Постанова

від 25.04.2019 по справі 2040/7571/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 р. Справа № 2040/7571/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шевцової Н.В.

суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Патової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2019, головуючий суддя першої інстанції Мельников Р.В., повний текст складено 12.02.2019, по справі № 2040/7571/18

за позовом ОСОБА_2

до Комсомольської селищної ради

третя особа ОСОБА_1

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Комсомольської селищної ради (далі відповідач), третя особа ОСОБА_1, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Комсомольської селищної ради від 19 червня 2018 року №198 "Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на переведення в нежитловий фонд житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1".

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2019 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Комсомольської селищної ради від 19 червня 2018 року №198 "Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на переведення в нежитловий фонд житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ".

Третя особа, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги третя особа зазначає доводи щодо безпідставності позовних вимог, а також щодо необхідності розгляду даної справи за правилами цивільного судочинства України, оскільки йдеться про захист приватного інтересу позивача.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обгрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Також, відзив на апеляційну скаргу подав відповідач, в якому просить апеляційну скаргу задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право на спадщину, за законом серії та номер 1-284, виданого 07.03.2017, видавник: Зміївська державна нотаріальна контора Харківської області, НОМЕР_1, є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

Третя особа на стороні відповідача, ОСОБА_1, відповідно до договору купівлі-продажу квартири № 302, укладеного 06.03.2017, придбав квартиру АДРЕСА_1. Зазначене право власності третьої особи було у встановленому порядку зареєстровано.

Будинок АДРЕСА_3 є багатоквартирним будинком, має три поверхи, три під'їзди, у першому та третьому під'їздах на поверсі по три квартири, у другому під'їзді на поверхах по дві квартири. АДРЕСА_1 знаходиться на першому поверсі у другому під'їзді. При цьому земельна ділянка під будинком не сформована, кадастрового номеру не має, права на неї не зареєстровані.

Судовим розглядом справи встановлено, що АДРЕСА_1, належна на праві власності третій особі на стороні відповідача, розташована навпроти квартири АДРЕСА_4, яка належить повивачу.

Громадянин ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець, про що свідчить відповідний витяг з державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізична особо-підприємець ОСОБА_1 має право здійснювати такі виді діяльності за кодами КВЕД: 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (основний); 47.51 роздрібна торгівля текстильними товарами в спеціалізованих магазинах; 47.71 роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах; 47.72 роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами в спеціалізованих магазинах.

Також судом встановлено, що третя особа на стороні відповідача, з метою здійснення господарської діяльності, у належній йому на праві власності квартирі №10, звернувся із відповідною заявою до відповідача про отримання дозволу на переобладнання квартири у магазин непродовольчих товарів.

Комісією селищної ради 24.05.2018 о 10:00 годині оглянуто квартиру АДРЕСА_1 та встановлено, що АДРЕСА_1, розміщена на першому поверсі, а містобудівний розрахунок та технічний висновок передбачають обладнання окремого входу в тій частині будинку, яка виходить на вулицю, а не у внутрішнє подвір'я, де відпочивають мешканці та розташовані ігрові майданчики для дітей.

Також комісією було розглянуто документи, які подано до селищної ради ОСОБА_1 разом із заявою.

За результатами розгляду зазначених документів комісією було вирішено винести на розгляд виконавчого комітету питання про надання дозволу на переведення в нежитловий фонд зазначеної квартири, але за умови надання повного пакету документів, передбаченого Порядком переведення житлових приміщені (житлових будинків, квартир) у нежитлові при їх реконструкції під розміщення об'єктів невиробничої сфери і нежитлових приміщень (нежитлових будинків, приміщень) у житлові на території Комсомольської селищної ради, затвердженим рішенням Комсомольської селищної ради від 29.04.2014 № 982.

