Постанова

від 10.04.2019 по справі 910/11146/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2019 р. Справа№ 910/11146/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Буравльова С.І.

Мартюк А.І.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Безушко В.М. - представник за довіреністю від 03.09.2018

Кузьмич-Браток Р.А. - адвокат

від відповідача 1: Тістечко Ю.Я. - представник за довіреністю № 11306/10/13-70-10/ від 28.12.2018

від інших учасників судового процесу: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Укрресурс

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2018

у справі № 910/11146/18 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Укрресурс

до 1. Львівської митниці ДФС України

2. Державної фіскальної служби України

3. Державної казначейської служби України

про стягнення 117 791,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням Доповнення до позовної заяви від 19.10.2018 (а.с.208-210 т.1), заявлено про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Укрресурс 117 791,95 грн. матеріальної шкоди, завданої протиправними діями Львівської митниці ДФС України, 30 921,35 грн. інфляційного збільшення суми боргу та 10 000,00 грн. витрат на правову допомогу щодо подачі та розгляду даного позову.

До позову додано Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2018 закрито провадження у справі в частині позовних вимог до Державної фіскальної служби України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2018 у справі № 910/11146/18 у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- за приписами чинного законодавства, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, заподіяних органом державної влади, необхідною є наявність трьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправності поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками; наявність вини необхідним елементом не є, оскільки відповідальність у такому разі настає незалежно від вини особи, що заподіяла шкоду;

- позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданням цим збитків позивачу, внаслідок чого - за відсутності однієї із складових елементів цивільного правопорушення - цивільно-правова відповідальність не настає.

Не погоджуючись з рішенням, 05.02.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю фірма Укрресурс звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2018 у справі № 910/11146/18, задовольнити позов та стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Укрресурс 117 791,95 грн. матеріальної шкоди, завданої протиправними діями Львівської митниці ДФС України, 30 921,35 грн. інфляційного збільшення суми боргу та 10 000,00 грн. витрат на правову допомогу щодо подачі та розгляду даного позову.

Також апелянт просить стягнути на свою користь 6 000,00 грн. додаткових витрат на замовлення і проведення товарознавчої експертизи № 3/2019 від 04.02.2019, додавши до апеляційної скарги копію Висновку експерта № 3/2019 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи від 04.02.2019, який в апеляційній скарзі просить прийняти до розгляду та врахувати.

У апеляційній скарзі позивач зазначив про те, що:

- з наданих суду доказів беззаперечно вбачається, що пошкодження спірного товару відбулось саме внаслідок протиправних дій відповідача, який порушив умови зберігання неправомірно конфіскованого товару, що підтверджено висновком Торгово-промислової плати, актом списання зіпсованої продукції № 26/08 від 26.08.2016, актом про утилізації зіпсованої продукції від 26.08.2016 та, в подальшому, висновком судового експерта № 3/2019 від 04.02.2019 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи;

- в оспорюваному рішенні не отримали жодної оцінки акт списання зіпсованої продукції № 26/08 від 26.08.2016 та акт про утилізації зіпсованої продукції від 26.08.2016, хоча вони узгоджувались з висновком Торгово-промислової плата і в своїй сукупності доводили факт псування спірних заготовок;

- безпідставними є твердження суду першої інстанції про невідповідність висновку Торгово-промислової палати № В-1258 від 25.08.2016 вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертних та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 (у редакції наказу Міністерства юстиції України № 1950/5 від 26.12.2012), як результату експертного дослідження, зокрема п.п. 1.1, 1.3, 1.6, 1.7, 1.8, 4.17 цієї інструкції, оскільки, по-перше, на час розгляду справи судом діяв наказ Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 у редакції наказу Міністерства юстиції України № 1420/5 від 26.04.2017, а на час проведення дослідження - у редакції наказу № 1350/5 від 27.07.2015, а тому, судом вказано не чинну редакцію цього нормативно-правового акту, а по-друге, висновок № В-1258 від 25.08.2016 узгоджується з висновком експерта № 3/2019 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи від 04.02.2019;

- безпідставними є посилання суду першої інстанції на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/13567/17 від 27.06.2018 як на джерело права з огляду на суттєву різницю в обставинах справ, які перебували на розгляді зазначених судів;

- безпідставними є висновки суду першої інстанції про те, що висновок торгово-промислової палати не містить даних щодо умов зберігання спірного товару на пропускному пункті Рава-Руська , оскільки у вказаному висновку чітко зазначено що спірний товар зберігався на складі закритого типу тимчасового зберігання вантажу на автомобільному пропускному пункті Рава-Руська з відстанню між піддонами 7-10 см, а необхідною умовою зберігання вказаного товару мало бути провітрюване приміщення з вологонепроникним накриттям;

- експерт торгово-промислової палати не міг дослідити і відобразити умови зберігання товару за весь період його утримання відповідачем з 28.12.2015 по 25.08.2016, а тому лише зафіксував умови його зберігання станом на 25.08.2016;

- визначаючи висновок торгово-промислової палати неналежним доказом, який визначав лише вартість товару, суд відмовив і у відшкодуванні збитків: за транспортування 18.12.2015 заготовки з с. Катеринівка Рівненької області Сарненського району до митного посту Рава-Руська Львівської області і 25.08.2026 в зворотному напрямку, за отримання юридичних послуг адвокатом в судовому процесі щодо захисту порушених прав та за безпідставне зберігання незаконно вилученого товару на складі митниці, мотивувавши це тим, що вказані вимоги є похідними, проте, на думку позивача, ці вимоги є самостійними, оскільки вони додатково понесені внаслідок незаконних дій відповідача, а не внаслідок псування товару.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 справа № 910/11146/18 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Буравльов С.І., Мартюк А.І.

