Рішення

від 22.04.2019 по справі 280/778/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 квітня 2019 року (10 год.15 хв.)Справа № 280/778/19 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калашник Ю.В., секретар судового засідання Стовбур А.Ю.,

за участю представників: позивача - Машко Г.І., відповідача - Радової С.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю СМУ-1 ЗАПОРОЖСКИЙ КОКСОХИМРЕМОНТ до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю СМУ-1 ЗАПОРОЖСКИЙ КОКСОХИМРЕМОНТ (далі - позивач або ТОВ СМУ-1 ЗАПОРОЖСКИЙ КОКСОХИМРЕМОНТ ) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач або ГУ ДФС у Запорізькій області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001551407 від 05.02.2019.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві позивач зазначає про безпідставність висновків податкового органу щодо нереального здійснення господарських операцій з поставки матеріально-технічних ресурсів ТОВ Ролікс Груп . Так, господарські операції здійснені ТОВ Ролікс Груп у липні 2018 року є цілком реальними та підтверджуються відповідними первинними документами, що відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та у повному обсязі були надані позивачем контролюючому органу під час проведення перевірки. Твердження податкового органу про відсутність відомостей щодо вантажно-розвантажувальних операцій, а також відомостей про масу вантажу в товаро-транспортних накладних, що на думку відповідача свідчить про відсутність поставки товару ТОВ Ролікс Груп є безпідставними, оскільки в наданих позивачем до перевірки товаро-транспортних накладних у повному обсязі зазначені відомості про вантаж, що перевозився, а також реквізити видаткових накладних, у відповідності до яких здійснювалось перевезення. Щодо не надання до перевірки паспортів якості (сертифікатів) позивач зазначає, що умовами договору не визначеного прямого обов'язку постачальника надавати зазначені документи. Крім того, за договором, укладеним між позивачем та ТОВ Ролікс Груп не зазначено, що останній є безпосереднім виробником товару, який надає паспорти якості на товар. Наявність кримінальних проваджень, в яких фігурують контрагенти ТОВ Ролікс Груп жодним чином не підтверджує нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ Ролікс Груп враховуючи встановлену індивідуальну юридичну відповідальність кожної юридичної особи. Правовідносини контрагентів з третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин. Разом з цим, в акті перевірки податковим органом зазначено, що ТОВ Ролікс Груп фігурує у кримінальних провадженнях. Однак, з цього приводу не наведено жодного належного доказу, в якому статусі вони виступають у кримінальних провадженнях, та саме по собі кримінальне провадження не є доказом будь-яких обставин до моменту набрання чинності вироку суду або постанови про закриття провадження. Беручи до уваги вищезазначене, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є протиправними, у зв'язку із чим, у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного рішення.

Ухвалою суду від 26.02.2019 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 20.03.2019.

У зв'язку із перебуванням судді Калашник Ю.В. у відрядженні, підготовче засідання перенесено на 25.03.2019.

Протокольною ухвалою від 25.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справі по суті на 22.04.2019.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та надав пояснення, аналогічні викладеним у адміністративному позові.

Представник відповідача позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 10408 від 18.03.2018). Зокрема зазначив, що під час проведення перевірки податковим органом встановлено здійснення ТОВ Ролікс Груп нереальних господарських операцій на адресу позивача з причин відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності (відсутність достатнього трудового ресурсу, відсутність основних фондів, виробничих та складських активів, транспортних засобів) та відсутністю в ланцюгу формування податкового кредиту номенклатури товару (робіт, послуг), який реалізовано позивачу. Так, у наданих позивачем товаро-транспортних накладних відсутні дані щодо маси товарів, що не дає можливість встановити якою масою були перевезені товари, у зв'язку із чим неможливо перевірити реальність перевезення товарів у вказаних видаткових накладних, згідно з відомостями про вантаж, зазначених у товаро-транспортних накладних. Крім того, до перевірки не надано паспорт якості (сертифікат), який посвідчує відповідність придбаного товару від ТОВ Ролікс Груп вимогам відповідних стандартів, а тому не можливо дослідити походження товару, зазначеного у первинних документах, виписаних контрагентом-постачальником ТОВ Ролікс Груп на адресу позивача. Разом з цим, в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявні кримінальні провадження в яких фігурує контрагенти постачальники ТОВ Ролікс Груп - ТОВ ШУР-2 та ТОВ РОКЕТС . Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, прийнявши оскаржуване податкове повідомлення-рішення, вважає, що діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих органам ДФС прав, а тому просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Сторони під час розгляду справи у судовому засіданні повідомили, що ними надано всі необхідні документи для вирішення спору по суті.