Як встановлено судом, на день розгляду виконавчим комітетом питання про переведення квартири № 10 у нежитловий фонд заявником було подано відповідний перелік документів, а саме: заява про надання дозволу на переведення квартири у нежитловий фонд; копія паспорта; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного коду; копія договору купівлі-продажу; копія витягу з держаного реєстру речових прав; копія технічного паспорту на квартиру; довідка про відсутність зареєстрованих осіб; довідка про відсутність заборгованості перед КП Комунальник ; довідка про відсутність заборгованості перед Зміївською ТЕС; довідка про відсутність заборгованості перед АК Харківобленерго ; довідка про відсутність заборгованості перед ТОВ Харківгаз збут ; згода балансоутримувача на переобладнання квартири; лист-згода власників суміжних приміщень та пояснення про неможливість отримати згоду власника кв. №11; технічний висновок щодо можливого переобладнання квартири; містобудівний розрахунок переобладнання квартири.

Виконавчим комітетом Комсомольської селищної ради 19.06.2018 прийнято рішення № 198 Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на переведення в нежитловий фонд житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню через його прийняття за відсутності згоди або відмови позивача, як власника прилеглої квартири, на переведення квартири, яка належить третій особі, в нежитловий фонд.

Між тим, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що доводи позивача про протиправність оскаржуваного рішення грунтуються на тому, що відповідачем прийнято рішення за відсутності документів, що підтверджують його згоду як власника прилеглої квартири щодо переведення житлового приміщення у нежитлове.

Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, зокрема, ним є право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Відповідно до частини першої статті 320 цього ж Кодексу власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Частина п'ята статті 319 Цивільного кодексу України закріплює, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно з положеннями статті 4 Житлового кодексу УРСР житло є специфічним об'єктом права власності, тому свобода використання житла його власниками обмежується нормами, спрямованими на схоронність жилих приміщень та не порушення прав інших осіб, зокрема, інших мешканців жилого будинку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що використання об'єкта власності обмежується мотивами не завдання шкоди правам, свободам та гідності інших громадян, інтересам суспільства. При цьому, право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності в порядку та з обмеженнями, встановленими законом, прямо закріплено статтею 320 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 8 Житлового кодексу УРСР встановлено, що переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 151 Житлового кодексу УРСР громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Відповідно до статті 152 Житлового кодексу УРСР переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що особа має право на свій розсуд здійснювати в належній їй квартирі ремонт, змінювати її вигляд та призначення, але за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному жилому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Стосовно правомірності оскаржуваного рішення виконавчого комітету колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку. Зокрема, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Із аналізу наведених правових норм встановлено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють безпосереднє управління лише житловим фондом, який віднесений до комунальної власності. В усіх інших випадках вони надають відповідні дозволи, здійснюючи при цьому контроль за дотриманням прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку.

Таким чином, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад вправі вирішувати питання переведення житлових приміщень (квартир), що належать на праві власності юридичним або фізичним особам, у нежитлові за умови, що проведені зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Нормативно-правовим актом, який встановлює процедуру переведення житлових приміщень під розміщення об'єктів невиробничої сфери у нежитлові на території Комсомольської селищної ради, є Порядок переведення житлових приміщень (житлових будинків, квартир) у нежитлові при їх реконструкції під розміщення об'єктів невиробничої сфери і нежитлових приміщень (нежитлових будинків, приміщень) у житлові на території Комсомольської селищної ради, затверджений рішенням Комсомольської селищної ради від 29.04.2014 № 982.

Відповідно пп. б) п.п. 2.1.8 Порядку переведення житлових приміщені (житлових будинків, квартир) у нежитлові при їх реконструкції під розміщення об'єктів невиробничої сфери і нежитлових приміщень (нежитлових будинків, приміщень) у житлові на території Комсомольської селищної ради, затвердженого рішенням Комсомольської селищної ради від 29.04.2014 № 982, власник нежитлових приміщень або уповноважена ним особа за дорученням, подає до виконавчого комітету Комсомольської селищної ради наступні документи, зокрема, якщо приміщення розміщені у багатоквартирному будинку - письмову згоду повнолітніх власників (наймачів) суміжних квартир чи приміщень (на поверсі, вище та нижче на один поверх) завірену ЖЕК, ОСББ, ЖБК.