Ухвалою від 21.02.2019 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Буравльов С.І., Мартюк А.І.:

- Товариству з обмеженою відповідальністю фірма Укрресурс поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2018 у справі № 910/11146/18;

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Укрресурс на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2018 у справі № 910/11146/18;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 13.03.2019;

- роз'яснено сторонам, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2018 у справі № 910/11146/18;

- роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи;

11.03.2019 до суду від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 1 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2018 по справі № 910/11146/18 залишити без змін з посиланням на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, фактично скопіювавши відзив на позовну заяву.

14.03.2019 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, в якому апелянт зазначає, що дана справа потребує детального розгляду по суті спору та з'ясування всіх обставин.

Ухвалою від 18.03.2019 відмовлено в задоволенні клопотання Товариству з обмеженою відповідальністю Укрресурс про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, справу № 910/11146/18 призначено до розгляду на 10.04.2019 о 12:20.

Щодо поданого позивачем під час апеляційного перегляду додаткового доказу, а саме Висновку експерта № 3/2019 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи від 04.02.2019, колегія суддів зазначає таке.

Враховуючи, що позивач додав цей документальний доказ під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспореного рішення такого доказу суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Частинами 3, 4 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

У апеляційній скарзі позивач зазначив про те, що:

- у відзиві відповідача 1, який подано 08.11.2018, після отримання доповнень до позовної заяви в частині лише інфляційного збільшення суми боргу (від 19.10.2018), питання щодо оспорювання висновку експерта Рівненської торгово-промислової плати № В-1258 від 25.08.2016 не піднімалось. Жодних посилань на визнання неналежним чи недопустимим доказом вказаного дослідження не зроблено. Мотивувальна частина вказаного висновку містила опис фактів, які жодного відношення до предмету спору не мають - описано обставини іншої судової справи;

- з огляду на викладене, а також принципи верховенства права, змагальності сторін та диспозитивності, у позивача не було будь-яких підстав вважати, що Господарський суд міста Києва не прийме до уваги висновок Торгово-промислової палати № В-1258 від 25.08.2016 та акт про утилізацію зіпсованої продукції в їх сукупності;

- враховуючи зазначені вище обставини, позивач був позбавлений можливості надати Висновок експерта № 3/2019 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи від 04.02.2019 та просить його прийняти та врахувати під час апеляційного перегляду відповідно до п. 7 ч. 2ст. 258 ГПК України.

Отже, як на підставу неможливості надати вказаний додатковий доказ позивач фактично послався на відсутність у відповідача заперечень проти наданого позивачем висновку Торгово-промислової палати № В-1258 від 25.08.2016.

Водночас з матеріалів справи слідує, що у відзиві на позову заяву (а.с.171-188 т.1), який відповідачем 1 було направлено позивачу 16.10.2018, відповідач 1 посилався на те, що висновок експерта Рівненської торгово-промислової плати № В-1258 від 25.08.2016 є неналежним доказом по справі.

Також слід зазначити про те, що за приписами ст. 86 ГПК України саме на суд покладений обов'язок оцінити надані сторонами докази, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, а відтак, обов'язок суду оцінити надані сторонами докази не ставиться в залежність від наявності заперечень проти таких доказів будь-кого з учасників судового процесу.

Колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від апелянта.

Жодних пояснень щодо неможливості замовити відповідний висновок судового експерта до дати винесення судом рішення у справі з незалежних від позивача причини ним не наведено, так само як і не надано доказів на підтвердження вказаних обставин.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки у такому випадку суд створює позивачу більш сприятливі, аніж відповідачу умови в розгляді конкретної справи.

Колегія суддів зазначає й про те, що Висновок експерта № 3/2019 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи від 04.02.2019 фактично на дату винесення оспорюваного рішення не існував, в той час як за приписами ГПК Україна надання учасником судового процесу нових доказів у справі, які станом на дату винесення судового рішення не існували, не віднесено до підстав для скасування такого судового рішення.

За таких обставин, додана позивачем до апеляційної скарги копія Висновку експерта № 3/2019 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи від 04.02.2019 як додатковий доказ колегією суддів не приймається.

Відповідно, витрати позивача на замовлення і проведення вказаної експертизи як судові витрати, які підлягають розподіленню судом за результатом вирішення спору, колегією не розглядаються.

Ухвалою від 02.04.2019 задоволено клопотання Львівської митниці ДФС про її участь у судовому засіданні, призначеному на 10.04.2019 о 12-20, в режимі відеоконференції, доручено Господарському суду Львівської області (79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128) забезпечити проведення відеоконференції 10.04.2019 о 12-20 у приміщенні Господарського суду Львівської області.

Станом на 10.04.2018 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідачі 2 та 3 представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідачів 2 та 3 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представники позивача апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі та просили її задовольнити, представник відповідача 1 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

14.02.2014 позивач як продавець та Commercial Planet Ou як покупець уклали контакт № 14/02/14-УР (а.с.9-10 т.1), за яким позивач зобов'язався продати, а покупець - купити продукцію лісопереробки.