Враховуючи норми ч.3 ст.243 КАС України, у судовому засіданні 22.04.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ТОВ СМУ-1 ЗАПОРОЖСКИЙ КОКСОХИМРЕМОНТ (код ЄДРПОУ 36247157) є юридичною особою, яка зареєстрована 11.11.2008 за №11031020000024292, про що свідчить Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.2 а.с.60).

У період з 12.12.2018 по 18.12.2018, на підставі направлення від 12.12.2018 №2941, наказу від 12.12.2018 №4220, відповідно до пп.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п.75.1 ст.75, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, фахівцями відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ СМУ-1 ЗАПОРОЖСКИЙ КОКСОХИМРЕМОНТ (код ЄДРПОУ 36247157) за період діяльності липень 2018 року з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентом-постачальником ТОВ Ролікс Груп (код ЄДРПОУ 41918796) за липень 2018 року, за результатами якої складено Акт від 26.12.2018 №796/08-01-14-07/36247157 (т.1 а.с.18-26).

Висновками до акту перевірки встановлено порушення ТОВ СМУ-1 ЗАПОРОЖСКИЙ КОКСОХИМРЕМОНТ , вимог зокрема: пп.14.1.36, пп.14.1.181, пп.14.1.231, п.14.1 ст. 14, п.44.1 ст. 44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 175 011 грн., у т.ч. за період: липень 2018 року на суму 102 000 грн., серпень 2018 року на суму 73 011 грн.

Вказані висновки обґрунтовані тим, що проведеною перевіркою встановлено здійснення ТОВ Ролікс Груп нереальних (безтоварних) господарських операцій на адресу ТОВ СМУ-1 ЗАПОРОЖСКИЙ КОКСОХИМРЕМОНТ з причин відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності (відсутність достатнього трудового ресурсу, відсутність основних фондів, виробничих та складських активів, транспортних засобів) та відсутністю в ланцюгу формування податкового кредиту номенклатури товару (робіт, послуг), який реалізовано ТОВ СМУ-1 ЗАПОРОЖСКИЙ КОКСОХИМРЕМОНТ . Аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ Ролікс Груп відповідно до наявної інформації вказує на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру у зв'язку із відсутністю у контрагентів власних чи орендованих основних засобів, у тому числі транспортних засобів, відсутністю матеріальних та трудових ресурсів, тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами-покупцями з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків. Таким чином, первинні документи, виписані від імені ТОВ Ролікс Груп за липень 2018 року на загальну суму податку на додану вартість 175 011 грн. не можна вважати належно оформленими, які посвідчують факт придбання товарів, робіт, послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

На підставі Акту від 26.12.2018 №796/08-01-14-07/36247157 та вказаних порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми Р від 05.02.2019 №0001551407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 262 516,50 грн.: у т.ч. 175 011,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 87 505,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.27-28).

Вважаючи прийняте відповідачем рішення протиправним, позивач звернувся до суду із позовом про його скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Податковий кодекс України), який набрав законної сили 01.01.2011.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

За приписами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 200 Податкового кодексу України визначається, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Згідно з інформаційним листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

- рух активів у процесі здійснення господарської операції.

- установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

- установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв'язку із здійсненням цих господарських операцій при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та сум податку на додану вартість при визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Також, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Доводи ж податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За змістом статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, судом встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав фінансово-господарські операції з ТОВ Ролікс Груп (код ЄДРПОУ 41918796) з придбання матеріально-технічних ресурсів.

Договірні відносини між позивачем та ТОВ Ролікс Груп виникли на підставі договору поставки № 1 від 20.07.2018, відповідно до умов якого ТОВ Ролікс Груп (Постачальник) зобов'язується поставити, ТОВ СМУ-1 ЗАПОРОЖСКИЙ КОКСОХИМРЕМОНТ (Покупець) прийняти та оплатити матеріально-технічні ресурси, на умовах передбачених Договором. Кількість, номенклатура продукції вказуються в специфікаціях до даного Договору. Поставка продукції здійснюється за цінами, які визначені згідно з умовами поставки, вказані в Специфікаціях. Оплата продукції здійснюється протягом та на умовах, вказаних в Специфікації (т1. а.с.29-31).