Згідно п.1.13 вказаного Порядку у разі немотивованої або безпідставної відмови в наданні згоди власниками прилеглих квартир щодо переведення житлових приміщень у нежитлові під об'єкти невиробничої сфери та спорудження прибудови, комісія по переведенню житлових приміщень до розряду нежитлових та нежитлових приміщень до розряду житлових може рекомендувати виконавчому комітету розглянути дане питання без власників прилеглих квартир.

Тобто, Порядком передбачена письмова згода всіх повнолітніх власників та мешканців квартир, суміжних з квартирою щодо якої вирішується питання про переведення в нежитловий фонд. Разом з цим, немотивована або безпідставна відмова не призводить до виникнення, зміни або припинення прав власника квартири на вирішення питання переведення житлового приміщення в житлове та не є підставою для позбавлення власника квартири його законних прав.

Як встановлено з матеріалів справи, на засіданні комісії по переведенню житлових приміщень (житлових будинків, квартир) у нежитлові при їх реконструкції під розміщення об'єктів невиробничої сфери і нежитлових приміщень (нежитлових будинків, приміщень) у житлові на території Комсомольської селищної ради, яке відбулося 24.05.2018 та хід якого зафіксовано у протоколі №3, комісією було розглянуто звернення третьої особи про надання дозволу на переведення в нежитловий фонд квартири № 10 у житловому будинку 23 по вул. Дружби у смт. Слобожанське з метою розміщення магазину непродовольчих товарів.

При цьому, до зазначеного звернення було додано перелік документів, серед яких заява ОСОБА_1 про відсутність згоди власника суміжної квартири №11.

Судом першої інстанції було допитано позивача у якості свідка, під час допиту позивач підтвердив, що ОСОБА_1 звертався до нього з питання надати згоду на переведення приміщення в нежитлове, на що позивач відмовив у наданні такої згоди. Вказана відмова мала місце 15-16 червня 2018 року, тобто до прийняття оскаржуваного рішення.

Враховуючи, що позивач був допитаний судом у якості свідка, відповідно до ст. 72 КАС України вказані показання є доказами у справі.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та обставини, що мають значення для справи.

Так, вимоги позивача грунтуються на прийнятті оскаржуваного рішення за відсутності його згоди на переведення житлового приміщення в нежитлове.

Між тим, допитаний у якості свідка позивач підтвердив свою відмову надати згоду. При цьому, мотивів такої відмови він не навів, що свідчить про її необгрунтованість. Разом з цим, колегія суддів враховує, що позивач не звертався до виконавчого комітету з питання його незгоди з переведенням житлового приміщення в нежитлове із зазначенням причин такої незгоди.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності беззаперечних підстав для визнання оскаржуваного рішення протиправним, якими обгрунтовуються позовні вимоги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні по справі Інтерсплав проти України (№ 803/02) Європейський Суд з прав людини наголосив, що втручання державних органів в право власності має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства.

У своєму рішенні Ян та інші проти Німеччини (Jahn and Others v. Germany № 46720/99, № 72203/01 і № 72552/01) Європейський суд з прав людини зазначив: Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції містить три чітко сформульовані норми [три чітко сформульовані правила]: перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та передбачає умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів… Ці норми не є окремими, а пов'язані між собою. Друга і третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, і, відповідно, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі .

У справі Беєлер проти Італії Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Зміст наведеної практики Європейського суду з прав людини як судового органу, що вправі надавати тлумачення положенням Конвенції, які Україна визнала обов`язковими для застосування, свідчить, що передумовою прийняття суб`єктом владних повноважень того чи іншого рішення, яке певним чином обмежує право особи, повинно бути виправдане та жодним чином не порушувати баланс інтересів як держави у цілому, так і кожної особи окремо.

Суд першої інстанції надав оцінку оскаржуваному рішенню на відповідність критеріям встановленим ст. 2 КАС України та скасував його саме з підстав прийняття за відсутності згоди позивача на переведення квартири в нежитловий фонд.

