Рішення

від 16.04.2019 по справі 909/64/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.04.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/64/19

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П.А. секретар судового засідання Сегін І.., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Акціонерного товариства "Оріана", вул. Євшана, буд.9,м.Калуш,77300

до відповідача: Приватне підприємство "Калуш Литво" вул.Фабрична, буд.58, м.Калуш, Івано-Франківська область,77300

про стягнення заборгованості в сумі 247 197 грн 60 к.

за участю:

Від позивача:ОСОБА_1,(наказ№71-к від 28.12.18)-заступник генерального директора

Від відповідача: ОСОБА_2, (паспорт серія - № СС941202 від 26.04.2000)-директор

в с т а н о в и в

Акціонерне товариство "Оріана" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із заявою про відкриття провадження у справі про стягнення заборгованості в сумі 247 197 грн 60 к. з приватного підприємства "Калуш Литво".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.05.2017року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди № 341-юр-602 відповідно до пункту 1.1 умов якого позивач (орендодавець) передає, а відповідач (орендар) приймає в тимчасове платне користування нежитлові приміщення ливарного цеху, які знаходяться за адресою Івано-Франківська область, м. Калуш, вул.Фабрична, 58.

Суд відповідно до ухвали від 16.01.2019 заяву прийняв до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 07.02.2019. У судовому засіданні присутнім представникам сторін оголошено перерву до 07.02.2019. Ухвалою від 05.03.2019р. відкладено підготовче засідання на 14.03.19. Судове засідання 14.03.2019 не відбулося у зв"язку із перебуванням судді Шкіндера П.А. на лікарняному. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 22.03.2019 продовжено строк підготовчого засідання та призначено дату розгляду. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує з підстав викладених в позовній заяві та наголошує на невиконання відповідачем умов договору в частині оплати орендних послуг, внаслідок чого просить суд стягнути основну заборгованість, пеню, річні та інфляційні втрати.

Відповідач подав суду відзив на позов ( 1883/19 від 04.02.2019), у якому зазначає, що за період дії договору відповідачем було понесено витрати на проведення ремонтних робіт на об'єкті оренди на загальну суму 174799,00грн., які мали бути зараховані в рахунок оплати орендних платежів за спірний період.

Позивач у відповіді на відзив ( вх. 2951/19 від 20.02.2019) зазначає, що у АТ "Оріана" відсутні будь-які оригінали, що підтверджують виконанні відповідачем роботи. Крім того, позивач зазначає, що угода про надання згоди Приватному підприємству Калуш Литво" на проведення капітального ремонту даху орендованого приміщення від 11.01.2018 року передбачала, що відповідач проводить капітальний ремонт господарським методом (тобто власними силами), відповідно до отриманого витягу з ЄДР від 03.03.2018 року серед видів діяльності Відповідача не було КВЕД 43.91. покрівельні роботи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.

Між ВАТ "Оріана" (26.11.2018року змінено назву та організаційну форму на АТ Оріана ), надалі Позивач, та Приватним підприємством "Калуш Литво", надалі Відповідач, укладено договір №341-юр-602 від 20.05.2017 року про оренду житлових приміщень ливарного цеху (надалі об'єкт оренди).

Відповідно до п.1.1. Договору Позивач передав, а Відповідач прийняв в тимчасове матне користування нежитлові приміщення ливарного цеху, які знаходяться за адресою Івано-Франківська область, м. Калуш, вул. Фабрична 58, а саме:

1. побутова будівля ливарного цеху, інвентарний номер 8659 (окрім 3 поверху);

2. будівля слюсарного відділення, інвентарний номер 8635, площею 149,6 м. кв.;

3. побутова будівля ливарного цеху, інвентарний номер 8647, площею 1013,43 м. кв.;

4. будівля токарного відділення, інвентарний номер 8623, площею 292, 01 м. кв.;

5. лінія електропередач 0,6 кВт., інвентарний номер 37136;

6. автонавантажувач болгарський ДВ-1792-452А, інвентарний номер 544504.

На виконання умов Договору Позивач передав, а Відповідач прийняв об'єкт в оренду 20.05.2017 року, про що складено та підписано Відповідачем та Позивачем ОСОБА_3 приймання-передачі об'єкту оренди від 20.05.2017 року.

Відповідно до положень Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу , затвердженої постановою КМУ № 786 від 04.10.1995 року Позивачем було розраховано розмір орендної плати та викладено його в додатку № 1 до Договору.

Відповідно до п.3.1. Договору розмір орендної плати за місяць становив 14 500,00 грн. з ПДВ. За кожен наступний місяць розмір орендної плати визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Відповідно до умов Додаткової угоди від 30.03.2018 року до Договору оренди розмір орендної плати збільшено до 18279,00 грн. з ПДВ. за місяць.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що нарахування орендної плати розпочинається з дня (дати) підписання сторонами Акту приймання-передачі об'єкта в оренду, тобто від 20.05.2017 року.