Додатком № 19 до вказаного контакту, сторони погодили поставку позивачем покупцю заготовок для європіддонів 1 сорту з хвойних (сосна, ялина) та листяних (вільха, береза, осика) порід дерев.

На виконання вказаного контракту 18.12.2015 позивачем оформлено митну декларацію ВМД № 204050000/2015/023885 на вантаж - заготовка тарна з вільхи для виготовлення європіддонів у транспортний засіб д.н. НОМЕР_1 та причеп д.н. НОМЕР_2.

19.12.2015 до зони митного контролю митного поста Рава-Руська Львівської митниці ДФС у напрямку виїзд з України заїхав транспортний засіб Renault Magnum 460/Koegl SNCO24, д.н. НОМЕР_1/НОМЕР_2 під керуванням водія фірми Ол-Транс ОСОБА_7, який здійснював перевезення вантажу, заявленого згідно з товаросупровідними документами як: заготовка тарна з вільхи для виготовлення европіддонів, 1 сорт, вологість вільхи - 49%, ГОСТ 8486-86, 9585-84, 2140-81, 26381-84, 2454-80, 6782.1-75. Вільха розмір в мм: 15-76-1200- 24.40 м3, 26 місць, вага (брутто) 22500 кг . Відправник вантажу - позивач, отримувач - фірма Palletbedrijfvan der Pol BV Dorpsstraat 96 (entrance Rijzendewe g) 4634 TT Woensdrecht Netherlands .

На підставі листа ГУ БКОЗ СБ України № 14/27080 від 09.11.2015, у зв'язку з вжиттям заходів з попередження незаконного вивозу експорту лісоматеріалів, було ініційовано проведення огляду спірного вантажу, в ході якого встановлено, що у вантажному відсіку автомобіля Renault Magnum переміщується 26 палетів заготовки тарної для виготовлення європіддонів, з яких 21 палета є заготовками, схожими на породу деревини (вільха), а 5 палетів виготовлені з деревини, що за кольором та структурою дерева відрізняється від вільхи, про що складено відповідний акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 20 грудня 2015 року (вказана обставина встановлена постановою Апеляційного суду Львівської області від 10.08.2016 у справі № 461/747/16-п про порушення митних правил щодо ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 483 МК України - примітка суду).

У зв'язку з виявленими розбіжностями, листом від 21.12.2015 № 13-70-26/10/38-15234 відповідач звернувся до Львівського Національного лісотехнічного університету України для здійснення експертного дослідження щодо встановлення відповідності приналежності товару до його задекларованого найменування та відомостей про кількість, назву, технічні характеристики, зазначені в сертифікаті лісоматеріалів, та виготовлених із них пиломатеріалів для здійснення експертних операцій серії РВ № 013740 від 17.12.2015, а саме: заготовка тарна з вільхи для виготовлення европіддонів, 1 сорт, вологість вільхи - 49%, ГОСТ 8486-86, 9585-84, 2140-81, 26381-84, 2454-80, 6782.1-75. Вільха розмір в мм: 15-76-1200- 24.40 м3, 26 місць, вага (брутто) 22500 кг .

З отриманої відповіді за вих. № 13-848 від 25.12.2015 (експертне дослідження від 25.12.2015) слідує, що у вантажному відсіку були виявлені заготовки двох порід: вільхи у кількості - 21,51 кв.м. та сосни - 5,12 кв.м., що не відповідає заявленому у товаросупровідних документах.

При цьому відповідно до вказаного експертного дослідження вибірковий контроль якості верхніх заготовок у пакетах виявив вади деревини, зокрема сучки, які за розмірами та кількістю допускаються лише у 3 сорті; згідно ГОСТ 8486 (3-4 сортів) та м'яколистяних порід за ГОСТ 2695 (3 сортну), однак відправником вказано 1 сорт.

Водночас 21.12.2015 на адресу позивача надійшов листи фірми Commercial Planet Ou (покупець за вищевказаним контрактом - примітка суду) вх. № 21/12-01, в якому покупець просить перенести відправку товару у зв'язку з закриттям фірми-отримувача на період різдвяних канікул.

З огляду на вказані обставини, позивач звернувся до Рівненської митниці ДФС України з листом від 21.12.2015 № 21/12 (а.с.87 т.1), в якому просив визнати недійсною ВМД від 18.12.2015 № 204050000/2015/023885.

22.12.2015 зазначену митну декларацію визнано недійсною (вказана обставина встановлена постановою Апеляційного суду Львівської області від 10.08.2016 у справі № 461/747/16-п про порушення митних правил щодо ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 483 МК України - примітка суду).

Факт скасування митної декларації підтверджується листом Львівської митниці ДФС № 9860/10/137018/02/40 від 01.07.2016 (а.с.88 т.1), де зазначено, що митну декларацію № 204050000/2015/023885 від 18.12.2015 було скасовано Львівською митницею ДФС на підставі листа Рівненської митниці ДФС від 21.12.2015 № 5142/33/17-70-61.