Враховуючи обставини даної справи, при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 08.05.2018 по справі № 210/8381/13-а.

Також, колегія суддів, враховуючи необгрунтованість мотивів відмови позивача в наданні згоди, вважає недостатніми такі підстави для визнання протиправним та скасування законного рішення.

Разом з цим, відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

За приписами ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист встановленим цією нормою шляхом.

За статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, для цілей реалізації завдання адміністративного судочинства з захисту порушених права та інтересів осіб рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, приписами Кодексу адміністративного судочинства на суб'єкта владних повноважень покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Разом з цим, Кодекс адміністративного судочинства України покладає на позивача обов'язок обгрунтування своїх вимог щодо порушення його прав рішенням, діями чи бездіяльністю відповідача, якими порушено його права та інтереси, з наданням доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення таких прав, свобод чи інтересів.

Виходячи із системного аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка звертається до адміністративного суду з позовом має довести наявність порушення оскаржуваним рішенням суб'єкту владних повноважень саме її прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин, які потребують судового захисту.

Колегія суддів зазначає, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичні негативні правові наслідки протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї, у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю.

Відповідно до приписів частини першої статті 55 Конституції України, пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 року, будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Тобто, оспорювані позивачем дії або бездіяльність відповідача повинні мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Зазначена правова позиція повністю узгоджується з висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.07.2018 у справі № 554/1334/17, які колегія суддів відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує при виборі та застосуванні норм права.

Згідно ч. ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, захисту адміністративним судом підлягають порушені права осіб рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, при цьому, суд повинен об'єктивно встановити наявність негативних правових наслідків для позивача у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних прав та обов'язків, які виникли у зв'язку з такими рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Саме рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які порушують права, свободи або інтереси особи, підлягають перевірці на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України.

З позовної заяви встановлено, що позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Комсомольської селищної ради від 19 червня 2018 року №198 "Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на переведення в нежитловий фонд житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ", з тих підстав, що розміщення третьою особою магазину продовольчих товарів порушить його законні права та інтереси. Вказані порушення полягають в тому, що відкриття магазину позбавить його можливості спокійно та безпечно проживати та відпочивати у власній квартирі, оскільки робота магазину створюватиме постійний шум, від розгрузки товарів, шум від клієнтів, гул роботи від кондиціонерів, надмірні вихлопні гази від автомобілів, які поставлятимуть товар та клієнтів магазину, яскраве світло від вивіски магазину у вікнах мешканців будинку, появу тарганів та гризунів, та інші негативні наслідки.

Між тим, вказані доводи про порушення мають характер припущень. Жодних доказів про існуючі порушення прав позивача оскаржуваним рішенням, позовна заява не містить. Крім того, колегія суддів зазначає, що позовна заява містить доводи щодо порушення прав позивача в майбутньому роботою магазину продовольчих товарів. Разом з цим, оскаржуваним рішенням відповідач надав дозвіл третій особі на переведення належної йому квартири в нежитловий фонд.

Таким чином, оскаржуваним рішенням не вирішено питань, які створюють, змінюють або припиняють права або обов'язки позивача. Тобто не створюють для позивача будь-яких правових наслідків, а тому колегія суддів вважає не обгрунтованим стверджувальне позивачем порушення оскаржуваним рішенням його законних прав та інтересів.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позову.

Отже, через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову.

Разом з цим, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо закриття провадження у справі з підстав, що даний спір є спором цивільної юрисдикції, оскільки, враховуючи суб'єктивний склад учасників справи, а також предмет оскарження, спір, у справі, що розглядається, є публічно-правовим та відповідно до ст. 19 КАС України, на нього поширюється юрисдикція адміністративного суду.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2019 по справі № 2040/7571/18 скасувати.

Прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до Комсомольської селищної ради, третя особа ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Н.В. Шевцова Судді (підпис) (підпис) Г.Є. Бершов І.М. Ральченко Постанова складена в повному обсязі 03.05.19.