На виконання умов договору поставки № 1 від 20.07.2018, ТОВ Ролікс Груп поставлено на адресу позивача товар на загальну суму 1 050 064,76 грн., у т.ч. ПДВ 175 010,79 грн., про що свідчить специфікація №1 від 20.07.2018 на загальну суму 664 286,58 грн., в т.ч. ПДВ 110 74,43 грн.; специфікація № 2 від 23.07.2018 на загальну суму 425 579,77 грн, в т.ч. ПДВ 70 929,96 грн. (т.1 а.с.32-34).

На підтвердження реального виконання зазначеного договору позивачем надано до матеріалів справи наступні документи: рахунки на оплату, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні (т. 1 а.с.34-56).

Оплата за отриманий товар здійснювалася через розрахунковий рахунок, що підтверджується платіжними дорученнями від 29.08.2018 №№ 1876, 1877, 1878, 1879, 1880, від 31.08.2018 № 1882 (т.1 а.с.64-69). Згідно з актом звірки взаємних розрахунків між позивачем та ТОВ Ролікс Груп станом на 11.09.2018 рахується заборгованість на користь ТОВ Ролікс Груп у розмірі 330 000, 00 грн. (т.1 а.с.70).

Вказану суму сплачено позивачем платіжними дорученнями від 11.09.2018 № 1888, від 20.09.2018 № 1900, від 26.09.2018 № 1902 (т.1. а.с.74-76) на користь ТОВ ДИФЕРЕНТС ЮНІОН як новому кредитору, заміна на який відбулася на підставі договору про відступлення права вимоги від 11.09.2018 № ЗП1/09/2018 (т.1 а.с.71-72).

Таким чином, оплату за отриманий товар за договором поставки від 20.07.2018 № 1 позивачем здійснено у повному обсязі.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт оплати отриманої позивачем продукції за договором поставки від 20.07.2018 № 1, а розрахунки між сторонами здійснювались у безготівковій формі, то, як наслідок, податок на додану вартість фактично до бюджету сплачений позивачем.

Разом з цим, придбані у ТОВ Ролікс Груп товари використані позивачем в якості запчастин при ремонті коксосушильного електровозу ЕК-14, який належить ПрАТ Дніпровський КХЗ . Ремонтні роботи здійснювалися на підставі договору підряду від 31.10.2017 № 17/507 (т.1 а.с.77-81).

Процес виконання робіт та використання запчастин, які придбані у ТОВ Ролікс Груп , підтверджується локальним кошторисом № 2-1-1 (форма 3), відомістю ресурсів, актами приймання-передачі виконаних будівельних робіт, податковими накладними, виписаними на адресу ПрАТ Дніпровський КХЗ , актами списання, які наявні в матеріалах справи (т.1 а.с.82-248, т.2 а.с.1-51).

Таким чином, реальність господарської операції, рух активів та зміни майнового стану платника податків повністю підтверджуються первинними та іншими документами, які надані позивачем до матеріалів справи. Вказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 201.1, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704.

До того ж, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Що стосується оформлення товарно-транспортних накладних, то Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, на які посилається податковий орган, були видані на виконання Програми заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадань і безпеки пасажирів на транспорті, затвердженої постановою КМУ від 05.01.95 № 710. Програма розроблена відповідно до Державної програми боротьби зі злочинністю, затвердженої Постановою ВРУ від 25.06.1993 на виконання рішення Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю від 18.02.1994. Отже, сфера застосування Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, не пов'язана з визначенням правил ведення платником податку податкового та бухгалтерського обліку в частині прийняття - передачі товарно-матеріальних цінностей. Отже, відсутність певних реквізитів в товарно-транспортній накладній або її відсутність є лише порушенням Правил перевезень автомобільним транспортом з боку перевізника, яке не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства товариством.

Щодо посилання контролюючого органу на відсутність сертифікатів (паспортів) якості, то зазначена обставина не свідчить про порушення позивачем податкового законодавства та не відноситься до суттєвих обставин фінансово-господарської діяльності ТОВ СМУ-1 ЗАПОРОЖСКИЙ КОКСОХИМРЕМОНТ , оскільки згідно з Положенням про забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, сертифікати та паспорти виробника не є первинними документами, що підтверджують визначення податкових зобов'язань та кредиту.