Позивач звернувся до відповідача з листом № 12/22 від 22.12.2015 (а.с.89 т.1), в якому просив дозволу на повернення із зони митного контролю митного поста Рава-Руська спірного вантажу у зв'язку з визнанням ВМД № 204050000/2015/023885 від 18.12.2015 недійсною та неможливістю завершення експортної операції.

Крім того, позивач звертався до відповідача з листами № 12/23 від 23.12.2015 та № 12/25 від 25.12.2015 (а.с.90-91 т.1), в яких зазначав про те, що спірний вантаж при довготривалому зберіганні в транспортному засобі без доступу повітря втрачає товарний вигляд, про те, що позивач несе збитки за простій транспортного засобу, та просив повернути позивачу спірний вантаж.

28.12.2015 державним інспектором АПВ УАР та ПМП Львівської митниці ДФС України Мисаном І.Ф. складено протокол про порушення митних правил № 3158/20900/15 (а.с.92-96 т.1) внаслідок виявлення товару, що не відповідає заявленому в супровідних документах, а саме: заготовка тарна для виготовлення европіддонів у кількості 21 місць із вільхи - 21,51 м.куб; заготовка тарна для виготовлення европіддонів у кількості 5 місць із сосни - 5,12 м.куб , та тимчасово вилучено вказаний товар.

Тобто тимчасово вилучений був і товар, який відповідав задекларованому, - заготовка тарна для виготовлення европіддонів із вільхи в кількості 21,51 м.куб, і товар, який не був задекларований для перевезення, - заготовка тарна для виготовлення европіддонів із сосни в кількості 5,12 м.куб.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28.11.2016 у справі № 817/1542/16, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с.38-43 т.1), дії Львівської митниці ДФС України в особі головного державного інспектора АПВ УАР та ПМП Львівської митниці ДФС України Мисана І.Ф. у частині тимчасового вилученні належного позивачу майна, а саме: заготовки тарної для виготовлення євро піддонів з вільхи в кількості 21,51 м.куб згідно протоколу про порушення митних правил № 3158/120900/15 від 28.12.2015 відносно директора позивача - ОСОБА_8, визнано протиправними.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 07.04.2016 у справі № 461/747/16-п, зміненою ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10.08.2016, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с.101-105 т.1), ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого п. 1 ст. 483 Митного кодексу України (переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю), накладено на нього штраф в сумі 9 548,80 грн. з конфіскацією заготовки тарної для виготовлення європіддонів із сосни у кількості 5,12 м3; заготовку тарну для виготовлення європіддонів із вільхи в кількості 21,51 м3 повернуто ОСОБА_8, стягнуто з ОСОБА_8 суму витрат за зберігання товару на складі митниці, а саме, заготовки тарної для виготовлення європіддонів з сосни в кількості 5,12 куб.м., в сумі 7 608,36 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить стягнути 117 791,95 грн. матеріальної шкоди, завданої протиправними діями Львівської митниці ДФС України, 30 921,35 грн. інфляційних втрат та 10 000,00 грн. витрат на правову допомогу щодо подачі та розгляду даного позову.

Зі змісту позовної заяви слідує, що заявлена до стягнення сума (117 791,95 грн.) складається з:

- витрат на надання юридичних послуг адвокатом Сірим А.В., що діє на підставі Свідоцтва № 843, в судовому процесі згідно з договором про надання правової допомоги № 09/16 від 17.03.2016 в сумі 10 000,00 грн.;

- витрат на транспортування заготовок для виготовлення європіддонів із складу митниці до с. Катеринівка Сарненського району Рівненської області 25.08.2016 в сумі 13 040,00 грн.;

- витрат на отриманням висновків з Рівненської Торгово-промислової палати від 05.02.2016 та від 25.08.2016 в сумі 2 000,00 грн.;

- витрат на подачу позовних заяв в сумі 5 512,00 грн.;

- плати за зберігання незаконно вилученого товару на складі митниці з 20.08.2016 по 25.08.2016 в сумі 3 086,03 грн.;

- плати за зберігання товару згідно справи № 461/74716-П в сумі 7 608,36 грн.;

- вартості знищеного товару в сумі 63 753,56 грн.;

- оплати за простій фури на митниці із заготовками для виготовлення європіддонів в сумі 10 682,00 грн.;

- оплати за відрядження в сумі 2 110,00 грн.

Щодо заявлених позивачем майнових вимог колегія суддів зазначає таке.

За змістом частини 2 статті 11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є заподіяння майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 ГК України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з приписами ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 30 Митного кодексу України шкода, заподіяна особам та їх майну неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю органів доходів і зборів або їх посадових осіб чи інших працівників при виконанні ними своїх службових (трудових) обов'язків, відшкодовується цими органами, організаціями у порядку, визначеному законом.

Отже, відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, зокрема й діями або бездіяльністю органів доходів і зборів, настає незалежно від вини цих органів.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, в той час як відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

При цьому довести наявність складових елементів правопорушення має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 02.03.2018 по справі № 916/336/17.

Щодо вимог позивача про стягнення на його користь плати за зберігання товару на складі митниці з 20.08.2016 по 25.08.2016 в сумі 3 086,03 грн. слід зазначити таке.

У обґрунтування своїх вимог у цій частині позивач посилається на те, що відповідачем було незаконно вилучено і зберігалось на складі митниці заготовки тарні для виготовлення європіддонів з вільхи в кількості 21,51 м.куб.

