Постанова

від 02.05.2019 по справі 472/21/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

02.05.19

22-ц/812/702/19

Справа № 472/21/19 Суддя суду першої інстанції Тустановський А.О.

Провадження № 22-ц/812/702/19 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк .Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2019 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Прокопчук Л.М., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю прокурора - Цвікілевич Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Веселинівського районного суду Миколаївської області від 21 лютого 2019 року про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Тустановського А.О., в приміщені цього ж суду, за позовом першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області), ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування наказів, скасування запису в Державному реєстрі речових прав, витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

28 грудня 2018 року перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави звернувся до суду з зазначеним позовом.

Одночасно з позовною заявою, прокурор подав заяву про забезпечення позову, в якій посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, просив забезпечити позов шляхом: накладання арешту на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області; заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі, у разі її поділу чи об'єднання з іншими ділянками); заборони ОСОБА_2 вчиняти із спірною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, поділу або об'єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 21 лютого 2019 року заяву задоволено повністю:

- накладено арешт на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області;

- заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими ділянками);

- заборонено ОСОБА_2 вчиняти дії спрямовані на зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою районного суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати.

Скаргу обґрунтовував тим, що прокурором не надано жодного доказу на обґрунтування фактичних обставин, достатніх для вжиття судом заходів для забезпечення позову, а посилання на неможливе виконання рішення суду в подальшому є лише припущеннями.

Крім того, ані в заяві про забезпечення позову, ані в ухвалі суду від 21 лютого 2019 року не вирішено питання зустрічного забезпечення, що суперечить п. 7 ст. 153 ЦПК України, відповідно до якого в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

З відзиву прокурор просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, оскільки невжиття заходів забезпечення позову не виключає можливість для власника земельної ділянки ОСОБА_2 розпорядитися нею на власний розсуд, у зв'язку з чим існує очевидна небезпека відчуження цієї ділянки, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави та повернення земельної ділянки належному власнику - державі в особі Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, а також унеможливить або ускладнить виконання рішення суду.

Крім цього, враховуючи, що вказана земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2, останній, відповідно до положень ч. 3 ст. 20 Земельного кодексу України, може ініціювати питання щодо зміни її цільового призначення та виду її функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень органів виконавчої влади шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами.

Необхідність збереження правового статусу та стану спірної ділянки, який існує, на час подання позовної заяви, відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосування правил ч. 2 ст. 149 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами, необхідність збереження правового статусу та стану спірної земельної ділянки, який існує, відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосуванню правил ч. 2 ст. 149 ЦПК України, тимчасове обмеження у розпорядженні цією земельною ділянкою не перешкоджає і не порушує право користування нею власником в існуючих розмірах за цільовим призначенням.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи прокурором подано до суду позов про визнання незаконними та скасування наказу Головного Управління Держгеокадастру в Миколаївській області № 14-4248/14-17-СГ від 12 квітня 2017 року, яким ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та наказу № 14-9753/14-17-СГ від 21 липня 2017 року, яким останньому затверджено проект землеустрою та надано у власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер НОМЕР_1) для ведення особистого селянського господарства в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, скасування відомостей про реєстрацію права власності на неї та витребування у ОСОБА_2 вищевказаної земельної ділянки у власність держави.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з роз'ясненнями п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову суд при розгляді заяви про забезпечення позову має пересвідчитись, що між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання можливого рішення про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог та відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. При цьому слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Пунктом 6 зазначеної постанови передбачено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Виходячи з вказаних норм, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів про забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 на час звернення з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення йому у власність спірної земельної ділянки, своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства реалізував у 2016 році. На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 04 серпня 2016 року № 22-20015-СГ він отримав безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га (кадастровий номер НОМЕР_2), що розташована в межах території Буртинської сільської ради Полонського району Хмельницької області, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено відповідний запис за № 15959400 від 16 серпня 2016 року.

Проте, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 14-4248/14-17-СГ від 12 квітня 2017 року ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та наступним наказом № 14-9753/14-17-СГ від 21 липня 2017 року останньому затверджено проект землеустрою та надано у власність земельну ділянку площею 2 га, в тому числі багаторічних насаджень площею 2, 0000 га (кадастровий номер НОМЕР_1) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

25 жовтня 2017 року за нотаріально посвідченим договором ним відчужену спірну земельну ділянку ОСОБА_2, про що у Державному реєстрі речових прав вчинено відповідний запис за № 22260610.

З вище викладеного вбачається, що між сторонами дійсно існує спір, зокрема щодо законності отримання спірної земельної ділянки та її витребування.

Європейський суд з прав людини нагадує, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.

Сфера зобов'язань Договірних держав за цією статтею коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (Кудла проти Польщі, N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, Міфсуд проти Франції [GC], N 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України , заява N 11901/02 Страсбург).

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі (Дорани проти Ірландії) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Прокурором крім вимог про скасування рішень ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області, скасування державної реєстрації права на вищевказану земельну ділянку, заявлено вимогу стосовно витребування земельної ділянки.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначені заходи забезпечення позову пов'язані з предметом спору у даній справі

При цьому, невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті і набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог ефективний захист поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах держави.

Посилання апеляційної скарги щодо необґрунтованості заявником підстав для забезпечення позову та надання відповідних доказів стосовно наміру розпорядитися цією земельною ділянкою ОСОБА_2 колегія суддів залишає поза увагою та зазначає, що підставою для задоволення заяви про забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Посилання ОСОБА_2 на те, що на даний час відсутні наміри відчужувати спірне майно колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у такому випадку відсутні підстави для заперечення проти забезпечення позову.

Також є безпідставними аргументи апеляційної скарги щодо невжиття судом заходів зустрічного позову.

Зустрічне забезпечення - по суті це гарантія відшкодування можливих для відповідача збитків та має на меті забезпечити певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів. Так, згідно з ч. 1 ст. 154 ЦПК України метою цього інституту є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.

За приписами ч. 6 ст. 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Таким чином, клопотання про зустрічне забезпечення може бути подане та вирішене судом після застосування судом заходів забезпечення позову та за клопотанням іншої сторони.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення в даному випадку не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, постановлена з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для її скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Веселинівського районного суду Миколаївської області від 21 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Л.М. Прокопчук

Н.В. Самчишина

Повний текст постанови складено 02 травня 2019 року.