строку, визначеного у частині другій статті 299 КАС України, оскільки такі засновані на помилковому розумінні цієї правової норми, до предмету регулювання якої не належать питання, пов'язані з визначенням часових меж, обчисленням і поновленням строку апеляційного оскарження.

Слушними є й обґрунтування, наведені апеляційним судом у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали, стосовно неподання заявником доказів, оскільки такі вимоги прямо ставляться процесуальним законом до будь-якої письмової заяви, клопотання, заперечення, які у розумінні підпункту шостого частини першої статті 167 КАС України повинні містити перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення), однак приписи вказаної правової норми податковим органом виконані не були.

За таких обставин касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки, у даному випадку, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні пункту п'ятого частини першої та частини другої статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019 у справі №826/4824/18 за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С. С. Пасічник

Судді: І. А. Васильєва

В. П. Юрченко