Щодо посилань в Акті перевірки на відсутність реальної можливості здійснення поставок товару через відсутність у постачальників контрагентів позивача майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, що було встановлено з наданої податкової інформації, суд вважає такими, що не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з тих підстав, що згідно статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Суд звертає увагу відповідача, що Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбання товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товару (послуг), який у складі вартості придбаного товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов'язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника.

Дана позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах (постанова від 11.12.2007, справа № 21-137во06), де ВСУ дійшов висновку про те, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В акті перевірки контролюючим органом зазначено, що аналізом задекларованих податкових накладних встановлено невідповідність придбаних контрагентами товарів товарам, придбаним позивачем. Однак, при проведенні вказаного аналізу контролюючий орган обмежився лише операціями контрагента позивача за період виписування позивачу податкових накладних та не з'ясував можливість придбання такого товару в іншому періоді.

В свою чергу посилання податкового органу на недоведеність факту постачання та придбання позивачем товару, у зв'язку із неможливістю встановлення походження такого товару за ланцюгом постачання за так званим розривом ланцюга постачання та формування податкового кредиту за рахунок підміни товару, на думку суду, протирічить принципу індивідуальної відповідальності, закріплений ст. 61 Конституції України.

Разом з цим, позивач не зобов'язаний та не має об'єктивної можливості під час придбання товару у контрагента встановлювати його походження, а тому не може нести відповідальність з урахуванням таких обставин діяльності контрагента.

Окрім того, позивач позбавлений можливості впливати на його контрагентів в частині здійснення ними господарської діяльності в рамках чинного законодавства України, зокрема і в частині своєчасної подачі до контролюючих органів податкової звітності.

Постановами Верховного суду від 07.03.2018 у справі № 804/3420/169 та від 23.05.2018 у справі № 804/2551/13-а встановлено, що відсутність товарів по ланцюгу постачання не є доказом нереальності господарських операцій. Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.

Суд не бере до уваги посилання податкового органу в акті перевірки на існуючі досудові розслідування кримінальних проваджень № 42016000000002035 від 04.08.2016 та № 4201700000000463 від 17.02.2017 відносно ТОВ Ролікс Груп , покладаючи зазначену інформацію, між іншого, в основу висновків про нереальність господарських операцій між контрагентом - постачальником та позивачем, з огляду на наступне.

Статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені підстави для звільнення від доказування. Зокрема, частиною 6 вказаної норми передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Тобто, для адміністративного суду преюдиціальне значення має лише вирок суду у кримінальній справі. Інші судові рішення, прийняті в порядку встановленому КПК України, для адміністративного суду є доказами, які підлягають оцінці в порядку статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме виходячи з того, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. А також те, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд зауважує, що податковим органом не надано вироку суду, в якому досліджувались господарські відносини між позивачем та ТОВ Ролікс Груп , в якому міститься документальне підтвердження того, що контрагентом - постачальником позивача фактично велась незаконна діяльність з конвертації безготівкових коштів в готівкові, та містить доведені факти наявності умислу та його реалізації з боку ТОВ Ролікс Груп щодо створення фіктивних суб'єктів господарювання, які в подальшому дійсно здійснювали незаконну діяльність.

Результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінального провадження є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами в податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Отже, отримана в ході досудового розслідування інформація, на яку посилається податковий орган, в обґрунтування своїх доводів про недобросовісність учасників спірних угод, не може слугувати належним підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки.

Разом з цим, посилання відповідача, на результати опрацювання зібраної податкової інформації, отриманої від податкових органів на обліку в яких перебуває контрагент позивача, суд розцінює безпідставними, а результати опрацювання зібраної податкової інформації щодо контрагента позивача не можуть бути допустимими доказами по справі, оскільки чинним законодавством України не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням постачальниками по ланцюгу вимог законодавства з оподаткування в їх господарській діяльності і можливі неправомірні дії і у разі припущення ними будь-яких порушень нести за них негативні наслідки у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникає в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг), так як згідно Конституції і податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність, згідно якої припущені порушення одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Обґрунтування податковим органом своїх висновків про нереальність господарської операції на підставі інформаційних баз даних є невмотивованими, оскільки у своїй діяльності відповідач повинен керуватися Конституцією України, Податковим кодексом України, законами України, іншими нормативними актами, відповідно до яких об'єктом документальної перевірки є первинні документи, які використовуються в бухгалтерському і податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, тоді коли інформаційні бази даних податкового органу не є об'єктом документальної перевірки та не є належними доказами.