Відповідно до п.3.3. Договору оренди, Відповідач зобов'язувався сплачувати орендну до кінця поточного місяця.

Відповідачем несвоєчасно вносились орендні платежі, отже станом на 10.01.2019 позивач провів нарахування відповідачу заборгованість в сумі 205 844,07 грн.

03.01.2019 року Відповідачем перераховано Позивачу 10000,00 грн. заборгованості.

Пунктом 4.1.5 Договором №341-юр-602 від 20.05.2017 року передбачено, що у разі проведення орендарем погодженого сторонами поліпшення орендованого приміщення, орендодавець після пред'явлення підтверджуючих документів може компенсувати орендарю вартість таких поліпшень або зарахувати їх в рахунок орендної плати.

Пунктом 8.4 вказаного договору передбачено, якщо здійснені орендарем за його рахунок і за погодженням з орендодавцем поліпшення об'єкту оренди неможливо відділити від нього без заподіяння йому шкоди, Орендодавець компенсує витрати на такі поліпшення на підставі поданих орендарем, підтверджуючих вартість документів або зараховуються в рахунок орендної плати.

В зв'язку з аварійним станом частини об'єкту оренди (обвал даху будівлі токарного відділення, що відбулося 27.11.2017 року) та неможливості використовувати аварійне приміщення у відповідності до предмету оренди, що зафіксовано Актом технічного обстеження від 10.01.2018 року, за участю представників Орендодавця та орендаря, Орендарем, керуючись положеннями п.4.5, п.8.4 договору оренди орендарем, за письмовим погодженням з Орендодавцем, проведено капітальних ремонт даху орендованого приміщення загальною вартістю 174799.00 грн..

Проведення відповідачем ремонтних робіт підтверджується наступними документами:

- заявою орендаря від 03.01.2018 року (вхідний номер 10) про надання згоди на проведення капітального ремонту в рахунок орендної плати;

- Актом технічного обстеження про доцільність проведення капітального ремонту даху орендованого майна, складеного 10.01.2018 року комісією в складі представників орендодавця та орендаря. Даним актом визначено, що 27.11.2017 року відбувся обвал даху орендованого приміщення, встановлено аварійний стан та неможливість використання орендованого приміщення за призначенням.

- Угодою про надання згоди орендарю ПП "Калуш Литво" на проведення капітального ремонту даху орендованого приміщення від 11.01.2018 року (реєстраційний номер 341-юр-695 ВАТ "Оріана"). У відповідності до даної угоди ВАТ "Оріана" (орендодавець) надав згоду Орендарю на проведення капітального ремонту даху орендованого приміщення за власні кошти орендаря та зарахування їх в рахунок орендної плати на узгоджену граничну суму витрат, яка визначена в проектно-кошторисній документації. Вартість проведеного капітального ремонту даху, згідно Актів приймання виконаних робіт, зараховується в рахунок орендної плати, шляхом укладання додаткової угоди до договору оренди.

- Проектно-кошторисною документацією, погодженою сторонами, а саме: Локальний кошторис №2-1-1 на капітальний ремонт даху, зведений кошторисний розрахунок вартості об'єкта, договірна ціна кошторисною вартістю 174799.00 грн. 2.5 Акт приймання виконаних будівельних робіт від 27.03.2018 року (форма КБ-2в), Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 27.03.2018 року (форма 3-КБ), які підписані Орендарем та Орендодавцем. Загальна вартість виконаних робіт у відповідності до даних документів складає 174799.00 грн.

- Додатковою угода до договору оренди №341-юр-602 від 29.03.2018 року (реєстраційний номер ВАТ "Оріана" 341-юр-58), у відповідності до якої Сторони (ВАТ "Оріана" -Орендодавець та ПП "Калуш Литво"- Орендар) домовились зарахувати в рахунок орендної плати кошти, затрачені орендарем на капітальний ремонт даху будівлі токарного відділення в розмірі 174799.00 грн.

Підтвердження факту проведення капітального ремонту даху будівлі токарного відділення відображено у Довідці Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 17.09.2018 року №05-21/25-3 за наслідками проведення зустрічної звірки у ПП "Калуш Литво" щодо документального та фактичного підтвердження реальності операцій та повноти відображення в обліку ВАТ "Оріана".

Відповідачем проведено капітальний ремонт орендованого майна на загальну вартість 174799,00грн., вищевказані документи складалися і підписувалися в двох оригінальних примірниках

Враховуючи неналежне виконання умов договору, позивач провів нарахування пені, річних та інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди державного майна.

Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України).

Стаття 193 ГК України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Аналіз показників розрахунків свідчить про те, що заборгованість відповідача перед позивачем становить різницю між основним боргом та вартістю виконаних відповідачем робіт - 31045,07грн.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 27404,58грн. інфляційних втрат в сумі 10808,14 грн. та 3% річних в сумі 3140,81 грн., суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач в порушення умов Договору взяті на себе зобов'язання з оплати орендної плати виконував з порушенням встановлених Договором строків.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу. Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає, враховуючи розмір заборгованості 31045,07грн. станом на 10.01.2019, та дату підписання акту виконаних робіт - 27.03.2018, розмір 3% річних з 28.03.2018 по 10.01.2019 становить 734,88грн, розмір інфляційних втрат з квітня 2018 по січень 2018 - 2199,25грн.

