Рішення

від 17.04.2019 по справі 915/1824/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2019 року Справа № 915/1824/18

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання Берко О.В.

представника позивача: не з'явився,

представника відповідача: Єгорової О.П., дов.№32-14-0.62-101/62-19 від 28.01.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Селянського фермерського господарства "Олексієнко Сергій Миколайович"

(55311, Миколаївська обл., Арбузинський р-н, с.Полянка, вул.Сергія Лазо, буд.24;

ідент.код 20884745; поштова адреса представника Петренко О.В.: АДРЕСА_1),

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

(54034, м.Миколаїв, просп.Миру, буд.34; ідент.код 39825404),

про : визнання недійсним та скасування наказу відповідача №14-8091/14-17-СГ від 15.06.2017, -

в с т а н о в и в:

20.12.2018 Селянське фермерське господарство "Олексієнко Сергій Миколайович" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №14-8091/14-17-СГ від 15.06.2017 про припинення права постійного користування земельною ділянкою, до якого наказом №6949/0/14-18-СГ від 10.10.2018 були внесені зміни.

В обґрунтування позовних вимог Селянське фермерське господарство "Олексієнко Сергій Миколайович" зазначає, що оспорюваний наказ, про існування якого фермерському господарству стало відомо під час ознайомлення із справою №915/657/18 в Господарському суді Миколаївської області, є незаконним, та таким, що порушує його права як постійного землекористувача земельної ділянки, зазначеної в державному акті на право постійного користування землею серії МК б/н, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №42 від 17.11.1993, оскільки з моменту створення селянського (фермерського) господарства таким постійним землекористувачем є саме Селянське (фермерське) господарство "Олексіенко Сергій Миколайович". Фермерське господарство вважає дії відповідача щодо винесення оспорюваного наказу про припинення права користування земельною ділянкою такими, що суперечать вимогам ст.ст.92, 116, 141 Земельного кодексу України, ст.ст.2, 9, 10 Закону України Про селянське (фермерське) господарство .

Ухвалою суду від 26.12.2018 даний позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 14.01.2019 у даній справі відкрито провадження. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 04.02.2019.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд відмовити фермерському господарству у задоволені позову та зазначає, що спірна земельна ділянка була надана громадянину України ОСОБА_4 для ведення селянського (фермерського) господарства, а підставою для прийняття оспорюваного наказу (із змінами) був лист Відділу в Арбузинському районі Головного управління Держтеокадасртру у Миколаївській області від 23.05.2017 №273/101-17, в якому зазначено, що відповідно до Актового запису про смерть №68 від 12.07.2013 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач у відзиві зазначає, що померлим ОСОБА_4 за життя не було вчинено жодних дій щодо переоформлення права постійного користування зазначеною земельною ділянкою у відповідності до п.6 Перехідних положень Земельного кодексу України, а тому право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення є виключно правом користування особи, якій це право надане, і яке не може бути передане іншій особі. Право постійного користування земельною ділянкою не дає права користувачу земельної ділянки розпоряджатися нею, при цьому, спадкоємці не мають права успадкувати її за заповітом або за законом. Держава або територіальна громада була єдиним і неодмінним власником всіх наданих у постійне користування земельних ділянок.

Відповідач стверджує, що право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 32,0 га ріллі наданої ОСОБА_4 припинилося в силу його смерті, як конкретної обставини, тобто юридичного факту з настанням якого припинилися правовідносини щодо права користування земельною ділянкою померлим, а оспорюваним наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області лише зафіксовано припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Відповідач зазначає, що оскаржуваний наказ було видано управлінням у відповідності до вимог ст.ст.15-1, 92, 122 Земельного кодексу України, у межах повноважень, визначених Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308 Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру .

В підготовчих судових засіданнях 04.02.2019 та 12.03.2019 судом оголошувались перерви.

Ухвалою від 12.03.2019 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою суду від 03.04.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 17.04.2019.

Представник позивача, у підготовчих судових засіданнях, підтримував доводи, викладенні у позові.

Позивач явку повноважного представника у судове засідання 17.04.2019 не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Господарським судом враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.

Згідно ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення про причини неявки.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника позивача.

Представник відповідача, під час розгляду справи, підтримував доводи, викладенні у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 17.04.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності, а також приймаючи до уваги, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступні обставини.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №14-8091/14-17-СГ від 15.06.2017 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою (а.с.56) зі змінами внесеними наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №6949/0/14-18-СГ від 10.01.2018 (а.с.55) наказано вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 32,00 га ріллі, надане громадянину України ОСОБА_4, посвідчене державним актом на право постійного користування землею серія МК, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 17.11.1993 №42, розташовану в межах території Арбузинської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області.