Як встановлено судом, заготовки тарні для виготовлення европіддонів із вільхи в кількості 21,51 м.куб були тимчасово вилучені державним інспектором АПВ УАР та ПМП Львівської митниці ДФС України Мисаном І.Ф. згідно з протоколом про порушення митних правил № 3158/20900/15 28.12.2015.

Однак вищезгаданими постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28.11.2016 та ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 у справі № 817/1542/16 дії Львівської митниці ДФС України в особі головного державного інспектора АПВ УАР та ПМП Львівської митниці ДФС України Мисана І.Ф. у частині тимчасового вилученні належного позивачу майна, а саме: заготовки тарної для виготовлення європіддонів з вільхи в кількості 21,51 м.куб згідно протоколу про порушення митних правил № 3158/120900/15 від 28.12.2015 відносно директора позивача - ОСОБА_8, визнано протиправними.

При цьому, судовими рішеннями у вказаній справі встановлено, що позивачем, не було допущено порушень митного законодавства щодо вказаного майна.

За таких обставин, посилання позивача на незаконність дій відповідача з вилучення і зберігання на складі митниці заготовок тарних для виготовлення європіддонів з вільхи в кількості 21,51 м.куб. з 20.08.2016 по 25.08.2016 визнаються колегією суддів доведеними належним чином.

На підтвердження факту понесення витрат на оплату зберігання незаконно вилученого товару на складі митниці з 20.08.2016 по 25.08.2016 в сумі 3 086,03 грн. позивачем до матеріалів справи залучено копію платіжного доручення № 16 від 25.08.2016 (а.с.51-зворот т.1), яке свідчить про перерахування позивачем Львівській митниці ДФС грошових коштів в сумі 3 086,03 грн. з призначенням платежу: оплата за зберігання вилученого товару (дерев'яні заготовки для європіддонів 21,51 м.куб. з 20.08 по 25.08.2016р Без ПДВ) .

Факт отримання вказаних коштів Львівською митницею ДФС України не заперечується, як не заперечується й те, що вказані кошти були отримані саме в рахунок оплати зберігання спірних європіддонів з вільхи в кількості 21,51 м.куб.

За обставин, що склалися, колегія суддів вважає, що позивач має право на стягнення шкоди, яка була спричинена діями з затримання та тимчасового вилучення заготовки тарної для виготовлення європіддонів з вільхи в кількості 21,51 м.куб.

Позовні вимоги про стягнення на користь позивача плати за зберігання незаконно вилученого товару на складі митниці з 20.08.2016 по 25.08.2016 в сумі 3 086,03 грн. підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в їх задоволенні - зміні.

Щодо вимог в частині стягнення на користь позивача витрат за подачу позовних заяв в сумі 5 512,00 грн. та витрат на надання юридичних послуг адвокатом Сірим А.В., що діє на підставі Свідоцтва № 843, в судовому процесі згідно з договором про надання правової допомоги № 09/16 від 17.03.2016 в сумі 10 000,00 грн. слід зазначити таке.

Суму 5 512,00 грн. становить судовий збір, який позивачем було сплачено у справах № 817/751/16 (платіжне доручення № 1622 від 01.06.2016 на суму 1 378,00 грн.), № 569/4938/16-а (платіжне доручення № 1713 від 23.06.2016 на суму 1 378,00 грн.), № 817/738/16 (платіжне доручення № 162 від 01.06.2016 на суму 1 378,00 грн.), № 817/1542/16 (платіжне доручення № 364 від 17.10.2016 на суму 1 378,00 грн.).

Однак, вказані суми не можуть бути віднесені до складу шкоди, яка підлягає відшкодуванню внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності посадової або службової особи органу державної влади, оскільки вказані суми є сумами судових витрат, і їх розподіл має проводитися судом за наслідками розгляду конкретної судової справи.

Крім того, позивачем не надано будь-яких пояснень та доказів щодо того, що вказані справи мають будь-яке відношення до спірних правовідносин.

При цьому колегія суддів звертає увагу позивача на те, що судовий збір в сумі 1 378,00 грн., сплачений платіжним дорученням № 364 від 17.10.2016 за подачу позову у справі № 817/1542/16, вже присуджений до стягнення на користь позивача постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28.11.2016 у справі № 817/1542/16.

З таких саме підстав не можуть бути віднесені до складу шкоди, яка підлягає відшкодуванню внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності посадової або службової, і витрати на надання юридичних послуг адвокатом Сірим А.В., що діє на підставі Свідоцтва № 843, в судовому процесі згідно з договором про надання правової допомоги № 09/16 від 17.03.2016 в сумі 10 000,00 грн., оскільки вказані юридичні послуги були надані за представництво інтересів керівника позивача ОСОБА_8 у Галицькому районному суді та у Апеляційному суді Львівської області при розгляді вищезгаданої справи № 461/747/16-п, де і мали бути заявлені та судом розподілені.

За таких обставин, правові підстави для стягнення на користь позивача витрат за подачу позовних заяв в сумі 5 512,00 грн. та витрат на надання юридичних послуг адвокатом Сірим А.В., що діє на підставі Свідоцтва № 843, в судовому процесі згідно з договором про надання правової допомоги № 09/16 від 17.03.2016 в сумі 10 000,00 грн. відсутні. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних вимог залишається без змін.