Крім того, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: ...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії , пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини мають в Україні значення джерела права.

Оцінюючи згадані документи в сукупності та кожен зокрема суд вважає, що такі не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення. Таким чином, висновок контролюючого органу про безтоварний характер спірних операцій є передчасним, оскільки цей висновок не відповідає фактам, покладеним в його основу. Так, законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки податковим органом це не спростовано належними та допустимими доказами. Викладені обставини та факти не відповідають таким ознакам, позаяк мають характер припущень.

Ці обставини вироком суду або постановою слідчого у кримінальній справі не були встановлені, а лише, як зазначено у Акті перевірки, витікають із отриманої податкової інформації щодо контрагентів позивача та його вже контрагентів.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суб'єктом владних повноважень у справі було Головне управління ДФС у Запорізькій області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати, документально підтверджені у сумі 3937,75 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Як зазначено у ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, представником позивача заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4100,00 грн., що складається з витрат, пов'язаних із вивченням матеріалів та підготовкою позовної заяви у розмірі 1650 грн., підготовкою відповіді на відзив по справі - 550 грн., з участю у підготовчому засіданні 27.02.2019 у розмірі 700 грн., з участю у судовому засіданні при розгляді справи по суті у розмірі 1200 грн..

На підтвердження понесених витрат суду надано: договір про надання правової допомоги від 20.02.2019, акти приймання передачі послуг від 28.02.2019 та від 25.03.2019, свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, ордер, платіжні доручення від 22.03.2019 № 2068 та 26.03.2018 № 2073, що підтверджують факт сплати позивачем Адвокатському бюро Машко Ганни Ігорівни коштів у сумі 1650 та 1250 грн. відповідно за правову допомогу згідно із договором про надання правової допомоги від 20.02.2019.

З огляду на заявлене представником позивача клопотання, суд доходить висновку про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1200 грн. за участь у судовому засіданні 22.04.2019. Разом з тим, у стягненні решти заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу суд відмовляє з огляду на недоведеність позивачем понесення витрат саме у зв'язку з наданням правничої допомоги адвокатом. Так, позовна заява та відповідь на відзив підписані не адвокатом, а директором позивача Фартушним Б.В.. Відтак, у суду відсутні докази, що позов підготовлений адвокатом Машко Ганною Ігорівною. Витрати у розмірі 700 грн. за участь у підготовчому засіданні 27.02.2019 не можуть бути стягнуті з відповідача, оскільки підготовче засідання у даній справі призначене на 25.03.2019.

Суд приймає до уваги позицію ЄСПЛ у справі Лавентс проти Латвії . Так, ЕСПЛ наголосив, що відшкодовуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір, і які були дійсно необхідними. ЄСПЛ звернув увагу на те, що виписані адвокатом Заявника рахунки-фактури не містять належної конкретизації щодо вартості кожної окремої послуги. ЄСПЛ вирішив, що сума, заявлена до відшкодування, була надмірною, проте з урахуванням принципу справедливості і складності справи і присудив Заявнику відшкодування в цілому. Вирішуючи питання про розмір витрат, який підлягає до відшкодування, ЄСПЛ також підкреслив, що не всі витрати були необхідними і прямо стосувалися справи (як-от підготовка повідомлень у пресі, консультації інших заявників, листування із зацікавленими сторонами та ін.).

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю СМУ-1 ЗАПОРОЖСКИЙ КОКСОХИМРЕМОНТ (69089, м. Запоріжжя, вул. Зачиняєва, 162, код ЄДРПОУ 36247157) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.02.2019 № 0001551407, яке винесене Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СМУ-1 ЗАПОРОЖСКИЙ КОКСОХИМРЕМОНТ рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3937,75 грн. та витрати на правничу допомогу, надану Адвокатським бюро Машко Ганни Ігорівни у розмірі 1200грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 02.05.2019.

Суддя (підпис) Ю.В. Калашник

Рішення не набрало законної сили.

Суддя Ю.В. Калашник