Крім того, згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттям штраф та пеня дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Згідно з п. 3.7.. Договору за несвоєчасне перерахування орендної плати та/або перерахування її не в повному обсязі відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищенаведені факти суд приходить до висновку про нарахування пені у розмірі 16611,24грн. що нарахована у період з 28.03.2018 по 28.09.2018.

Щодо посилання позивача на те, що відповідачем не передбачений такий вид діяльності як капітальний ремонт господарським методом.

У відповідності до положень статті 9 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про види діяльності юридичної особи.

Згідно із відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зареєстрованими видами діяльності КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" є: код КВЕД 43.21 Електромонтажні роботи; код КВЕД 43.22 Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; код КВЕД 81.10 Комплексне обслуговування об'єктів; код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; код КВЕД 68.32 Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту (основний).

В силу приписів статті 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, однією із основних ознак підприємницької діяльності, та відповідно, такої діяльності, за якою суб'єкт такої діяльності має бути зареєстрований у визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" порядку, є її систематичність.

Реєстрація відповідача як суб'єкта господарської діяльності за певними видами діяльності надає йому право здійснювати таку діяльність з метою отримання прибутку на постійній основі, однак, не виключає право відповідача, бути суб'єктом інших цивільно-правових угод, які не направлені на здійснення систематичної діяльності з отримання прибутку.

Водночас, у відповідності до положень Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" послуги, проведені відповідачем щодо капітального ремонту господарським методом не відносяться до видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Згідно із частинами 1, 3 статті 91 Цивільного кодексу України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Враховуючи те, що вищенаведеними положеннями ст. 91, ст. 92 ЦК України закріплено принцип загальної (універсальної) правоздатності юридичних осіб, а послуги, які надаються відповідачем за оспорюваним договором не є видом господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, то сам лише факт відсутності у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань такого виду діяльності жодним чином не впливає на право відповідача її здійснювати.

Статтею 43 ГК України передбачено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (ст. 44 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 62 ГК України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

При цьому, підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62 - 71 цього Кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу (ч. 1 ст. 72 ГК України).

Згідно із ч. 3 ст. 62 ГК України, підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству (ч. 4 ст. 57 ГК України).

Враховуючи вищевикладене підприємство здійснює свою господарську діяльність відповідно до його мети і предмету діяльності, вказаними у статуті. Водночас можливе виникнення інших прав та обов'язків, прямо не передбачених статутом, але при умові, якщо вони не суперечать чинному законодавству і цілям діяльності цього підприємства.

Разом з тим, юридичні особи здатні вчиняти правочини та мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом (ст. ст. 3, 208 ЦК України, ст. 43 ГК України).

З огляду на вищенаведені положення законодавства відповідач на власний розсуд може здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить закону, в тому числі, надання послуг, щодо капітального ремонту господарським методом.

Разом з тим, суд зазначає, що за змістом частини 1 статті 207 Господарського кодексу України правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи. В той же час, дане положення Господарського кодексу України суперечить нормам цивільного законодавства (ст.ст. 91, 92 Цивільного кодексу України), яке визнає усіх юридичних осіб наділеними загальною правосуб'єктністю.

Суд зазначає, що коло правочинів, які мають право укладати суб'єкти господарювання, не визначається якимось вичерпним переліком і не обмежується лише тими правочинами, які витікають з основного змісту їх діяльності. Отже, недійсними з указаної підстави повинні визнаватися лише ті правочини, які прямо суперечать цілям юридичної особи, вказаним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах.

Доказів наявності будь-яких порушень господарської компетенції відповідачем не надано та матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково, а саме до стягнення з відповідача належить 31045,07грн. основного боргу з орендної плати, 16611,24грн. пені , 734,88грн. 3% річних , інфляційних втрат - 2199,25грн.

В частині стягнення 174799,00грн. основного боргу, 10793,34грн. пені, 2405,93грн. 3% річних та 8608,89грн. інфляційних втрат - відмовити.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати покладаються на сторони пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 13, 73, 74, 81, 238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства "Калуш Литво" вул.Фабрична, буд.58, м.Калуш, Івано-Франківська область ( код 41209024) на користь Акціонерного товариства "Оріана", вул. Євшана, буд.9,м.Калуш ( код 05743160) - 31045,07грн. основного боргу з орендної плати, 8619,45 грн. пені, 734,88грн. 3% річних, інфляційних втрат - 2199,25грн. та 788,77грн. судового збору.

Видати наказ.

3. В частині стягнення 174799,00 грн. основного боргу, 18785,13 грн. пені, 2405,93грн. 3% річних та 8608,89грн. інфляційних втрат - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.04.2019

Суддя Шкіндер П.А.