Також задоволенню не підлягають й вимоги про стягнення плати за зберігання товару згідно справи № 461/747/16-п в сумі 7 608,36 грн., оскільки вказана сума є сумою, яка має бути сплачена позивачем за зберігання митницею заготовки тарної для виготовлення європіддонів з сосни в кількості 5,12 куб.м., тобто товару, щодо якого встановлено порушення митних правил, та стягнення якої з ОСОБА_8 присуджено судовими рішеннями у справі № 461/747/16-п.

За таких обставин, правові підстави для стягнення з плати за зберігання товару згідно справи № 461/747/16-п у сумі 7 608,36 грн. відсутні. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних вимог залишається без змін.

Щодо плати за транспортування 25.08.2016 європіддонів зі складу митниці до с. Катеринівка Сарненського району Рівненської області в сумі 13 040,00 грн. слід зазначити таке.

На підтвердження факту понесення вказаних витрат позивачем до матеріалів справи долучені копії договору про надання транспортних послуг від 25.08.2016, укладеного позивачем як замовником та ПП Бондар Миколою Петровичем як виконавцем, за яким виконавець надав позивачу транспортні послуги щодо перевезення заготовок для виготовлення європіддонів згідно попереднього замовлення по маршруту: м. Корець Рівненська область - м. Рава Руська Львівська область - с. Катеринівка Сарненського району Рівненької області - м. Коріць Рівненька область, акту здачі-приймання робіт (надання послуг) та квитанції до прибуткового касового ордера від 25.08.2016 на загальну суму 13 040,00 грн. (а.с.56-57 т.1).

Однак колегія суддів зазначає про те, що, з огляду на визнання недійсною митної декларації від 18.12.2015 № 204050000/2015/023885 саме за ініціативи позивача, останній в будь-якому випадку мав вивезти з території митниці заготовку тарну для виготовлення європіддонів з вільхи в кількості 21,51 м.куб., а відтак, вказані витрати фактично пов'язані не з затриманням спірного товару, а з визнанням недійсною митної декларації від 18.12.2015 № 204050000/2015/023885.

Крім того, колегія суддів зазначає про те, що позивачем не надано жодних обґрунтувань щодо перевезення вказаного товару за адресою с. Катеринівка Сарненського району Рівненької області, оскільки адресою позивача є м. Рівне.

За таких обставин, правові підстави для стягнення на користь позивача плати за транспортування європіддонів 25.08.2016 зі складу митниці до с. Катеринівка Сарненського району Рівненської області в сумі 13 040,00 грн. відсутні. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних вимог залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення витрат в сумі 2 000,00 грн., пов'язаних з отриманням висновків експерта Рівненської Торгово-промислової палати від 05.02.2016 та від 25.08.2016, слід зазначити таке.

У матеріалах справи наявні два висновки Рівненської Торгово-промислової плати: № В-187 від 05.02.2016 та № В-1258 від 25.08.2016 (а.с. 106-113 т. 1).

Перший з вказаних висновків складений за результатами дослідження, проведеного для визначення допустимих граничних відхилень розмірів для пиломатеріалів при вологості 45-50%, однак встановлення допустимих граничних відхилень розмірів для пиломатеріалів при вологості 45-50% жодним чином не пов'язано зі спірними правовідносинами.

На вирішення другого з досліджень поставлено питання щодо кількості та якості пиломатеріалів обрізних з вільхи (заготовки для європіддонів), які були експерту пред'явлені в складі закритого типу тимчасового зберігання вантажу на автомобільному пропускному пункті Рава-Руська .

Вказане експертне дослідження, на думку колегії суддів, спірних правовідносин стосується.

На підтвердження факту понесення витрат на оплату висновків позивачем до матеріалів справи залучено платіжні доручення № 214 від 02.09.2016 на суму 1 120,00 грн., № 84 від 02.08.2016 на суму 320,00 грн. та № 1165 від 09.02.2016 на суму 240,00 грн., проте як з призначення платежу за вказаними платіжними дорученнями, так і зі змісту висновків не можна встановити а ні вартість виготовлення кожного з висновків а ні того, що сума в оплату висновку позивачем була сплачена.

До того ж, загальна сума вказаних платіжних доручень становить 1 680,00 грн., тобто суму, яка менше за заявлену на 320,00 грн. Жодних пояснень позивачем з цього приводу суду не надано.

За таких обставин, правові підстави для стягнення витрат в сумі 2 000,00 грн., пов'язаних з отриманням висновків експертів Рівненської Торгово-промислової палати від 05.02.2016 та від 25.08.2016, відсутні. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних вимог залишається без змін.

Щодо витрат з оплати за відрядження в сумі 2 110,00 грн. колегія суддів зазначає таке.

На підтвердження факту понесення таких витрат позивачем до матеріалів додано копії посвідчень про відрядження від 28.12.2015, від 31.03.2016, від 13.03.2016, від 26.05.2016, від 25.08.2016, від 10.08.2016, від 17.03.2016, від 16.02.2016 під єдиним номером № КУ-0000117, кожне з яких свідчить про відрядження керівника позивача ОСОБА_8 терміном на 1 день для вирішення виробничих питань, та звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт (а.с.59-66 т.1).