Відповідач стверджує, що вищезазначена земельна ділянка була надана саме ОСОБА_4 для ведення селянського (фермерського) господарства, а підставою для прийняття зазначеного наказу був лист Відділу в Арбузинському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 23.05.2017 №273/101-17, в якому зазначено, що відповідно до Актового запису про смерть №68 від 12.07.2013 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 32,0 га ріллі наданої ОСОБА_4 припинилося в силу його смерті, як конкретної обставини, тобто юридичного факту з настанням якого припинилися правовідносини щодо права користування земельною ділянкою померлим, а оспорюваним наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області лише зафіксовано припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Не погоджуючись з прийнятими відповідачем рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити, виходячи з наступного.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантоване право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З огляду на зазначене особа на свій розсуд обирає спосіб захисту свого права або інтересу, в тому числі шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, і обмеження її у цьому праві суперечить Конституції України та чинному законодавству.

При цьому, ч.1 ст.21 ЦК України передбачає, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII від 20.12.1991 (втратив чинність з 29.07.2003), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. При цьому, утворенню такого господарства має передувати оформлення права користування земельною ділянкою. На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею або з ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку (ч.1 ст.9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство").

У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності (ч.2 ст.4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство").

Так, з матеріалів справи вбачається, 29.01.1993 на підставі рішення 14 сесії 21 скликання Арбузинської селищної ради народних депутатів Арбузинського району Миколаївської області, ОСОБА_4 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 32 га розташовану на території Арбузинської селищної ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства.

17.11.1993 ОСОБА_4 отримав Державний акт на право постійного користування землею, на загальну площу 32,00 га, для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Арбузинської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області серії МК б/н за реєстраційним №42.

03.12.1993 на підставі розпорядження Голови районної Ради народних депутатів №56-р, Арбузинською районною Радою народних депутатів було зареєстровано СФГ "Олексієнко С.М.", що підтверджується посвідченням №11 про державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства.

Обов'язковою умовою створення фермерського господарства була наявність земельної ділянки, оскільки самою суттю фермерського господарства є ведення підприємницької діяльності шляхом вироблення товарної сільгосппродукції, її переробки та реалізації, а таке ведення без земельної ділянки фактично неможливе.

Засновником та головою господарства на той час був ОСОБА_4, що вбачається зі статуту СФГ "Олексієнко С.М.".

Таким чином, з дати державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Отже, з цього часу обов'язки власника чи землекористувача земельної ділянки здійснює селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Інтереси цього господарства представляє його голова. Інші члени господарства можуть представляти інтереси останнього лише за належним чином оформленою довіреністю (ч. 4, ч.6 ст.2 "Про селянське (фермерське) господарство").

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 отримав спірну земельну ділянку 32 га в постійне користування саме для створення ним, як засновником, селянського (фермерського) господарства, та ведення підприємницької діяльності саме селянським (фермерським) господарством під керівництвом голови ОСОБА_4, а не особисто ОСОБА_4, як фізичною особою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть №68 від 12.07.2013.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 10.01.2014 керівником СФГ "Олексієнко С.М." стала Карнаушенко (дівоче прізвище - Олексієнко) Алла Сергіївна.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка ніколи не вибувала з користування СФГ "Олексієнко С.М."; при житті засновника використовувалась фермерським господарством за цільовим призначенням та продовжує використовуватись за цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства СФГ "Олексієнко С.М.", яке й досі сплачує за користування нею відповідні податки.

Відповідно до ч.1 ст.125 Земельного кодексу України (в редакції від 25.10.2001) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Висновок про те, що право користування земельною ділянкою, отриманою фізичною особою для ведення фермерського господарства, фактично переходить до фермерського господарства з дня його державної реєстрації міститься в позиції Великої Палати Верховного Суду в постановах від 13.032018 у справі №536/233/16-ц та від 12.12.2018 у справі 388/1103/16-ц.

Судом відхиляються доводи відповідача стосовно того, що право постійного користування земельною ділянкою, яка надана для ведення фермерського господарства, після смерті громадянина, на чиє ім'я видано державний акт, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, оскільки вищевказане право не було, переоформленню в силу п.6 Перехідних положень Земельного кодексу України, з огляду на наступне.

Пунктом 2 Постанови КМУ від 02.04.2002 №449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" (яка була чинною станом на ІНФОРМАЦІЯ_1) встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинним і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб .

Обмеження періоду переоформлення права користування земельною ділянкою, яке міститься у п.6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнане неконституційним рішенням Конституційного суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005).

Так, в рішенні Конституційний Суд України визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення .

При цьому, Конституційний Суд України вказав на наступне:

- пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов'язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв'язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення ;

- Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов'язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв'язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку ;

- громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою;

- Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

Чинне законодавство не містить чіткого регулювання щодо порядку переоформлення права користування земельними ділянками, тобто приведення його у відповідність до діючої редакції ЗК України. Відтак, у господарюючих суб'єктів, які користуються земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, чітко не встановлений законом обов'язок та строк вчинення дій, що пов'язані із переоформленням такого права на право власності або право оренди, до законодавчо визначеної та встановленої нормативно-правовими актами відповідної процедури.

Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, а зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства і за правонаступником такого землекористувача.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України зі справи №6-14цс11, викладеному у постанові від 26.09.2011 та Верховний Суд у справі №907/916/17 в постанові від 10.10.2018 та у справі №914/1633/16 від 05.07.2018.

Така ж позиція висловлена у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 по справі №915/657/18 за позовом заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до Селянського (фермерського) господарства "Олексієнко Сергій Миколайович" про зобов'язання фермерського господарства повернути у розпорядження Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 32 га, загальною вартістю 866504,96 грн для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Арбузинської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії МК б/н від 29.01.1993.

У справі №915/657/18 апеляційний суд дійшов висновків, що обов'язки власника чи землекористувача земельної ділянки здійснює селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась, та, що державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб, а отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, а зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства і за правонаступником такого землекористувача.

Також, апеляційним судом були відхилені посилання прокуратури та Держгеокадастру на положення Цивільного та Земельного кодексів України, оскільки вони набрали чинності пізніше, ніж було створено СФГ "Олексієнко С.М.", на момент створення якого, діяв Закон України "Про селянське (фермерське) господарство", яким було унормовано діяльність селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. На час винесення спірного наказу, обов'язки власника чи землекористувача земельної ділянки здійснювало селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. При цьому, державні акти на право постійного користування землею підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб, а отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, а зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Приймаючи до уваги викладене та те, що Земельним кодексом України не визначено чітких часових меж реалізації права фермерського господарства на переоформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку внаслідок смерті голови фермерського господарства, за умови, що саме для здійснення підприємницької діяльності фермерського господарства ця земельна ділянка була відведена, суд дійшла висновку, що відповідачем при винесення спірного наказу були порушені права позивача на користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст.155 Земельного кодексу України, в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтями 153, 155 Земельного кодексу України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом України та іншими законами України. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 152 ЗК України, п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України зокрема шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Судом зазначається, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, ст.141 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на ІНФОРМАЦІЯ_1) передбачає, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Тобто, ст.141 Земельного кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав припинення права постійного користування землею, натомість приймаючи наказ №14-8091/14-17-СГ від 15.06.2017 про припинення постійного користування земельною ділянкою, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не зазначило на підставі якої норми права або якого пункту ст.141 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на ІНФОРМАЦІЯ_1) відбулось припинення права користування спірною земельною ділянкою.

Згідно зі статтями 35, 36 Закону України Про фермерське господарство смерть або переобрання голови фермерського господарства не означає припинення діяльності фермерського господарства.

Нормами ст.141 ЗК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав припинення права постійного користування землею, не містить такої підстави припинення права постійного користування як "смерть громадянина, якому була надана в постійне користування земля для ведення селянського (фермерського) господарства" .

Таким чином, суд зазначає, що відповідно до норм діючого законодавства, за умови правомірного використання землі, відповідач, без згоди членів фермерського господарства, не має права припиняти право постійного користування землею, яка знаходиться у постійному користуванні у фермерського господарства.

До того ж, судом приймається до уваги, що відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №308 від 17.11.2016, головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення у порядку визначеному чинним законодавством на території Миколаївської області (п.14) п.4), здійснює державний нагляд (контроль) дотримання юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю (абз.5 п.30) п.4); вносить у встановленому порядку до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотання щодо припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону (абз.5 п.33) п.4).

Під час розгляду справи, відповідачем не було надано пояснень, яким саме нормами (пунктами) Положення керувалось управління зазначаючи у наказах №14-8091/14-17-СГ від 15.06.2017 та №6949/0/14-18-СГ від 10.10.2018 вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою, та яким нормативним актом передбачено винесення розпорядчих документів саме такого змісту.

Отже, в ході розгляду справи позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що оскаржуваний наказ було прийнято в порушення норм діючого законодавства.

Відповідач, не довів свою позицію суду та не надав обґрунтовані пояснення щодо оскаржуваного наказу.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №14-8091/14-17-СГ від 15.06.2017 про припинення права користування земельною ділянкою із змінами внесеними наказом №6949/0/14-18-СГ від 10.10.2018.

3. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м.Миколаїв, просп.Миру, буд.34; ідент.код 39825404) на користь Селянського фермерського господарства "Олексієнко Сергій Миколайович" (55311, Миколаївська обл., Арбузинський р-н, с.Полянка, вул.Сергія Лазо, буд.24; ідент. код 20884745) 1762,00 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено 02 травня 2019 року.

Суддя М.В. Мавродієва