Щодо вказаних документальних доказів слід зазначити, що лише посвідчення № КУ-0000117 від 28.12.2015 та № КУ-0000117 від 25.08.2016 свідчать про те, що керівника позивача відряджено саме до Львівської митниці.

Відповідно до решти посвідчень керівник позивача відряджався до Галицького районного суду міста Львова, і жодних доказів того, що вказані відрядження мали будь-який зв'язок зі спірними правовідносинами, позивачем суду не надано.

До того ж, всі надані копії посвідчень не містять відміток про їх фактичне виконання, зокрема, відміток щодо прибуття та вибуття особи.

За таких обставин, правові підстави для стягнення витрат з оплати за відрядження в сумі 2 110,00 грн. відсутні. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних вимог залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення оплати за простій фури із заготовками для виготовлення європіддонів на митниці в сумі 10 682,00 грн. слід зазначити таке.

На підтвердження факту понесення таких витрат позивачем до матеріалів справи додано копії листа Commercial Planet Ou № 02 від 16.01.2016 на адресу позивача (а.с.23 т.1), в якому адресат, з посиланням на п. 7.1 укладеного з позивачем контракту, просить відшкодувати збитки за простій автомобіля в період з 19.12.2015 по 28.12.2015 на території митного контролю митного посту Рава-Руська ; інвойсу № 101-1 від 16.01.2016 та платіжного доручення в іноземній валюті від 09.02.2016, яке свідчить про перерахування позивачем Commercial Planet Ou 350 євро, проте, як слідує з матеріалів справи, простій автомобіля в період з 19.12.2015 по 28.12.2015 викликаний саме діями позивача з порушення митних правил щодо спірного вантажу, а відтак, правові підстави для стягнення витрат з оплати за простій фури із заготовками для виготовлення європіддонів на митниці в сумі 10 682,00 грн. відсутні.

Крім того, не може вважатись доведеним розмір заявлених вимог у цій частині, оскільки позивачем не зазначено, станом на яку саме дату і за яким саме курсом він визначив гривневий еквівалент 350 євро.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вказаних вимог залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідача вартості знищеного товару в сумі 63 753,56 грн. колегія суддів зазначає таке.

Вказані вимоги становлять вартість європіддонів з вільхи загальним об'ємом 20,51 м.куб вартістю 2 030,69 євро, що по курсу НБУ станом на 06.08.2018 дорівнює 63 753,56 грн., які під час його зберігання на пропускному пункті Рава-Руська втратили товарний вигляд, внаслідок чого були знищені.

На підтвердження вказаних обставин позивачем до матеріалів справи долучено висновок експерта Рівненської Торгово-промислової палати № В-1258 від 25.08.2016, згідно з яким оглянуті заготовки для європіддонів вільхові мають заболонні грибні забарвлення більше 50% площі заготовки, що не відповідає вимогам згідно з ГОСТ 7897-83 Заготовки листяних порід. Технічні умови , умовам договору № 14/02/14-УР від 14.02.2014 та не придатні для подальшої реалізації; акт списання № 26/08 від 26.08.2016 та акт про утилізацію зіпсованої продукції від 26.08.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ Про торгово-промислові палати в Україні торгово-промислові палати мають право, в тому числі, проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості.

Однак щодо доданого позивачем документального доказу - висновку експерта Рівненської Торгово-промислової палати № В-1258 від 25.08.2016 (а.с.32-34 т.1) слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються, в тому числі, висновками експертів (ч. 2).

Відповідно до ст. 98 ГПК України:

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (ч. 1);

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (ч. 2);

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (ч. 3);

Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи (ч. 4);

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством (ч. 6);

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (ч. 7).

Пунктом 4.14 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.98 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.01.2013 за № 1/22533, встановлено, зокрема, що:

Висновок експерта складається з обов'язковим зазначенням його реквізитів (найменування документа, дати та номера складання висновку, категорії експертизи (додаткова, повторна, комісійна, комплексна), виду експертизи (за галуззю знань) та трьох частин: вступної (Вступ), дослідницької (Дослідження) та заключної (Висновки).

У вступній частині висновку експерта зазначаються, в тому числі:

дані про експерта (експертів): прізвище, ім'я та по батькові, посада, клас судового експерта, науковий ступінь та вчене звання, освіта, освітньо-кваліфікаційний рівень, експертна спеціальність, стаж експертної роботи, дата та номер видачі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, ким видано та строк дії;

попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України;

відомості про процесуальні підстави та осіб, які були присутні під час проведення досліджень (прізвище, ініціали, процесуальний статус).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч.1 ст. 78 ГПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 ГПК України).

Предметом доказування у цій частині вимог є факт втрати знищеними європіддонами з вільхи, вартість яких позивач оцінив у 63 753,56 грн., під час їх зберігання на пропускному пункті Рава-Руська товарного виду.

Однак, наданий позивачем на підтвердження обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення на його користь вартості знищеного товару в сумі 63 753,56 грн. висновок експерта Поліщука В.І. № В-1258 від 25.08.2016 не може бути прийнятий судом як належний та достовірний доказ на підтвердження втрати товарного вигляду знищених європіддонів з вільхи, оскільки не містить інформації про особу, яка проводила експертизу, зазначення якої є обов'язковою згідно з вимогами закону, а саме: відомості про освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень, експертна спеціальність, стаж експертної роботи, дата та номер видачі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, ким видано та строк дії; Крім того, в висновку експерта не зазначено, що він попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України, та хто був присутній при проведенні експертизи та на яких підставах.

Вказані вимоги є обов'язковими при оформленні висновку за наслідками проведення і судової експертизи, і експертних досліджень.

Крім того, слід зазначити про таке.

Відповідно до акту списання № 26/08 від 26.08.2016 та акту про утилізацію зіпсованої продукції від 26.08.2016 (а.с.114-115 т.1) дерев'яні заготовки для виготовлення європіддонів з вільхи в кількості 21,51 м.куб. було утилізовано шляхом спалення.

Водночас у вищезгаданому експертному дослідженні від 25.12.2015 вих. 13-848 зазначено про те, що вибірковий контроль якості верхніх заготовок у пакетах виявив вади деревини, зокрема сучки, які за розмірами та кількістю допускаються лише у 3 сорті; Згідно ГОСТ 26381-84 дерев'яні деталі піддонів повинні виготовлятись із пиломатеріалів нижчих сортів хвойних порід за ГОСТ 8486 (3-4 сортів) та м'яколистяних порід за ГОСТ 2695 (3 сортну), однак відправником вказано 1 сорт.

Вказані обставини свідчать про те, що вартість спірних заготовок для європіддонів з вільхи має бути меншою, ніж зазначено позивачем, проте можливість встановити її на цей час, з огляду на утилізацію позивачем заготовок, втрачена.

Враховуючи вищевикладене, надані позивачем на підтвердження факту завдання йому збитків у розмірі 63 753,56 грн. документальні докази не можуть бути визнаний судом достатнім для підтвердження вказаних обставин.

За таких обставин, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача вартості знищеного товару в сумі 63 753,56 грн. відсутні в зв'язку з їх недоведеністю. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних вимог залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача інфляційних втрат в сумі 30 921,35 грн. колегія суддів зазначає таке.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів вважає вірними посилання позивача на те, що спірне зобов'язання є грошовим, а відтак, нарахування інфляційних втрат за його прострочення є правомірним.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог про стягнення збитків, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду в сумі 951,63 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних вимог підлягає зміні.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 10.08.2016 - 19.10.2018 3086.03 1.308 951.63 4037.66

Отже, за результатами апеляційного перегляду рішення від 03.09.2018 у справі № 910/11146/18 колегія суддів дійшла висновку, що законними і обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення на його користь плати за зберігання незаконно вилученого товару на складі митниці з 20.08.2016 по 25.08.2016 у сумі 3 086,03 грн. та інфляційних втрат у сумі 951,63 грн.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України Про виконавче провадження , та особливості їх виконання встановлені Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень (стаття 1 зазначеного закону).

Відповідно до статті 2 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган, державне підприємство, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 3 зазначеного закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно зі статтею 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 43 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно з висновком, наведеним у рішенні Конституційного Суду України № 12/рп-2001 від 03.10.2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, входить до компетенції Державного казначейства України.

Таким чином, при розгляді справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів доходів і зборів, слід враховувати, що співвідповідачами у таких справах є відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів. До того ж, не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Отже, позовні вимоги позивача частково задовольняються шляхом стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2018 у справі № 910/11146/18 підлягає зміні, позов задовольняється частково, до стягнення на користь позивача з Державного бюджету України через Державну казначейську службу підлягає шкода в сумі 3 086,03 грн. та інфляційні втрати в сумі 951,63 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, а також підстави зміни судового рішення, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Укрресурс підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по справі мали бути покладені на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, проте відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України Про судовий збір судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Щодо вимог позивач про стягнення витрат на правовий допомогу щодо подачі та розгляду цього позову в сумі 10 000,00 грн. колегія суддів зазначає таке.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якими відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а понесення таких витрат сторона має підтвердити відповідними доказами, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з позовною заявою позивачем до суду подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку з розглядом справи (а.с. 69 т. 1), в якому фактично перераховано заявлені до стягнення у цій справі позовні вимоги.

У зазначеному розрахунку позивачем вказано про те, що він очікує понести витрати на правову допомогу щодо подачі та розгляду господарського позову про відшкодування збитків в сумі 10 000,00 грн., проте вказаний розрахунок не містить будь-якого опису того, з чого саме складаються вказані витрати (підготовка позову, прийняття участі в судових засіданнях, тощо).

Крім того, матеріали справи не містять і доказів понесення витрат на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн. щодо подачі та розгляду позову у цій справі.

За таких обставин, підстави для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі, пропорційному розміру задоволених позовних вимог, відсутні.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Укрресурс на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2018 у справі № 910/11146/18 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста від 14.12.2018 у справі № 910/11146/18 змінити.

3. Викласти резолютивну частину на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2018 у справі № 910/11146/18 в такій редакції:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, будинок 6, ідентифікаційний код 37567646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрресурс (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. Соборна, 264, ідентифікаційний код 31640919) матеріальну шкоду в сумі 3 086 (три тисячі вісімдесят шість) грн. 03 коп., інфляційні втрати в сумі 951 (дев'ятсот п'ятдесят одна) грн. 63 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішення суду законної сили.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України .

4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11146/18.

Повний текст постанови складено: 06.05.2019

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.І. Буравльов

А.І. Мартюк